Ухвала суду № 140272928, 01.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

01.10.2026Справа № 910/8607/26Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд»

про забезпечення позову

у справі №910/8607/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РСК-ГРУП»

про стягнення 348 042, 06 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РСК-ГРУП» (надалі відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 348 385, 54 грн, з яких: 324 561, 40 грн основний борг, 4 908, 44 грн 3% річних та 18 915, 70 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором поставки №27/12/25/2072 від 27.12.2025, у частині повної та своєчасної поставки товару.

Разом з позовом, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в розмірі позовних вимог 348 385, 54 грн, які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки, неповернення сплаченої попередньої оплати, відсутність реагування на звернення позивача та вважає, що відповідач може у будь-який момент розпорядитися належними йому грошовими коштами, що, на думку заявника, істотно ускладнить виконання можливого рішення суду. З огляду на викладене позивач просить застосувати до відповідача захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти в межах заявленої до стягнення суми.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, з підстав зазначених в ухвалі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

23.07.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Також разом із заявою про усунення недоліків позовної заяви позивач подав заяву від 23.07.2026 про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням якої просить суд стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 348 042, 06 грн, з яких: 324 561, 40 грн основний борг, 4 908, 44 грн 3% річних та 18 572, 22 грн інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/8607/26. Справу визнано малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 прийнято до розгляду заяву позивача від 23.07.2026 про зменшення розміру позовних вимог та подальший розгляд справи постановив здійснювати з її урахуванням вимог.

25.08.2026 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли виписка банку про рух коштів, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.

30.09.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в розмірі позовних вимог 348 042, 06 грн, які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач, крім обставин невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки, неповернення сплачених коштів та відсутності реагування на звернення позивача, посилається на відсутність у відповідача зареєстрованого нерухомого майна, неподання ним фінансової звітності та, на думку позивача, фактичне нездійснення господарської діяльності, що може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову. На підтвердження наведених обставин позивачем долучено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.09.2026 та лист Головного управління ДПС у м. Києві від 29.09.2026 №82515/6/26-15-12-01-05.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку про таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Так, предметом даної справи є майнові вимоги позивача до відповідача про стягнення суми грошових коштів у розмірі 348 042, 06 грн.

Суд зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Отже, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України , обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі №910/361/18.

Як на підставу вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається, зокрема, на відсутність у відповідача зареєстрованого нерухомого майна та відсутність у контролюючого органу інформації щодо подання відповідачем фінансової звітності, у зв`язку з чим вважає, що відповідач фактично не здійснює господарської діяльності та не має достатніх активів для виконання можливого рішення суду.

Разом із тим, дослідивши надані позивачем докази, суд зазначає, що останні не підтверджують існування реальної загрози істотного ускладнення чи неможливості виконання рішення суду.

Так, з наданої позивачем інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.09.2026 вбачається відсутність зареєстрованого за відповідачем нерухомого майна.

Водночас сама по собі відсутність зареєстрованого за відповідачем нерухомого майна не свідчить про відсутність у нього грошових коштів, рухомого майна, дебіторської заборгованості чи інших активів, за рахунок яких може бути виконано рішення суду в разі задоволення позову.

Також із листа Головного управління ДПС у м. Києві від 29.09.2026 №82515/6/26-15-12-01-05 вбачається, що в інформаційних ресурсах контролюючого органу відсутня інформація щодо подання Товариством з обмеженою відповідальністю «РСК-ГРУП» фінансової звітності.

Разом із тим, із указаного листа також вбачається, що відповідач не перебуває в стані ліквідації, а податкова заборгованість за ним не обліковується.

Отже, наведений лист контролюючого органу не підтверджує твердження позивача про припинення відповідачем господарської діяльності чи відсутність у нього майна та грошових коштів, а висновки заявника в цій частині ґрунтуються на припущеннях.

Суд також зазначає, що невиконання відповідачем спірного зобов`язання, неповернення позивачу перерахованих коштів та відсутність реагування на звернення останнього стосуються обставин спору між сторонами та самі по собі не є доказами того, що відповідач вчиняє або має намір вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання можливого судового рішення.

Суд звертає увагу, що заявником не наведено та не підтверджено належними і допустимими доказами жодних конкретних обставин, які б свідчили про існування реального ризику невиконання рішення суду у разі задоволення позову. Зокрема, матеріали заяви не містять доказів вчинення відповідачем дій щодо відчуження належного йому майна, виведення активів, припинення господарської діяльності, закриття банківських рахунків, зміни місцезнаходження з метою уникнення виконання зобов`язань, передачі активів третім особам або інших дій, які могли б свідчити про реальну загрозу утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Фактично доводи заявника ґрунтуються виключно на припущенні, що відповідач, маючи право розпоряджатися належними йому коштами, може використати це право таким чином, що унеможливить виконання рішення суду. Однак таке припущення не підтверджується жодними доказами та не може бути покладене в основу застосування заходів забезпечення позову.

Крім того, заявник просить накласти арешт на всі грошові кошти відповідача, що знаходяться на всіх його рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, однак не наводить будь-яких обставин, які б свідчили про існування безпосередньої загрози втрати саме цього майна чи неможливості виконання рішення суду без застосування такого обмежувального заходу. За відсутності належного обґрунтування та доказів існування обставин, передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, застосування такого заходу забезпечення позову, як арешт грошових коштів відповідача, призведе до невиправданого обмеження його права на здійснення господарської діяльності та не відповідатиме принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами.

Отже, наведені заявником обставини не підтверджують існування реальної загрози істотного ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, а свідчать виключно про наявність між сторонами спору щодо належного виконання договірних зобов`язань, який сам по собі не є достатньою правовою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

За таких обставин суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову ґрунтується переважно на припущеннях, а не на належних та допустимих доказах існування реальної загрози невиконання рішення суду, у зв`язку з чим правові підстави, визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, для застосування заходів забезпечення позову відсутні.

Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено належних обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Наведені позивачем обставини щодо необхідності застосування заходів до забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені відповідними доказами.

З огляду на наведене вище, підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на банківських рахунках, суд на даний час не вбачає, а тому в задоволенні заяви відмовляє.

У зв`язку з відмовою в задоволенні заяви, сплачена позивачем сума судового збору за її подання покладається на позивача та йому не відшкодовується.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фонд» про забезпечення позову відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя Я.А.Карабань