Рішення № 140273164, 22.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р.

м. Київ

Справа № 911/1271/26

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз трейдинг" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код 42399676)

до Приватного акціонерного товариства "Енергія" (08700, Київська обл., місто Обухів, вул. Промислова, будинок 1, код 13699556)

про стягнення 30265102,03 грн,

за участю представників:

позивача: Верхацького Ігора Володимировича;

відповідача: Вишневської Олени Миколаївни,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз трейдинг" до Приватного акціонерне товариство "Енергія" про стягнення 30265102,03 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Ухвалою суду від 04.05.2026, зокрема, відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Призначено проведення підготовчого засідання на 18.05.2026.

Через систем «Електронний суд» 13.05.2026 від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог до 30265102,03 грн та повернення судового збору.

Через систему «Електронний суд» 15.05.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 18.05.2026 відкладено розгляд справи на 25.05.2026.

Ухвалою суду від 19.05.2026 повернуто позивачу з Державного бюджет України 82429,65 грн судового збору.

Через систему «Електронний суд» 22.05.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечував проти доводів викладених у відзиві на позов, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою суду від 25.05.2026 відкладено розгляд справи на 06.07.2026.

Через систему «Електронний суд» 26.06.2026 від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких представник відповідача заперечує проти обставин викладених у відповіді на відзив, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 06.07.2026 суд, вирішив, в порядку пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 04.08.2026.

Ухвалою суду від 04.08.2026 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті до 08.09.2026

Через систему «Електронний суд» 07.09.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

Через систему «Електронний суд» 07.09.2026 від представника відповідача надійшли клопотання про залучення третіх осіб.

Ухвалою суду від 08.09.2026 повідомлено сторін про те, що наступне судове засідання відбудеться 22.09.2026.

Через систему «Електронний суд» 21.09.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

Розглянувши клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 50 ГПК України такі особи можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження. З матеріалів справи вбачається, що клопотання про залучення третіх осіб подано після закінчення підготовчого провадження, на стадії розгляду справи по суті. Враховуючи встановлений законом процесуальний строк для вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду такого клопотання на цій стадії судового провадження, у зв`язку з чим клопотання підлягає залишенню без розгляду.

У судовому засіданні 22.09.2026 представник позивача підтримав заявлені вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.

У судовому засіданні 22.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін.

29.04.2025 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ПАТ «Енергія» укладено Договір постачання природного газу №7037-ТКЕ(Л25)-09.

Згідно з пунктом 3.5 договору приймання-передача природного газу, переданого у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 5.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

На виконання умов зазначеного договору у період з травня 2025 року по жовтень 2025 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 42189081,20 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Усі зазначені акти підписані сторонами без зауважень.

Позивач вказує, що відповідач здійснив оплату за переданий природний газ лише частково, у загальній сумі 5054841,93 грн, у зв`язку з чим, за розрахунком позивача, залишилася несплаченою заборгованість у розмірі 37134239,27 грн.

За твердженням позивача, невиконання відповідачем обов`язку з оплати вартості фактично переданого природного газу у визначений договором строк свідчить про порушення господарського зобов`язання та прострочення його виконання.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до господарського суду та просить суд стягнути з ПАТ «ЕНЕРГІЯ» на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» основний борг у сумі 37134239,27 грн.

У ході розгляду справи позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначив, що відповідачем частково сплачено кошти за поставлений природний газ.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачем було частково сплачено кошти за поставлений природний газ, отже розмір основної заборгованості станом на 11.05.2026 зменшився та становить 30265102,03 грн.

Враховуючи вищенаведене, судом задоволено подану заяву та слід вважати кінцевими вимогами позивача стягнення основного боргу за неналежне виконання грошового зобов`язання в розмірі 30265102,03 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечуючи проти позовних вимог та зазначає таке.

Відповідач повідомив, що у період з 13.04.2026 по 27.04.2026 ним здійснено часткову оплату заборгованості на загальну суму 6869137,24 грн, що, за його твердженням, підтверджується виписками з банківського рахунку.

