Рішення № 140251907, 30.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/18998/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.07.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України № 10 від 04.05.2026 року;

- зобов`язати Національне антикорупційне бюро України (03035, м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3; код ЄДРПОУ 39751280) в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України, прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , який проходить службу на посаді старшого детектива Національного антикорупційного бюро України та має спеціальне звання майора, у період з 25.02.2022 року по 15.04.2022 року безпосередньо у складі тимчасової оперативної групи брав участь у виконанні оперативно-бойових заходів (бойових дій), спрямованих на забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, перебуваючи у м. Києві та Київській області. Позивач зазначає, що факт його безпосередньої участі у відповідних заходах підтверджується, зокрема, довідкою Головного управління Служби безпеки України від 28.08.2023 року №51/13-1024 та довідкою Національного антикорупційного бюро України від 28.10.2024 року №16-525-01/31835. Як підстави для видачі зазначених документів у позові також наведено наказ Національного антикорупційного бюро України від 25.02.2022 року №5, бойове розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 10.03.2022 року №579 ОКП-КИЇВ та бойове донесення від 11.04.2022 року №01/439. У зв`язку з наведеними обставинами позивач звернувся до Національного антикорупційного бюро України із заявою про надання йому статусу учасника бойових дій, додавши документи, які, на його переконання, підтверджують наявність передбачених законодавством підстав для набуття такого статусу. Водночас рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України №10 від 04.05.2026 року позивачу відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій. Як зазначено у позові, підставою для прийняття оскаржуваного рішення став протокол Комісії №3 від 07.04.2026 року, року відповідно до якого Комісія дійшла висновку, що, незважаючи на наявність поданих позивачем документів (довідок), факт безпосередньої участі ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, не підтверджується. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач стверджує, що надані ним документи є належними та достатніми доказами його безпосередньої участі у відповідних заходах. Зокрема, у довідці НАБУ від 28.10.2024 року №16-525-01/31835 зазначено про участь позивача у період з 25.02.2022 року по 11.04.2022 року у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а згідно з довідкою Головного управління СБУ від 28.08.2023 року №51/13-1024 позивач у період з 07.03.2022 року по 15.04.2022 року безпосередньо у складі тимчасової оперативної групи брав участь у виконанні оперативно-бойових заходів, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій та у період здійснення цих заходів. Позивач наголошує, що Комісією не встановлено обставин, які давали б підстави ставити під сумнів достовірність відомостей, зазначених у поданих довідках, а також не встановлено факту подання недостовірної інформації чи підроблених документів. У зв`язку із цим позивач вважає, що передбачені законодавством підстави для відмови у наданні йому статусу учасника бойових дій були відсутні. Крім того, позивач вважає оскаржуване рішення Комісії немотивованим, оскільки воно, на його переконання, не містить належного обґрунтування, яке б спростовувало відомості поданих ним документів щодо фактичної безпосередньої участі у відповідних заходах. На думку позивача, відповідач при прийнятті рішення не забезпечив повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про надання йому статусу учасника бойових дій. З огляду на викладене позивач вважає рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України №10 від 04.05.2026 року протиправним та таким, що порушує його право на отримання статусу учасника бойових дій, у зв`язку із чим просить суд скасувати зазначене рішення та зобов`язати Національне антикорупційне бюро України в особі відповідної Комісії прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 06.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

08.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у Національного антикорупційного бюро України: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття рішення № 10 від 04.05.2026 року; засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію рішення № 10 від 04.05.2026 року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено Національне антикорупційне бюро України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

23.07.2026 року від представника Національного антикорупційного бюро України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що Комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України правомірно прийнято рішення від 04.05.2026 року №10 про відмову ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій, оскільки подані позивачем документи та встановлені під час їх розгляду фактичні обставини, на переконання відповідача, не підтверджують безпосередньої участі позивача у виконанні бойових завдань у розумінні Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку №413. Представник відповідача зазначив, що наказом Директора Національного антикорупційного бюро України від 25.02.2022 року №5 утворено тимчасовий оперативний позаштатний зведений загін, а спільним наказом Національного бюро та Служби безпеки України від 07.03.2022 року №78/21 створено спільні оперативно-бойові групи, до складу яких входили, зокрема, працівники Національного бюро. Водночас сам факт перебування особи у складі відповідного загону чи оперативно-бойової групи, на думку відповідача, не є достатньою підставою для надання статусу учасника бойових дій, оскільки визначальним є підтвердження факту безпосередньої участі конкретної особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Відповідач не заперечує, що Національним антикорупційним бюро України ОСОБА_1 видано довідку від 28.10.2024 року №16-525-01/31835 про його безпосередню участь у відповідних заходах у період з 25.02.2022 року по 11.04.2022 року, а Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області - довідку від 28.08.2023 року №51/13-1024 щодо участі позивача у таких заходах у період з 07.03.2022 року по 15.04.2022 року. Разом з тим представник відповідача наголосив, що зазначені довідки є лише одними з доказів, які підлягають оцінці Комісією у сукупності з іншими матеріалами, та самі по собі не є безумовною підставою для надання статусу учасника бойових дій. Так, 07.04.2026 року на засіданні Комісії було заслухано особисті пояснення ОСОБА_1 та досліджено всі додані ним до заяви документи. За змістом наведених у відзиві пояснень позивач повідомив, що після вступу до складу Зведеного загону виконував доручення його керівництва, а згодом увійшов до складу спільної зі Службою безпеки України оперативно-бойової групи. Позивач, зокрема, повідомив про нічне патрулювання у Голосіївському районі м. Києва, під час якого було виявлено та затримано особу, у якої знаходилися форма льотчика, ключі від автомобіля, мобільні телефони та банківські картки на різних осіб; про участь у виявленні та затриманні осіб, які здійснювали світлосигнальні дії; про нічні відпрацювання у парковій зоні, а також про виїзди на території звільнених населених пунктів Київської області, зокрема Ірпеня, Бучі та Гостомеля, з метою виявлення замінованих об`єктів. При цьому позивач зазначав, що приводив зброю у бойову готовність, однак застосовувати її не доводилося. Крім того, ОСОБА_1 повідомив Комісії про проведення опитувань громадян, виявлення в однієї з осіб пістолета, який у подальшому виявився газовим, а також про залучення групи, до складу якої він входив, до розмінування. При цьому особистої участі у розмінуванні позивач не брав. Також позивач повідомив про налагодження взаємодії із сервісом «Уклон», у межах якої отримувалася інформація щодо водіїв, які могли бути причетними до вербування осіб. За результатами оцінки зазначених пояснень та поданих матеріалів Комісія дійшла висновку, що характер завдань, які фактично виконував ОСОБА_1 , не був пов`язаний із виконанням бойових завдань. При цьому, як зазначено у відзиві, позивач не надав Комісії додаткових документів, які б містили докази виконання ним особисто або у складі відповідного органу конкретних бойових завдань. Представник відповідача наголосив, що законодавство вимагає підтвердження не лише формального перебування особи у складі відповідного підрозділу або наявності довідки, а саме фактичної безпосередньої участі у відповідних заходах. Комісія, на думку відповідача, має право та обов`язок перевіряти зміст довідки, зіставляти викладені у ній відомості з іншими документами та встановлювати фактичний характер виконуваних особою завдань. За результатами оцінки сукупності матеріалів Комісія встановила, що подані документи не підтверджують виконання ОСОБА_1 конкретних бойових (службових) завдань, пов`язаних із безпосередньою участю у заходах оборони держави. Також представник відповідача послався на постанову Верховного Суду від 19.11.2025 року у справі №560/8168/24, зазначивши, що рішення щодо визнання особи учасником бойових дій має прийматися за результатами індивідуальної оцінки сукупності належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують безпосередню участь особи у виконанні конкретних бойових (службових) завдань, тоді як Комісія повинна забезпечити належну перевірку таких доказів та, за необхідності, витребувати додаткові документи. Представник відповідача вказав, що відповідно до пунктів 7, 9 Положення про комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України, затвердженого наказом Директора Національного бюро від 05.11.2024 року №183, Комісія уповноважена приймати рішення про надання, відмову у наданні та позбавлення статусу учасника бойових дій, а підставами для відмови є, зокрема, відсутність підтверджених документами підстав та відсутність документів, що містять достатні підтвердні докази для надання відповідного статусу. Крім того, відповідач послався на підпункт 1 пункту 24 Порядку №413, яким передбачено відмову у наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності правових підстав для його надання або відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку. Відтак представник відповідача вважає, що, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні відповідного статусу, Комісія діяла у межах наданих їй повноважень. Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 03.06.2025 року у справі №620/11392/24 представник відповідача зазначив, що висновки Верховного Суду про неприпустимість формального підходу до вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій не підтверджують доводів позивача, оскільки у спірному випадку Комісія не обмежилася перевіркою наявності відповідних довідок, а дослідила фактичний зміст виконуваних ОСОБА_1 завдань та безпосередньо заслухала його пояснення на засіданні 07.04.2026 року. Отже, на переконання представника відповідача, рішення Комісії від 04.05.2026 року №10 прийнято за результатами повного та об`єктивного розгляду поданих позивачем документів і наданих ним пояснень, у межах повноважень Комісії та відповідно до вимог чинного законодавства, тоді як позивачем не наведено належних та достатніх доказів протиправності оскаржуваного рішення, у зв`язку із чим підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.

27.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Національного антикорупційного бюро України Ігнатова Нікіти Олександровича про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін відмовлено.

30.07.2026 року від представника Національного антикорупційного бюро України до суду надійшло клопотання про долучення доказів, в якому представник відповідача зазначив, що на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 року у справі №160/18998/26, якою витребувано у Національного антикорупційного бюро України належним чином засвідчені копії всіх документів, що слугували підставою для прийняття рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України №10 від 04.05.2026 року, відповідачем надаються відповідні витребувані судом документи. Представник відповідача, посилаючись на положення статей 79 та 94 КАС України щодо порядку подання та належного засвідчення письмових доказів, просив суд долучити подані докази до матеріалів адміністративної справи №160/18998/26. До вказаного клопотання відповідачем долучено копію рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України №10 від 04.05.2026 року разом із документами, що слугували підставою для його прийняття, на 40 аркушах, а також копію виписки з Єдиного державного реєстру щодо Національного антикорупційного бюро України.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірний період проходив службу на посаді старшого детектива Національного антикорупційного бюро України та мав спеціальне звання майора Національного антикорупційного бюро України.

У зв`язку із введенням в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року воєнного стану та необхідністю забезпечення участі працівників Національного антикорупційного бюро України в обороні України, захисті безпеки населення та інтересів держави, наданні допомоги військовим підрозділам та іншим правоохоронним органам у протидії військовій агресії Російської Федерації, наказом Директора Національного антикорупційного бюро України від 25.02.2022 року №5 утворено тимчасовий оперативний позаштатний зведений загін Національного антикорупційного бюро України загальною чисельністю до 200 осіб.

Вказаним наказом визначено структуру Зведеного загону, до якої входили керівництво, оперативний штаб, перший, другий і третій оперативні відділи, групи автотранспортного, матеріально-технічного, тилового та медичного забезпечення, а також група забезпечення охорони відповідного об`єкта Національного бюро. Безпосередня структура та чисельний склад підрозділів визначалися керівником Зведеного загону з урахуванням оперативної обстановки.

Пунктом 5 наказу від 25.02.2022 року №5 передбачено, що Зведений загін у взаємодії з військовими підрозділами Збройних Сил України, Служби безпеки України, Національною гвардією України, Національною поліцією України, силами територіальної оборони м. Києва та Київської області, а також самостійно повинен забезпечувати надання збройної відсічі військовій агресії Російської Федерації наявними силами та засобами Зведеного загону.

Керівнику Зведеного загону також було доручено організувати забезпечення особового складу відповідним озброєнням, спорядженням та одягом, охорону та оборону об`єктів Національного бюро, взаємодію з військовими підрозділами та іншими правоохоронними органами, а також навчання особового складу поводженню зі зброєю, наданню медичної допомоги та користуванню засобами зв`язку. Для виконання завдань Зведеного загону дозволялося використання озброєння, боєприпасів, спеціальних засобів, автотранспортних засобів та іншого майна Національного бюро. Наказом також було запроваджено бойове та тилове чергування тривалістю 24 години.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було зараховано до особового складу тимчасового оперативного позаштатного Зведеного загону. Матеріали, надані відповідачем на виконання ухвали суду, містять наказ про зарахування позивача до особового складу Зведеного загону та видачу йому вогнепальної зброї для виконання покладених завдань.

Надалі взаємодію працівників Національного антикорупційного бюро України зі Службою безпеки України було організовано шляхом створення спільних оперативно-бойових груп. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 після вступу до Зведеного загону спочатку виконував доручення керівництва загону на території Національного бюро, а згодом увійшов до складу спільної зі Службою безпеки України оперативно-бойової групи. Ця обставина зафіксована також у його поясненнях, наданих Комісії 07.04.2026 року.

На підтвердження участі ОСОБА_1 у відповідних заходах у матеріалах справи міститься довідка Національного антикорупційного бюро України від 28.10.2024 року №16-525-01/31835, складена за формою, передбаченою додатком 6 до Порядку №413.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що майор Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1 , старший детектив Національного антикорупційного бюро України, у період з 25.02.2022 року по 11.04.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у м. Києві.

Підставами для видачі зазначеної довідки визначено, зокрема, наказ Національного антикорупційного бюро України від 25.02.2022 року №5, наказ начальника Тимчасового оперативно-бойового зведеного (позаштатного) загону від 25.02.2022 року №3-дск, бойове розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 10.03.2022 року №579 ОКП-КИЇВ, а також бойове донесення від 11.04.2022 року №01/439 Головнокомандувачу Збройних Сил України та командувачу Сухопутних військ Збройних Сил України - командувачу угруповання оборони АДРЕСА_1 .

Крім того, матеріали справи містять довідку Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 року №51/13-1024, відповідно до якої ОСОБА_1 у період з 07.03.2022 року по 15.04.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у м. Києві та Київській області.

При цьому підставами для видачі зазначеної довідки СБУ визначено витяг з бойового розпорядження начальника Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області №1406т від 09.02.2023 року, витяг з бойового донесення про виконання бойового розпорядження начальника Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області від 17.03.2023 року №3121т, а також витяг зі списку №3120т від 24.03.2023 року особового складу, який брав безпосередню участь у бойових діях. У самій довідці також зазначено, що вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

Таким чином, матеріали справи містять дві видані різними державними органами довідки встановленої форми щодо участі ОСОБА_1 у відповідних заходах: НАБУ - щодо періоду з 25.02.2022 року по 11.04.2022 року, та ГУ СБУ у м. Києві та Київській області - щодо періоду з 07.03.2022 року по 15.04.2022 року. Наявність та зміст обох довідок були предметом дослідження Комісії НАБУ.

Матеріалами справи також підтверджується, що діяльність Зведеного загону здійснювалася в межах взаємодії із силами оборони. Зокрема, відповідно до документів НАБУ, на виконання бойового розпорядження № НОМЕР_1 ОКП-КИЇВ Зведений загін було передано в оперативне підпорядкування командувачу угруповання сил та засобів оборони м. Києва. До визначених для Зведеного загону завдань належали, серед іншого, охорона та оборона об`єктів, проведення спільно із СБУ оперативно-розшукових заходів, патрулювань та інших заходів, спрямованих на виявлення диверсійно-розвідувальних груп та протидію збройній агресії.

У подальшому ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України із заявою про надання йому статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

До заяви позивачем було додано довідку НАБУ від 28.10.2024 року №16-525-01/31835 та довідку ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 року №51/13-1024. Крім того, за власною ініціативою ОСОБА_1 надав Комісії додаткові документи, які, на його переконання, підтверджували виконання ним особисто та у складі відповідного органу бойових (службових) завдань, а саме копії наказів Національного бюро щодо створення та функціонування Зведеного загону, спільних наказів СБУ та НАБУ від 07.03.2022 року №78/21 та від 31.05.2022 року №131/211, листів Національного бюро від 07.03.2022 року №17/56 та від 11.04.2022 року №01/439.

07.04.2026 року відбулося засідання Комісії, оформлене протоколом №3. До складу Комісії входило 14 членів, із яких на засіданні були присутні 11; Комісією констатовано наявність кворуму та правомочність засідання.

Під час засідання ОСОБА_1 було запрошено для надання особистих пояснень щодо ступеня його залучення до відповідних заходів, конкретних прикладів участі, наявних ризиків та досягнутих результатів. Протокол 07.04.26

Згідно з протоколом №3 від 07.04.2026 року, позивач пояснив, що після вступу до Зведеного загону виконував доручення його керівництва на території Національного бюро, а згодом увійшов до складу спільної зі Службою безпеки України оперативно-бойової групи.

Так, ОСОБА_1 повідомив Комісії, що під час нічного патрулювання разом із ОСОБА_2 у Голосіївському районі м. Києва у закинутій будівлі було виявлено особу, яка маскувалася під безхатченка. Під час перевірки у цієї особи було виявлено форму льотчика, ключі від автомобіля BMW, мобільні телефони та банківські картки на різних осіб. У зв`язку з обстановкою ОСОБА_1 привів зброю у бойову готовність, однак її застосування не здійснював. Виявлену особу було затримано та передано співробітникам Служби безпеки України.

Позивач також пояснив, що брав участь у виявленні та затриманні осіб, які здійснювали світлосигнальні дії («світлячки»). У межах відповідних заходів шляхом опитування мешканців було встановлено квартиру, з якої подавалися сигнали, після чого спільно з працівниками Служби безпеки України проведено затримання відповідних осіб. Також здійснювалися нічні відпрацювання у парковій зоні, де фіксувалися світлосигнальні феєрверки.

Крім того, ОСОБА_1 повідомив про участь у виїздах на території звільнених населених пунктів Київської області, а саме Ірпеня, Бучі та Гостомеля, з метою виявлення замінованих об`єктів. Під час одного з таких виїздів у під`їзді житлового будинку було виявлено тіло загиблої особи, про що повідомлено органи поліції. У складі групи разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач також здійснював опитування громадян.

Під час одного з таких заходів у особи було виявлено пістолет, у зв`язку із чим ОСОБА_1 привів власну зброю у бойову готовність та вимагав від особи скласти зброю. Надалі було встановлено, що виявлений пістолет був газовим.

Також позивач пояснив, що група, до складу якої він входив, залучалася до розмінування. Особисто ОСОБА_1 розмінування не здійснював, однак відповідні роботи виконували інші члени групи та під час їх проведення відбувалися вибухи. Крім того, позивач повідомив про організацію взаємодії із сервісом «Уклон» для отримання інформації щодо водіїв, які могли бути причетними до вербування осіб.

За результатами попереднього розгляду Комісією було визначено необхідність встановлення фактичних обставин участі ОСОБА_1 у відповідних заходах, характеру виконуваних ним завдань, документального підтвердження перебування у складі підрозділів, залучених до таких заходів, а також наявності ризиків, притаманних безпосередній участі.

Оцінивши подані документи та отримані пояснення, Комісія дійшла висновку, що виконувані ОСОБА_1 завдання мали допоміжний та координаційний характер, зокрема полягали у зборі та передачі інформації про підозрілих осіб, їх затриманні у взаємодії з іншими правоохоронними органами; за своїм змістом такі дії Комісія визнала функціонально подібними до окремих превентивних та інформаційно-аналітичних заходів правоохоронного спрямування.

Комісія також дійшла висновку, що характер виконуваних позивачем завдань не передбачав відповідного рівня ризику, пов`язаного з безпосередньою участю у заходах оборонного характеру, а подані документи та отримані пояснення, за оцінкою Комісії, не містили відомостей про виконання ОСОБА_1 саме бойових завдань, перебування у складі підрозділів, що беруть участь у бойових діях, або участі у заходах, пов`язаних із застосуванням зброї чи дією факторів бойової обстановки.

Щодо наданих ОСОБА_1 довідок Комісія виходила з того, що така довідка є одним із документів, який має оцінюватися у комплексі з іншими доказами, та не може бути самостійною і безумовною підставою для надання статусу учасника бойових дій. На переконання Комісії, довідка не підтверджує фактичного змісту й умов виконання завдань, містить загальні формулювання, а тому її зміст підлягає перевірці на відповідність іншим документам та встановленим фактам.

За наслідками розгляду матеріалів Комісія дійшла висновку, що виконувані ОСОБА_1 завдання не свідчать про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення чи інтересів держави, не були пов`язані з виконанням реальних бойових завдань або виникненням загрози його життю чи здоров`ю, у зв`язку із чим Комісія не встановила обставин, які могли б бути підставою для надання йому статусу учасника бойових дій.

За результатами відкритого голосування Комісією вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій через відсутність правових підстав відповідно до підпункту 1 пункту 24 Порядку №413. За відповідне рішення проголосували 11 членів Комісії, проти - 0, утрималися - 0.

На підставі протоколу засідання Комісії №3 від 07.04.2026 року оформлено рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України від 04.05.2026 року №10, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій відповідно до підпункту 1 пункту 24 Порядку №413.

Не погодившись із рішенням Комісії від 04.05.2026 року №10 та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати зазначене рішення, а також зобов`язати Національне антикорупційне бюро України в особі відповідної Комісії прийняти рішення про надання йому статусу учасника бойових дій.

Таким чином, спір у цій справі виник у зв`язку з різною оцінкою сторонами правового та доказового значення документально підтвердженої участі позивача у відповідних заходах у період лютого-квітня 2022 року та характеру фактично виконуваних ним завдань, а предметом судової перевірки є правомірність рішення Комісії від 04.05.2026 року №10 про відмову ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Отже, предметом судового контролю у цій справі є не лише формальна наявність у позивача документів, складених за формою, передбаченою Порядком №413, а передусім правомірність висновку Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України про відсутність достатніх підстав для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Відповідно до статті 5 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань із захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань усіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII до учасників бойових дій віднесено, зокрема, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Таким чином, для набуття відповідного статусу недостатньо самого факту проходження служби в органі, зазначеному у пункті 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII, перебування у складі створеного таким органом формування чи виконання службових функцій у період воєнного стану. Визначальною законодавчою умовою є саме безпосередня участь конкретної особи у відповідних заходах.

Механізм надання та позбавлення такого статусу врегульовано Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413 (далі - Порядок №413).

Підпунктом 4 пункту 4 Порядку №413 для заявників із числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII (крім членів добровольчих формувань територіальних громад), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, передбачено довідку за формою згідно з додатком 6. При цьому заявник за власним бажанням може додати інші документи, що містять докази виконання ним особисто або у складі відповідного органу чи підрозділу бойових (службових) завдань.

Отже, довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку №413 є передбаченим нормативним актом документом, який має істотне доказове значення для вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій.

Разом із тим наявність такого документа не усуває необхідності встановлення матеріальної передумови набуття відповідного статусу - факту безпосередньої участі особи у заходах, передбачених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII.

Саме такий підхід до співвідношення фактичної участі особи та документів, якими вона підтверджується, сформульовано Верховним Судом у постанові від 19.11.2025 року у справі №560/8168/24. Верховний Суд зазначив, що визначальною підставою для надання статусу учасника бойових дій є не формальне подання повного пакета документів, а підтвердження факту безпосередньої участі особи в бойових діях або заходах із забезпечення оборони України. Сам по собі факт перебування особи у відповідному формуванні чи в районі проведення бойових дій не є достатнім. Рішення має прийматися за результатами індивідуальної оцінки сукупності належних, достовірних і достатніх доказів, які підтверджують безпосередню участь конкретної особи у виконанні відповідних завдань.

Більше того, у пункті 67 зазначеної постанови Верховний Суд наголосив, що тягар подання первинних доказів безпосередньої участі покладається на заявника, тоді як на Комісію покладається обов`язок належним чином перевірити такі докази та, за необхідності, витребувати додаткові документи. За відсутності переконливих доказів безпосередньої участі Комісія повинна прийняти рішення про відмову у встановленні статусу учасника бойових дій.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 15.08.2025 року у справі №620/9892/24, де зазначено, що визначальним є підтвердження факту безпосередньої участі особи у бойових діях або заходах із забезпечення оборони України, а документи є засобами доведення відповідної участі, а не самодостатньою матеріально-правовою умовою набуття статусу.

Застосовуючи наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд виходить із наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_1 подав до Комісії довідку Національного антикорупційного бюро України від 28.10.2024 року №16-525-01/31835, згідно з якою він у період з 25.02.2022 року по 11.04.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а також довідку Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 28.08.2023 року №51/13-1024 щодо участі у відповідних заходах у період з 07.03.2022 року по 15.04.2022 року. Наявність цих документів Комісією не заперечувалася та була безпосередньо врахована під час розгляду заяви позивача.

При цьому позивачем за власною ініціативою було надано Комісії також копії наказів Національного бюро щодо створення та функціонування Зведеного загону, спільних наказів СБУ та НАБУ від 07.03.2022 року №78/21 та від 31.05.2022 року №131/211, листів Національного бюро від 07.03.2022 року №17/56 та від 11.04.2022 року №01/439.

Отже, спірне рішення не ґрунтувалося на невизнанні самого факту існування зазначених документів чи їх формальній невідповідності встановленій формі.

Навпаки, як убачається з протоколу засідання Комісії №3 від 07.04.2026 року, Комісія дослідила подані позивачем документи та додатково запросила ОСОБА_1 для особистого надання пояснень щодо характеру виконуваних ним завдань, ступеня його залучення, конкретних прикладів участі, наявності ризиків та результатів відповідної діяльності.

Така обставина має істотне значення, оскільки свідчить, що відповідач не обмежився суто формальною перевіркою комплектності документів, а вжив заходів для з`ясування фактичного змісту діяльності позивача у відповідний період.

Із наданих ОСОБА_1 . Комісії пояснень установлено, що після вступу до Зведеного загону він виконував доручення його керівництва на території Національного бюро, а надалі увійшов до складу спільної зі Службою безпеки України оперативно-бойової групи.

Позивач повідомив про нічне патрулювання у Голосіївському районі м. Києва, під час якого у закинутій будівлі було виявлено особу, яка маскувалася під безхатченка та в якої знаходилися форма льотчика, ключі від автомобіля BMW, телефони й банківські картки. Позивач привів зброю у готовність, однак її не застосовував, а затриману особу було передано співробітникам СБУ.

Також ОСОБА_1 повідомив про участь у виявленні осіб, які здійснювали світлосигнальні дії, встановлення квартири, з якої подавалися відповідні сигнали, затримання осіб спільно зі співробітниками СБУ та нічні відпрацювання у парковій зоні.

Крім того, позивач здійснював виїзди до Ірпеня, Бучі та Гостомеля з метою виявлення замінованих об`єктів, під час яких було виявлено тіло загиблої особи та проводилися опитування громадян. Під час одного з таких опитувань у громадянина було виявлено пістолет, у зв`язку із чим позивач привів власну зброю у бойову готовність та вимагав скласти зброю; надалі встановлено, що виявлений предмет був газовим пістолетом.

Позивач також повідомив, що група залучалася до розмінування, однак безпосередньо він розмінування не здійснював; відповідні роботи виконували інші члени групи. Крім того, ним здійснювалася координація взаємодії із сервісом «Уклон» для отримання відомостей щодо водіїв, які могли бути причетними до вербування осіб.

Отже, Комісія мала у своєму розпорядженні не лише формальні довідки, а й безпосередні пояснення самого заявника щодо того, які саме дії він особисто виконував у відповідний період.

За результатами їх дослідження Комісія кваліфікувала фактично виконувані позивачем завдання як такі, що мали переважно допоміжний, координаційний, превентивний та інформаційно-аналітичний характер, зокрема збір і передачу інформації, патрулювання, виявлення підозрілих осіб, їх затримання у взаємодії з іншими правоохоронними органами та опитування громадян.

Суд ураховує, що вказана діяльність об`єктивно здійснювалася в умовах воєнного стану, була спрямована на підтримання безпеки та мала суспільно важливий характер.

Водночас виконання особою важливих правоохоронних, оперативних, координаційних чи допоміжних функцій в умовах воєнного стану саме по собі не є тотожним безпосередній участі у заходах у тому спеціальному значенні, яке закріплене пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII.

Законодавець пов`язує набуття спеціального правового статусу не з будь-якою діяльністю, яка об`єктивно сприяє обороні держави, а з безпосередньою участю конкретної особи у визначених законом заходах.

Саме тому загальний характер завдань підрозділу, до якого входила особа, не може автоматично переноситися на кожного його учасника без встановлення фактичного змісту завдань, які виконувала ця конкретна особа.

Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 року у справі №560/8168/24 прямо застеріг від ототожнення перебування особи у відповідному формуванні чи районі бойових дій із доведеністю її безпосередньої участі, наголосивши на необхідності індивідуальної оцінки конкретних бойових (службових) завдань.

Тому та обставина, що наказом Директора НАБУ від 25.02.2022 року №5 Зведений загін загалом був наділений завданнями щодо взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України, Національною гвардією України, Національною поліцією України та силами територіальної оборони, а також щодо забезпечення збройної відсічі військовій агресії Російської Федерації, підтверджує загальну мету та функціональне призначення Зведеного загону, однак сама по собі не встановлює, яке конкретне завдання виконував особисто ОСОБА_1 у певний час і за певних обставин.

З аналогічних міркувань факт видачі позивачу зброї, його перебування у складі оперативно-бойової групи та здійснення діяльності у м. Києві й Київській області в умовах активної фази військової агресії є доказами, які підлягали врахуванню, однак не створюють автоматичної презумпції безпосередньої участі у відповідних заходах.

Суд також ураховує, що, за власними поясненнями позивача, вогнепальну зброю під час описаних ним епізодів він не застосовував; особисто роботи з розмінування не виконував; частина виконуваних ним завдань полягала у патрулюванні, опитуванні громадян, отриманні та передачі інформації, координації взаємодії та участі у затриманні підозрілих осіб.

При цьому суд наголошує, що відсутність факту застосування зброї сама по собі не виключає можливості набуття статусу учасника бойових дій, оскільки ні Закон №3551-XII, ні Порядок №413 не встановлюють обов`язковою умовою такого статусу особисте ведення вогню чи отримання поранення.

Однак у цій справі така обставина оцінюється не ізольовано, а у сукупності з характером конкретних завдань, про виконання яких повідомив сам позивач, та відсутністю у досліджених Комісією матеріалах індивідуалізованих відомостей про виконання ним конкретного бойового (службового) завдання, яке б за своїм змістом підтверджувало саме безпосередню участь у заходах, передбачених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII.

Щодо довідок за формою додатка 6 до Порядку №413.

Суд окремо надає оцінку доводам позивача про те, що наявність довідок НАБУ та СБУ сама по собі зумовлювала обов`язок Комісії надати йому статус учасника бойових дій.

Так, підпункт 4 пункту 4 Порядку №413 безпосередньо називає довідку за формою згідно з додатком 6 документом, на підставі якого вирішується питання щодо надання відповідного статусу.

Проте із системного тлумачення пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII та Порядку №413 не вбачається, що Комісія позбавлена повноважень перевіряти зміст відомостей, зазначених у такій довідці, у випадку, коли інші матеріали, у тому числі пояснення самого заявника, породжують питання щодо фактичного характеру виконуваних ним завдань.

Інше тлумачення фактично зводило б діяльність Комісії до суто технічної реєстрації довідки та позбавляло б змісту її повноваження щодо розгляду матеріалів і прийняття рішення про надання або відмову у наданні статусу.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі №560/8168/24 щодо необхідності індивідуальної оцінки сукупності належних, достовірних і достатніх доказів безпосередньої участі особи.

Судом також враховано постанову Верховного Суду від 03.06.2025 року у справі №620/11392/24, на яку посилається позивач.

У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку про необхідність урахування довідки про безпосередню участь особи у відповідних заходах та визнав помилковим неврахування такого документа. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що відповідна довідка у встановлених у тій справі обставинах була достатнім доказом участі особи у заходах, пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії.

Разом із тим обставини справи №620/11392/24 та цієї справи не є тотожними.

У справі №620/11392/24 висновок про протиправність рішення був пов`язаний, зокрема, з тим, що Комісія не надала належної оцінки наявній довідці та не здійснила необхідного дослідження інших документів. Верховний Суд наголосив на неприпустимості формального підходу до оцінки матеріалів.

Натомість у справі, яка розглядається, Комісія врахувала обидві довідки, дослідила надані позивачем накази та інші документи, а також запросила ОСОБА_1 на засідання та безпосередньо заслухала його пояснення щодо конкретних виконуваних ним завдань.

Отже, в цьому випадку відмова ґрунтувалася не на формальній відсутності документа, передбаченого Порядком №413, а на оцінці фактичного змісту участі позивача, здійсненій на підставі сукупності поданих матеріалів та його особистих пояснень.

Крім того, більш пізньою постановою від 19.11.2025 року у справі №560/8168/24 Верховний Суд окремо наголосив, що наявність документів та перебування особи у відповідному формуванні не створюють загальної презумпції права на статус УБД, а вирішення цього питання потребує індивідуальної оцінки достатності доказів конкретної безпосередньої участі.

Тому посилання позивача на постанову Верховного Суду від 03.06.2025 року у справі №620/11392/24 не спростовує правомірності спірного рішення за конкретних фактичних обставин цієї справи.

Щодо мотивованості рішення Комісії.

Позивач також посилається на те, що рішення від 04.05.2026 року №10 не містить належного обґрунтування причин відмови.

Судом встановлено, що безпосередньо у рішенні Комісії від 04.05.2026 року №10 зазначено про відмову ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій відповідно до підпункту 1 пункту 24 Порядку №413, а підставою прийняття цього рішення визначено протокол засідання Комісії №3 від 07.04.2026 року.

Водночас протокол №3 від 07.04.2026 року, на який безпосередньо посилається рішення, містить перелік поданих позивачем документів, зміст його пояснень, оцінку характеру виконуваних завдань, мотиви, з яких Комісія не визнала встановлені обставини достатніми для надання статусу учасника бойових дій, та результати голосування.

За таких обставин рішення від 04.05.2026 року №10 та протокол засідання Комісії №3 від 07.04.2026 року, який визначено безпосередньою підставою цього рішення, підлягають оцінці у взаємозв`язку як документи, що відображають результати одного адміністративного провадження.

Тому сама по собі стислість тексту рішення №10 не свідчить про відсутність мотивів його прийняття, оскільки відповідні мотиви зафіксовані у протоколі засідання, прямо зазначеному у рішенні як його підстава.

При цьому матеріали справи не свідчать про те, що позивача було позбавлено можливості брати участь у процедурі прийняття рішення. Навпаки, ОСОБА_1 був запрошений на засідання Комісії, особисто надавав пояснення та відповідав на запитання її членів.

Отже, суд не встановив порушення відповідачем права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Щодо меж судового контролю.

Суд зауважує, що адміністративний суд при перевірці рішення суб`єкта владних повноважень не повинен підміняти компетентний адміністративний орган у питаннях, для вирішення яких законом цьому органу надано повноваження оцінювати фактичні матеріали, за умови, що така оцінка проведена в межах закону, стосується всіх істотних обставин та не є свавільною.

У цьому випадку суд перевіряє не те, чи міг би він самостійно надати іншу оцінку окремим епізодам діяльності позивача, а те, чи мала Комісія достатню фактичну та правову основу для прийняття спірного рішення та чи дотрималася вона встановленої процедури.

Судом не встановлено, що Комісія проігнорувала подані позивачем документи, відмовилася їх дослідити, не надала позивачу можливості пояснити характер своєї участі або ґрунтувала висновок на обставинах, які не стосуються предмета вирішення питання.

Навпаки, матеріали справи свідчать, що Комісією здійснено індивідуальний розгляд заяви ОСОБА_1 , досліджено документи, заслухано його особисті пояснення та сформульовано висновок щодо недостатності встановлених обставин для підтвердження безпосередньої участі у відповідних заходах.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Оцінюючи наявні у справі докази відповідно до статті 90 КАС України у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що відповідачем виконано покладений на нього процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення.

Натомість установлені у справі обставини не дають суду достатніх підстав для висновку про те, що Комісія, приймаючи рішення від 04.05.2026 року №10, діяла поза межами наданих їй повноважень, застосувала критерії, не передбачені законом, не дослідила істотні для справи обставини або допустила таке порушення процедури, яке вплинуло на результат розгляду заяви позивача.

Суд при цьому не применшує значення виконуваних ОСОБА_1 у лютому-квітні 2022 року службових завдань та їх спрямованості на забезпечення безпеки в умовах повномасштабної військової агресії. Однак предметом цього спору є не оцінка суспільної важливості діяльності позивача, а наявність установлених законом юридичних передумов для набуття спеціального статусу учасника бойових дій.

Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 року у справі №560/8168/24 наголосив саме на необхідності розмежування таких обставин: перебування у відповідному формуванні або участь у заходах оборони не замінює необхідності доведення безпосередньої участі конкретної особи у виконанні конкретних бойових (службових) завдань.

За встановлених у цій справі обставин суд доходить висновку, що наявність у ОСОБА_1 довідок НАБУ та СБУ, наказів про створення та функціонування відповідних підрозділів, документів про загальні завдання цих підрозділів, а також факту його перебування у їх складі була належним чином врахована Комісією, однак за результатами індивідуальної оцінки фактично виконуваних позивачем завдань Комісія не встановила достатньої сукупності обставин для висновку про його безпосередню участь у заходах у значенні пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII.

Сам факт незгоди позивача з такою оцінкою не свідчить про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Національному антикорупційному бюро України від 04.05.2026 року №10 прийнято за результатами індивідуального розгляду матеріалів ОСОБА_1 , із дослідженням поданих ним документів та заслуховуванням його особистих пояснень, у межах наданих Комісії повноважень, а наведені позивачем доводи не доводять протиправності цього рішення.

Відтак правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 04.05.2026 року №10 відсутні.

Оскільки вимога про зобов`язання Національного антикорупційного бюро України в особі Комісії прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 04.05.2026 року №10, а судом не встановлено протиправності оскаржуваного рішення, підстави для задоволення похідної позовної вимоги також відсутні.

За таких обставин, оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, у їх сукупності та взаємному зв`язку, перевіривши оскаржуване рішення за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник