Рішення № 140246960, 21.05.2025, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/19353/23

пр. № 2/759/231/25

21 травня 2025 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головування судді Сенька М.Ф.,

за участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представниці відповідача Ковальчук А.С. , третьої особи ОСОБА_4 , секретарів судового засідання Олійникової Н.О., Пушкарського О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, постанови та акту приватного виконавця про проведення електронних торгів, скасування рішення державного реєстратора, та про поділ майна подружжя, третя особа - ОСОБА_4 ,

встановив:

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва у справі №759/9349/15-ц від 12.04.2016 року ухвалено до стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 2958105 грн. 74 коп. на погашення боргу, та судовий збір в сумі 3654 грн., а всього 2961759 грн. 74 коп.

Рішення набуло законної сили, стягувачу 03.08.2016 року видано виконавчий лист №759/9349/15-ц, який 18.08.2016 року звернуто до примусового виконання Святошинським ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), виконавцем заведено виконавче провадження НОМЕР_1 (див. постанова про відкриття виконавчого провадження).

В рамках виконавчого провадження належна боржнику ОСОБА_4 на праві власності 3-кімнатна квартира АДРЕСА_1 була виставлена на електронний аукціон (торги), для реалізації на виконання рішення суду. Реалізацію майна боржника доручено Державному підприємству «СЕТАМ».

Квартира боржника тричі виставлялась на торги, останній раз 26.06.2023 року за ціною 1452430 грн. (реєстраційний номер лоту №528992).

Проте торги не відбулись через відсутність допущених учасників торгів.

Торги від 26.06.2023 року оформлені протоколом №589882 проведення електронного аукціону (торгів).

18.08.2023 року головним державним виконавцем Святошинського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Бистрицькою Т.В. в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 винесена постанова про передачу належної боржнику ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 стягувачу ОСОБА_5 , в порядку ст. 61 ч.9 Закону України «Про виконавче провадження», за ціною третього аукціону.

22.08.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмирук О.В. на підставі вказаної постанови державного виконавця видано свідоцтво про придбання ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 2093, та прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68976492, на підставі якого внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис.

ОСОБА_1 заявила позов до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), державного підприємства "Сетам", ОСОБА_5 , за яким просила визнати недійсним третій електронний аукціон (торги) по лоту №528992, який проведений 26.06.2023 державним підприємством "Сетам" з реалізації квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним протокол №589882 проведення електронного аукціону (торгів) від 26.06.2023р., скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 68976492 від 22.08.2023 року 14:31:59 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Чмирука О.В., та визнати за позивачкою право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя.

Позов обгрунтовано тим, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а відповідно на електронні торги виставлена неналежна боржнику частка квартири, а також при відчуженні не враховано, що в квартирі проживають неповнолітні діти.

Провадження за позовом відкрите відповідно до ухвали судді від 22.11.2023 року, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Цією ж ухвалою на забезпечення позову накладено арешт на спірну квартиру.

Представниця відповідача ОСОБА_5 - адвокатка Ковальчук А.С. подала відзив, за яким просила відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.

Інших заяв до розгляду справи по суті від учасників процесу не надходило.

Ухвалою суду від 28.03.2024 року підготовче провадження за крите, справу призначено до розгляду по суті.

Позивачка та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні на вимогах позову наполягали, останній надав пояснення, що зводяться до викладеного в позовній заяві.

Представниця відповідача Ковальчук А.С. заперечила проти позову і пояснила, що ОСОБА_5 набув право власності на спірну квартиру в порядку, за підстав та у спосіб, що визначенні законодавством, а відтак підстав для задоволення позову не має.

ОСОБА_4 підтримав позов та не заперечував проти його задоволення.

Інші учасники судового розгляду в суд не з`явились.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши надані докази та інші матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Так судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 16.09.1979 року перебувають у шлюбі (див. свідоцтво про шлюб).

Рішенням Київського міськвиконкому №720 від 26.04.1983 року ОСОБА_4 був затверджений членом ЖБК «Верстат-14». 30 травня 1983 року ОСОБА_4 вніс на рахунок ЖБК «Верстат-14» пайовий внесок в сумі 4000 крб., відповідно до квитанції №27.

За довідкою виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 01.10.1984 року №023-2378, ОСОБА_4 на сімю з чотирьох чоловік: він, дружина, та двоє синів, надана квартира АДРЕСА_2 .

На підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 19.03.2007 року № 488-С видано свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Згідно зі ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

За таких вимог закону спірна квартира належала ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. Це визнається як ОСОБА_4 так і відповідачами, тобто ніким не оспорюється.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Приписи частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зроблено висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами має солідарний характер.

Позивачка послідовно вказувала, що їй не було відомо про боргові зобов`язання чоловіка, коштів за договором позики в сім`ю не надходило.

ОСОБА_4 пояснював, що кошти за договором позики не отримував, про договір дружину не повідомляв.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12.04.2016 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики, не містить посилання, що договір укладено зі згодою дружини позичальника, чи договір укладено в інтересах сім`ї позичальника. Не надано суду і інших доказів на те, що договір позики був укладений в інтересах сім`ї позичальника.

Сам договір позики виходячи з ціни договору виходить за межі дрібного побутового правочину.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - в редакції, чинній на час проведення електронних торгів) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

Проте виконавцем не були виконані ці вимоги закону, і було виставлено на торги майно, яке не належало боржнику.

Крім того, виконавцем не надано оцінки тому факту, що в спірній квартирі проживали неповнолітні діти.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відчуження майна з електронних торгів за своєю правовою природою є угодою купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі приписів цивільного законодавства про недійсність правочину (статті 203, 215 ЦК України).

З урахуванням частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, а підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 сформульований правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними суди повинні встановити, чи відбулося порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи порушені права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди у такій категорії спорів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення закону при проведенні торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання торгів недійсними.

Для визнання судом торгів недійсними обов`язковою є наявність підстав для визнання їх недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, порушення вимог законодавства, допущених під час проведення торгів, є підставою для визнання таких торгів як правочину недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Виходячи з того, що оспорювані торги стали підставою для набуття стягувачем права власності на виставлене на торги майно, в тому числі і на майно яке не належало боржнику, суд погоджується, що такі торги в силу 203, 215 ЦК України слід визнати недійсними.

Що стосується інших вимог позову суд знаходить за необхідне в їх задоволенні відмовити, як таким, що є належним способом захисту порушеного права.

Фактично вимоги про визнання недійсним протоколу проведення електронного аукціону та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідними від вимоги про визнання електронних торгів недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити його можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту.

Прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 6 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Тому позовна вимога про скасування такого рішення нотаріуса (державного реєстратора) не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)).

Не може бути і задоволена вимога про визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя, оскільки ОСОБА_4 не визначено відповідачем. До того ж, як вказувалось вище, право позивачки на спірну квартири ніким не оспорювалось, позивачка після відновлення порушеного права в інших судових спорах не позбавлена можливості вирішити питання поділу спільного майна.

Заяв про скасування заходів забезпечення позову не надходило.

Питання про розподіл судових витрат буде вирішено судом в окремому судовому засіданні.

На підставі вказаних в рішенні норм закону, керуючись ст.ст. 10-13, 77-80, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, постанови та акту приватного виконавця про проведення електронних торгів, скасування рішення державного реєстратора, та про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати недійсними електронні торги, проведені 26 червня 2023 року Державним підприємством „Сетам" із реалізації трикімнатної квартири, загальною площею 72,60 кв. м., житловою площею 42,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (РНОНМ: 875282780386) лот №528992.

В задоволенні інших вимог позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного рішення.

Можливість отримати інформацію щодо справи, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.

Головуючий Сенько М.Ф.