Зокрема, відповідач послався на здійснення платежів: 13.04.2026 - 614961,28 грн, 14.04.2026 - 409539,62 грн, 15.04.2026 - 458621,55 грн, 16.04.2026 - 393325,41 грн, 17.04.2026 - 473586,24 грн, 20.04.2026 - 893837,24 грн, 21.04.2026 - 690089,78 грн, 22.04.2026 - 618930,51 грн, 23.04.2026 - 608805,61 грн, 24.04.2026 - 675650,56 грн та 27.04.2026 - 1031789,44 грн.

Відповідач зазначив, що є підприємством, критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, відповідно до розпорядження Київської обласної військової адміністрації від 12.02.2026 № 208, а також є виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у місті Обухові Київської області.

За твердженням відповідача, несвоєчасність оплати за поставлений природний газ зумовлена обставинами, які не залежать від його дій та волі.

Так, відповідач послався на постанову Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812, якою затверджено відповідний порядок розрахунків за природний газ. За твердженням відповідача, відповідно до цього порядку 65 відсотків коштів, що надходять за послугу з постачання теплової енергії, перераховуються в рахунок оплати природного газу на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», тоді як 35 відсотків надходять на рахунок підприємства для здійснення господарської діяльності, зокрема для сплати податків, заробітної плати, вартості електричної енергії, водопостачання та розподілу природного газу. Відповідач зазначив, що таких коштів недостатньо для ведення його господарської діяльності.

Крім того, відповідач послався на Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2022 № 2479-IX, яким запроваджено мораторій на підвищення тарифів у сфері теплопостачання на період дії воєнного стану.

Відповідач зазначив, що у зв`язку з цим він змушений застосовувати для населення тариф на теплову енергію, затверджений органом місцевого самоврядування у грудні 2018 року, що, за його твердженням, призводить до збитковості діяльності підприємства. За 2025 рік збитки від діяльності з теплопостачання, як зазначено у відзиві, становили 31,5 млн грн.

Також відповідач послався на статтю 20 Закону України «Про теплопостачання», відповідно до якої тарифи на теплову енергію мають забезпечувати відшкодування економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання.

За твердженням відповідача, у зв`язку із застосуванням збиткового тарифу у нього виникла різниця в тарифах, а заборгованість держави перед відповідачем з різниці в тарифах станом на дату подання відзиву становила 131516555,90 грн.

Вказана заборгованість підтверджена протоколами засідань територіальної комісії з питань узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах, зокрема протоколами від 16.05.2023, 08.08.2023, 14.11.2023, 28.03.2024, 21.05.2024, 23.08. 2024, 22.11.2024, 21.03.2025, 20.05.2025, 19.08.2025, 18.11.2025 та 18.03.2026.

Відповідач вказав, що держава не відшкодовує зазначену різницю в тарифах, унаслідок чого підприємство не має фінансової можливості своєчасно розраховуватися за поставлений природний газ. При цьому відповідач зазначив, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України № 2479-IX кошти, отримані на відшкодування відповідної різниці, мають спрямовуватися на погашення заборгованості за постачання природного газу.

Посилаючись на Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 03.11.2016 № 1730-VIII, відповідач зазначив, що має законні очікування щодо компенсації державою різниці в тарифах. Також відповідач повідомив, що станом на 16.05.2025 перебуває у реєстрі теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Крім того, відповідач зазначив про відсутність у законах України про Державний бюджет України на 2026 рік та попередні роки видатків на субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах та послуг з постачання теплової енергії і гарячої води. На думку відповідача, це унеможливлює проведення відповідних взаєморозрахунків між учасниками відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання.

Відповідач також зазначив, що основним споживачем теплової енергії, для виробництва якої ним використовується природний газ, є населення міста Обухова Київської області, яке, за його твердженням, несвоєчасно розраховується за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Так, за даними відповідача, станом на 01.05.2026 заборгованість населення перед підприємством становила 34513898,47 грн. Відповідач повідомив, що здійснює заходи щодо її стягнення, зокрема проводить претензійно-позовну роботу.

