Рішення № 140248018, 29.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/25101/26

Провадження № 2-а/127/248/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р.м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Каленяк Р.А. розглянувши в порядку спрощеного судового провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА № 7503030 від 18.05.2026, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПП про скасування постанови серії ЕНА № 7503030 від 18.05.2026, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Позивач мотивував адміністративний позов наступним.

06 липня 2026 року о 20 годині 41 хвилина інспектором Управління патрульної поліції у Вінницькій області лейтенантом поліції Миськівим Євгеном Євгеновичем було винесено постанову серії ЕНА № 7503030 про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 (шістсот вісімдесят) гривень.

Згідно з фабулою оскаржуваної постанови, 06.07.2026 року о 20:38:09 в м. Вінниця по вул. Соборна, 82, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом, здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних ТЗ, позначеній дорожнім знаком 5.11, чим порушив вимоги пункту 17.1 Правил дорожнього руху України.

06 липня 2026 року у вечірній час, керуючи транспортним засобом і рухаючись по вул. Соборній у місті Вінниця, я відчув раптове і критичне погіршення самопочуття: гострий головний біль, прискорене серцебиття, виражене запаморочення та потемніння в очах. Як людина, що тривалий час страждаю станом нейро-циркуляторна дистонія по гіпертонічному типу, я чітко усвідомив, що у мене розпочався гострий напад панічної атаки. Одночасно з цим, через наявність у мене тяжкого хронічного захворювання Хвороби Віллєбранда І типу (що характеризується критичним порушенням згортання крові та дефіцитом факторів системи гемостазу), в мене миттєво розпочалася незначна носова кровотеча. При цьому зауважу, що за мого діагнозу (Хвороба Віллєбранда І типу) навіть при незначних чи легких носових кровотечах стандартом лікування для мене є негайне застосування гемостатичної терапії у вигляді прийому спеціальних кровоспинних препаратів (гемостатиків). Оскільки це дозволяє швидко та ефективно зупинити кровотечу на місці. Будь-якої необхідності у введенні дефіцитного фактора згортання крові чи викликання для цього карети швидкої допомоги не потрібно.

Досконало знаючи специфіку свого діагнозу, я об`єктивно розумів: за умов відсутності негайних дій навіть незначна капілярна кровотеча через дефіцит факторів зсідання крові може перерости у значну крововтрату, а запаморочення призвести до повної втрати контролю за кермом.

Даний стан мого здоров`я не є вигаданим з метою уникнення відповідальності, а є проявом хронічного медичного анамнезу, на який я страждаю з дитинства (схильність до судинних кризів, панічних атак та раптових носових кровотеч).

Керуючись вимогами безпеки та діючи у повній відповідності до п. 1.10 ПДР України, я здійснив вимушену зупинку тобто зупинку транспортного засобу через небезпеку, що створюється станом здоров`я учасника дорожнього руху. При цьому мною було негайно ввімкнено аварійну світлову сигналізацію для попередження інших водіїв про виникнення екстреної ситуації.

Зупинка ОСОБА_1 на смузі для руху громадського транспорту була викликана виключно фактором раптовості та крайньої необхідності: це було єдине найближче безпечне місце для негайного припинення руху автомобіля. При цьому транспортний засіб було зупинено на значній відстані від облаштованих зупинок (зон висадки/посадки пасажирів.

На момент зупинки громадський транспорт на вказаній ділянці дороги був відсутній, відтак моє авто не створювало жодних перешкод чи небезпеки для руху інших транспортних засобів або пішоходів

За кілька хвилин до автомобіля під`їхав екіпаж патрульної поліції. На запитання інспектора щодо причин зупинки у забороненому місці, я усно повідомив, що мені раптово стало зле через стан здоров`я - я випив води. Візуально зафіксувавши мої ознаки вегетативного кризу (блідість шкіри, утруднене мовлення), інспектор Миськів Є.Є. запропонував мені викликати карету швидкої медичної допомоги.

Оскільки на той момент незначна носова кровотеча вже була локалізована введеною гемостатичною губкою та прийнятим препаратом «Транексамова кислота 500 мг», а мій стан став контрольованим і вимагав лише короткочасного спокою для відновлення сил, я свідомо відмовився від виклику швидкої допомоги. Моя відмова була продиктована громадянською відповідальністю розумінням того, що ресурси екстреної медицини обмежені, і бригада лікарів у цей час може бути життєво необхідною для порятунку інших, значно важчих пацієнтів, у той час як я вже самостійно контролював свої хронічні стани здоров`я. Після відмови мені ще було важко говорити, і я відновлював сили у спокої всередині салону авто.

Проте інспектор поліції замість того, щоб у повному обсязі з`ясувати всі фактичні обставини справи, які змусили мене увімкнути аварійну сигналізацію та здійснити вимушену зупинку, дослідити характер мого захворювання та наявність медичних засобів у салоні, він проігнорував мої пояснення про вимушеність дій і одразу перейшов до винесення оскаржуваної постанови.

На думку позивача постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що у її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки вона правопорушення у якому її визнав винним інспектор поліції не здійснювала та ПДР України не порушувала.

Також позивач в поданому до суду позові вказував, що інспектором грубо порушено вимоги законодавства при складанні постанови та безпідставно не враховано його пояснення щодо невинуватості у вчиненні правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 КАС України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Справи незначної складності визначаються ч. 6 ст. 12 КАС України.

Згідно із ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Ухвалою суду від 20.07.2026 призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від представника відповідача Грінченко Д.М. надійшов відзив на позовну заяву. З відзиву на адміністративний позов про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що 06.07.2026 року нарядом управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції під час патрулювання по вул. Соборна, 82, в м. Вінниці, близько 20 год. 38 хв. виявлено транспортний засіб Fiat Tipo д.н.з НОМЕР_1 водій якого здійснив зупинку на смузі для маршрутних транспортних засобів чим порушив п. 17.1 ПДР.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив вимоги ПДР.

Підійшовши до ТЗ, поліцейський відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» представився водію та в порядку частини третьої статті 35 цього Закону проінформував про суть правопорушення.

Після виконання вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський відповідно до підпункту «а» пункту 2.4 ПДР пред`явив водію законну вимогу про надання для перевірки документів передбачених підпунктами «а», «б», «ґ» пункту 2.1 ПДР, а саме: посвідчення водія відповідної категорії; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Водієм виявився ОСОБА_1 , 1987 року народження позивач, який пред`явив для перевірки запитувані документи.

Відповідно до положень статті 222 КУпАП, інспектор взводу № 2 роти № 2 УПП у Вінницькій області ДПП молодший лейтенант поліції Миськів Євген Євгенович, як посадова особа, яка має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, в т.ч. за статтею 122 КУпАП, оголосив про початок розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною третьою статті 122 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи, позивача ознайомлено із правами особи, що притягається до адміністративної відповідальності передбаченими статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України.

Встановивши всі обставини справи та факт вчинення адміністративного правопорушення, поліцейським, після розгляду справи було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.

Позивачу роз`яснено порядок виконання та оскарження даного рішення. Після цього, інспектором винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7503030 від 06.07.2026 року з накладенням на ОСОБА_1 , адміністративного стягнення у виді штрафу розміром 680грн.

07 вересня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач у своїй відповіді на відзив зазначає, що у відзиві відповідач повністю проігнорував ключовий правовий аргумент мого адміністративного позову вчинення вимушеної зупинки у стані крайньої необхідності.

Відповідно до ст. 18 КУпАП «Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого цим Кодексом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує дійсному стану, особам чи правам громадян, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода».

Позивач наголошує, 06.07.2026 року під час керування транспортним засобом Fiat Тіро (д.н.з. НОМЕР_1 ) по вул. Соборній у м. Вінниці я відчув раптове, гостре погіршення стану здоров`я. Подальше продовження руху в такому стані створювало реальну, пряму загрозу моєму життю та здоров`ю, а також життю інших учасників дорожнього руху

З метою якнайшвидшого відвернення тяжких наслідків, я був змушений негайно здійснити вимушену зупинку.

Твердження про наявність у ОСОБА_1 вказаного патологічного стану підтверджуються належними, допустимими та підтвердженими доказами від закладу охорони здоров`я, які я додаю до справи.

Посилання Відповідача на практику ЄСПЛ щодо спеціального правового режиму для водіїв та обов`язку дотримання ПДР є повністю безпідставним, оскільки обов`язок дотримання ПДР діє за звичайних обставин, тоді як у випадку виникнення прямої загрози життю та здоров`ю водія (гострого вегетативного кризу) діє спеціальна норма статті 18 КУпАП, яка прямо звільняє особу від відповідальності за дії, вчинені у стані крайньої необхідності.

Дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов наступного висновку.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 06.07.2026 поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП у Вінницькій області молодшим лейтенантом поліції Миськіим Є.Є., було винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7503030, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч. 3 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 гривень.

Пунктом 1.3 ПДР передбачено обов`язок учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно з пунктом 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

У відповідності до пункт 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР дорожня обстановка це сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.

За приписами до пункту 2.3 (б) ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до пункту 17.1 ПДР На дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів) на цій смузі.

Як встановлено положеннями пункту 33.5 ПДР знак 5.8 інформує водіїв, що дорога, на якій по спеціально відведеній смузі здійснюється рух транспортних засобів за встановленим маршрутом, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів.

Разом з тим, інформаційно-вказівний знак 5.11 вказує водіям, що смуга призначена для руху транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів, якщо рух такою смугою здійснюється попутно загальному потоку транспортних засобів.

Частиною третьою статті 122 КУпАП ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства, доведення факту неправомірності дій позивача покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому такі кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу ( групи доказів).

Крім того, на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що стороною відповідача з урахуванням принципу «раціонального сумніву» доведено правові підстави для реалізації наданих повноважень, аналогічно цьому в справі ЄСПЛ «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що поліцейський діяв неправомірно. Відтак, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся відповідно до вимог чинного законодавства, а винесена постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії ЕНА № 7503030 від 06.07.2026 року є обґрунтованою та законною, а також такою, що не підлягає скасуванню.

Також встановлено, що відсутній відеозапис факту порушення п. 17.1 ПДР водієм ОСОБА_1 , оскільки згідно Наказу МВС № 1026 від 18.12.2018 Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису Розділу VIII, строк зберігання відеозаписів становить: з портативних та відео реєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА, - 30 діб.

Отже, суд вважає, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем порушень правил дорожнього руху, оскільки в матеріалах справи відсутні документи та матеріали, які б могли бути визнані судом як докази про вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідачем жодним належним доказам не підтверджено факту вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові правопорушення, тому суд вважає, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач не довів правомірності своїх дій.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який грунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визначених доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Сама по собі постанова про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту. Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду здобуто не було та суду не надано.

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог.

Відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Судом також встановлено, що при винесенні постанови інспектором не доведено вини позивача у вчиненні правопорушення, не враховано пояснень позивача, який свою вину не визнав, які суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, визнає правдивими, не було залучено відповідачем свідків, не долучено інших відомостей необхідних для вирішення справи, передбачених ст. 268 КУпАП України.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем не надано суду достовірних доказів в підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 своїми діями порушив ПДР України, тому суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

Згідно з положенням частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача 665,60 грн судового збору на користь держави, зважаючи, що позивач відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 122, 293 КУпАП, ст. 90, 77, 227, 228, 241 246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7503030 від 06.07.2026 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Провадженні по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 КАС України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, адреса: 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, 3;

Суддя