Ухвала суду № 140248655, 02.10.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/9648/26

Провадження №: 2/336/6169/2026

УХВАЛА

іменем України

02 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Петренко Л.В.,

розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Любаченко Олександр Вікторович до Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про зняття арешту з нерухомого майна,

встановив:

29 вересня 2026 року представник позивача звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна. Документ сформований в системі «Електронний суд» 29 вересня 2026 року.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено та передано судді Петренко Л.В.

Ухвалою судді від 30 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

01 жовтня 2026 року представника позивача ОСОБА_1 адвокат Любаченко О.В. подав уточнену позовну заяву, в якій просив зняти арешт з нерухомого майна 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2207550), належної ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), накладений на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 748509 від 23.02.2009 року, винесеної державним виконацем Відділу державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції Миленькою Т.М. (номер запису про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: 8486105 від 23.02.2009.

В позові зазначено, що ОСОБА_1 , є співвласником нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 2207550, номер запису 885 в книзі 3).

Згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно (запис від 11.08.2003) та Свідоцтвом про право власності на житло від 08.12.1995, вказана квартира належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Інші співвласники квартири померли, а саме:- ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 06.06.2022 Олександрівським відділом ДРАЦС у м. Запоріжжі (актовий запис № 1138);- ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 28.06.2022 Комунарським відділом ДРАЦС у м. Запоріжжі (актовий запис № 1820).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 29.09.2026 № 495977970, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обліковується запис про обтяження: Тип обтяження: арешт нерухомого майна; Реєстраційний номер обтяження: 8486105; Дата та час реєстрації: 23.02.2009 13:18:02; Підстава виникнення обтяження: Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: АА № 748509, видана 23.02.2009 ВДВС Оріхівського РУЮ, державний виконавець Миленька Т.М.; Об`єкт обтяження: квартира, 1/3 ч. квартири, адреса: АДРЕСА_2 ; Власник (особа, майно якої обтяжено): ОСОБА_1 ; Заявник: Відділ державної виконавчої служби Оріхівського районного управління юстиції (код ЄДРПОУ: 34960781).

ОСОБА_1 звертався до відділу державної виконавчої служби із заявою про зняття арешту, проте листом від 24.09.2026 № 14552/29.18-39 представник відділу державної виконавчої служби відмовив у задоволенні заяви, роз`яснивши, що орган ДВС не має підстав для зняття арешту за ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», та зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 59 вказаного Закону арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеного слідує, що арешт майна проводився державним виконавцем у виконавчому провадженні, в якому боржником є позивач ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналізуючи наведені положення слідує, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні такі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) та інших постановах.

Суд звертає увагу, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року N 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року N 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

У зв`язку із цим боржник (учасник кримінального провадження, на майно якого накладено арешт) не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.

У разі пред`явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.

Таким чином, за змістом наведених вище положень законодавства та судової практики, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку коли особа, що не є боржником, вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В даному випадку арешт накладено на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

В разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту.

Таким чином, зазначена позовна заява не підлягає судовому розгляду в позовному провадженні в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 186, 258-261, 353-355 ЦПК України, суддя,-

постановив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Любаченко Олександр Вікторович до Оріхівського відділу державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: Л.В. Петренко