Зазначено, що з початку 2026 року відповідач звернувся до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання на загальну суму 2,7 млн грн, з яких 1,3 млн грн стягнуто на його користь. Також, за твердженням відповідача, на примусовому виконанні перебувають судові накази, з урахуванням минулих років, на загальну суму 17,2 млн грн.

Відповідач вважає, що наведені обставини свідчать про відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язання. Також зазначає, що з огляду на особливості господарської діяльності у сфері житлово-комунальних послуг він не може самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ та змушений забезпечувати безперебійне постачання централізованого опалення і гарячого водопостачання населенню, бюджетним установам та іншим споживачам.

За твердженням відповідача, його фінансовий стан, непокриття тарифами вартості енергоносіїв, невідшкодування державою різниці в тарифах та заборгованість споживачів зумовлюють неможливість своєчасного виконання зобов`язань за договором.

У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення 30265102,03 грн заборгованості за Договором №7037-ТКЕ (Л25)-09.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідачем не наведено обґрунтованих підстав, які б спростовували доводи позовної заяви та заявлені позовні вимоги.

На виконання умов Договору №7037-ТКЕ (Л25)-09 у період з травня 2025 року по жовтень 2025 року позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 42189081,20 грн. Відповідач, за твердженням позивача, здійснив часткову оплату поставленого природного газу в сумі 5054841,93 грн, у зв`язку з чим залишок заборгованості становив 37134239,27 грн. З урахуванням поданої 13.05.2026 заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач визначив суму несплаченого основного боргу у розмірі 30265102,03 грн.

Позивач, посилаючись на статті 509, 526, 530, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України, зазначає, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків і є обов`язковим для виконання сторонами, а відповідач був зобов`язаний належним чином та своєчасно здійснювати оплату поставленого природного газу відповідно до умов договору. Невиконання відповідачем обов`язку з оплати, на думку позивача, свідчить про порушення договірного зобов`язання та прострочення його виконання.

Також позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.07.2018 у справі №914/3013/16, щодо основного зобов`язання та його підтвердження первинними документами, підписаними сторонами.

Щодо доводів відповідача стосовно різниці в тарифах позивач зазначає, що 29.07.2022 набув чинності Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» №2479-IX, яким, зокрема, внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №1730-VIII.

Позивач наводить положення Закону №1730-VIII щодо врегулювання заборгованості, зокрема шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також зазначає, що до заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, належить, зокрема, заборгованість, щодо якої ухвалено судове рішення про стягнення або затверджено мирову угоду.

За твердженням позивача, взаєморозрахунки щодо заборгованості за спожитий природний газ проводяться на підставі договору про організацію взаєморозрахунків, а обсяг заборгованості визначається відповідно до заборгованості, підтвердженої територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах. Також позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 №1403, якою визначено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків.

Позивач зазначає, що відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, та посилається на постанову Верховного Суду від 18.04.2023 у справі №911/3195/21, в якій, за твердженням позивача, викладено правову позицію щодо припинення зобов`язань у межах процедури врегулювання заборгованості.

При цьому позивач вказує, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором не погашена, а договір про організацію взаєморозрахунків сторонами не укладався. Відповідно, за твердженням позивача, взаєморозрахунки щодо заборгованості за договором не проводилися.

Позивач зазначає, що предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за поставлений природний газ, а предметом доказування - обставини, необхідні для правильного вирішення спору, зокрема факт укладення та виконання договору про організацію взаєморозрахунків.

На думку позивача, заборгованість за поставлений природний газ може вважатися врегульованою лише у разі фактичного проведення взаєморозрахунків та реструктуризації залишку заборгованості у порядку, передбаченому статтями 4, 5 Закону № 1730-VIII. Сам факт участі відповідача у процедурі врегулювання заборгованості, без фактичного проведення відповідних розрахунків та укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості, за твердженням позивача, не свідчить про припинення або погашення заборгованості.

Позивач також зазначає, що заборгованість відповідача не погашена, а лише підлягає погашенню за рахунок коштів державного бюджету в межах відповідних бюджетних видатків. У зв`язку з цим позивач вважає, що така обставина підтверджує наявність непогашеної заборгованості відповідача за договором.

Крім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 23.04.2024 у справі №925/636/23, у якій, за його твердженням, зазначено, що наявність заборгованості з різниці в тарифах сама по собі не є підставою для звільнення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій від обов`язку оплатити спожитий природний газ, а для застосування відповідного механізму сторони мають укласти договір про організацію взаєморозрахунків.

Позивач зазначає, що фактична реалізація заходів щодо врегулювання заборгованості у 2022 2025 роках не відбулася, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію та відповідні послуги не передбачено.

Також позивач звертає увагу на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17.04.2018 у справах №911/4249/16 та №906/621/17, відповідно до яких відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що підтримує викладені у відзиві на позовну заяву доводи щодо причин виникнення заборгованості та свого фінансового стану.

Зокрема, відповідач зазначає, що діє відповідно до законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють його діяльність, однак фактично перебуває у скрутному фінансовому становищі. Несвоєчасну оплату за поставлений природний газ відповідач пов`язує, зокрема, із встановленим Кабінетом Міністрів України порядком розрахунків, відповідно до якого 65% коштів, що надходять за послугу з постачання теплової енергії, спрямовуються на оплату природного газу на користь позивача, тоді як 35% коштів залишаються у розпорядженні підприємства для здійснення господарської діяльності, зокрема сплати податків, заробітної плати, вартості електричної енергії, водопостачання та послуг з розподілу природного газу.

Відповідач вказує, що зазначених коштів недостатньо для забезпечення його господарської діяльності, а запроваджений на період дії воєнного стану мораторій на підвищення тарифів у сфері теплопостачання, на його думку, не дає можливості уникнути утворення заборгованості. У зв`язку із збитковістю тарифу, який, як зазначає відповідач, є економічно необґрунтованим, утворилася різниця в тарифах.

За твердженням відповідача, загальний розмір підтвердженої заборгованості з різниці в тарифах становить 156946124,15 грн. На підтвердження зазначеного відповідач посилається на протоколи засідань територіальної комісії з питань узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах, а саме:

- протокол № 4 від 16.05.2023 на суму 8 648 599,47 грн;

- протокол № 7 від 08.08.2023 на суму 15 864 863,61 грн;

- протокол № 12 від 14.11.2023 на суму 5 023 928,53 грн;

- протокол № 1 від 28.03.2024 на суму 7 715 289,62 грн;

- протокол № 7 від 21.05.2024 на суму 4 700 359,69 грн;

- протокол № 12 від 23.08.2024 на суму 8 171 943,60 грн;

- протокол № 18 від 22.11.2024 на суму 9 532 015,02 грн;

- протокол № 1 від 21.03.2025 на суму 14 142 790,93 грн;

- протокол № 4 від 20.05.2025 на суму 13 091 112,70 грн;

- протокол № 8 від 19.08.2025 на суму 14 665 701,63 грн;

- протокол № 14 від 18.11.2025 на суму 10 819 370,82 грн;

- протокол № 01 від 18.03.2026 на суму 19 142 580,28 грн.

Також відповідач зазначає, що додатково подає протокол № 06 від 19.05.2026, відповідно до якого підтверджено заборгованість з різниці в тарифах у розмірі 25429568,25 грн.

Відповідач наголошує, що держава не відшкодовує зазначену різницю в тарифах, у зв`язку з чим, на його думку, він не має фінансової можливості своєчасно розраховуватися за постачання природного газу. При цьому відповідач зазначає, що кошти, які підлягають відшкодуванню відповідно до частини другої статті 3 Закону України № 2479-IX, мають спрямовуватися виключно на погашення заборгованості за постачання природного газу.

Посилаючись на наведені у відповіді на відзив твердження позивача про те, що заборгованість відповідача не погашена, а лише підлягає погашенню (врегулюванню) за рахунок держави в межах видатків спеціального фонду державного бюджету, відповідач звертає увагу на положення абзацу дев`ятого статті 4 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» № 1730-VIII.

