Ухвала суду № 140255811, 29.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

29 вересня 2026 рокусправа №380/10398/26 Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Тварковської Я.А.,

з участю прокурора Мельничука Ю.І.,

за участю представників: відповідача Феданяка Р.В., третьої особи Батман Л.Б.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Львові в порядку загального позовного провадження клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ПП «Олісе», про визнання протиправним та нечинним рішення,

в с т а н о в и в :

На розгляді Львівського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області (далі позивач) до Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області (далі - відповідач), з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ПП «Олісе», про визнання протиправним та нечинним рішення.

Ухвалою судді від 25.05.2026 відкрито загальне позовне провадження. Підготовче засідання призначено на 09.06.2026.

Представник відповідача 08.06.2026 (вх.№49054) подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із недотриманням вимог щодо обґрунтування підстав представництва інтересів держави прокурором, а також порушення трьох місячного строку звернення до суду. Зазначив, що єдине на, що посилається прокурор це відповідь ДІАМ від 21.04.2026 про відсутність в неї повноважень щодо скасування рішень органів місцевого самоврядування. Однак, відсутність повноважень у ДІАМ не свідчить ні про те, який орган є компетентний, ні про бездіяльність такого органу. Крім того, зазначає, що прокурором порушено строк звернення до суду, оскільки оскаржуване рішення прийнято 10.02.2022, а позивач звернувся лише 26.02.2026, що є порушенням трьох місячного строку. Враховуючи те, що оскаржуване рішення є публічним актом, розміщеним у відкритому доступі, прокуратура могла би та повинна була дізнатися про нього значно раніше.

Перший заступник керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області 12.06.2026 (вх.№51060) подав клопотання, в якому заперечив щодо задоволення клопотання представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування заяви зазначає, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Водночас, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Підстави на пред`явлення прокурором позову, можуть з`явитись, а право може бути реалізоване виключно після виникнення таких підстав та встановлення підстав для представництва: у даному випадку вивчення отриманих документів та відсутності органу до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту зазначених інтересів держави. Вважає, що строки звернення до адміністративного суду не пропущені, оскільки про порушення, допущені Давидівською сільською радою Львівського району Львівської області при прийнятті рішення № 136-12/2022 від 10.02.2022, яким затверджено детальний план території, окружній прокуратурі стало відомо після отримання першої відповіді з копією оскаржуваного рішення Давидівської сільської ради 26.02.2026.

Перший заступник керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області 12.06.2026 (вх.№51061) подав клопотання, в якому заперечив щодо задоволення клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви. Зазначив, що у позовній заяві висвітлено та обґрунтовано наявність виключних підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до вимог частини 3 статті 53 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Зазначає, що у даній справі захисту полягають інтереси держави та, зокрема інтереси територіальної громади, щодо забезпечення дотримання органом місцевого самоврядування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності при реалізації наданих повноважень. Розгляд цієї справи має важливе суспільне значення та становить значний суспільний інтерес, оскільки забудова спірної території, ставить під загрозу знищення водних об`єктів та зелених насаджень, що наявні на території. Додатково зазначив, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу. Як вбачається із листа Державної інспекції архітектури та містобудування України від 21.04.2026 №2070/02/13-26, питання відносно проведення перевірки порушення містобудівного законодавства при внесенні змін до детального плану території в частині земельної ділянки, не відноситься до компетенції ДІАМ.

Суд у підготовчому судовому засіданні 23.06.2026 залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ПП «Олісе», представник, якої просив залишити позов без розгляду з підстав, вказаних відповідачем.

При вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав недотримання прокурором вимог щодо обґрунтування підстав представництва, суд керується таким.

Частиною третьою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон №1697-VII).

Частиною першою статті 23 Закону №1697-VII визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Зі змісту наведеної норми Закону №1697-VII вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке «нездійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №802/4083/15-а, від 13 грудня 2019 року у справі №810/3160/18, від 27 грудня 2019 року у справі №826/15235/18.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У пункті 4 вказаного Рішення передбачено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність, однак висловлене судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону №1697-VII.

Тому суд висновує, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Такий висновок суду відповідає послідовній правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а, від 13.11.2024 у справі 380/5084/22.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Як вбачається з установлених у цій справі обставин, оспорюване рішення сільської ради належать до актів органів місцевого самоврядування нормативного - правового характеру, яким затверджено містобудівну документацію на місцевому рівні, а саме - детальний план території впорядкування площі та впорядкування під`їзних шляхів земельної ділянки із земель водного фонду в межах с. Чишки Львівського району Львівської області.

Відповідно до пункту 42 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР), затвердження містобудівної документації віднесено до виключних повноважень сільських, селищних, міських рад.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі Закон №3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, у якому визначено, що:

- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;

- містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до статті 19 Закону №3038-VI, детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Аналіз положень статті 19 Закону №3038-VI дає можливість стверджувати, що детальний план у межах населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов`язкових вимог до розвитку, планування, забудови та іншого використання певної території населеного пункту. Затверджуючи своїм рішенням детальний план у межах населеного пункту, місцева рада визначає стратегію планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

Таким чином, детальний план території та рішення відповідної місцевої ради про його затвердження не є актами індивідуальної дії, які стосуються конкретних прав чи обов`язків певної особи, а є нормативно-правовими актами, дія яких поширюється на необмежену кількість суб`єктів та застосовується багаторазово,

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №363/3786/17, яка враховується судом під час розгляду цієї заяви.

Відповідачем у цій справі визначено представницький орган місцевого самоврядування - відповідну сільську раду, яка у спірних відносинах й прийняла оскаржуване рішення і яке, на переконання прокурора, є незаконним та порушує інтереси держави.

Справи, в яких прокурор звертається до суду з позовом до органу місцевого самоврядування, характеризуються своєю специфікою, оскільки особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу.

Тому позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

Дана позиція узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду, що підтверджується у постановах від 01 вересня 2022 року у справі №440/7210/21, від 12 жовтня 2023 року у справі №440/7208/21, від 22 жовтня 2023 року у справі №320/835/23, від 05 червня 2024 року у справі 580/1941/22 та від 13.11.2024 у справі 380/5084/22.

Як стверджує позивач, підставою для звернення прокурора в інтересах держави було те, що у спірних правовідносинах законодавством не надано право звертатись до суду на захист інтересів держави жодному іншому суб`єкту владних повноважень.

Інтереси держави прокурор обґрунтовує тим, що такі інтереси охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема у таких сферах, як охорона здоров`я, безпека, благоустрій населених пунктів, оскільки, відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Розгляд справи про визнання протиправним та нечинним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження містобудівної документації, прийнятої з грубим порушенням містобудівного законодавства, будівельних та санітарних норм, має важливе суспільне значення та становить значний суспільний інтерес, оскільки забудова спірної території, ставить під загрозу знищення лісових та зелених насаджень, а також водних об`єктів, що наявні на території.

Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами владних повноважень (суб`єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.

Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2023 року у справі №320/835/23.

Інтереси держави, за загальним правилом, охоплюють собою і суспільні (публічні) інтереси, оскільки основне покликання держави (стаття 3 Конституції України гарантує те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави) - це максимально забезпечувати інтереси всіх соціальних груп для досягнення в суспільстві справедливості як найвищого блага.

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

Вищезгадана позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі №810/3164/18, від 05 березня 2019 року у справі №806/602/18, від 13 березня 2019 року у справі №815/1139/18, від 17 жовтня 2019 року у справі №569/4123/16-а, від 05 листопада 2019 року у справі №804/4585/18 та від 13.11.2024 у справі 380/5084/22.

Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому, прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави.

З наведеного слідує, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Дана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 25 жовтня 2023 року у справі № 260/8230/21 та від 13.11.2024 у справі 380/5084/22.

Відповідно до статей 41, 41-1 Закону №3038-VI, у центрального органу державної влади, що здійснює архітектурно-будівельний контроль та нагляд відсутні повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) щодо законності прийняття рішень відповідними органами місцевого самоврядування, в цьому випадку Давидівською сільською радою Львівського району Львівської області.

Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 13.11.2024 у справі 380/5084/22.

Додатково це підтверджено листом Державної інспекції архітектури та містобудування України від 21.04.2026 №2070/02/13-26, відповідно до якої основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а вжиття заходів щодо дотримання органами місцевого самоврядування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності під час затвердження в установленому порядку містобудівної документації належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Крім того, зазначили, що питання стосовно проведення перевірки порушення містобудівного законодавства при внесенні змін до детального плану території в частині земельної ділянки з кадастровим номером 4623688200:01:004:0045 не відноситься до компетенції ДІАМ.

У постанові від 22.11.2023 у справі №320/835/23, предметом якої був детальний план території (один із видів містобудівної документації як і у справі, що розглядається), Верховний Суд виснував, що сільські, селищні, міські ради як представницькі колегіальні органи місцевого самоврядування наділені власною компетенцією, правомочні самостійно розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами до їх відання, й не є органами, які безпосередньо здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил.

Звідси констатується, що сільські, селищні, міські ради під час затвердження містобудівної документації на місцевому рівні, у тому числі й детальних планів територій населених пунктів, які є нормативно - правовими актами у сфері містобудування, не здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил, а отже не виступають об`єктами нагляду в розумінні приписів частини першої статті 41-1 Закону №3038-VI, пункту 3 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляд та пункту 3 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України.

Суд додатково зазначає, що Пустомитівською окружною прокуратурою Львівської області до позовної заяви долучено також і копії відповідей Західного міжрегіонального сектору Державного агентства водних ресурсів України від 23.02.2026 та Басейного управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну від 25.02.2026, з яких вбачається, що вони також не наділені повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) при даних обставинах.

Таким чином, суд виснує, що прокурором в позовній заяві висвітлено та обґрунтовано наявність виключних підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до вимог частини 3 статті 53 КАС України та статті 23 Закону №1697-VII.

З врахуванням вищенаведеного, відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із недотриманням прокурором вимог щодо обґрунтування підстав представництва інтересів держави прокурором.

При вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску прокурором трьохмісячного строку звернення з позовною заявою, суд керується таким.

Відповідно до статті 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії; процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Приписами частини першої, другої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 264 КАС України передбачено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.

Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 264 КАС України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Предметом позову у справі №380/10398/26 є рішення 12 сесії 8 демократичного скликання Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області за №136-12/2022 від 10.02.2022 «Про затвердження детального плану території, щодо впорядкування площі та впорядкування під`їзних шляхів земельної ділянки із земель фонду в межах с.Чишки».

Закон України «Про правотворчу діяльність» від 24.08.2023 № 3354-IX (далі Закон 3354-IX) визначає правові та організаційні засади правотворчої діяльності, принципи і порядок її здійснення, учасників правотворчої діяльності, правила техніки нормопроектування, порядок здійснення обліку нормативно-правових актів, а також правила дії нормативно-правових актів, усунення прогалин, подолання колізій у нормативно-правових актах та здійснення контролю за реалізацією нормативно-правових актів.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону 3354-IX, нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий (виданий) суб`єктом правотворчої діяльності в установленому Конституцією України та (або) законом порядку у письмовій формі (крім випадків, визначених частиною другою статті 47 цього Закону), який містить норму (норми) права і розрахований на неодноразову реалізацію.

Згідно із частиною 2 статті 4 Закону 3354-IX, суб`єктами правотворчої діяльності є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи та інші суб`єкти, наділені Конституцією України та (або) законом повноваженнями щодо прийняття (видання) нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 19 Закону 3354-IX, акти органів місцевого самоврядування приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України і є обов`язковими до виконання на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (територіальної громади).

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» (далі- Закон № 280/97-ВР), рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно із частиною 5 та 11 статті 59 Закону 280/97-ВР, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

З врахуванням аналізу вищенаведених норм вбачається, що оскарження рішення 12 сесії 8 демократичного скликання Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області за №136-12/2022 від 10.02.2022 «Про затвердження детального плану території, щодо впорядкування площі та впорядкування під`їзних шляхів земельної ділянки із земель фонду в межах с.Чишки» не є обмеженим у строках звернення до адміністративного суду.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/8985/17 вказав, що факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акта, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акта.

Вищенаведене в сукупності зумовлює висновок суду про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із порушенням строків звернення до адміністративного суду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 183, 246, 264, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 30.09.2026.

Суддя Хома О.П.