Рішення № 140253224, 30.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Київ справа №320/31150/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ УКРАЇНА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Київського окружного адміністративного суду звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ( код ЄДРПОУ 22869098 вулиця Велика Васильківська, будинок 104, місто Київ, 03150 адреса e-пошти: foundkiev26@ispf.gov.ua), з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ УКРАЇНА» ( код ЄДРПОУ 33063984 вулиця Перемоги, буд. 53 м. КИЇВ, 03067), в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ УКРАЇНА» (ЕДРПОУ 33063984) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб адміністративно-господарських санкцій в розмірі 883829,95 грн. та пені в розмірі 82903,12 грн. а разом 966 733,07 грн. (дев`ятсот шістдесят шість тисячсімсот тридцять три гривні 07 копійок) на наступні реквізити: IBAN UA968999980313111230000026001 Банк Казначейство України (ЕАП) у м. Києві. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ УКРАЇНА» (ЄДРПОУ 33063984) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю витрати по сплаті судового збору в розмірі 14501.00 грн. (чотирнадцять тисяч п?ятсот одна гривна 00 копійок) на наступні реквізити: рахунок IBAN: UA448201720343171005100013872, Банк: Державна Казначейська служба України в м. Києві (ДКСУ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на виконання статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не сплачено адміністративно-господарські санкції у відповідному розмірі.

Зазначає, що дана сума заборгованості підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік та квитанцією про розміщення розрахунку в електронному кабінеті роботодавця.

Наголошує, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року відкрите провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.

Зазначає, що товариством у 2022 році повністю дотримані вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме працевлаштована особа з інвалідністю в межах нормативу.

Відповідач звертався до суду з клопотанням про розгляд справи у судовому засідання, проте ухвалою суду у його задоволенні було відмовлено.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ УКРАЇНА» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.91 №875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Як заявляє позивач, відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 8 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, відповідача повинна складати 1 особа.

Середньооблікова чисельність штатних працівників осіб з інвалідністю роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.

Враховуючи інформацію за розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, який був надісланий у формі електронного документа через електронний кабінет відповідача, встановлено невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.

Таким чином, на думку позивача, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2022 році, відповідач до 15.04.2023 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 883829,95 грн.

Крім того, позивач вважає, що за порушення термінів сплати зазначених санкцій відповідач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 82903,12 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 16.04.2023 у відповідності до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України від 15.05.2007 №223.

Відповідні обставини стали підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку відповідних обставин справи суд зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.91 року N 875-XII (далі - Закон N 875-XII).

Такі заходи спрямовані на створення можливостей для інтеграції та економічної незалежності осіб з інвалідністю. Підприємства та організації також повинні активно співпрацювати з державною службою зайнятості, надаючи необхідні дані та сприяючи реалізації індивідуальних програм реабілітації, щоб забезпечити не лише формальне виконання законодавчих вимог, а й реальну підтримку інклюзивного працевлаштування.

Згідно зі статтями 18 та 19 Закону N 875-XII встановлюється обов`язок підприємств, установ та організацій створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначення нормативу таких місць, порядок їх розрахунку, забезпечення умов праці та відповідальність за невиконання цього нормативу.

Положеннями частини третьої статті 18 Закону N 875-XII (тут і далі - у редакції Закону України від 18 жовтня 2022 року N 2682-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю") визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 19 Закону N 875-XII передбачено обов`язковий для підприємств, установ та організацій норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його розрахунку, контроль за виконанням, відповідальність за його недотримання та процедуру інформування і перевірки. Для забезпечення виконання цих зобов`язань установлюється норматив робочих місць для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу". При цьому, частиною четвертою статті 19 Закону N 875-XII чітко визначено, що Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Так, у 2022 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «КЕРРІ УКРАЇНА» за рік становила 8 осіб, при цьому середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у ТОВ«КЕРРІ УКРАЇНА» становила саме 1 особа, що в повній мірі відповідає встановленому нормативу.

У зазначений період на підприємстві працював наступний працівник з інвалідністю за основним місцем роботи, а саме: 1. ОСОБА_1 , інвалід 2-ї групи, з 28 жовтня 2019 року безстроково. Вказані обставини підтверджуються відповідними документами, що підтверджують його статус особи з інвалідністю, а також кадровими документами (наказом про прийняття на роботу, про звільнення з роботи), які маються в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, середньооблікова кількість штатних працівників за рік обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці року та ділення одержаної суми на 12.

Як установлено судом, ОСОБА_1 була зарахована до штатного складу товариства з 22 лютого 2022 року та перебувала в трудових відносинах до 30 вересня 2023 року на посаді кур`єра. Таким чином, у 2022 році зазначена особа перебувала в обліковому складі протягом лютого-вересня.

Як установлено судом, особа з інвалідністю перебувала у штатному складі Представництва з 22 лютого 2022 року по 30 вересня 2022 року. Відтак її середньооблікова кількість за лютий 2022 року становить 0,25 особи (7 календарних днів перебування в обліковому складі / 28 календарних днів лютого), за кожний із березня - вересня 2022 року по 1 особі, а за січень та жовтень - грудень 2022 року 0 осіб.

Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників за рік визначається шляхом підсумовування середньооблікової кількості за всі місяці року та ділення одержаної суми на 12. Отже, середньооблікова кількість зазначеної особи за 2022 рік становить: (0 + 0,25 + 1 + 1 + 1 + 1 + 1 + 1 + 1 + 0 + 0 + 0) / 12 = 7,25 / 12 = 0,6042 особи.

При цьому відповідно до правил математичного округлення показник 0,6042 у разі його відображення у цілих одиницях округлюється до 1 особи, оскільки перша цифра після коми становить 6, тобто є більшою за 5.

Відповідний приклад розрахунку кількості працівників в еквіваленті повної зайнятості міститься в Додатку до Інструкції №286.

Отже, за результатами розрахунку середньооблікова кількість штатних працівників осіб з інвалідністю за 2022 рік становить 0,6042 особи, що при відображенні показника у цілих одиницях становить 1 особу.

Отже, при визначенні виконання товариством нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік зазначена особа підлягає врахуванню як одна штатна працівниця з інвалідністю.

Із зазначеного вбачається, що ТОВ «КЕРРІ УКРАЇНА», як роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а саме працевлаштував осіб з інвалідністю згідно з межею нормативів робочих місць для даної категорії громадян.

В подальшому, відповідачем також вживалися заходи з метою уточнення податкових розрахунків та актуалізації звітності, яка впливає на розрахунок середньооблікової кількості працюючих осіб з інвалідністю, що підтверджується Податковим розрахунком сум доходу (уточнюючим), який був поданий 07.11.2023 року.

В той же час, суд вважає за необхідне попередити ТОВ «КЕРРІ УКРАЇНА» про важливість дотримання правильності заповнення та вчасності подання звітності, а також про те, що несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця, що у подальшому може мати наслідком сплату адміністративно-господарських санкції, передбачених ст. 20 Закону N 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звідності).

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача на запровадження в Україні воєнного стану як на обставину, що сама по собі впливає на порядок визначення або розмір нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», який у спірному періоді визначав правові засади встановлення такого нормативу, не містив положень про його зупинення, скасування чи зменшення на період дії воєнного стану, як і положень, які б змінювали порядок обчислення середньооблікової чисельності штатних працівників або кількості робочих місць, що підлягають зарахуванню до виконання нормативу.

Більше того, запровадження воєнного стану не є обставиною, яка існує виключно щодо окремого роботодавця, оскільки відповідні суспільні, економічні та безпекові виклики є загальними для суб`єктів господарювання та працівників на території України. Водночас наслідки збройної агресії проти України об`єктивно зумовлюють підвищення потреби у соціальному захисті осіб з інвалідністю, зокрема з огляду на збільшення кількості осіб, які внаслідок воєнних дій набули інвалідності, втратили працездатність або потребують додаткових гарантій соціальної та трудової інтеграції.

За таких обставин посилання на загальні наслідки воєнного стану не може саме по собі нівелювати встановлений законом механізм забезпечення права осіб з інвалідністю на працю. Навпаки, з урахуванням соціальної мети встановленого законодавством нормативу його дотримання в умовах воєнного стану набуває особливого значення як один із передбачених державою механізмів забезпечення зайнятості та соціальної захищеності осіб з інвалідністю.

Відтак сам факт запровадження воєнного стану в Україні у 2022 році не є правовою підставою для неврахування працівників з інвалідністю при визначенні виконання встановленого законом нормативу та не звільняє роботодавця від обов`язку його дотримання, якщо інше прямо не передбачено законом.

Статтею 20 Закону N 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до частини першої та другої ст. 238 Господарського кодексу України (який діяв на час спірних правовідносин) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами. Спірні санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону N 875-XII.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу. На підставі вищевикладеного суд вважає, що ТОВ «КЕРРІ УКРАЇНА» у 2022 році не тільки виконало вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону N 875-XII, а й самостійно працевлаштувало особу з інвалідністю.

Так, відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону N 875-XII, в редакції Закону N 2682-IX, Фонд здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі, виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі N 280/3642/23.

Відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону N 875-XII, в редакції Закону N 2682-IX, визначення підприємств, установ та організацій, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць, Фонд хоч і здійснює в автоматизованому режимі, однак не самостійно, а на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Отже, належними та допустимими засобами доказування, на підставі яких суд у цій справі може встановити фактичні обставини щодо дійсної середньооблікової чисельності працівників відповідача та середньооблікової чисельності осіб з інвалідністю, які у нього працюють, є саме дані Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Саме такими засобами доказування, з дотриманням передбачених частиною другою статті 74 КАС України вимог щодо допустимості доказів, можна або підтвердити або ж спростувати доводи позивача щодо неправильного визначення кількості осіб у розрахунку середньооблікової чисельності працівників, в т. ч. осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону N 875-XII, в редакції Закону №2682-IX, в автоматизованому режимі Фонд лише здійснює визначення підприємств, установ та організацій, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць. Натомість суми адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, визначаються не автоматично, а обчислюються відповідно до статті 20 цього Закону. При цьому, для розрахунку адміністративно-господарських санкцій Фонд використовує розрахункові величини, отримані з даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Таким чином, розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій не містить даних, на підставі яких суд, виконуючи вимоги частини першої статті 90 КАС України щодо безпосереднього дослідження доказів, може встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Такий розрахунок лише визначає суму адміністративно-господарських санкцій, однак в разі, якщо відповідач заперечує достовірність використаних у ньому розрахункових величин, такі підлягають перевірці на підставі належних та допустимих доказів, якими в цьому випадку, звітність відповідача, кадрові документи відповідача щодо прийняття особи з інвалідністю, документи, що підтверджують статус особи з інвалідністю, дані Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2026 року у справі N 160/19526/24.

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі №260/554/19, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

На думку суду, відповідні висновки щодо підстав звільнення від відповідальності можна застосувати і у цій справі, оскільки відповідачем все таки створене відповідне місце для працевлаштування таких осіб і більше того була працевлаштована така особа.

Отже, встановлені у справі обставини підтверджують, що у 2022 році відповідач, хоча і не забезпечив достовірну звітність, проте виконав встановлений статтею 19 Закону № 875-ХІІ норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки при середньообліковій чисельності штатних працівників 8 осіб у нього працювала одна особа з інвалідністю за основним місцем роботи. Вказані обставини підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому мають перевагу над даними автоматично сформованого розрахунку Фонду, достовірність яких у цій справі спростована матеріалами справи.

За таких обставин відсутній факт невиконання відповідачем нормативу, а відтак і передбачені статтею 20 Закону № 875-ХІІ правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені. При цьому відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для виконання встановленого законом нормативу, що також виключає підстави для притягнення його до відповідальності відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України. Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ УКРАЇНА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2026.

Суддя Панченко Н.Д.