Відповідач зазначає, що відповідно до цієї норми взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є відповідні надходження, визначені законами про Державний бюджет України на відповідні роки, для погашення заборгованості з різниці в тарифах.

Водночас відповідач звертає увагу суду на відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», як і в законах про державний бюджет на попередні роки, видатків на субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах та послуги з постачання теплової енергії та гарячої води. На думку відповідача, така обставина унеможливлює проведення взаєморозрахунків, спрямованих на компенсацію відповідної різниці в тарифах.

При цьому відповідач посилається на зазначені самим позивачем у відповіді на відзив обставини щодо того, що фактична реалізація заходів процедури врегулювання заборгованості у 2022 2025 роках не відбулася, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не було передбачено субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Відповідач зазначає, що за таких обставин укладення договору про проведення взаєморозрахунків, однією зі сторін якого є Казначейська служба України, не має, на його думку, фактичних наслідків щодо погашення заборгованості, оскільки державою не передбачено відповідних видатків у державних бюджетах за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки.

Таким чином, відповідач вважає, що державою визначено механізм відшкодування різниці в тарифах, однак кошти для реалізації цього механізму не передбачені, у зв`язку з чим відповідна різниця не відшкодовується, а відповідач не має фінансової можливості своєчасно розраховуватися за поставлений природний газ.

Крім того, відповідач зазначає, що з метою врегулювання спору 11.05.2026 направив на електронну адресу позивача лист із проханням надати проєкт мирової угоди між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та ПрАТ «Енергія» для ознайомлення з її умовами та прийняття рішення щодо її підписання. За твердженням відповідача, станом на дату подання заперечень відповідний проєкт мирової угоди від позивача не надходив.

Відповідач пов`язує виникнення заборгованості з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання і водовідведення тарифам, затвердженим та/або погодженим органами державної влади чи місцевого самоврядування, а також із несвоєчасним перерахуванням державою субвенції. Зазначені обставини, на думку відповідача, свідчать про відсутність його вини у несвоєчасному виконанні договірного зобов`язання.

Також відповідач зазначає, що з огляду на особливості господарської діяльності у сфері надання житлово-комунальних послуг та законодавчо визначену специфіку взаємовідносин між суб`єктами цієї галузі він не має можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ.

За твердженням відповідача, він не може здійснювати господарську діяльність виключно на власний розсуд, оскільки на нього покладено обов`язок щодо безперебійного забезпечення населення, бюджетних установ та організацій, а також інших споживачів централізованим опаленням та гарячим водопостачанням, і при цьому відповідач повинен діяти в межах вимог законодавства, що регулює відповідну сферу.

З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, а свою вину у невиконанні зобов`язань - недоведеною. Також відповідач посилається на те, що є підприємством, критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, реалізує теплову енергію за тарифами, які, за його твердженням, не покривають вартості енергоносіїв, а стан його розрахунків безпосередньо залежить від виконання державою зобов`язань щодо відшкодування різниці в тарифах.

Враховуючи специфіку своєї господарської діяльності, відсутність вини у виконанні умов договору та скрутне фінансове становище, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення 30265102,03 грн заборгованості.

У додаткових поясненнях відповідач зазначає, що з метою врегулювання спору 29.07.2026 позивач направив на його адресу проєкт мирової угоди, розрахунок неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань, а також проєкт спільної заяви про затвердження мирової угоди.

За твердженням відповідача, після отримання та аналізу запропонованого позивачем проєкту мирової угоди він дійшов висновку, що її умови не відповідають економічним інтересам держави та територіальної громади.

При цьому відповідач посилається на пункт 7.2 Договору №7037-ТКЕ(Л25)-09, відповідно до якого у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку або інших передбачених договором строків оплати споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Водночас зазначеним пунктом договору передбачено, що у разі наявності у виробника теплової енергії невідшкодованої заборгованості з різниці в тарифах, розрахованої та узгодженої відповідно до законодавства України, на суму заборгованості за природний газ, що еквівалентна сумі такої заборгованості з різниці в тарифах на відповідну дату, неустойка, інфляційні нарахування та проценти річних постачальником не нараховуються.

Відповідач зазначає, що має заборгованість перед позивачем за постачання природного газу в розмірі близько 115 млн грн, а також невідшкодовану заборгованість з різниці в тарифах у розмірі близько 156 млн грн. У зв`язку з цим відповідач вважає, що відповідно до умов договору та постанови Кабінету Міністрів України №812 на суму заборгованості за природний газ, яка відповідає сумі невідшкодованої різниці в тарифах, штрафні санкції, інфляційні нарахування та проценти річних нарахуванню не підлягають.

Відповідач вказує, що запропоновані позивачем умови мирової угоди не відповідають зазначеним положенням договору та постанови Кабінету Міністрів України №812.

У зв`язку з цим відповідач листом від 05.08.2026 вих. №1745 звернувся до Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту України з проханням надати роз`яснення щодо застосування положень пункту 8 відповідного Положення та правомірності включення до проєкту мирової угоди умов щодо сплати неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних.

За твердженням відповідача, листом від 01.09.2026 вих. №22964/8/10-26 Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту України надало відповідне роз`яснення.

У ньому зазначено, що наявність невідшкодованої з державного бюджету заборгованості з різниці в тарифах, узгодженої відповідно до законодавства, не дозволяє виробнику теплової енергії здійснювати розрахунки за природний газ у повному обсязі, а заборгованість за природний газ у відповідному розмірі виникає не з вини виробника теплової енергії. Також, як зазначає відповідач, у роз`ясненні вказано, що неустойка, інфляційні нарахування та проценти річних не повинні нараховуватися на суму заборгованості за природний газ, еквівалентну сумі заборгованості з різниці в тарифах на відповідну дату.

Крім того, відповідач звертає увагу на пункт 10 запропонованої позивачем мирової угоди, відповідно до якого у разі наявності у відповідача заборгованості за іншими договорами постачання природного газу платежі на виконання грошових зобов`язань за мировою угодою автоматично спрямовуються на погашення поточної заборгованості за іншими договорами постачання природного газу.

Відповідач зазначає, що між сторонами 28.04.2026 було укладено договір про зарахування коштів №ДЗК-2739-09, відповідно до якого всі кошти, що надходять позивачу від відповідача за спожитий природний газ, зараховуються на погашення заборгованості за договором №2739-ТКЕ(25)-09 від 28.10.2025.

За твердженням відповідача, з огляду на те, що платежі відповідача зараховуються позивачем на виконання іншого договору постачання природного газу, відсутність вільних коштів у підприємства та наявність заборгованості за іншими договорами постачання природного газу виконання запропонованої позивачем мирової угоди відповідач вважає неможливим.

Відповідач також посилається на частину першу статті 192 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторони можуть вийти за межі предмета спору та позовних вимог за умови, що це не порушує прав чи інтересів інших осіб.

За твердженням відповідача, умови запропонованої мирової угоди можуть призвести до порушення прав та інтересів інших осіб, оскільки виконання рішення про стягнення заборгованості, на думку відповідача, може призвести до банкрутства підприємства та в опалювальний період - до припинення надання споживачам міста Обухова послуг із теплопостачання та гарячого водопостачання.

Відповідач зазначає, що такі наслідки можуть зачепити інтереси держави та територіальної громади, а також споживачів міста Обухова, з огляду на покладений на відповідача обов`язок забезпечувати населення теплом і гарячою водою.

У зв`язку з наведеним відповідач не погоджується з умовами проєкту мирової угоди, запропонованого позивачем.

Разом з тим відповідач зазначає, що 07.09.2026 направив позивачу лист із власним проєктом мирової угоди для його розгляду та підписання, висловивши намір врегулювати спір на основі взаємного компромісу сторін з урахуванням обставин здійснення господарської діяльності в умовах військової агресії російської федерації та обов`язку відповідача як об`єкта критичної інфраструктури забезпечувати теплом і гарячою водою населення міста Обухова.

З огляду на викладене відповідач просить суд прийняти додаткові пояснення до розгляду та долучити їх до матеріалів справи.

Висновки господарського суду.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Спірні правовідносини також регулюються спеціальним законодавством у сфері постачання природного газу.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Частиною третьою цієї статті визначено, що права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, постачання природного газу споживачу, який не є побутовим, здійснюється на підставі договору постачання природного газу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього обсягах, а споживач своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Отже, з наведених норм права вбачається, що укладення між сторонами договору постачання природного газу породжує для постачальника обов`язок здійснити поставку природного газу, а для споживача обов`язок прийняти поставлений природний газ та оплатити його вартість у строки, розмірі та порядку, визначених договором. Такий обов`язок є договірним грошовим зобов`язанням і підлягає належному та своєчасному виконанню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що 29.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Приватним акціонерним товариством «Енергія» укладено договір №7037-ТКЕ(Л25)-09 постачання природного газу, за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач - прийняти його та оплатити на умовах і в строки, визначені договором.

На виконання умов договору у період з травня 2025 року по жовтень 2025 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 42189081,20 грн.

Факт поставки природного газу, його обсяг та вартість підтверджуються наявними у матеріалах справи первинними документами, зокрема актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами без зауважень та заперечень щодо обсягів, вартості чи якості поставленого природного газу.

При цьому відповідачем не заперечується ані факт укладення договору, ані факт отримання природного газу, ані його обсяг та вартість. Заперечень щодо правильності оформлення актів приймання-передачі природного газу, визначених у них обсягів поставки та вартості природного газу відповідачем не заявлено.

Судом також встановлено, що відповідач здійснив оплату поставленого природного газу не в повному обсязі. З урахуванням здійснених відповідачем платежів та заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, заборгованість відповідача за поставлений природний газ становить 30265102,03 грн.

Відповідно до пункту 5.1 договору споживач зобов`язаний здійснювати оплату вартості фактично поставленого природного газу у встановлені договором строки. Отже, прийнявши поставлений природний газ, відповідач набув обов`язку оплатити його вартість у повному обсязі та у визначені договором строки.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Статтею 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, за встановлених обставин саме на відповідача як споживача природного газу покладався обов`язок своєчасно та у повному обсязі оплатити отриманий природний газ.

Посилання відповідача на наявність у нього заборгованості з різниці в тарифах, скрутне фінансове становище підприємства, особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання, встановлений порядок розподілу коштів, отриманих від споживачів теплової енергії, а також відсутність, за твердженням відповідача, належного фінансування відповідних заходів з державного бюджету не спростовують встановленого судом факту отримання відповідачем природного газу та виникнення у нього обов`язку щодо його оплати.

При цьому суд враховує, що відповідач не заперечує проти факту поставки природного газу, його кількості та вартості, а також не наводить обставин щодо неналежного виконання позивачем своїх договірних обов`язків. Наявність заборгованості відповідача за поставлений природний газ фактично визнається, а заперечення відповідача стосуються причин її виникнення та можливості її погашення з огляду на механізм компенсації різниці в тарифах.

Щодо посилань відповідача на невідшкодовану заборгованість з різниці в тарифах суд зазначає, що сам факт наявності такої заборгованості не припиняє та не змінює зобов`язання відповідача за договором постачання природного газу. Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між позивачем та відповідачем не укладено договору про організацію взаєморозрахунків, за результатами якого спірна заборгованість за природний газ була б погашена або замінена іншим зобов`язанням. Також матеріали справи не містять доказів фактичного проведення взаєморозрахунків за рахунок коштів державного бюджету саме в рахунок погашення спірної заборгованості.

Саме по собі узгодження відповідними комісіями обсягів заборгованості з різниці в тарифах не є тотожним фактичному погашенню заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений природний газ.

Аналогічний підхід до правового значення механізму врегулювання заборгованості з різниці в тарифах викладений у практиці Верховного Суду, відповідно до якої сам факт наявності заборгованості з різниці в тарифах не припиняє грошового зобов`язання за договором постачання природного газу, а реалізація передбаченого законодавством механізму врегулювання заборгованості пов`язується, зокрема, з укладенням відповідного договору про організацію взаєморозрахунків та фактичним проведенням таких розрахунків.

Відтак доводи відповідача про те, що його заборгованість за природний газ підлягає погашенню за рахунок коштів державного бюджету у межах механізму компенсації різниці в тарифах, не свідчать про припинення відповідного грошового зобов`язання перед позивачем.

Не є підставою для відмови у стягненні заборгованості й посилання відповідача на відсутність у нього необхідних коштів, збитковість тарифів, несвоєчасне відшкодування різниці в тарифах чи залежність його розрахунків від надходження відповідних коштів. Вказані обставини не змінюють встановленого договором строку виконання грошового зобов`язання та не припиняють обов`язку відповідача оплатити фактично отриманий природний газ.

Суд також відхиляє посилання відповідача на вжиття ним заходів щодо врегулювання спору шляхом направлення позивачу листа з пропозицією укладення мирової угоди. Сам факт направлення відповідної пропозиції не є виконанням грошового зобов`язання та не припиняє обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості за поставлений природний газ.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у виникненні заборгованості суд зазначає, що предметом розгляду у цій частині є вимога про стягнення основного боргу за фактично поставлений природний газ. Виникнення обов`язку з оплати отриманого товару пов`язане з фактом його поставки та прийняття відповідачем, а не з наявністю чи відсутністю бюджетного фінансування, компенсації різниці в тарифах або інших джерел надходження коштів відповідача.

При цьому відповідачем не доведено наявності передбачених законом або договором підстав для звільнення його від виконання основного грошового зобов`язання з оплати фактично отриманого природного газу.

Посилання відповідача на статус підприємства, критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення, а також на необхідність безперебійного забезпечення населення міста Обухова тепловою енергією та гарячою водою, характеризують особливості його господарської діяльності, однак самі по собі не звільняють відповідача від виконання договірного зобов`язання перед постачальником природного газу.

Не впливають на обов`язок відповідача погасити спірну заборгованість і наведені ним обставини щодо наявності інших договорів постачання природного газу та порядку зарахування платежів за такими договорами, оскільки зазначені обставини не спростовують факту існування заборгованості за договором №7037-ТКЕ(Л25)-09 та не підтверджують її погашення.

Таким чином, судом встановлено факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором у частині поставки природного газу, факт прийняття відповідачем поставленого природного газу без зауважень щодо його кількості та вартості, а також факт неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого природного газу.

Відповідач не надав доказів погашення заборгованості у розмірі 30265102,03 грн та не спростував розрахунок позивача в цій частині.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовна вимога про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Енергія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 30265102,03 грн основного боргу за договором №7037-ТКЕ(Л25)-09 від 29.04.2025 є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилань відповідача на пункт 7.2 договору та пункт 8 постанови Кабінету Міністрів України №812 суд зазначає, що наведені положення регулюють питання нарахування неустойки, інфляційних втрат та процентів річних у разі наявності невідшкодованої заборгованості з різниці в тарифах. Водночас у цій справі позивач заявив до стягнення саме основну заборгованість за фактично поставлений природний газ, а не штрафні санкції, інфляційні втрати чи проценти річних. Отже, наведені відповідачем положення не є підставою для звільнення його від сплати основної вартості отриманого природного газу.

З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги про стягнення 30265102,03 грн основного боргу такими, що підлягають задоволенню повністю.

Суд наголошує, що клопотань про відстрочення чи розстрочення сплати означеного боргу відповідач на розгляд суду не передавав.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Вирішення питання щодо судових витрат.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Енергія" (08700, Київська обл., місто Обухів, вул. Промислова, будинок 1, код 13699556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз трейдинг" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код 42399676) 30265102,03 грн основного боргу та 363181,22 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.10.2026.

Суддя А.Ф. Черногуз