Рішення № 140251478, 01.10.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 жовтня 2026 р. Справа № 120/731/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005)

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач) про:

-визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994 та з 19.12.1994 по 23.02.1996;

-зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994 та з 19.12.1994 по 23.02.1996 та здійснити перерахунок пенсії з 28.07.2025.

Крім того, позивач просить встановити судовий за виконанням рішення суду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 04.08.2025 відповідачем прийнято рішення №025450014854 про призначення пенсії за віком з 28.07.2025. Водночас відповідно до цього рішення до страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994 та з 19.12.1994 по 23.02.1996. Не погоджуючись з наведеним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою від 26.01.2026 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.02.2026 за вх.№8661/26 та 16.02.2026 за вх.№9613/26 до суду від відповідача надійшли відзиви на позовну заяву, в яких наведено заперечення проти заявлених позовних вимог.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

28.07.2025 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач.

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 04.08.2025 прийнято рішення №025450014854, яким призначено пенсію за віком з 28.07.2025.

При цьому, до страхового стажу заявника не зараховано періоди трудової діяльності/роботи:

- з 01.01.1990 по 31.12.1990 в колгоспі ім. Леніна с. Кузьминці, згідно архівної довідки №397 від 26.12.2024, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та відпрацьовану кількість трудоднів, також зазначено, що книги нарахування заробітної плати бригади с. Голубівка за 1990 рік на зберігання до Комунальної установи «Барський трудовий архів» не надходили;

- з 01.01.1993 по 15.12.1994 - у зв`язку з відсутністю довідки про реорганізацію колгоспу ім. Леніна на КСП ім. Леніна, а також у зв`язку з відсутністю книг заробітної плати бригади с. Голубівка за 1994 рік у Комунальній установі «Барський трудовий архів»;

- з 19.12.1994 по 23.02.1996 - оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутня інформація про відпрацьований мінімум за період роботи в колгоспі «Таврія» з 19.12.1994 по 23.02.1996.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Ч. 1 ст. 9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст. 56 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Ч. 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період її трудової діяльності з 01.01.1990 по 31.12.1990 в колгоспі ім. Леніна с. Кузьминці, згідно архівної довідки №397 від 26.12.2024, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум та відпрацьовану кількість трудоднів, також зазначено, що книги нарахування заробітної плати бригади с. Голубівка за 1990 рік на зберігання до Комунальної установи «Барський трудовий архів» не надходили; з 01.01.1993 по 15.12.1994 у зв`язку з відсутністю довідки про реорганізацію колгоспу ім. Леніна на КСП ім. Леніна, а також у зв`язку з відсутністю книг заробітної плати бригади с. Голубівка за 1994 рік у Комунальній установі «Барський трудовий архів»; з 19.12.1994 по 23.02.1996 оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутня інформація про відпрацьований мінімум за період роботи в колгоспі «Таврія» з 19.12.1994 по 23.02.1996.

В контексті наведеного, суд зауважує, що порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Положення №310).

Відповідно до п. 1, 2 Положень №310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Положень №310).

Згідно з п. 6 Положень №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

За змістом п. 8, 13 Положень №310 трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Отже, виходячи з наведеного слід дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , позивач 01.09.1987 прийнята у члени колгоспу ім.Леніна с. Кузьминці; 15.12.1994 звільнена з роботи у зв`язку з виїздом на інше місце проживання; 19.12.1994 прийнята в члени колгоспу «Таврія»; 28.01.2000 виведена з членів КСП «Таврія».

На сторінці 8 зазначеної трудової книжки містяться відомості про трудову участь позивача в громадському господарстві, які свідчать про фактичне виконання ним робіт, а саме:

- у 1987 році: при встановленому річному мінімумі 280 вихододень, фактично виконано 103 вихододні;

- у 1988 році: при встановленому річному мінімумі 280 вихододень, фактично виконано 280 вихододнів;

- у 1989 році: при встановленому річному мінімумі 280 вихододні, фактично виконано 335 вихододнів;

- у 1990 році: за наявності запису про встановлений мінімум у 280 вихододнів, фактично виконано 325 вихододнів;

- у 1991 році: при встановленому річному мінімумі 280 вихододнів, фактично виконано 309 вихододнів;

- у 1992 році: при встановленому річному мінімумі 280 вихододнів, фактично виконано 360 вихододнів;

- у 1993 році: при встановленому річному мінімумі 280 вихододнів, фактично виконано 320 вихододнів;

- у 1994 році: при встановленому річному мінімумі 280 вихододнів, фактично виконано 320 вихододнів;

- у 1995 році: при встановленому річному мінімумі 200 вихододнів, фактично виконано 207 вихододнів;

- у 1996 році: при встановленому річному мінімумі 200 вихододнів, фактично виконано 335 вихододнів;

- у 1997 році: при встановленому річному мінімумі 200 вихододнів, фактично виконано 273 вихододні;

- у 1998 році: при встановленому річному мінімумі 200 вихододнів, фактично виконано 266 вихододнів;

- у 1999 році: при встановленому річному мінімумі 200 вихододнів, фактично виконано 301 вихододні;

- у 2000 році: при встановленому річному мінімумі 11 вихододнів, фактично виконано 27 вихододнів.

Суд зауважує, що усі підстави відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994, та з 19.12.1994 по 23.02.1996 ґрунтуються на відсутності вторинних (похідних) документів - архівних довідок, книг нарахування заробітної плати, довідки про реорганізацію.

