Рішення № 140252294, 01.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/12330/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (49102, м. Дніпро, вул. Данила Галицького, 1, код ЄДРПОУ 08562909) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення сум,,-

УСТАНОВИВ:

08.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» щодо невидачі ОСОБА_1 трудової книжки у день звільнення;

- зобов`язати Державну установу «Дніпровська виправна колонія (№89)» видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку;

- стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки з 19.03.2026 року по день фактичної видачі трудової книжки;

- стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 19.03.2026 року по 24.03.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач проігнорував приписи трудового законодавства України щодо обов`язку проведення повного остаточного розрахунку в день звільнення; обов`язку видачі трудової книжки у день звільнення; обов`язку діяти добросовісно, розумно та у спосіб, визначений законом.

Позивач вказує, що у день звільнення трудова книжка позивачу видана не була.

Крім того, позивач вказує, що відповідач не здійснив виплату всіх належних сум 19.03.2026 року. Фактичний розрахунок було проведено лише 24.03.2026 року.

А тому, як вказує позивач, відповідач допустив прострочення проведення остаточного розрахунку щонайменше на 5 календарних днів.

13.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

26.05.2026 року представник Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» надав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що з метою належної видачі трудової книжки працівнику було направлено письмове повідомлення за №89/16-2679/Бк від 29.04.2026 із проханням прибути до установи для її отримання. Водночас, позивач за отриманням трудової книжки не з`явився. Таким чином, на думку відповідача, останній не ухилявся від видачі трудової книжки та не вчиняв дій, спрямованих на незаконне утримання документа. Вказує, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для належного виконання вимог трудового законодавства.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі «Дніпровська виправна колонія (№89)» на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи.

18.03.2026 року наказом Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» №70/ОС-26 ОСОБА_1 звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням, з 19.03.2026 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати в день звільнення всіх належних позивачу коштів, а також, невидачі у день звільнення трудової книжки, останній звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 ЗУ «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням принципу верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави.

За положеннями ст.5 вказаного Закону, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, відповідно до позиції Верховного суду України, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки Законом України «Про державну службу» не врегульовані питання видачі витягу з наказу про звільнення та трудової книжки при звільненні, до спірних правовідносин субсидіарно застосувуються норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу.

Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1.1- 1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Трудові книжки ведуться на студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності. Трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

При влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Пунктом 4.2. Інструкції № 58 передбачено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

При цьому, суд враховує, що 10.06.2021 набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05.02.2021 №1217 - IX (далі - Закон № 1217), який вніс зміни до Кодексу законів про працю України щодо нових правил обліку трудової діяльності працівника. Із цієї дати запроваджено електронний облік трудової діяльності.

Основна суть змін - переведення обліку трудової діяльності працівника з паперової форми (у трудовій книжці) в електронну - у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст. 48 КЗпП).

Відповідно до ч.3 ст. 48 КЗпП трудові книжки зберігаються у працівника.

У той же час, законодавцем встановлено «перехідний період» тривалістю п`ять років, а саме: Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1217 передбачено, що протягом 5 років після 10.06.2021 відбуватиметься включення Пенсійним фондом до Реєстру застрахованих осіб відсутніх відомостей про трудову діяльність працівників на підставі відомостей, поданих страхувальником або застрахованою особою. Після завершення цих робіт наявні у роботодавців паперові трудові книжки видаватимуться працівникам на руки особисто під підпис.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати належно оформлену трудову книжку працівнику, з яким укладено трудовий договір до набрання чинності цим Законом та який звільняється до завершення процедури включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність, у день звільнення (абз.3 п.2 розділу ІІ Закону України від 05.02.2021 №1217-IX).

Отже, протягом перехідного періоду можна буде використовувати як паперову трудову книжку, так і електронну форму уже наявних або внесених відомостей про трудову діяльність.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, трудова книжка позивача знаходилась у відповідача, та не була видана позивачу в день звільнення, з приводу чого і виник спір.

Відповідно до 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як уже було зазначено судом, наказом Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» №70/ОС-26, позивача звільнено за власним бажанням.

Як зазначено у позовній заяві, у день звільнення, позивачу не було видано трудову книжку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовує свої права, в частині невидачі трудової книжки із посиланням на норми КЗпП України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 1217-ІХ (у тому числі, і статті 235 цього Кодексу).

При цьому, відповідно до ст. 235 КЗпП України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 235 КЗпП України не містить норми, якою було б передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Те, що абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Закону України від 05.02.2021 №1217-IX на роботодавця покладений обов`язок у визначених випадках видати належно оформлену трудову книжку працівнику у день звільнення, не дає підстави для застосування до роботодавця відповідальності згідно із частиною 5 статті 235 КЗПП України, оскільки такою підставою слугує виключно затримка видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Таким чином суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що несвоєчасне видача трудової книжки має наслідком стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо посилань позивача на п. 4.1 Інструкції № 58, яким передбачено, в тому числі, обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення та передбачено відповідальність за затримку видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Оскільки з 10.06.2021 року почав діяти Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі», який передбачає впровадження обліку трудової діяльності працівника в електронній формі та який скасовує матеріальну відповідальність роботодавця за невидачу трудової книжки, але відповідні зміни до Інструкції внесені не були (тобто існує колізія чи конфлікт між нормами КЗпП України та Інструкцією), пріоритет в застосуванні мають саме норми Кодексу України (в даному випадку КЗпП України), як основного акту трудового законодавства, з огляду на правову позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України, згідно якої конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року № 4-зп).

На час виникнення спірних правовідносин, з огляду на зміни, які були внесенні у зв`язку з ухваленням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі», частина п`ята статті 235 КЗпП України передбачала, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відтак, у зв`язку з ухваленням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі», діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством були скасовані правові підстави для застосування матеріальної відповідальності роботодавця при затримці видачі трудової книжки.

Щодо положень Інструкції № 58, які не приведені у відповідність до зазначеного Закону № 1217 та якими все ж передбачено право працівника на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, слід зауважити, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Таким чином, положення Інструкції № 58 як підзаконного нормативно-правового акту, на які посилається позивачка, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не відповідають нормам К3пП України як закону, що має вищу юридичну силу, відтак, в даному випадку положення Інструкції № 58 не підлягають застосуванню.

В той же час, як уже зазначено раніше, згідно з абзацом 5 статті 235 КЗпП України, у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, основним документом, який підлягає видачі працівникові у зв`язку з його звільненням, є копія наказу про звільнення, а не трудова книжка.

Крім того, суд вказує, що матеріал справи не містять доказів, що відповідач здійснив виплату всіх належних сум позивачу саме 24.03.2026 року, тобто пізніше дати фактичного звільнення, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 19.03.2026 року по 24.03.2026 року.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (49102, м. Дніпро, вул. Данила Галицького, 1, код ЄДРПОУ 08562909) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення сум відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський