Рішення № 140272761, 28.09.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/103/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 Справа № 908/1767/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова Світлана Сергіївна, розглянувши матеріали

за позовом: Приватного акціонерного товариства Підприємство з експлуатації електричних мереж Центральна енергетична компанія (вул. Горобців братів, будинок 28, м. Дніпро, 49008, ідентифікаційний код юридичної особи 31793056)

до відповідача: Акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)

про стягнення 87 596 грн 94 коп.

без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство Підприємство з експлуатації електричних мереж Центральна енергетична компанія звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Акціонерного товариства Запоріжжяобленерго про стягнення заборгованість за спільне використання технологічних електричних мереж згідно з Договором № 0-14 від 01.01.2013 за червень 2026 року в розмірі 87 596 грн 94 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1767/26 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі № 908/1767/26, номер провадження 27/103/26. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 28.07.2026 відповідачу за пропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 21.08.2026.

12.08.2026 відповідач сформував в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, просив суд розглянути справу з урахуванням пояснень викладених у відзиві та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що затримки з оплатою за договором про спільне використання технологічних мереж від 01.01.2013 № 0-14 виникли з об`єктивних причин не залежних від волі АТ «Запоріжжяобленерго», посилаючись: на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1; в окупацію потратили структурні підрозділи АТ «Запоріжжяобленерго»; після початку військової агресії, за 2022 рік АТ «Запоріжжяобленерго» отримало збитки у розмірі 204,75 млн. грн. За 2024 року отримало збитки у розмірі 580 млн. грн, що спричиняє негативні наслідки і в подальших періодах; у АТ «Запоріжжяобленерго» відсутні кошти для фінансування першочергових та обов`язкових витрат товариства; АТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством критичної інфраструктури, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 та наказом Міністерства енергетики України від 10.10.2024 № 394.

Позивач 19.08.2026 надав через підсистему «Електронний суд» (зареєстровано 20.08.2026 за вх. № 18168/08-08/26) відповідь на відзив, просив суд поновити пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив, обґрунтовуючи тим, що представник позивача, яким подано позовну заяву, Кучеренко І.А. згідно з наказом №960-В від 29.07.2026 (копія додається) з 13.08.2026 по 17.08.2026 включно перебувала у щорічній основній відпустці, та з урахуванням чотириденного 40-годинного робочого тижня з трьома вихідними днями у період з 01.04.2026 по 31.10.2026, встановленого згідно з наказом ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» від 30.10.2025 №331/010.02-02 (копія надана), відповідь на відзив на позовну заяву подається в інший строк, ніж встановлено в ухвалі суду, з поважних причин, з одночасним заявленням клопотання про поновлення строку, що передбачено статтею 119 ГПК України.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Статтею 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Положеннями ч. 4 ст. 166 ГПК України встановлено, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2025 у справі № 920/464/24 колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, пропущений процесуальний строк може бути поновлений судом за умови звернення учасника справи із заявою про його поновлення, в якій він має навести причини пропуску, а суд - оцінити наведені причини та визначити їх поважність.

На суд покладається обов`язок визначити, наскільки сумлінно та швидко діяв заявник.

ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом підстав. У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про поновлення строку, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин його пропуску, встановити, чи є такий строк значним та чи не буде його поновлення втручанням у принцип юридичної визначеності. При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує, виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.02.2025 у справі №921/379/23, від 17.01.2025 у справі №9/41, від 19.11.2024 у справі №758/1436/21 та від 16.06.2021 у справі №910/15988/16).

Норма про можливість поновлення процесуальних строків по суті є пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки інакше нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків (постанови Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №922/2825/23, від 18.08.2023 у справі №32/257-10, від 03.04.2023 у справі №906/1357/20, від 01.09.2022 у справі №904/8456/21).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. (Рішення ЄСПЛ у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008).

Процесуальна рівність (засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом) забезпечує гарантії доступності до правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Суд звертає увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд зазначає, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки", "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява №48778/99).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

За змістом частин першої та четвертої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

З наведених вище висновків виходив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2025 у справі №910/7746/20 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2018 зі справи № 904/5995/16.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2023 у справі № 910/186/21).

Відтак, враховуючи наведені представником позивача в поданій заяві від 19.08.2026 обґрунтування поважності пропуску строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву, а також підстави для поновлення строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, а також з метою забезпечення реалізації принципу змагальності сторін, суд дійшов висновку поновити процесуальний строк позивача для подання відповіді на відзив у справі № 908/1767/26.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 28.09.2026.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

01.01.2013 між Приватним акціонерним товариством Підприємство з експлуатації електричних мереж Центральна енергетична компанія (далі-Власник мереж) та Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (далі-Користувач) укладено договір про спільне використання технологічних мереж № 0-14.

01.12.2016 сторонами була укладена додаткова угода № 16 до Договору, якою, серед іншого, були внесені зміни в п. 7.4 договору щодо порядку оплати послуг за договором.

06.02.2017 сторони підписали додаткову угоду № 17 про внесення змін до Договору у зв`язку з перейменуванням Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі ПАТ «Запоріжжяобленерго»).

20.11.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 39 до Договору, згідно з якою додатки №3 «Розрахунок кількості умовних одиниць технологічних електричних мереж спільного використання», №4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» до Договору викладено у новій редакції.

28.07.2025 сторони підписали додаткову угоду №41 у зв`язку із зміною найменування ПАТ «Запоріжжяобленерго» на АТ «Запоріжжяобленерго».

20.11.2025 сторонами укладено додаткову угоду №42 до Договору, згідно з якою додаток №4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» до Договору викладено у новій редакції.

Відповідно до Договору сторони: ПрАТ «ПЕЕМ«ЦЕК» є власником мереж, а АТ «Запоріжжяобленерго» - Користувачем.

Відповідно до п. 1.1 Договору Власник мереж зобов`язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача та (або) інших суб`єктів господарювання (далі - Субспоживачі), передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, а Користувач своєчасно сплачувати вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно з п. 4.1 Договору Користувач зобов`язується здійснювати оплату за використання електричних мереж Власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж Власника мереж у період за червень 2026 року проведено згідно з додатком №4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» (у редакції додаткової угоди №42 від 20.11.2025).

Відповідно до п. 7.1 Договору розрахунковим вважається період з 00 годин першого числа до 24 годин останнього числа поточного місяця.

Згідно з п. 7.2 Договору вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначена у додатку №4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж», розробленому відповідно до «Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж», затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008 №691, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 року за №732/15423, виходячи із узгодженого Запорізьким територіальним представництвом НКРЕ «Кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж Власника мереж», що є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 7.3 Договору за підсумками розрахункового періоду Власник мереж у термін до 5 числа місяця наступного за розрахунковим направляє Користувачу рахунок. Сума платежу визначається, виходячи з додатку №4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» з урахуванням сум платежів, що надійшли від Користувача.

Разом з рахунком Власник мереж направляє Користувачу: податкову накладну виписану по факту надання послуг (у разі, якщо Власник мереж є платником ПДВ);- підписані уповноваженою особою Власника мереж та скріплені його печаткою два примірники «Акту прийому-здачі наданих послуг» (додаток №5).

Відповідно до умов Договору в період з 01 по 30 червня 2026 року Власник мереж надав Користувачу зазначені в договорі послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання на загальну суму 87 596 грн 94 коп., про що сторонами був складений та підписаний Акт прийому передачі наданих послуг за червень 2026 року від 30.06.2026 на суму 87 596 грн 94 коп. (з ПДВ).

Одночасно з Актом прийому передачі наданих послуг (два примірники), у відповідності до п. 7.3 Договору, Власником мереж на адресу Користувача направлено рахунок на оплату № 4851 від 30.06.2026 цінним листом з рекомендованим повідомленням з описом вкладення.

За умовами п. 7.4 Договору (в редакції, що викладена в додатковій угоді № 16 від 01.12.2016) оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунка та оформленого «Акту прийому передачі наданих послуг» у термін, що не перевищує 10 днів з дня отримання документів, зазначених у п. 7.3 Договору.

Згідно з повідомленням Укрпошти за трекінгом R 067209726600 рахунок та акт за червень 2026 року вручено одержувачу 02.07.2026.

В порушення п. 7.4 Договору відповідач не оплатив надані позивачем відповідно до Договору послуги за червень 2026 року, що стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін є господарськими.

Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною першою статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі.

Частиною 3 ст. 58 Закону України Про ринок електричної енергії передбачено, що Споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 49 Закону України «Про ринок електричної енергії» для цілей цієї статті основним споживачем вважається споживач та/або власник електричних мереж, який не є оператором системи розподілу, електричні мережі якого використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу.

Відносини між основним споживачем та користувачами, що живляться від його мереж, та оператором системи розподілу та/або оператором системи передачі регулюються кодексом систем розподілу, кодексом системи передачі, правилами роздрібного ринку та договорами, укладеними на їх основі.

Основний споживач зобов`язаний укласти з оператором системи розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності з розподілу якого розташовані його мережі, договір про спільне використання електричних мереж за типовою формою, затвердженою Регулятором.

Вартість послуг за цим договором визначається за затвердженою Регулятором методикою.

Верховний Суд у постанові від 17.01.2022 у справі №904/299/21 зазначив, що використання оператором системи розподілу мереж, які належать іншому суб`єкту господарювання, здійснюється на підставі договору про спільне використання технологічних мереж.

Згідно з ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, 01.01.2013 між Приватним акціонерним товариством Підприємство з експлуатації електричних мереж Центральна енергетична компанія (Власник мереж) та Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (Користувач) укладено договір про спільне використання технологічних мереж № 0-14.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Також відсутні докази припинення дії договору за узгодженням сторін.

Відповідно до умов Договору в період з 01 по 30 червня 2026 року Власник мереж надав Користувачу зазначені в договорі послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання на загальну суму 87 596 грн 94 коп., про що сторонами був складений та підписаний Акт прийому передачі наданих послуг за червень 2026 року від 30.06.2026 на суму 87 596 грн 94 коп. (з ПДВ).

Одночасно з Актом прийому передачі наданих послуг (два примірники), у відповідності до п. 7.3 Договору, позивачем на адресу відповідача направлено рахунок на оплату № 4851 від 30.06.2026 цінним листом з рекомендованим повідомленням з описом вкладення.

За умовами п. 7.4 Договору (в редакції, що викладена в додатковій угоді №16 від 01.12.2016) оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунка та оформленого «Акту прийому передачі наданих послуг» у термін, що не перевищує 10 днів з дня отримання документів, зазначених у п. 7.3 Договору.

Згідно з повідомленням Укрпошти за трекінгом R 067209726600 рахунок та акт за червень 2026 року вручено одержувачу 02.07.2026.

В порушення п.7.4 Договору відповідач не оплатив надані позивачем відповідно до Договору послуги за червень 2026 року.

Підписання відповідачем актів прийому-здачі виконаних робіт, які у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Слід зазначити, що Акт прийому-передачі наданих послуг за червень 2026 року підписаний відповідачем без заперечень та зауважень.

Відповідач не заперечив факту отримання ним послуг, отримання ним документів передбачених пунктом 7.3 Договору, а також факту підписання представником відповідача акту прийому-передачі наданих послуг за червень 2026 року.

Проте доказів оплати підписаного акту прийому-передачі наданих послуг за червень 2026 року відповідач не надав, а матеріали справи таких доказів не містять.

Отже, відповідач отримав рахунок та акт, однак, в порушення п.7.4 Договору не оплатив надані позивачем відповідно до Договору послуги за червень 2026 року.

Заборгованість відповідача перед позивачем згідно із Договором про спільне використання технологічних електричних мереж від 01.01.2013 № 0-14 за червень 2026 року становить 87 596 грн 94 коп. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в заявленій у позові сумі.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Позивач, уклавши договір № 0-14 від 01.01.2013 розраховував на отримання оплати у розумні строки за надані послуги, а відповідач, уклавши цей договір, свідомо прийняв на себе зобов`язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо посилань відповідача на відсутність вини в несвоєчасному виконанні грошового зобов`язання.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на відсутність вини щодо несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за договором та на збройну агресію рф проти України, яка є в розумінні відповідача форс-мажорною обставиною, яка звільняє від відповідальності.

В якості обґрунтування відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2024.

З цього приводу суд зауважує таке.

На підставі ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі «Інтернет», та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Також суд звертає увагу, що введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікував на своєчасну оплату йому відповідачем боргу за укладеним Договором.

Таким чином посилання відповідача на збройну агресію РФ, як на підставу для відмови у позові, відхиляються судом як необґрунтовані.

Крім того, суд зазначає, що форс-мажорні обставини можуть звільнити відповідача тільки від відповідальності за невиконання зобов`язань за спірним договором, тобто від нарахування штрафів/пені, проте не звільняють від необхідності виконання основних зобов`язань, що обумовлені договором.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає перелік структурних підрозділів, які потрапили в окупацію і доводить до відома, що АТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством критичної інфраструктури.

В підтвердження надання послуг на об`єктах, які розташовані на підконтрольній території України, позивачем до позовної заяви надавалася копія додаткової угоди № 42 від 20.11.2025 до Договору, згідно з якою додаток №4 до Договору «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» викладено у новій редакції.

Відповідно до додатку №3 до Договору в редакції додаткової угоди №39 від 20.11.2024, ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК» надає послуги спільного використання технологічних мереж лише по об`єктах : ПС «Сонячна-2»; РП-41 (від ПС «Набережна»), які розташовані на території, яка не є окупованою.

Згідно з відомостями з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.11.2015 об`єкт нерухомого майна ПрАТ «ПЕЕМ «ЦЕК»: будівля розподільчого пункту (РП) розташована за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка, буд. 71б; та згідно з витягом Орендного підприємства Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації від 19.01.2007 підстанція «Сонячна-2» знаходиться за адресою: Запорізька обл., Запорізький район, с. Сонячне, вул. Будівельників, буд.78в.

В підтвердження надання послуг на підконтрольній Україні території також надається копія Кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання ПрАТ «ПЕЕМ«ЦЕК» (ПС 35/10кВ «Сонячна», РП-41) на 2025 2026 роки, що узгоджений 20.10.2025 НКРЕКП у Запорізькій області.

Відповідач, обґрунтовуючи обставини, які істотно ускладнюють виконання Договору, серед інших, зазначає про щомісячне спрямування ним значних коштів на проведення аварійно-відновлювальних робіт, вжиття заходів щодо захисту об`єктів електроенергетики, проведення поточних ремонтів, сплати першочергових платежів.

Слід зазначити, що відповідач є таким же оператором системи розподілу, як і позивач, яке також належить до підприємств критичної інфраструктури (наказ Міненерго від 07.09.2022 №1-ДСК, наказ Міненерго від 17.11.2025 № 458).

Крім того, позивачем не застосовано до відповідача відповідальності за порушення умов Договору, а саме не стягується будь-яких штрафних санкцій.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

У даному випадку кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі надати пояснення та докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати переконливість поданих доказів та позицій у справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Натомість відповідач не представив суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, заявлених до нього вимог належним чином і в установленому законом порядку не спростував, доказів проведення розрахунків з позивачем не надав.

Враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 242, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Підприємство з експлуатації електричних мереж Центральна енергетична компанія до Акціонерного товариства Запоріжжяобленерго задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Запоріжжяобленерго (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) на користь Приватного акціонерного товариства Підприємство з експлуатації електричних мереж Центральна енергетична компанія (вул. Горобців братів, будинок 28, м. Дніпро, 49008, ідентифікаційний код юридичної особи 31793056) заборгованість за спільне використання технологічних електричних мереж згідно з Договором № 0-14 від 01.01.2013 за червень 2026 року в сумі 87 596 грн (вісімдесят сім тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн 94 коп., 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено і підписано 02.10.2026.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.