Рішення № 140251972, 19.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року Справа №160/3453/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняДеркач О.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Долідзе А.О. Циганок Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0615490709, №0615760709, №0615740709 від 12.11.2025р., №0617732302 від 13.11.2025р., №0028062302 від 19.01.2026р., -

УСТАНОВИВ:

13.02.2026р. через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 12.11.2025р. №0615490709, №0615760709, №0615740709, від 13.11.2025р. №0617732302, від 19.01.2026р. №0028062302.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорювані податкові повідомлення-рішення (далі ППР) від 13.11.2025р. №0617732302, від 19.01.2026р. №0028062302 (п.3.1.1.3 акту «оподаткування доходів нерезидентів») є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки контролюючий орган безпідставно кваліфікував платежі за договором постачання №18122017/1а від 01.11.2017р. як роялті з урахуванням того, що позивачем було отримано лише обмежене право доступу до програмного продукту для використання за функціональним призначенням («кінцевим споживачем») без отримання авторських прав, такі платежі згідно з абз.3 п.п.14.1.225 ст.14 ПК України не є роялті, ПКУ прямо виключає такі операції з категорії роялті, а ДПС раніше підтвердила це через застосування пільги з ПДВ, тому визначення податкових зобов`язань та застосування штрафних санкцій за неподання звітності, позивач вважає неправомірним. По ППР від 12.11.2025р. №0615490709, №0615760709 (п.3.1.2 акту «Податок на додану вартість») висновки контролюючого органу про використання ТОВ придбаного пального в операціях, що не є господарською діяльністю позивача не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп. г) п.198.5 ст.198 ПКУ, оскільки пальне використовувалося виключно у господарській діяльності ТОВ, спрямованій на отримання доходу. По ППР від 12.11.2025р. №0615740709 (п.3.1.2.4 акту «Інформація щодо встановлених порушень реєстрації/відсутності реєстрації податкових накладних в ЄРПН») позивач зазначив, що висновки відповідача в частині відсутності факту складання та реєстрації в ЄРПН податкових накладних, що пов`язано з висновком контролюючого органу про використання ТОВ пального в операціях, що не є господарською діяльністю позивача з підстав описаних вище (через відсутність у діях позивача порушення п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп. г) п.198.5 ст.198 ПКУ). Також позивач вказав і на невідповідність акту перевірки від 17.09.2025р. вимогам Порядку №727, а саме: в частині повноти, об`єктивності та коректності викладення встановлених фактів (контролюючий орган виходив із сум списання пального, а не з сум його оприбуткування, при цьому, залишки пального на початок перевіряємого періоду 01.10.2018р. не досліджувались; в акті перевірки стор. 32,58 «Висновки» зазначено суму завищення від`ємного значення з ПДВ за березень 2025р. 66102 грн., однак у оспорюваному ППР така сума становить 464 226 грн., що суперечить інформації, наведеній в акті перевірки); допущення арифметичних та методологічних помилок у відображенні даних бухгалтерського обліку, показників податкових накладних, розрахунку сум податкових зобов`язань і податкового кредиту, а також не враховано норми ПКУ щодо застосування ставки ПДВ 7% до операцій з постачання пального у відповідний період (контролюючий орган при розрахунку суми ПДВ за 2022 рік застосував ставку ПДВ 20% замість 7%, що призвело до застосування методологічного підходу до розрахунку неправильно у сумі 196205,00 грн., тоді як така сума мала становити 24169,16 грн., при цьому, що за 2023 рік контролюючий орган, застосувавши такий підхід свою помилку виправив та відмінусував донарахування при розгляді заперечень на акт перевірки), що, на переконання позивача, свідчить про недостовірність висновків акту перевірки та, як наслідок, незаконність прийнятих на їх підставі вищенаведених оспорюваних ППР.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у відзиві на позов, поданому через систему «Електронний суд» 17.03.2026р., у якому останній просив у задоволенні зазначеного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав, а саме: перевіркою було встановлено, що позивач під час виплати доходу нерезиденту Middleware Inc. (США) у вигляді роялті по договору постачання №18122017/1а від 01.11.2017р. не сплачено податок з такої виплати, що призвело до заниження податку на доходи іноземних юридичних осіб джерелом їх походження з України в сумі 171 926 грн. чим порушено п.103.2,103.4, 103.10 ст.103, пп.141.4.1, 141.4.2 п.141.4 ст.141 ПКУ та ст.12 «Роялті» Конвенції між Урядом України та Урядом США «про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал»; позивачем не надано додатки ПН до податкових декларацій з податку на прибуток за період, в якому відбувались виплати нерезиденту за 2018- 2022 роки в порушення п.п.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.46.1 ст.46, п.49.18 ст.49, п.103.9 ст.103 ПКУ, що тягне за собою накладення штрафу відповідно до п.120.1 ст.120 ПКУ. Щодо заниження ПДВ на загальну суму 948 488 грн. відповідач зазначив, що у ході перевірки було встановлено, що ТОВ у бухгалтерському обліку проводило списання пального по якому не підтверджено його використання в господарській діяльності, ПДВ при їх придбанні включався до складу податкового кредиту з ПДВ, акти списання талонів на пальне до перевірки надано не в повному обсязі у зв`язку із чим визначити списання талонів на пальне помісячно не є можливим, на підтвердження обґрунтованості списання пального позивачем були надані до перевірки накази від 02.01.2018р. №02/01/2018-4, від 02.01.2019р. №02/01/2019-1 «Про виробничу необхідність встановлення норм витрат палива», однак належним чином оформлених заявок, актів на проведення тест-драйву, час та дати проведення такого тест-драйву, показники спідометра (до/після), пробіг, які саме авто проходили тест-драйв, кількість авто, заяви/анкети клієнтів на проведення тест-драйвів, накази або розпорядження керівника, менеджера про проведення тест-драйвів (з вказанням дати, моделі авто, індивідуальної особи тощо), заявки керівника/відповідальної особи для підстав передпродажної підготовки авто, заявки/звіту керівника/відповідальної особи щодо потреби, кількості авто, графіку таких потреб щодо використання палива для підтримки авто у належному технічному стані, до перевірки не надано. Таким чином за відсутності документального підтвердження використання в господарській діяльності палива перевіркою не підтверджено його використання в господарській діяльності позивача, що призвело до заниження суми податкових зобов`язань у розмірі 1 492 300 грн. Щодо нарахування штрафних санкцій за не реєстрацію (відсутність реєстрації) ПН/РК в ЄРПН представник відповідача зазначив, що перевіркою було встановлено, що в порушення п.201.1, п.201.10 ст.201 ПКУ позивачем не здійснено реєстрацію податкових накладних (відсутня реєстрація) в ЄРПН внаслідок порушень детально описаний вище, за що у відповідності п.п.120-1.2 ст.120-1 ПКУ нараховується штрафна санкція.

20.03.2025р. представником позивача через систему «Електронний суд» було надано відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що вищенаведений відзив відповідача не містить нових аргументів і не спростовує доводів позовної заяви, відтак, вважає, що контролюючий орган безпідставно кваліфікував платежі за ліцензією на програмний продукт Corezoid як роялті, ігноруючи прямі норми абз. 3 пп.14.1.225 ст.14, ст.103,пп.141.4.1, 141.4.2 п.141.4 ст.141 ПКУ (1); не довів факту використання пального поза межами господарської діяльності, обмежившись лише формальним переліком відсутніх, але й не обов`язкових документів (2); допустив грубі методологічні помилки при розрахунку бази оподаткування з ПДВ, а саме: не вірно визначив базу оподаткування та застосував неправильну ставку податку, що призвело до суттєвого викривлення сум донарахувань (3); видав ППР від 12.11.2025р. №0615760709 щодо зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ за березень 2025р. на 464 226 грн., що суперечить висновкам акту перевірки щодо суми заниження від`ємного значення ПДВ за вказаний період на 66 102 грн. (стор. 32, стор. 58 «Висновки» акту перевірки) (4), у зв`язку із чим, представник позивача просив позовні вимоги позивача у цій справі задовольнити.

27.03.2026р. через систему «Електронний суд» представником відповідача були подані заперечення на відповідь на відзив (в порядку ст.164 КАС України), у яких представник відповідача послався на ті ж самі обставини та підстави, які були викладені у відзиві на позов (фактично скопіював відзив на позов).

В уточненому відзиві на позов від 01.05.2026р. представник відповідача знову фактично здійснив копіювання відзиву на позов (жодних обґрунтувань на спростування викладених у позові підстав не навів, доказів не надав всупереч вимогам п.5 ч.2 ст.162 КАС України).

Ухвалою суду від 02.03.2026р. було відкрито адміністративне провадження у цій справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 01.04.2026р., про що свідчить зміст ухвали суду наявної у справі.

Під час проведення підготовчого засідання у зазначеній справі, оголошувалася перерва неодноразово з різним причин, що підтверджено протоколами підготовчих засідань у даній справі, наявних у справі.

01.06.2026 року судом було проведене підготовче засідання за результатами якого було закрите підготовче провадження у цій справі та справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 01.07.2026р. о 10:30 год. на підставі п.3 ч.2 ст.183 КАС України, про що свідчить зміст наведеної ухвали суду.

Далі, судове засідання за клопотанням представника позивача було відкладено на 03.08.2026р., а 03.08.2026р. у судовому засіданні судом була оголошена перерва до 19.08.2026р. до 10:30 год., про що свідчать змісти протоколів судових засідань, наявних у справі.

У судовому засіданні 19.08.2026р. представник позивача підтримав позов у цій справі, а представник відповідача, в свою чергу, проти позову заперечував з підстав, які наведені у позові, у відзиві на позов, у відповідях на відзив, у запереченнях на відповідь на відзив учасників сторін.

У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» 14.06.2006р. зареєстровано як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, за видами діяльності 64.91 фінансовий лізинг (основний), 45.11 торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, є платником податків та зборів до бюджету та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, що підтверджується відомостями, наведеними у Витягу є ЄДРПОУ станом на 11.02.2026р., наявними у справі.

У період з 31.07.2025 по 27.08.2025 з продовженням по 10.09.2025р. на підставі наказу від 27.08.2025р. №5371-п посадовими особами контролюючого органу була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань здійснення контролю за додержанням вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, правильності обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством за період з 01.10.2018 по 31.03.2025 за результатами якої був складений акт перевірки від 17.09.2025 за №4017/04-36-07-09/34410930.

За висновками згаданого акту перевірки за період за 01.10.2018 по 31.03.2025 позивачем допущені наступні порушення, зокрема:

- п.189.1 ст.189, п.п.г) п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 ПКУ занижено податок на додану вартість на загальну суму 961 286 грн. та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 66102 грн., в т.ч. за березень 2025 року на суму 66 102 грн.;

- при здійсненні операцій з постачання товарів ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» в порушення ст.201 ПКУ в установлені терміни не складено податкові накладні та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, за що у відповідності пп.120-1.2 ст.120-1 ПКУ нараховується штрафна санкція;

- п.103.2 ст.103,пп.141.4.1,141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України під час виплати доходів на користь нерезидента Middleware Inc. (США) на підставі договору постачання №18122017/1а від 01.11.2017, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України за період з 01.10.2018 по 31.03.2025 на загальну суму 176 926 грн.;

- пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.46.1 ст.46, п.49.18 ст.49, п.103.9 ст.103 ПК України в частині не подання до податкового органу за місцем реєстрації платника податків Розрахунків (звітів) податкових зобов`язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України (Додаток ПН до рядка 23 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства) за 2018-2021 роки, 2022 рік.

На згаданий акт перевірки позивачем були подані відповідні заперечення за результатами розгляду яких ГУ ДПС у Дніпропетровській області листом від 06.11.2025р. за №90923/04-36-07-09-11 повідомлено, що в частині порушення п.189.1 ст.189, п.п. г) п.198.5 ст.198 ПК України спростовано висновки акту перевірки щодо заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 79 586 грн. та в цій частині визначено порушенням зазначених норм на загальну суму 948 488 грн., в іншій частині акт перевірки було залишено без змін.

На підставі згаданих висновків акту перевірки ГУ ДПС у Дніпропетровській області були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 12.11.2025р. №0615490709 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 948 488 грн. та застосування ШС в розмірі 237 122 грн. (всього 1 185 610 грн.);

- від 12.11.2025р. №0615760709 про зменшення від`ємного значення суми ПДВ за березень 2025р. на суму 464 226 грн.;

- від 12.11.2025р. №0615740709 про застосування штрафу в сумі 27200 грн. за не складання та не реєстрацію в ЄРПН податкових накладних;

- від 13.11.2025р. №0617732302 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 171 926 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 13 022,22 грн. (всього 184 948,27 грн.);

- від 13.11.2025р. №0617752302 про застосування штрафу за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб (за не надання розрахунку (звіту) податкових зобов`язань нерезидента, яким отримано доходи із джерелом їх походження з України) в сумі 2740 грн.

Наведені ППР позивачем було оскаржені в адміністративному порядку шляхом подання відповідної скарги до органу ДПС України за результатами розгляду якої 15.01.2026р. було прийнято рішення за №1271/6/99-00-06-01-01-06, яким скаргу позивача було задоволено частково, а саме: скасовано ППР від 13.11.2025р. № 0617752302 про застосування штрафних санкцій в сумі 2740 грн., інші ППР були залишені без змін.

Далі, на підставі згаданого рішення ДПС України від 15.01.2026р., ГУ ДПС у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0028062302 від 19.01.2026р. про застосування штрафних санкцій за платежем податок на прибуток іноземних юридичних осіб (за не надання розрахунку (звіту) податкових зобов`язань нерезидента, яким отримано доходи із джерелом їх походження з України) в сумі 2720 грн.

Не погоджуючись із наведеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, виходячи з наступного.

Стосовно ППР від 13.11.2025р. № 0617732302 (оподаткування доходів нерезидентів) та ППР від 19.01.2026р. №0028062302 (не надання розрахунку (звіту) податкових зобов`язань нерезидента, яким отримано доходи із джерелом їх походження з України), суд зазначає про наступне.

За змістом акту перевірки від 17.09.2025р. проведеною перевіркою було встановлено здійснення ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» виплати доходів нерезиденту з джерелом походження з України, а саме: Middleware Inc.(США) за договором постачання №18122017/1а від 01.11.2017р. в сумі 59642,50 дол. США (еквівалент 1 599 417,01 грн.).

Так, у порядку та на умовах, визначених вказаним договором Middleware Inc.(США) погодився постачати, а ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» (Клієнт) зобов`язалось приймати та оплачувати Товар один примірник Corezoid (програмне забезпечення).

Згідно з п.1.4 договору, Товар постачається з наданням (постачанням) Ліцензії, яка є складовою постачання Товару. Така ліцензія містить умови, якими передбачено надання права на використання Товару.

За розділом 2 «Умови постачання Товару» постачання товару здійснюється з використанням мережі Інтернет, електронною поштою або іншими засобами передачі інформації, зокрема, шляхом надання доступу до примірника програмної продукції ( у тому числі, але не виключно онлайн-сервіса) через мережу Інтернет.

Права Клієнта щодо Товару визначаються цим Договором та Додатком №1 до Договору. У випадку наявності протиріч, положення Додатку №1 матимуть переважну силу.

У Додатку №1 до Договору постачання Сторони погодили права Клієнта на використання Товару.

Так, згідно п.2.1 Додатку №1 до Договору, Middleware Inc.(США) надає Клієнту невиключну, непередавану, таку, що не підлягає суб-ліцензуванню, Ліцензію (право на використання) на Товар відповідно до умов і положень, що викладені в цьому Додатку №1.

Клієнт має право: (1) отримувати доступ до Товару та використовувати Товар; (2) використовувати Товар виключно для власної господарської діяльності (п.2.2 Додатку №1).

Пунктами 2.4,2.5 Додатку №1 до згаданого Договору визначено, що, незважаючи на будь-які інші положення Договору та/або цього Додатку №1, усі виключні майнові права на програмне забезпечення Corezoid залишаються у компанії Middleware Inc.(США) при цьому Middleware Inc.(США) має право постачати аналогічні Товари третім особам.

Під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу було встановлено, що в період з жовтня 2018 року по січень 2022 року між вищенаведеними сторонами були складені та підписані Акти згідно з якими компанія Middleware Inc.(США) поставила, а ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» прийняло Товар шляхом онлайн-доступу до програмного забезпечення Corezoid у кожному з місяців.

За наслідками постачання Товару за вказаним договором ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» перерахувало на рахунок компанії Middleware Inc.(США) грошові кошти в загальній сумі 59 642,50 дол. США, що еквівалентно 1 599 417,01 грн., що підтверджено первинними документами за вказаною операцією, які перелічені на сторінках 13-17 акту перевірки та учасниками справи не заперечується.

Також, позивачем до перевірки були надані і довідки про підтвердження статусу податкового резидента США для цілей оподаткування - компанії Middleware Inc.(США), перелік яких наведений на сторінці 20 акту перевірки та учасниками справи не оспорюється.

За результатами перевірки посадові особи контролюючого органу зробили висновок, що ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» під час виплати доходу нерезиденту - Middleware Inc.(США) у вигляді роялті в порушення вимог п.103.2, 103.4, 103.10 чт.103, п.141.4.1, 141.4.2 ст.141 ПК України, ст.12 «Роялті» Конвенції між Урядом України та Урядом США «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал» не сплатило податок за такої виплати, що, на думку ГУ ДПС, призвело до заниження податку на доходи іноземних юридичних осіб з джерелом їх походження з України на суму 171 926 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено і про порушення п.п.16.1.3 ст.16, п.46.1 ст.46, п.49.18 ст.49, п.103.9 ст.103 ПК України, а саме: позивачем не були подані Розрахунки (звіти) податкових зобов`язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України, Додатки ПН до рядка 23 Податкових декларацій з податку на прибуток підприємств за період 2018-2022 роки (поквартально, наростаючим підсумком), що є підставою для застосування до платника податків штрафних санкцій у відповідності з п.120.1 ст.120 ПК України.

Разом з тим, вказані висновки посадових осіб контролюючого органу є помилковими, не відповідають визначенню поняттю «роялті», наведеному у п.п.14.1.225 п.14.1 ст. 14 ПК України, зроблені без урахуванням вищенаведених умов договору та наданих до перевірки первинних бухгалтерських документів, а також всупереч приписам п.26-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, з огляду на таке.

У відповідності до вимог п.п.14.1.225 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що роялті - будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об`єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

- як винагорода за використання комп`ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем").

Згідно п.26-1 підрозділу2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції, а також операції з програмною продукцією, плата за які не вважається роялті згідно з абзацами другим - сьомим підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Для цілей цього пункту до програмної продукції відносяться:

- результат комп`ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп`ютерної програми (їх компонентів), а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів та доступу до них;

- примірники (копії, екземпляри) комп`ютерних програм, їх частин, компонентів у матеріальній та/або електронній формі, у тому числі у формі коду (кодів) та/або посилань для завантаження комп`ютерної програми та/або їх частин, компонентів у формі коду (кодів) для активації комп`ютерної програми чи в іншій формі;

- будь-які зміни, оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу комп`ютерних програм, права на отримання таких оновлень, змін, додатків, доповнень протягом певного періоду часу;

Отже, із аналізу наведених приписів слідує, що чітко закріпив, що використання програмного забезпечення для власних потреб (виключно для власної господарської діяльності) та внутрішній діяльності за цільовим призначенням самого програмного забезпечення у розумінні наведених приписів не є роялті.

Тобто, платежі за право використання програмного забезпечення будуть вважатися роялті лише в тому випадку, якщо використання програми без сплати таких платежів буде порушенням прав правовласників.

У всіх інших випадках, якщо Товариство купує копію програмного забезпечення (яку не може змінювати, копіювати чи публічно розповсюджувати) для використання за його прямим призначенням виключно у власній господарській, не є роялті у розумінні п.14.1.225 п.14.1 ст.14 ПК України.

Як слідує із умов договору постачання компанія Middleware Inc.(США) надала позивачу право на використання програмного забезпечення, при цьому, умови використання були обмежені функціональним призначенням даної програми, а її відтворення було обмежено кількістю копій необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»).

Тобто, із вище наведених обставин та умов вищенаведеного договору, судом встановлено, що позивачем було отримано (фактично придбано) право доступу до одного примірника програмного продукту Corezoid без права зміни, копіювання, поширення або передавання третім особам. Усі виключні майнові права залишалися за компанією Middleware Inc.(США). Програмне забезпечення використовувалося виключно для внутрішніх бізнес-процесів ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС».

За викладених обставин, слід зробити висновок, що винагорода компанії Middleware Inc. (США) за вищенаведеним Договором не відповідає визначенню «роялті», наведеному і абз.3 п.п.14.1.225 п.14.1 ст.12 ПК України, адже в цьому випадку Клієнт (позивач) не отримував виключні майнові права на програмне забезпечення, а лише набув права на використання виключно у його господарській діяльності його копії.

Зазначені обставини підтверджується також і умовами Договору, зокрема, п.1.5 Договору, де вказано електронну адресу знаходження Опису повної користувацької функціональності товару; п.3.5 Договору, де Сторони визначають та підтверджують, що операції з постачання Товару за цим Договором звільнено від оподаткування податком на додану вартість в Україні відповідно до п.26.1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ; п.3.6 Договору, за яким компанія Middleware Inc. (США) несе одноособову відповідальність за сплату усіх та будь-яких податків і зборів, що виникають у зв`язку з цим договором у США.

За викладених обставин та враховуючи приписи п.26-1 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, суд дійшов до висновку, що зазначена пільга поширюється тільки на операції з постачання програмної продукції, яка використовується виключно в господарській діяльності ТОВ, плата за користування якою не вважається роялті в силу п.п.14.1.225 п.14.1 ст.14 ПК України, тому контролюючий орган визначив правову природу цих платежів як таких, що є роялті всупереч вимогам п.п. 14.1.225 п.14.1 ст.14 ПК України.

Щодо посилань контролюючого органу на порушення ТОВ статті 12 «Роялті» Конвенції між Урядом України та Урядом США «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал», суд зазначає про таке.

У відповідності до вимог п.103.1 ст.103 ПК України передбачено, що застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України п.103.2 ст.103 ПК України.

Відповідно до статті 12 Конвенції між Урядом України та Урядом США про уникнення подвійного оподаткування, термін «роялті» охоплює лише платежі за використання авторських прав, патентів, торгових марок тощо.

В той же час, за обставин встановлених у цій справі позивачеві не передавалося право на використання авторських прав (таких умов вищенаведений договір не містить), а лише було надано доступ до програмного забезпечення для його використання лише у господарській діяльності підприємства позивача, суд дійшов висновку, що стаття 12 Конвенції у правовідносинах у цій справі не може бути застосована.

Правовий висновок щодо не застосування Конвенції про уникнення подвійного оподаткування узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.11.2019 у справі №815/371/18 згідно з яким алгоритм аналізу господарської діяльності з нерезидентом визначається наступним чином:

1) Ізольоване застосування ПКУ. Тобто спочатку вивчається порядок оподаткування операції з нерезидентом лише на основі норм ПКУ.

2) Ізольоване застосування Конвенції. Далі вивчається порядок оподаткування операції з нерезидентом лише на основі Конвенції.

3) Відбувається зіставлення правил ПКУ та Конвенції.

Враховуючи наведений алгоритм, Верховний Суд зробив такий правовий висновок: «З огляду на те, що правила оподаткування в Україні встановлюються виключно Податковим кодексом, якщо цим нормативно-правовим актом не встановлено певного податкового обов`язку, посилання на норми конвенції є безпідставними, а юридичний аналіз в такому випадку обмежується першим кроком».

За викладених обставин та правових висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню приписи п.п.14.1.225 п.14.1 ст.14 ПК України за змістом яких за умовами вищенаведеного договору, укладеного між позивачем та компанією Middleware Inc.(США) не вважаються роялті платежі, отримані, зокрема, як винагорода за використання комп`ютерної програми, з урахуванням того, що умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання "кінцевим споживачем").

Також, з огляду на те, що суд дійшов висновку, що виплати по Договору з компанією Middleware Inc.(США) не є роялті, відповідно, у позивача як платника податків обов`язок щодо необхідності складання та подання до органу ДПС розрахунку (звіту) про доходи нерезидентів додатків ПН до податкової декларації з податку на прибуток за перевіряємий період, був відсутній, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до позивача і штрафних санкцій за не подання таких розрахунків (звітів).

Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що контролюючим органом кваліфіковано платежі за договором постачання №18122017/1а від 01.11.2017р. як роялті безпідставно та всупереч вимогам п.п.14.1.225 п.14.1 ст.14 ПК України, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 13.11.2025р. №0617732302 щодо визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у загальній сумі 174 948 грн. 27 коп., а також і податкове повідомлення-рішення від 19.01.2026р. №0028062302 про застосування до позивача штрафних санкцій за неподання розрахунків (звітів) про доходи нерезидента, яким отримано доходи із джерелом із походження з України за 2018-2022 роки, в сумі 2720 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно ППР від 12.11.2025р. №0615490709, №0615760709 щодо збільшення позивача грошових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 1 185 610,00 грн. та зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ за березень 2025 року на 464 226 грн., суд зазначає про наступне.

За змістом акту від 17.09.2025р. перевіркою було встановлено, що ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» у перевіряємому періоді придбавало пальне (талони) за договорами, укладеними з ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ», ТОВ «ІНТЕКС ІНВЕСТ», ТОВ «КОМПАНІЯ ОККО-БІЗНЕС», при цьому, в бухгалтерському обліку здійснювалось списання пального на витрати, а податок на додану вартість, сплачений в ціні товару, був включений до складу податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів.

За висновками посадових осіб контролюючого органу по зазначених господарських операціях позивачем як платником податків не підтверджено використання такого пального в межах господарської діяльності у зв`язку з відсутністю документального підтвердження списання, напрямку використання списаного пального, що є порушенням п.189.1 ст.189, пп. г) п.198.5 ст.198 ПК України та призвело до заниження податкового зобов`язання з ПДВ за податкові періоди, в яких здійснювалось списання, на загальну суму 1 412 714,00 грн. (з урахуванням часткового виправлення арифметичних та технічних помилок у акті перевірки).

Також, за висновками перевіряючих, вище наведене порушення, в свою чергу, призвело і до порушення ТОВ вимог ст.201 ПК України, в результаті чого не складено та не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні.

Разом з тим, вказані висновки посадових осіб контролюючого органу є помилковими, не відповідають вимогам п.198.5 ст.198, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, зроблені без урахуванням вищенаведених умов договору та наданих до перевірки первинних бухгалтерських документів, з огляду на таке.

Підпунктом г) п.198.5 ст.198 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно, із аналізу наведеної норми слідує, що не є господарською діяльністю операції, не направлені на отримання доходу.

За відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено, що ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» здійснює свою господарські діяльність за такими видами економічної діяльності, зокрема:

- 45.11 «Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами»;

- 45.19 «Торгівля іншими автотранспортними засобами».

Також перевіркою встановлено та не заперечується відповідачем, що у період з 01.10.2018р. по 31.03.2025р. за даними бухгалтерського обліку та даними документальної перевірки позивачем був отриманий дохід від продажу автотранспортних засобів у сумі 1 812 167 грн. ( підтверджено та відображено у додатку 6 до акту перевірки).

У перевіряємому періоді позивачем було реалізовано 9 524 автотранспортних засоби, переважна більшість з яких є вживаними.

За відомостями, які містяться у Оборотно-сальдовій відомості по рахунку 281 «Товари» (надавалась до перевірки), на якому обліковуються автотранспортні засоби за весь перевіряємий період (назва автомобіля відповідає VIN коду авто).

Як зазначено у позові, а також підтверджено і представником позивача у судовому засіданні, перед реалізацією будь-який автотранспортний засіб потребував підготовки, яка включає перевірку роботи двигуна, гальмівної системи, підвіски та коробки передач.

Для показу автомобілів та їхньої демонстрації клієнтам проводилися тест-драйви, що вимагало використання пального.

Єдиним нормативно-правовим актом, який раніше встановлював норми використання та списання пального, був наказ Міністерства транспорту України від 10.02.1998р. №43 «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» (діяв до моменту втрати ним чинності 02.11.2023 року згідно наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України №1011 від 02.11.2023р.).

Положення згаданого наказу призначалися для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів.

Наказ №43 застосовувався для розроблення питомих норм витрат пального, але, водночас, норми списання пального на підприємстві могли бути врегульовані внутрішніми наказами з урахуванням технічних характеристик автомобілів експлуатаційних норм та інших факторів.

Разом з тим, слід зазначити, що згаданий вище Наказ №43 не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, не є нормативно-правовим актом з питань оподаткування, не містить імперативних норм щодо визначення об`єкта оподаткування, а тому не може встановлювати права та обов`язки платника податків і не є обов`язковим для застосування при визначенні податкових зобов`язань.

Вказаний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №826/13368/15, від 08.08.2020 у справі №808/966/16, від 01.10.2019 у справі №820/2788/18, від 14.04.2020 у справі №822/2258/17.

Таким чином, наказ Міністерства транспорту України від 10.02.1998р. №43 не має обов`язкового характеру для цілей оподаткування та може застосовуватися платником податків у господарській діяльності на власний розсуд, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.09.2020 у справі №808/966/16.

Отже, із аналізу наведених правових висновків слідує, що витрати платника податків на придбання паливно-мастильних матеріалів, що підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу, не обов`язково мають відповідати нормативам, встановленим Наказом №43.

Водночас, відповідні витрати мають визначатися на підставі первинних бухгалтерських документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також інших документів, визначених нормами Податкового кодексу України.

Так, на виконання наведених вимог законодавства, ТОВ «АВТОКРЕДИТ АВТО» з метою обліку витрат пального у господарській діяльності розробило та затвердило накази №02/01/2018-4 від 02.01.2018р. та №02/01/2019-1 від 02.01.2019р. «Про виробничу необхідність встановлення норм витрат палива» відповідно до яких з метою передпродажної підготовки автомобілів (показу, тест-драйву, необхідного догляду та підтримання автомобілів у належному робочому стані в період зберігання) Товариством були встановлені місячні норми витрат пального на підтримку авто в належному стані на один автомобіль, із розрахунку 10 літрів, витрати для тест-драйву за результатами показів 4 літри на один показ, на передпродажну підготовку 10 літрів.

Наведеними наказами №02/01/2018-4 від 02.01.2018р. та №02/01/2019-1 від 02.01.2019р. «Про виробничу необхідність встановлення норм витрат палива» було зобов`язано бухгалтерську службу здійснювати списання пального за вказаними нормами на витрати на збут, оскільки таке використання безпосередньо пов`язано з господарською діяльністю Товариства.

Акти списання пального формувалися на підставі зведених відомостей про кількість показів та тест-драйвів автомобілів, отриманих з електронної системи обліку, розробленої Товариством для власних потреб, а також даних по кількості автомобілів на майданчиках (для цілей списання пального на підтримання автомобілів у робочому стані). Списання пального здійснювалося виключно на автомобілі, які є на балансі ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», що не спростовано відповідачем жодними іншими будь-якими доказами.

В бухгалтерському обліку списання пального для діяльності, пов`язаної з реалізацією автомобілів, здійснювалось згідно із встановленими нормами та було відображено проводками: Оприбуткування пального - Дт 203 Кт 6851; списання пального на витрати Дт 93-Кт 203, що підтверджує, що витрати на пальне є необхідними для здійснення господарської діяльності підприємства і безпосередньо пов`язані з процесом продажу автомобілів та отриманням доходу з урахуванням видів економічної діяльності позивача, які відображені у Витязі з ЄДРПОУ стосовно позивача та відповідачем не спростовані.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що висновки контролюючого органу про використання ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» придбаного пального в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків не відповідають фактичним обставинам, спростовуються дослідженими у ході проведеної перевірки первинними бухгалтерськими документами, відтак, зроблені всупереч п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп. г) п.198.5 ст.198 ПК України, оскільки, як встановлено вище, пальне позивачем використовувалося виключно в його господарській діяльності, спрямованій на отримання доходу, відтак, оспорювані ППР від 12.11.2025р. №0615490709, №0615760709 є протиправними та підлягають скасуванню.

Також суд зазначає, що досліджений судом акт перевірки від 17.09.2025р. №4017/04-36-07-09/34410930 не відповідає вимогам Порядку №727, виходячи з наступного.

Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 (далі Порядок №1307) передбачено заповнення табличної частини податкової накладної, а саме: у графі 2 зазначаються опис (номенклатура) товарів/послуг постачальника (продавця), а також дати складання та порядкові номери податкових накладних, складених на такого платника податку при постачанні йому товарів/послуг, необоротних активів, за якими він визначає податкові зобов`язання відповідно до п.198.5 ст.198 ПК України (п.п.1 п.16 Порядку №1307).

А згідно п.198.5 ст.198 ПК України податкові зобов`язання з ПДВ нараховуються у разі, якщо у платника податку були підстави для формування податкового кредиту при придбанні товарів, послуг та виходячи із суми ПДВ, вказаної у податковій накладній.

Згідно копії Реєстру податкових накладних за перевіряємий період з 01.10.2018 по 01.03.2025 загальна сума податкового кредиту становила 1 019 505,90 грн.

Відповідно, із наведеного слідує, що максимальна сума донарахувань, що може бути здійснена згідно з п.198.5 ст.198 ПК України, обмежується зазначеною сумою.

Разом з тим, контролюючий орган при нарахуванні податкових зобов`язань з ПДВ виходив із сум списання пального, а не його оподаткування, при цьому, питання залишків пального на початок перевіряємого періоду (станом на 01.01.2018) не досліджував, відповідні податкові накладні, на підставі яких було сформовано податковий кредит з ПДВ щодо такого пального не витребовував.

Тобто, із наведеного можна зробити висновок, що наведений підхід щодо нарахування податкового зобов`язання з ПДВ методологічно є неправильним та не відповідає вимогам п.198.5 ст.198 ПК України.

Також у ході проведення перевірки та складання акту від 17.09.2025р. не було враховано зміни до Податкового кодексу України, внесені Законом України від 21.09.2022 №2618-ІХ «Про внесення змін до розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо ставок акцизного податку на період дії правового режиму воєнного стану, надзвичайного стану», яким внесено зміни до пункту 82 підрозділу 2 Розділу ХХ Кодексу та встановлено ставку ПДВ у розмірі 7% на операції з ввезення на митну територію України та операції з постачання на митній території України окремих видів пального та нафтопродуктів.

Згідно з роз`ясненнями ДПС України від 22.03.2022 «Щодо оподаткування продажу пального» під час дії правового режиму воєнного або надзвичайного стану при здійсненні операцій з постачання пального та інших нафтопродуктів (незалежно від того, коли відбулося придбання таких пального та нафтопродуктів до запровадження ставки ПДВ 7% на такі товари чи після її запровадження) до складу вартості таких товарів включається ПДВ за ставкою 7%.

Формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів та послуг, а також при ввезенні товарів на митну територію України для їх використання в операціях, що підлягають оподаткуванню за ставкою 7%, зокрема для операцій з постачання пального та інших нафтопродуктів, здійснюється у загальному порядку виходячи з суми ПДВ, сплаченої (нарахованої) при придбанні/ввезенні таких товарів/послуг. Податковий кредит, сформований у попередніх податкових періодах при придбанні товарів та послуг, а також при ввезенні товарів на митну територію України, які починають використовуватися в операціях, що підлягають оподаткуванню ПДВ за ставкою 7%, зокрема в операціях з постачання пального та інших нафтопродуктів, не підлягає коригуванню у зв`язку із застосуванням зазначеної ставки ПДВ.

Так, наприклад, за 2022 рік перевіряючими були розраховані податкові зобов`язання з ПДВ ( з урахуванням виправлених помилок за результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки) наступним чином: суму списаного пального за 2022 рік за даними бухгалтерського обліку у розмірі 1 043 668,57 грн. помножено на ставку ПДВ 20% (хоча діюча ставка з 17.03.2022р. складає 7%) = 208 733,71 грн. за мінусом різниці ПДВ по вхідних податкових накладних.

Тобто, із наведених обставин слідує, що перевіряючими фактично було застосовано ставку 20% до бази оподаткування, а не 7%, яка діяла на той час.

При цьому, сам методологічний підхід до розрахунку є помилковим, оскільки за 2022 рік сума ПДВ, сплаченого при придбанні пального (податковий кредит) становить 24169,16 грн. (у тому числі:8269,16 грн. за податковими накладними від ТОВ «ІНТЕКС ІНВЕСТ» та 15 900,00 грн. за податковими накладними від ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ»).

Відповідно, максимальна сума податкових зобов`язань з ПДВ, що могла бути нарахована згідно з п.198.5 ст.198 ПК України та могла становити 24169,16 грн., а не 196205,00 грн., як зазначено в акті перевірки та підтверджено за результатами розгляду заперечень.

За 2023 рік контролюючий орган також невірно застосував ставку ПДВ до бази оподаткування (20% замість 7%) та з донарахувань відмінусовано (при розгляді заперечень) суму ПДВ по невірно порахованих вхідних податкових накладних та по заблокованій податковій накладній.

Слід зазначити, що акт документальної перевірки це документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки та відображає її результати. В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.

Про це прямо визначено у пунктах 4 та 5 Порядку №727.

Отже, із аналізу наведених приписів можна зробити висновок, що висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості господарських операцій, викладені в акті податкової перевірки, не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу, а повинні базуватися виключно на належних і допустимих доказах, отриманих у спосіб, передбачений законом, зокрема, на ретельно досліджених первинних документах платників податків.

Так, як встановлено судом у висновку акту перевірки від 17.09.2025р. (стор.32, стор.58 «Висновки») відображено порушення: «завищено від`ємне значення з ПДВ за березень 2025 року в сумі 66 102 грн.».

Однак, згідно з податковим повідомленням-рішенням від 12.11.2025р. №0615760709 сума завищеного від`ємного значення ПДВ за березень 2025р. становить 464 226 грн., що не відповідає та суперечить інформації, викладеній у акті перевірки.

При цьому, судом критично надається правова оцінка щодо викладення висновку акту перевірки від 17.09.2025р. у іншій редакції у листі ГУ ДПС у Дніпропетровській області №90923/04-36-07-09-11 від 06.11.2025 «Про надання відповіді на заперечення», у зв`язку із технічними описками на сторінках 31,32,58 акту перевірки, оскільки виправлення помилок у акті перевірки шляхом надання відповіді на заперечення приписами податкового законодавства не передбачено.

За викладених обставин, суд дійшов до висновку, що акт перевірки від 17.09.2025р. №4017/04-36-07-09/34410930 містить суттєві порушення вимог Порядку №727 щодо повноти, об`єктивності та коректності викладення встановлених фактів, а саме: в акті перевірки допущено арифметичні та методологічні помилки у відображенні даних бухгалтерського обліку, показників податкових накладних, розрахунку сум податкових зобов`язань і податкового кредиту, а також не враховано норми Податкового кодексу України щодо застосування ставки ПДВ 7% до операцій з постачання пального у відповідний період, що свідчить про недостовірність висновків контролюючого органу, необґрунтованість встановлених порушень та, як наслідок, протиправність прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень від 12.11.2025р. №0615490709, №0615760709.

Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення від 12.11.2025р. №0615740709 (відсутності факту складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН), суд зазначає, що враховуючи те, що у ході судового розгляду цієї справи висновки контролюючого органу про порушення ним вимог п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, п.п. г) п.198.5 ст.198 ПК України (використання Товариством пального в операціях, що не є господарською діяльністю підприємства) вище встановленими судом обставинами та аналізом наявних у справі первинних бухгалтерських документів, позивачем були спростовані, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до позивача штрафних санкцій за відсутність складання та реєстрації у ЄРПН таких податкових накладних.

За викладених обставин, за відсутності факту порушення позивачем п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, п.п. г) п.198.5 ст.198 ПК України, суд приходить до висновку, що застосування до позивача штрафу за не складання та не реєстрацію податкових накладних у ЄРПН при здійсненні операцій з використання товарів (палива), що не є господарською діяльністю платника податків у сумі 27200,00 грн. за оспорюваним ППР від 12.11.2025р. №0615740709 також слід визнати протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, у ході судового розгляду справи правомірність і законність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених чинних норм законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не доведена.

Так, у відзиві на позов, у запереченнях на відповідь на відзив, в уточненому відзиві на позов представником відповідача було відтворено лише зміст акту перевірки, і жодних заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланнями на відповідні докази та норми права наведено не було всупереч вимогам п.5 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи відповідача з приводу не надання позивачем до перевірки належним чином оформлених заявок, актів на проведення тест-драйву, часу та дати проведення такого тест-драйву, показників спідометра (до/після), пробігу, які саме авто проходили тест-драйв, кількість авто, заяви/анкети клієнтів на проведення тест-драйвів, накази або розпорядження керівника, менеджера про проведення тест-драйвів (з вказанням дати, моделі авто, індивідуальної особи тощо), заявки керівника/відповідальної особи для підстав передпродажної підготовки авто, заявки/звіту керівника/відповідальної особи щодо потреби, кількості авто, графіку таких потреб щодо використання палива для підтримки авто у належному технічному стані, з огляду на те, що жодними нормативно-правовими актами чинного законодавства обов`язковість оформлення всіх вищенаведених документів не передбачена, а відтак, позивач і не мав обов`язку їх складати та у податковому законодавстві і відсутня відповідальність за їх не складання, тому їх не оформлення не може бути безумовною підставою для притягнення позивача до відповідальності за оспорюваними ППР за наявності інших первинних бухгалтерських документів, які підтверджували ці обставини.

Всі інші доводи відповідача не заслуговують на увагу суду, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку, що обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваних рішень є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються наведеними доказами, а тому оспорювані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приймаючи до уваги викладене, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 22376 грн. 45 коп. понесені позивачем згідно платіжної інструкції №9278 від 03.02.2026р.

У зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці у період з 24.08.2026р. по 21.09.2026р. перебуванням на навчанні у Національній школі суддів України у період з 21.09.2026р. по 25.09.2026р. включно, дане повне судове рішення складено у перший робочий день після наведених вище обставин 28.09.2026р.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКРЕДИТ ПЛЮС" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0615490709, №0615760709, №0615740709 від 12.11.2025р., №0617732302 від 13.11.2025р., №0028062302 від 19.01.2026р. задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0615490709, №0615760709, №0615740709 від 12.11.2025р., №0617732302 від 13.11.2025р., №0028062302 від 19.01.2026р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКРЕДИТ ПЛЮС" (49126, м. Дніпро, просп. Праці, буд.2-Т, код ЄДРПОУ 34410930) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 22376 грн. 45 коп. (двадцять дві тисячі триста сімдесят шість гривень 45 копійок).

Рішення суду може бути може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 28.09.2026р.

Суддя С.О. Конєва