Оцінюючи доводи відповідача, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на таке.

Щодо незарахування періоду з 01.01.1990 по 31.12.1990, то суд вказує, що відповідач необґрунтовано обмежився оцінкою лише одного джерела відомостей (архівної довідки), залишивши поза увагою належний і достатній первинний доказ трудову книжку колгоспника НОМЕР_1 .

Саме трудова книжка колгоспника, а не архівна довідка, є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, до якого в силу п. 5 цього Положення заносяться відомості про встановлений річний мінімум трудової участі та його фактичне виконання.

На сторінці 8 трудової книжки позивача міститься прямий запис про те, що за 1990 рік позивачу встановлено річний мінімум у 280 вихододнів, а фактично нею виконано 325 вихододнів,

Отже, відсутність архівної довідки з підтвердженням цих даних не може бути підставою для незарахування періоду, стаж за який підтверджується іншим належним доказом.

Щодо незарахування періоду з 01.01.1993 по 15.12.1994, то, як встановлено судом вищ, із записів трудової книжки позивача вбачається безперервність її членства в одному й тому самому колгоспі: позивач прийнята в члени колгоспу ім. Леніна 01.09.1987 і звільнена з роботи лише 15.12.1994 у зв`язку з виїздом на інше місце проживання, без будь-яких проміжних записів про звільнення.

Відсутність окремого запису про реорганізацію в самій трудовій книжці не перериває і не ставить під сумнів факт безперервної трудової діяльності позивача в одному господарстві, який підтверджений належно оформленим документом.

Крім того, за весь спірний період (1993-1994 роки) трудова книжка містить конкретні відомості про встановлений мінімум трудової участі (280 вихододнів) і про його фактичне виконання (320 вихододнів у 1993 році та 320 вихододнів у 1994 році).

Оскільки ці відомості підтверджуються первинним документом, яким є трудова книжка колгоспника, відсутність архівних книг нарахування заробітної плати чи окремої довідки про реорганізацію господарства не може бути самостійною підставою для незарахування періоду з 01.01.1993 по 15.12.1994.

Щодо незарахування періоду з 19.12.1994 по 23.02.1996, то відповідно до записів трудової книжки позивач прийнята в члени колгоспу «Таврія» 19.12.1994, за 1994 рік при встановленому мінімуму в 280 вихододнів позивачем фактично виконано 320 вихододнів, за 1995 рік при встановленому мінімумі в 200 вихододнів фактично виконано 207 вихододнів, а за 1996 рік при встановленому мінімумі в 200 вихододнів фактично виконано 335 вихододнів. Таким чином, щодо кожного року спірного періоду трудова книжка містить відомості про як встановлений, так і фактично виконаний мінімум трудової участі.

Отже, твердження відповідача про відсутність такої інформації спростовується безпосереднім змістом трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , а необхідність додаткового підтвердження цих відомостей з інших джерел (архівних книг, окремих довідок) законодавством не передбачена, оскільки трудова книжка колгоспника відповідно до п. 1, 2 Положення №310 є саме тим документом, що покликаний містити вичерпні відомості про трудову діяльність і трудову участь колгоспника.

Суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період. Тобто, відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах не може анулювати записи трудової книжки та позбавити позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.

Відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу періодів з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994, та з 19.12.1994 по 23.02.1996, не спростував достовірності записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 , не надав доказів визнання їх недійсними у встановленому порядку та не навів жодних переконливих доводів, чому цей документ не може бути прийнятий як достатній доказ.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено недостовірність записів у трудовій книжці, не спростовано факт виконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі, а також не наведено доказів, які б свідчили про відсутність у позивача відповідного страхового стажу. Натомість рішення про не зарахування до страхового стажу позивача відповідних періодів роботи ґрунтується переважно на формальних зауваженнях до оформлення документів та їх зберігання, що суперечить принципам розумності, добросовісності та пропорційності, а також не забезпечує належного балансу між публічним інтересом та правом особи на соціальний захист, гарантованим ст. 46 Конституції України.

За таких обставин суд доходить висновку, що дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994 та з 19.12.1994 по 23.02.1996 роки є протиправними.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, у зв`язку з тим, що судом визнано протиправними дії відповідача, щодо не зарахування до страхового стажу позивача відповідних періодів роботи, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , а саме з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994 та з 19.12.1994 по 23.02.1996 роки.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій справі, суд вважає за доцільне відмітити, що КАС України передбачає загальні і спеціальні способи судового контролю. Загальні способи контролю мають усі суди, незалежно від спеціалізації, і вони полягають у розгляді скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців.

Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст. 287 КАС України.

Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені ст. 382 та 383 КАС України, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду

З матеріалів справи вбачається, що позивач не обґрунтував необхідність застосування такого заходу судового контролю як подання звіту. Разом з тим, у суду немає жодних доказів, що свідчили б про можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі.

Отже, підстави для встановлення судового контролю за виконання рішення на даному етапі відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 331 грн 20 коп.

Таким чином поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області підлягає сума у розмірі 1 331 грн 20 коп.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994 та з 19.12.1994 по 23.02.1996 відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1993 по 15.12.1994 та з 19.12.1994 по 23.02.1996 згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 та здійснити перерахунок пенсії з 28.07.2025.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 331 грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 01.10.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна