Рішення № 140268433, 01.10.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 639/3046/26

Провадження № 2/947/4783/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Швидкій В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Кредит-капітал»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» звернулось до Новобаварського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року у розмірі 112508 гривень 65 копійок та витрати зі сплати судового збору, з посиланням на невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Вказана позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 12.03.2026 року та зареєстрована судом 09.04.2026 року.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 14.04.2026 року вказану цивільну справу передано до Київського районного суду міста Одеси за територіальною юрисдикцією.

07.05.2026 року матеріали цивільної справи №639/3046/26 надійшли до Київського районного суду міста Одеси.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 08.05.2026 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.

26.06.2026 року від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Хоміча Артема Анатолійовича надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав недоведеності вимог позивача. Також у відзиві представник відповідачки зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 56881,52 грн. є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки основний борг, за твердженням позивача, становить 38470,33 грн., тоді як лише одна комісія складає 56881,52 грн., тобто майже на 18500,00 грн. перевищує суму самого кредиту. На переконання відповідачки, така ситуація сама по собі свідчить про очевидну непропорційність заявлених вимог та порушення принципів справедливості й розумності, які є фундаментальними засадами цивільного права.

23.07.2026 року від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі.

31.07.2026 року від представника відповідачки надійшли заперечення в яких останній просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судове засідання призначене на 01.10.2026 року представник позивача не з`явився, однак в матеріалах справи наявна заява в якій представник просить суд розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідачка та її представник у судове засідання призначене на 01.10.2026 року також не з`явились, однак 29.09.2026 року від представника останньої надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності, в якій представник також просить суд відмовити у задоволенні позову.

Приймаючи викладене та у відповідності до положень ст. 223 ЦПК України, судом було ухвалено провести розгляд справи у судовому засіданні 01.10.2026 року за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 08.12.2017 року звернулась до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» з заявою-анкетою.

Заявка-анкета містить докладну інформацію щодо особи відповідачки, зокрема дату народження, індивідуальний податковий номер, дані паспорту громадянина України, адресу проживання та номер мобільного телефону.

08.12.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк», від імені якого діє кредитний посередник ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір кредиту №В03.13073.003449614 за умовами якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 38688,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами договору.

Відповідно до п.1.2. договору, банк надає кредит у день підписання договору строком на 36 місяців.

За користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6% (Маржу Банку) (п. 1.3. договору).

Станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становить 9,5%, що разом з Маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15.5 %.

Позичальник заявляє та гарантує, зокрема, що; уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться в даному договорі та кредитній справі позичальник у Банку), які повідомлені та надані ним Банку з метою одержання кредиту, є до достовірними і відповідають дійсності; кредит одержується ним на поточні потреби та передбачену не пов`язаний із підприємницькою діяльністю; банк перед укладенням кредитного договору повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами банку і згоден з ними належний йому примірник оригіналу даного договору йому вручено банком при підписанні даного договору.

Як вбачається договір складений українською мовою, підписаний шляхом накладення ОСОБА_1 власноручного підпису.

Того ж дня, відповідачкою було підписано паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію про: інформацію та контактні дані кредитодавця; інформацію та контактні дані кредитного посередника; основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача: інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, зокрема: розмір процентної ставки, тип процентної ставки, порядок зміни змінюваної процентної ставки; платежі за додаткові та супровідні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору, грн.; інформація та контактні дані кредитодавця; порядок повернення кредиту; додаткову інформацію; інші важливі правові аспекти.

Також, 08.12.2017 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані з життям застрахованої особи.

З поданих до суду доказів вбачається, що на відкритий на ім`я відповідачки рахунок № НОМЕР_1 , 08.12.2025 року перераховані грошові кошти двома платежами, а саме: 31000,00 грн. та 7688,00 грн., що у загальній сумі складає 38688,00 грн., що також підтверджується наданими до позову позивачем: ордером-розпорядження №1 про видачу кредиту в розмірі 31000,00 грн. та ордером-розпорядження №2 про сплату страхового платежу в розмірі 7688,00 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку вбачається, що у відповідачки перед АТ «Ідея Банк» станом на 26.11.2020 року виникла заборгованість за кредитним договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року в загальному розмірі 112508,65 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом 38470,33 грн.; заборгованості за відсотками 17156,80 грн.; заборгованості за комісією 56881,52 грн.

26.11.2020 року між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №12/84, у відповідності до умов якого клієнт відступає фактору, а фактор приймає право вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених договором.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №12/84 від 26.11.2020 року складеного сторонами вищевказаними договору, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло від АТ «Ідея Банк» право вимоги за кредитним договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року, укладеним з ОСОБА_1 , заборгованість якої станом на день укладення цього договору становить у загальній сумі 112508,65 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом 38470,33 грн.; заборгованості за відсотками 17156,80 грн.; заборгованості за комісією 56881,52 грн.

12.03.2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на адресу ОСОБА_1 було скеровано досудову вимогу щодо виконання зобов`язання перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року, а саме негайного погашення заборгованості в сумі 112508,65 грн. з зазначенням реквізитів для подальшої для їх оплати.

Невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань за кредитним договором зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є зокрема договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення спірного договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень статті 1056-1 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам:

1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс;

2) індекс повинен ґрунтуватися на об`єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів;

3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу), суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між ПАТ «Ідея Банк» та відповідачкою належним чином в письмовій формі, укладено кредитний договір №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року.

Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).

Суд зазначає, що відповідачкою під час розгляду справи не спростовувалось підписання і укладення вищевказаного кредитного договору №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року.

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд вважає встановленим, що між позивачем та відповідачкою належним чином укладено кредитний договір №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року на обумовлених сторонами умовах.

Судом встановлено належне виконання ПАТ «Ідея Банк» своїх зобов`язань за кредитним договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року з надання відповідачці кредитних коштів у загальному розмірі 38688,00 грн.

Отже, вказані правовідносини між сторонами ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Також, судом встановлено, що позивачем належним чином набуто право вимоги на підставі укладеного з ПАТ «Ідея Банк» договору факторингу №12/84 від 26.11.2020 року за кредитним договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року, укладеним з ОСОБА_1 .

У відповідності до наданого позивачем до позову витягу з реєстру боржників вбачається, що станом на час набуття позивачем на підставі договору факторингу №12/84 від 26.11.2020 року права вимоги за кредитним договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року, укладеним з ОСОБА_1 , сума заборгованості останньої за вказаним кредитним договором в загальному розмірі становить 112508,65 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом 38470,33 грн.; заборгованості за відсотками 17156,80 грн.; заборгованості за комісією 56881,52 грн.

Відповідачкою в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, зокрема сплату наявної заборгованості за договором, на що посилається позивач, як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.

Щодо стягнення з відповідачки заборгованості за комісією в розмірі 56881,52 грн. суд зазначає наступне.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (ч. 2ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення, і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично. Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Згідно з абзацом третім ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10.06.2017 набрав чинності ЗУ «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у ЗУ «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Ч. 2 ст. 215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності ЗУ «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 31.29 постанови від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Також у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року, справа № 524/5152/15-ц, провадження № 61-8862сво18, дійшов висновку, що умова договору про сплату комісії за користування кредитом є нікчемною.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.ч. 2, 4ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до п.2.1. договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 36 щомісячних внесках включно до 8 дня/числа кожного місяця, згяду з графіку щомісячних платежів.

Так, згідно з графіком щомісячних платежів за кредитним договором, який є додатком до паспорту споживчого кредиту вбачається, що у період з 08.01.2018 року по 08.12.2020 року передбачена сплата комісії за кредитним договором, які позивач і так повинен виконувати та за Законом повинні надаватися безоплатно.

При зверненні до суду позивачем не зазначено та не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин обов`язок позичальника сплачувати за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

За вищенаведених обставин, оскільки відповідачці було нараховано плату за послуги, які у відповідності до законодавства повинні надаватись безоплатно, суд приходить до висновку, що положення договору щодо комісій, є нікчемним. За таких обставин сума заборгованості за комісією в розмірі 56881,52 грн. не підлягає до стягнення з відповідачки на користь позивача.

Приймаючи вищевикладені обставини в цілому, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» в частині вимог про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року, яка складається з: суми заборгованості за кредитом 38470 гривень 33 копійки, заборгованість по відсотках 17156 гривень 52 копійки, що в загальному розмірі складає 55627 гривень 13 копійок.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час пред`явлення позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

З урахуванням часткового задоволення позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, підлягає в загальному розмірі 1316 гривень 29 копійок (55627,13*100/112508,65=49,44%; 49,44% від 2662,40 = 1316,29).

Також, позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На підтвердження здійснення витрат пов`язаних з розглядом справи позивачем надано:

- договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Апологет»;

- акт №331 від 09.03.2026 року, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Апологет», за умовами якого виконавцем надано клієнту, а клієнтом прийнято послуги згідно договору про надання якого позивачем прийняті юридичні послуги відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року до боржника ОСОБА_1 , сума наданих послуг відповідно до договору складає 8000,00 грн.;

- детальний опис наданих послуг до Акту №331 від 09.03.2026 року за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року.

Судом приймається, що позивачем на підставі поданих доказів було отримано правничу допомогу на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року, яка пов`язана з розглядом даної справи.

Під час вирішення питання щодо компенсації позивачеві витрат понесених на професійну правничу допомогу, судом враховується, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що узгоджується з правовим висновком викладеним Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 року по справі №922/445/19.

Одночасно судом враховується, що відповідачем у відзиві зазначено, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є непідтвердженим та завищеним.

З урахуванням викладеного, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи часткове задоволення позову та відповідно покладення на сторони судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 4450 гривень 17 копійок (55627,13*100/112508,65=49,44%; 8000*55627,13/100=4450,17).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» (місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, 4-й поверх) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, 4-й поверх, код ЄДРПОУ 35234236, р/р НОМЕР_3 в АТ «Креді агріколь банк», МФО 300614) заборгованість за кредитним договором №В03.13073.003449614 від 08.12.2017 року, у загальній сумі 55627 (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот двадцять сім) гривень 13 (тринадцять) копійок, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 38470 (тридцять вісім тисяч чотириста сімдесят) гривень 33 (тридцять три) копійки; заборгованості за відсотками 17156 (сімнадцять тисяч сто п`ятдесят шість) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійки.

У задоволені решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, 4-й поверх, код ЄДРПОУ 35234236, р/р НОМЕР_3 в АТ «Креді агріколь банк», МФО 300614) у відшкодування судових витрат 5766 (п`ять тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 46 (сорок шість) копійок, які складаються з: витрат зі сплати судового збору - 1316 (одна тисяча триста шістнадцять) гривень 29 (двадцять дев`ять) копійок та витрат на правничу допомогу 4450 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят) гривень 17 (сімнадцять) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко