Ухвала суду № 140251987, 30.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

30 вересня 2026 рокуСправа №160/20434/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо поновлення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом б частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справ України, з 2013 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач звільнена зі служби наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 15.10.2013 року №267 о/с дск за віком, зі спеціального звання підполковника міліції. Позивач зазначає, що має статус ветерана органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , виданим 30.10.2010 року, та у зв`язку із наявністю відповідного статусу була включена до Єдиного державного реєстру осіб, які мають право на пільги. На цій підставі їй надавалися передбачені Законом України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» пільги, зокрема 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та житлово-комунальними послугами, яка фактично надавалася у грошовій формі. Разом з тим, як стверджує позивач, у період з березня по грудень 2025 року вона з сімейних обставин не мала можливості користуватися особистим електронним кабінетом на вебпорталі Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим про припинення виплати пільги своєчасно не дізналася. Після відновлення 21.12.2025 року доступу до електронного кабінету позивач встановила, що починаючи з травня 2025 року відповідач припинив нарахування та виплату їй компенсації пільг на оплату житлово-комунальних послуг, при цьому остання виплата була здійснена 07.05.2025 року в сумі 1047,00 грн. У зв`язку з цим позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення з 01.05.2025 року виплати відповідної пільги. Листом від 19.01.2026 року №5765-658559/З-01/8-0400/26, отриманим позивачем 24.01.2026 року, відповідач повідомив про відмову у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг у зв`язку з тим, що середньомісячний сукупний дохід за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на отримання відповідної пільги у 2025 році. Водночас, за твердженням позивача, у зазначеному листі відповідач помилково визначив її як ветерана служби цивільного захисту, хоча фактично вона має статус ветерана органів внутрішніх справ. Позивач вважає припинення виплати пільги та відмову в її поновленні протиправними, посилаючись на те, що пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР ветеранам органів внутрішніх справ передбачено 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та комунальними послугами. Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач також зазначає, що встановлення залежності права на зазначену пільгу від середньомісячного сукупного доходу сім`ї фактично звужує обсяг соціальної гарантії, передбаченої спеціальним Законом №203/98-ВР. На переконання позивача, зміна порядку реалізації відповідної соціальної гарантії підзаконними нормативно-правовими актами або законом про Державний бюджет України без внесення відповідних змін до спеціального закону не може бути підставою для припинення належної їй пільги. У позові наголошено, що пріоритет у спірних правовідносинах мають положення спеціального Закону №203/98-ВР. Таким чином, позивач вважає, що застосування до неї обмеження щодо рівня середньомісячного сукупного доходу призвело до неправомірного обмеження гарантованого законом права на соціальний захист, а зміна правового регулювання соціального забезпечення ветеранів органів внутрішніх справ може здійснюватися лише шляхом внесення відповідних змін безпосередньо до Закону №203/98-ВР. Саме невідновлення відповідачем виплати пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01.05.2025 року стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 07.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

13.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.07.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що 21.12.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, а листом від 19.01.2026 року №5765-65859/З-01/8-0400/26 їй було надано відповідь щодо підстав відмови у виплаті таких пільг. Відповідач указав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 має статус ветерана органів внутрішніх справ України. При цьому пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24.03.1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» для ветеранів органів внутрішніх справ передбачена 50-відсоткова знижка плати за користування житлом та комунальними послугами. Разом з тим, за позицією відповідача, у 2025 році реалізація зазначеного права здійснювалася з урахуванням положень Закону України від 19.11.2024 року №4059-IX, якими передбачено застосування пункту 6 частини першої статті 6 та статті 7 Закону №203/98-ВР у частині відповідних пільг у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Зокрема, надання таких пільг поставлено в залежність від того, чи не перевищує розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, яка дає право на податкову соціальну пільгу. Відповідач послався на Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №389, зазначивши, що його дія поширюється, зокрема, на ветеранів органів внутрішніх справ, які користуються пільгами відповідно до пункту 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР. За змістом цього Порядку право на відповідні пільги залежить від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї пільговика. Також відповідач зазначив, що з 01.01.2025 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 року №1553, якою внесено зміни до Порядку №389. Згідно з наведеними у відзиві положеннями, для осіб, які отримували пільги до 31.12.2024 року включно, відповідні правила щодо врахування доходу застосовуються після закінчення опалювального сезону 2024/2025 року. При цьому пунктом 3 Порядку №389 передбачено надання пільг за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Відповідач наголосив, що відповідно до пункту 5 Порядку №389 до сукупного доходу сім`ї пільговика включаються, серед іншого, пенсія, заробітна плата, грошове забезпечення, стипендія, окремі види соціальної допомоги, доходи від підприємницької діяльності, допомога по безробіттю та інші передбачені цим Порядком виплати. Органи Пенсійного фонду України на підставі отриманої інформації визначають середньомісячний сукупний дохід у розрахунку на одну особу сім`ї пільговика за попередні шість місяців. У разі перевищення встановленої величини доходу пільговик інформується про відсутність права на пільги та можливість звернення за житловою субсидією. За твердженням відповідача, у 2025 році величина доходу, яка давала право на податкову соціальну пільгу, становила 4240,00 грн. За даними Централізованої підсистеми «Призначення та виплата деяких соціальних виплат» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України після автоматичного визначення права позивача на пільги з 01.05.2025 року встановлено перевищення зазначеної величини доходу. При проведенні розрахунку відповідно до пункту 5 Порядку №389 були враховані доходи ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2 . Середньомісячний дохід на одного члена сім`ї визначено в розмірі 44 381,72 грн, що перевищує встановлений для 2025 року граничний показник 4240,00 грн. Саме з цієї підстави позивачу з 01.05.2025 року відмовлено у наданні пільг на оплату житлово-комунальних послуг. Відповідач зауважив, що до травня 2025 року позивач отримувала пільгу на оплату комунальних послуг саме як ветеран органів внутрішніх справ. Водночас після автоматичного обрахунку середньомісячного сукупного доходу сім`ї відповідно до Порядку №389 встановлено відсутність у неї з 01.05.2025 року права на користування пільговою знижкою через перевищення доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. При цьому відповідач наголосив, що позивач фактично не спростовує розміру визначеного середньомісячного сукупного доходу сім`ї, натомість обґрунтовує позов тим, що право на відповідну пільгу має існувати незалежно від такого доходу. Окремо відповідач заперечив проти доводів позивача щодо моменту, коли їй стало відомо про припинення виплати пільги. На думку Головного управління, про припинення нарахування та виплати пільги з 01.05.2025 року позивач повинна була дізнатися безпосередньо у травні 2025 року внаслідок неотримання відповідної виплати. Посилання на відсутність можливості користуватися електронним кабінетом Пенсійного фонду України з березня по грудень 2025 року відповідач вважає непідтвердженим належними доказами. Зокрема, до матеріалів справи, за твердженням відповідача, не подано доказів обставин, які об`єктивно унеможливлювали доступ позивача до електронного кабінету, а також доказів щодо особи, яка за дорученням позивача здійснювала оплату комунальних послуг із її пенсійної картки. Посилаючись на статті 121 та 122 КАС України, відповідач зазначив, що поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути лише обставини, які мають об`єктивний і непереборний характер, не залежать від волевиявлення особи та підтверджені належними і допустимими доказами. Оскільки таких доказів позивачем, на переконання відповідача, не надано, наведені нею обставини не свідчать про наявність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вважає, що при визначенні права позивача на пільги діяло відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин нормативного регулювання, а припинення з 01.05.2025 року надання пільги було обумовлено перевищенням середньомісячного сукупного доходу сім`ї встановленої граничної величини, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

28.07.2026 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що не погоджується з доводами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо правомірності припинення з 01.05.2025 року надання їй пільг на оплату житлово-комунальних послуг з огляду на перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Позивач зауважила, що відповідач обґрунтовує свою позицію положеннями статті 7 Закону України №203/98-ВР, відповідно до яких пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Водночас, на переконання позивача, відповідач не врахував історію законодавчого регулювання цієї норми та відповідні рішення Конституційного Суду України. Зокрема, позивач вказала, що відповідна умова щодо залежності права на пільгу від сукупного доходу сім`ї була запроваджена шляхом доповнення статті 7 Закону №203/98-ВР частиною четвертою Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VI. Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 відповідні положення Закону №107-VI, якими вносилися зміни до інших законодавчих актів, були визнані такими, що не відповідають Конституції України. У зв`язку із цим позивач наголосила, що частина четверта статті 7 Закону №203/98-ВР втратила чинність 22.05.2008 року. При цьому позивач зазначила, що подальші зміни до Закону №203/98-ВР, у тому числі внесені Законом України від 28.01.2021 року №1150-IX, не передбачали відновлення частини четвертої статті 7 Закону №203/98-ВР, яка була визнана неконституційною. На думку позивача, сама наявність у тексті статті 7 положення про залежність пільг від середньомісячного сукупного доходу сім`ї не змінює тієї обставини, що відповідне нормативне положення було визнано неконституційним та втратило чинність. Щодо посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 року №1553, якою внесено зміни до Порядку №389, та Закон України від 19.11.2024 року №4059-IX позивач зазначила, що, на її переконання, встановлення Кабінетом Міністрів України додаткової умови для отримання пільги у вигляді не перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї відповідної граничної величини фактично змінює обсяг соціальної гарантії, встановленої пунктом 6 частини першої статті 6 спеціального Закону №203/98-ВР. Позивач наголосила, що закон про Державний бюджет України не може вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію або встановлювати інше правове регулювання відносин, які є предметом спеціального закону. На підтвердження своєї позиції позивач послалася на правові висновки Конституційного Суду України щодо предмета закону про Державний бюджет України та недопустимості зміни таким законом установлених іншими законами прав, пільг, компенсацій і гарантій. Виходячи з цього, позивач вважає, що зміна правового регулювання соціального захисту осіб, на яких поширюється Закон №203/98-ВР, могла здійснюватися лише шляхом внесення змін безпосередньо до цього спеціального Закону, чого, за її твердженням, здійснено не було. У зв`язку із цим позивач вважає безпідставним застосування до неї положень Порядку №389 у частині залежності права на 50-відсоткову знижку плати за житлово-комунальні послуги від розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї та наполягає на тому, що як ветеран органів внутрішніх справ має право на передбачений пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР соціальний захист без установленого відповідачем обмеження за доходом. Стосовно доводів відповідача про пропуск строку звернення до адміністративного суду позивач зазначила, що питання дотримання такого строку вже було вирішено судом під час прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, про що зазначено в ухвалі суду від 13.07.2026 року. Крім того, позивач вказала, що виплата спірної пільги не має характеру одноразової виплати, а повинна здійснюватися щомісячно, у зв`язку із чим невиплата пільги, на її переконання, становить триваюче порушення її права. На підтвердження цих доводів позивач послалася, зокрема, на постанову Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №646/6250/17. З огляду на викладене позивач просила суд відхилити доводи відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо поновлення їй виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг та зобов`язати відповідача поновити таку виплату з 01.05.2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд зауважує, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, дія якого продовжувалася і триває дотепер.

Частиною 2 статті 121 КАС України визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З огляду на вищевикладене, з метою повного та всебічного розгляду адміністративної справи, суд доходить висновку про продовження строку розгляду справи на 30 днів.

Керуючись статтями 121, 248 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Продовжити строк розгляду даної справи на 30 днів.

Копію ухвали суду надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя С. В. Прудник