Рішення № 140254627, 30.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Київ справа №320/30309/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Підприємства комунального господарства «Гореничі» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 19023989; 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, 72) з позовом до Підприємства комунального господарства «Гореничі» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 23242220; 08114, Київська область, вул. Соборна, 204), у якому просить суд стягнути з відповідача на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 197623,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Позивач посилається на розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік та квитанцію про його розміщення в електронному кабінеті роботодавця.

Ухвалою суду від 05 липня 2024 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що при розрахунку нормативу робочих місць Фонд безпідставно врахував осіб, які працювали за цивільно-правовими договорами. На думку відповідача, фактична середньооблікова чисельність штатних працівників у 2023 році становила 55 осіб, а не 64, як зазначено у розрахунку Фонду. Відповідно, норматив становив 2 робочих місця, який підприємство виконало.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що механізм визначення суб`єктів господарювання, які не виконали норматив, здійснюється в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності. На думку Фонду, іншого механізму визначення виконання нормативу законодавством не передбачено.

Учасники справи клопотань про розгляд справи у судовому засіданні не подавали, у зв`язку з чим справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.

Підприємство належить до суб`єктів господарювання, на яких відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) поширюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, створювати відповідні умови праці та надавати державній службі зайнятості необхідну інформацію.

За змістом частин першої та другої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. При цьому кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 Закону № 875-XII підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша за встановлений норматив, сплачують адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею. Такі санкції розраховуються та сплачуються самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, у якому допущено порушення нормативу. Порушення строку сплати тягне нарахування пені.

Таким чином, для вирішення спору необхідно встановити фактичну середньооблікову чисельність штатних працівників відповідача у 2023 році та кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю.

Як убачається з поданих відповідачем податкових розрахунків за 1 4 квартали 2023 року, у графі 101 середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період зазначена у розмірі 63, 64 та 66 осіб, а у графі 102 кількість працівників, яким встановлено інвалідність, 2 особи за 1 3 квартали та 1 особа за 4 квартал. Середньорічна облікова кількість працівників з інвалідністю становила 2 особи.

Разом із тим Додаток 4ДФ до податкових розрахунків містить окремі показники щодо осіб, які працювали за трудовими договорами, та осіб, які працювали за цивільно-правовими договорами.

Так, протягом 2023 року кількість осіб, які працювали за трудовими договорами, становила від 49 до 57 осіб, тоді як кількість осіб, які працювали за цивільно-правовими договорами, від 7 до 14 осіб.

Зазначені показники узгоджуються зі звітами з праці за формою № 1-ПВ та штатними розписами підприємства.

Додаток 5 до податкового розрахунку містить відомості про трудові відносини, у тому числі документи, що є підставою для початку та припинення трудових або цивільно-правових відносин. Таким чином, звітність відповідача дає можливість розмежувати штатних працівників та осіб, які виконували роботи за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, при обчисленні середньооблікової чисельності штатних працівників враховуються працівники облікового складу з урахуванням установлених Інструкцією винятків. Особи, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами, до облікової та середньооблікової кількості штатних працівників не включаються.

Отже, кількість осіб, які виконували роботи за цивільно-правовими договорами, не може бути врахована при визначенні середньооблікової чисельності штатних працівників для цілей статті 19 Закону № 875-XII.

Суд також враховує, що відповідач звертався до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю із заявою від 23 травня 2024 року № 340, у якій повідомив про некоректність даних та просив перевірити їх і скасувати нараховані санкції.

Листом від 10 червня 2024 року № 02-1393/24 Фонд повідомив, що не має повноважень щодо опрацювання уточнюючої звітності роботодавця та скасування нарахованих санкцій.

Водночас Фонд самостійно звертався до ГУ ДПС у Київській області з метою перевірки достовірності відомостей щодо осіб, які обліковувалися за цивільно-правовими договорами. Листом від 02 серпня 2024 року № 33255/6/10-36-24-12 ГУ ДПС у Київській області не надало інформації по суті порушеного питання.

Таким чином, наявні у справі докази підтверджують, що при визначенні середньооблікової чисельності працівників до показника 64 особи були фактично включені особи, які працювали за цивільно-правовими договорами, що суперечить вимогам законодавства.

Дослідивши звітність відповідача, штатні розписи та інші матеріали справи в сукупності, суд установив, що фактична середньооблікова чисельність штатних працівників підприємства у 2023 році становила 55 осіб.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у такому випадку становив 2 робочих місця.

При цьому встановлено, що у 2023 році на підприємстві працювали 2 особи з інвалідністю за основним місцем роботи. Отже, встановлений законом норматив підприємством виконано.

Суд також бере до уваги положення частини одинадцятої статті 19 Закону № 875-XII, відповідно до яких Фонд визначає факт невиконання нормативу та здійснює розрахунок відповідних показників в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Водночас автоматично сформований розрахунок Фонду сам по собі не підтверджує достовірність використаних у ньому вихідних даних, якщо їх правильність обґрунтовано заперечується відповідачем та спростовується іншими належними доказами.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23, Фонд визначає підприємства, які не забезпечили виконання нормативу, в автоматизованому режимі на підставі відповідних державних інформаційних ресурсів.

Водночас у постанові від 22 квітня 2026 року у справі № 160/19526/24 Верховний Суд зазначив, що у разі заперечення відповідачем достовірності розрахункових величин вони підлягають перевірці на підставі належних та допустимих доказів, зокрема звітності, кадрових документів, документів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а також даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Отже, автоматизований розрахунок Фонду не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 90 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене суб`єктом господарювання правопорушення. Суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів для створення робочих місць, належно поінформувало відповідні органи, однак не працевлаштувало необхідну кількість осіб з причин, що не залежали від підприємства.

У цій справі відповідач не лише створив відповідні робочі місця, а й фактично працевлаштував двох осіб з інвалідністю, чого достатньо для виконання встановленого нормативу при середньообліковій чисельності штатних працівників 55 осіб.

Таким чином, хоча відповідачем допущено неточності у звітності, фактичні обставини свідчать про виконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Ці обставини підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовують вихідні дані автоматично сформованого розрахунку Фонду.

За таких обставин факт невиконання відповідачем нормативу, передбаченого статтею 19 Закону № 875-XII, відсутній, а тому відсутні й правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені відповідно до статті 20 цього Закону.

При цьому відповідач вжив залежних від нього заходів для виконання встановленого законом нормативу, що додатково виключає підстави для притягнення його до відповідальності відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України.

Суд водночас звертає увагу відповідача на необхідність правильного та своєчасного подання звітності, оскільки недостовірність поданих відомостей може надалі призвести до автоматичного визначення адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, на основі їх безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження, а жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з частинами першою - третьою статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватися на повному і всебічному з`ясуванні обставин справи.

Зважаючи на встановлені обставини та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з Підприємства комунального господарства «Гореничі» адміністративно-господарських санкцій та пені.

Таким чином, у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 19023989; 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, 72) до Підприємства комунального господарства «Гореничі» Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 23242220; 08114, Київська область, Бучанський район, с. Гореничі, вул. Соборна, 204) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2026.

Суддя Панченко Н.Д.