Рішення № 140252169, 01.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/25186/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2026 року ОСОБА_1 (далі позивач) засобами поштового зв`язку звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у непроведенні індексації пенсії позивача з 01.03.2026 із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,121, установленого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році»;

- зобов`язати відповідача здійснити індексацію пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки в сумі 15057,09 грн, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,121, та у зв`язку з цим здійснити виплату перерахованої суми пенсії за рахунок загальних видатків Пенсійного фонду, які передбачені на виплату пенсій за віком у солідарній системі, з 01.03.2026 з урахуванням фактично сплачених сум пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 25.08.2025 йому призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при обчисленні якої застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2022-2024 роки в сумі 15057,09 грн. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (м. Павлоград).

23.07.2026 відповідач здійснив індексацію пенсії позивача з 01.03.2026, проте збільшив показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачено страхові внески, на коефіцієнт збільшення 1,024 замість коефіцієнта збільшення 1,121, установленого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236.

Позивач вважає, що відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124, у частині, що не суперечить закону, під час індексації його пенсії з 01.03.2026 підлягав застосуванню коефіцієнт збільшення 1,121. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24.

Крім того, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 148/625/17, позивач зазначає, що після встановлення йому правильного розміру пенсії з 01.03.2026 вся її сума є пенсією за віком у розумінні статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому повинна фінансуватися із загальних коштів Пенсійного фонду України, передбачених на виплату пенсій за віком у солідарній системі.

Позивач вважає, що протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні коефіцієнта збільшення 1,121 під час індексації його пенсії з 01.03.2026, призвела до суттєвого зменшення її розміру та порушує його конституційне право на своєчасне та повне пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відповідача зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву, належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача, відомості із зазначенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії позивача, а також усі документи, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішень, вчиненні дій, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов.

Копію ухвали суду від 24.08.2026 доставлено до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 24.08.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відзив на позовну заяву та витребувані судом документи у встановлений судом строк відповідач не надав, про поважність причин їх неподання суд не повідомив.

Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Справа розглянута судом у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.09.2024 № 1216-5003449084.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Павлоградське об`єднане управління Пенсійного фонду України, особовий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий 25.08.2025) та з 25.08.2025 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), з урахуванням роботи за Списком № 1 (додаткові роки за Списком № 1 20 років).

Згідно з розрахунком заробітку для обчислення пенсії, копія якого наявна в матеріалах справи, для обчислення пенсії позивача застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022-2024 роки, у розмірі 15057,09 грн (графа «Середній заробіток за 3 попередні роки»).

Відповідно до рішення про перерахунок пенсії № 046350020557 від 23.07.2026 (вид перерахунку «Індивідуально (масовий). Індексація заробітку») позивачу з 01.03.2026 довічно установлено пенсію за віком виходячи із середньомісячного заробітку 32042,34 грн при страховому стажі 38 років 7 місяців 6 днів та коефіцієнті страхового стажу 0,38583; розмір пенсії за віком (стаття 27 Закону № 1058-IV) становить 12362,90 грн, доплата за понаднормовий стаж (абзац другий частини першої статті 28 Закону № 1058-IV) 70,83 грн, загальний розмір пенсії 12433,73 грн. У графі «Особливості» цього рішення, серед іншого, зазначено: «ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ з 25.08.2025 по довічно; Рішення суду згідно ПКМУ №821 з 24.06.2026 по довічно».

З розрахунку заробітку для обчислення пенсії вбачається, що під час індексації пенсії позивача з 01.03.2026 відповідач збільшив показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки у розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення 1,024 (графа «Коефіцієнт збільшення показника середньої ЗП»), унаслідок чого збільшений на цей коефіцієнт показник становить 15418,46 грн (15057,09 грн х 1,024), а середньомісячний заробіток для обчислення пенсії 32042,34 грн (15418,46 грн х 2,07818 (індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації)).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії позивача, за 2022-2024 роки становить 15057,09 грн, проте з 01.03.2026 цей показник збільшено не на коефіцієнт збільшення 1,121, установлений пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, а на коефіцієнт 1,024.

Оскільки відповідач відзиву на позов не подав та правових підстав застосування коефіцієнта збільшення 1,024 суду не навів, суд, ураховуючи вид перерахунку, зазначений у рішенні від 23.07.2026, та рік призначення пенсії позивачу, виходить з того, що такий коефіцієнт застосовано відповідачем на підставі підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, яким для пенсій, призначених у попередні роки, передбачено диференційовані (знижені) коефіцієнти збільшення.

Таким чином, спірним у цій справі є питання правомірності поведінки відповідача щодо непроведення індексації пенсії позивача з 01.03.2026 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується для обчислення його пенсії, у розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення 1,121.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Преамбулою Закону № 1058-IV закріплено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до статті 27 Закону № 1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де П розмір пенсії, у гривнях; Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії; Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць; К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Отже, розмір пенсії за віком визначається для кожного пенсіонера індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу, отримуваної заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, та, зокрема, показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV:

для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (абзац перший);

показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення (абзац другий);

у разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення (абзац третій);

розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини (абзац четвертий).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з приписами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-ІІІ), у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону № 2017-ІІІ).

Частиною п`ятою статті 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Отже, враховуючи положення частини п`ятої статті 2 Закону № 1282-ХІІ та абзацу четвертого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, суд констатує, що Верховна Рада України уповноважила Кабінет Міністрів України визначати порядок здійснення індексації пенсій та розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, але з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

При цьому під «порядком» розуміється право Кабінету Міністрів України на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Натомість Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати коло осіб, на яких поширюється або не поширюється передбачений законом механізм індексації, а так само визначати для окремих категорій пенсіонерів менший, ніж визначений за правилами закону, розмір збільшення.

З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінет Міністрів України 20.02.2019 видав постанову № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок № 124).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 124 цей Порядок визначає механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пунктом 2 Порядку № 124 передбачено, що перерахунку підлягають, зокрема, пенсії, обчислені відповідно до Закону № 1058-IV.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 124 перерахунку підлягають пенсії, призначені за зверненнями, які надійшли по 31 грудня включно року, що передує року, в якому проводиться перерахунок.

Абзацами першим-п`ятим пункту 4 Порядку № 124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою: К = ((ЗСЦ + ЗСЗ) х 50 % / 100 %) + 1, де ЗСЦ показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках); ЗСЗ показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках).

Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня (абзаци восьмий, дев`ятий пункту 4 Порядку № 124).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі Постанова № 236) установлено, що з 01.03.2026 перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,121.

Водночас підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 236 з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 1058-IV за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2025 року включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнти збільшення, диференційовані залежно від року, у якому показник середньої заробітної плати враховувався для призначення пенсії.

Щодо коефіцієнта збільшення, який підлягає застосуванню під час індексації пенсії позивача.

Аналіз наведених норм свідчить, що положення підпункту 6 пункту 2 Постанови № 236 не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки по-різному визначають розмір коефіцієнта, на який збільшується показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні:

єдиний коефіцієнт збільшення, визначений за формулою, наведеною в абзаці другому частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, який застосовується до всіх раніше призначених пенсій незалежно від року їх призначення (за приписами Закону);

диференційовані (знижені) коефіцієнти збільшення, розмір яких залежить від року, у якому показник середньої заробітної плати враховувався для призначення пенсії (за приписами підпункту 6 пункту 2 Постанови № 236).

Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).

Принцип законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб`єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов`язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України, що забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання.

Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування, оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу та заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Він забезпечує зв`язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду України, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.

Наведені принципи не передбачають диференціації розмірів індексації пенсій залежно від дати (року) призначення пенсії. Така ознака не пов`язана ані з тривалістю страхового стажу, ані з розміром заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися страхові внески, а отже, не може бути покладена в основу різного обсягу гарантованого законом права на індексацію пенсії.

Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом № 1058-IV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії.

Установлення Кабінетом Міністрів України у підпункті 6 пункту 2 Постанови № 236 знижених (обмежуючих) коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні для окремої категорії пенсіонерів, визначеної виключно за ознакою року призначення пенсії, нівелює основне призначення індексації грошових доходів населення підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін та суперечить акту вищої юридичної сили, абзацом другим частини другої статті 42 якого визначено єдиний порядок обчислення коефіцієнта збільшення, а абзацом четвертим обов`язок Кабінету Міністрів України визначати розмір такого збільшення з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

При цьому суд враховує, що коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121, установлений пунктом 1 Постанови № 236, є саме тим коефіцієнтом, який Кабінет Міністрів України визначив на 2026 рік за правилами абзацу другого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та пункту 4 Порядку № 124. Відтак застосування до пенсії позивача коефіцієнта 1,024, тобто меншого за визначений у такий спосіб коефіцієнт, суперечить вимозі абзацу четвертого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV щодо врахування мінімального розміру збільшення.

Крім того, унаслідок застосування знижених коефіцієнтів особи, пенсії яким призначені у 2021-2025 роках, поставлені у нерівне становище з іншими пенсіонерами, пенсії яких індексуються за єдиним коефіцієнтом, що не узгоджується зі статтею 24 Конституції України та принципом рівності прав застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституції України чи закону України кореспондує з принципом верховенства права.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Крім того, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, на чому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (пункт 56).

Аналогічний підхід сформульовано Європейським судом з прав людини у рішеннях у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) від 07 липня 2011 року, згідно з якими неоднозначне трактування національними органами норми закону зумовлює застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд також ураховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23, від 27 січня 2025 року у справі № 200/422/24, від 28 січня 2025 року у справі № 400/4663/24 та у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24 щодо протиправності дій органів Пенсійного фонду України з неналежного проведення індексації пенсій.

Таким чином, підпункт 6 пункту 2 Постанови № 236 повинен застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації пенсії з 01.03.2026 показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, підлягає збільшенню на коефіцієнт у розмірі 1,121, установлений пунктом 1 Постанови № 236.

Застосовуючи наведені вище норми права до встановлених у справі обставин, суд зазначає, що пенсію позивачу призначено з 25.08.2025, тобто за зверненням, яке надійшло до 31 грудня року, що передує року, в якому проводився перерахунок, а тому відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 124 його пенсія підлягала перерахунку (індексації) з 01.03.2026 на загальних підставах.

Отже, показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії позивача, за 2022-2024 роки у розмірі 15057,09 грн підлягав збільшенню з 01.03.2026 на коефіцієнт збільшення 1,121, установлений пунктом 1 Постанови № 236, що становить 16879,00 грн (15057,09 грн х 1,121).

Натомість відповідач збільшив зазначений показник на знижений коефіцієнт 1,024 (до 15418,46 грн), унаслідок чого право позивача на індексацію пенсії з 01.03.2026 у розмірі, гарантованому частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, залишилось нереалізованим.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, відзиву на позов не подав, витребуваних судом документів не надав та жодних доказів правомірності своєї поведінки суду не навів, а отже, покладеного на нього процесуального обов`язку доказування не виконав.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо непроведення індексації пенсії позивача з 01.03.2026 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за 2022-2024 роки в розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення 1,121 є протиправною, а порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити індексацію (перерахунок) та виплату пенсії позивача з 01.03.2026 із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,121 з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату перерахованої суми пенсії за рахунок загальних видатків Пенсійного фонду, які передбачені на виплату пенсій за віком у солідарній системі.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту підлягає порушене право особи, тобто таке, що вже було порушене суб`єктом владних повноважень на момент звернення до суду. Захист прав на майбутнє, тобто тих, які ще не порушені і щодо яких лише існує ймовірність порушення, чинним законодавством не передбачений.

Предметом спору в цій справі є правомірність поведінки відповідача щодо застосування коефіцієнта збільшення під час індексації пенсії позивача з 01.03.2026. Доказів того, що відповідач відмовив позивачу у виплаті перерахованої (проіндексованої) пенсії за рахунок коштів Пенсійного фонду України, передбачених на виплату пенсій за віком у солідарній системі, або прийняв рішення про виплату відповідних сум за рахунок іншого джерела, матеріали справи не містять, адже індексація пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта 1,121 відповідачем ще не проводилась.

Посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 148/625/17, щодо правової природи виплат із солідарної системи та джерела фінансування пенсії за віком не спростовують наведеного висновку, оскільки не свідчать про існування на момент звернення до суду порушення прав позивача з боку відповідача в цій частині.

Крім того, суд зауважує, що виплата пенсії, у тому числі перерахованої на виконання судового рішення, здійснюється органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог Закону № 1058-IV, бюджетного законодавства та порядків, визначених Кабінетом Міністрів України, а визначення в резолютивній частині рішення конкретного джерела фінансування виплати на майбутнє виходить за межі предмета цього спору.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату перерахованої суми пенсії за рахунок загальних видатків Пенсійного фонду, які передбачені на виплату пенсій за віком у солідарній системі, є передчасними та задоволенню не підлягають.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Рішення про перерахунок пенсії позивача з 01.03.2026 прийнято відповідачем 23.07.2026, а позовну заяву направлено до суду 14.08.2026, тобто в межах установленого законом строку звернення до суду.

Щодо ефективного способу захисту порушеного права.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його здійснити індексацію (перерахунок) та виплату пенсії позивача з 01.03.2026 із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,121 з урахуванням раніше виплачених сум відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним способом захисту, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 27.07.2026 № 57347964 позивач при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір у сумі 1331,20 грн, що відповідає ставці судового збору, встановленій підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (3328 грн х 0,4).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ураховуючи, що обидві заявлені позивачем немайнові вимоги по суті задоволено, а відмова в задоволенні позову стосується лише визначення джерела фінансування виплати та не впливає на розмір судового збору, що підлягав сплаті, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 9, 72-77, 90, 122, 139, 159, 162, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непроведення з 01.03.2026 індексації (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , за 2022-2024 роки в розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.03.2026 індексацію, перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , за 2022-2024 роки в розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун