Рішення № 140251664, 01.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/2893/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якій позивач просить суд:

скасувати рішення № 047250027933 від 12.01.2026 та визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу періодів роботи з 19.06.1985 по 10.03.1986, з 17.03.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 07.03.1997;

зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком, зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи з 19.06.1985 по 10.03.1986, з 17.03.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 07.03.1997, призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 25.10.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після досягнення пенсійного віку позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області позивачу було відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. При цьому до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 19.06.1985 по 10.03.1986, з 17.03.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 07.03.1997. Позивач не погоджується з таким рішенням органів пенсійного фонду, вважає, що має необхідний стаж для призначення пенсії за віком, тому й звернувся до суду з цим позовом.

Справі за цим позовом присвоєно №160/2893/26 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; відмовлено у залученні до участі у справі як третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов, у якому вказано, що відповідач не погоджується з позовними вимогами. В обґрунтування відзиву зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за віком, до страхового стажу позивача не зараховано періоди: з 19.06.1985 по 10.03.1986 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1984, оскільки рік наказу про прийняття на роботу вказано не коректно та в записі про звільнення відсутній підпис, посада та ПІБ відповідальної особи, печатка; з 17.03.1988 по 31.12.1991 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1984, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою непридатною для прочитання. Згідно архівної довідки № 03-10/ЖТ-П-4 від 11.08.2023, оскільки відсутній переклад печатки. з 01.01.1992 по 07.03.1997 в Республіці Казахстан, оскільки між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення. Для зарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу відповідач вказав, що необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працював позивач, на підставі первинних документів за час виконання роботи. На підставі викладеного, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача.

Відповідачем витребуваних судом документів надано не було.

Згідно з ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмову у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем також залишити позовну заяву без розгляду.

З огляду на ненадання відповідачем витребуваних судом документів, а також, враховуючи положення зазначеної норми процесуального закону, суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

05.01.2026 ОСОБА_1 (позивач) звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач) від 12.01.2026 №047250027933 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.

У рішенні, серед іншого, зазначено таке.

Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 05.01.2026.

Пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років.

Вік заявника 60 років.

Необхідний страховий стаж, визначений частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки.

Страховий стаж особи становить 30 років 00 місяців 11 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 19.06.1985 по 10.03.1986 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 28.07.1984, оскільки рік наказу про прийняття на роботу вказано не коректно та в записі про звільнення відсутній підпис, посада та ПІБ відповідальної особи, печатка.

Для зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.

- період роботи з 17.03.1988 по 31.12.1991 згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 28.07.1984, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою непридатною для прочитання. Згідно архівної довідки № 03-10/ЖТ-П-4 від 11.08.2023, оскільки відсутній переклад печатки;

- період роботи з 01.01.1992 по 07.03.1997 в Республіці Казахстан, оскільки між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

Відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.

Позивач не погоджується з таким рішенням органів пенсійного фонду, вважає його протиправним, тому і звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року (ч. 1 ст. 26).

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років (ч. 1 ст. 26).

Як видно з паспорта позивача, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, 60-ти років позивач досяг у 2025 році, тому для призначення пенсії за віком позивач повинен мати 32 роки страхового стажу.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так, трудова книжка ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , містить такі записи про спірні періоди роботи позивача (мовою трудової книжки):

ПО «Межрайсельхозтехника»

19.06.1985 Принят слес. наладч. 3 разр.

10.03.1986 В связи с реорганизацией ПО «Межрайсельхозтехника» переведен по п. 5 ст. 31 КЗоТ Каз.ССР в ремонтно-обслуживающее предприятие.

С/з «Рассвет» Целиноградского района

16.03.1988 Принят водителем автогаража.

01.05.1994 С/з «Рассвет» реорганизован в коллективное сельхозпредприятие.

01.04.1997 КСП «Рассвет» реорганизован в коммандитное товарищество.

24.11.1997 Уволен по собственному желанию.

Таким чином, записами у трудовій книжці позивача підтверджується його робота у зазначені періоди.

Поряд з цим, в оскаржуваному рішенні органів пенсійного фонду зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи:

з 19.06.1985 по 10.03.1986 оскільки в трудовій книжці рік наказу про прийняття на роботу вказано не коректно та в записі про звільнення відсутній підпис, посада та ПІБ відповідальної особи, печатка;

з 17.03.1988 по 31.12.1991 оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою непридатною для прочитання.

Щодо цих доводів, суд зазначає таке.

На час роботи позивача у зазначені періоди діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).

Згідно з вимогами вказаної Інструкції:

- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1);

- усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3.);

- у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства (п.2.14.);

- у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.4.1.).

Суд зазначає, що вказані вище записи трудової книжки позивача про періоди його роботи містять назву підприємств, де працював позивач, записи про прийняття на роботу та про звільнення з роботи, інформацію про дату і номери наказів, на підставі яких позивача було прийнято та звільнено з роботи. До того ж, зазначені вище записи трудової книжки позивача виконані акуратно, будь-які виправлення ці записи не містять, записи завірені печаткою підприємства.

Водночас, відповідно до зазначеної вище Інструкції, бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок.

Відповідно до п. 18 постанови Ради Міністрів СРСР від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників і службовців», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу покладається на спеціально уповноважену особу, призначену наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

До того ж, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Таким чином, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 19.06.1985 по 10.03.1986 та з 17.03.1988 по 31.12.1991 у зв`язку з недоліками у трудовій книжці, є протиправною.

Також відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 01.01.1992 по 07.03.1997 в Республіці Казахстан, оскільки між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

З цього приводу суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, який набрав чинності 03.12.1994, ратифіковано Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі Конвенція).

Згідно ст.ст. 1, 5 Конвенції громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін стосовно своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони.

При виконанні цієї Конвенції компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні органи, якщо тільки цією Конвенцією не встановлений інший порядок зносин.

Відповідно до ст. 13 Конвенції документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення.

Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.

В зв`язку з набранням 23.12.2022 чинності Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 №2783-IX (далі Закон №2783-IX):

1) зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції;

2) здійснено вихід України з Конвенції.

13 березня 1992 року укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі Угода).

Згідно з п. 2 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 13 Угоди встановлено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 здійснено вихід з Угоди.

21 вересня 1995 року підписано та набрала чинності Угода між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до цієї угоди:

- документи, видані у встановленому порядку на території держав-учасниць цієї Угоди, приймаються без легалізації (ст. 6);

- при здійсненні пенсійного забезпечення компетентні органи держав-учасниць цієї Угоди співпрацюють один з одним безпосередньо (ст. 7).

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає таке.

Дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 року у справі №202/4449/22.

Закону №2783-IX зворотної дії в часі не надано.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 року у справі №752/5869/22.

Міністерство юстиції України листом від 11 січня 2023 року № 3396/12.1.1/18-23 надало роз`яснення наслідків прийняття Закону №2783-IX, за змістом яких вони наступають з дати зупинення дії.

У цій справі період роботи позивача з 01.01.1992 по 07.03.1997 не зарахований відповідачем до його страхового стажу, оскільки, як вказав відповідач, між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

Суд зазначає, що усі наведені вище міжнародно-правові договори були чинними в спірний період роботи позивача, а зміст їх положень передбачає, що цей період роботи позивача підлягає зарахуванню до його страхового стажу. Отже, наступні зміни в поширенні дії цих міжнародно-правових актів на території України не впливають на права, набуті в період чинності таких актів.

До того ж, стаття 13 Угоди безпосередньо передбачає саме такий спосіб врегулювання спірних правовідносин.

Таким чином, не зарахувавши період роботи позивача в Республіці Казахстан до його страхового стажу, відповідач діяв протиправно.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно, це рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Таким чином, Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

Також, суд зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 19.06.1985 по 10.03.1986, з 17.03.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 07.03.1997.

При цьому, суд зауважує, що згідно з розрахунком стажу позивача (Форма РС-право), страховий стаж позивача, нарахований органами пенсійного фонду, без урахування спірних у цій справі періодів складає 30 років 00 місяців 11 днів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, позовна заява у цій справі підлягає частковому задоволенню.

Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

З огляду на положення ст. 139 КАС України, а також часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 887,47 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. А.Саєнка, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047250027933 від 12.01.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 19.06.1985 по 10.03.1986, з 17.03.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 07.03.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовлено.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. А.Саєнка, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 887 (вісімсот вісімдесят сім) грн 47 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. А.Саєнка, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548).

Суддя Н.В. Кучугурна