Рішення № 140245942, 29.09.2026, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/1254/26

Провадження № 2/385/645/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.09.2026 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Венгрина М. В.,

секретар судового засідання Шевченко Л. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гайворон в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення збитків за невиконання судового рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути із відповідача95231,26 грн збитків за невиконання судового рішення інфляційних втрат та 3 % річних та судові витрати зі сплати судового збору і на правничу допомогу.

Стислий виклад позиції сторін

В обґрунтування позову позивач покликався на те, що 03.09.2009 Гайворонським районним судом Кіровоградської області ухвалено рішення по справі № 2-356/09, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/05/194 від 24.03.2008 у розмірі 308608,99 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.

Таким чином, рішення, яке виніс Гайворонський районний суд Кіровоградської області не виконувалось Відповідачем у період з 25.02.2019 до 23.02.2022.

Відповідно до наявного рішення, а також інших судових документів, зокрема ухвали про заміну сторони виконавчого провадження № 385/1593/18 від 08.11.2018, право грошової вимоги належить саме ТОВ «Він ФІНАНС». При цьому 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦКУкраїни, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс1 1).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», за змістом ст.552, ч.2 ст.625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

Рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 25.02.2019 року до 23.02.2022, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Таким чином інфляційне збільшення за період 25.02.2019 до 31.12.2019 становить 67481,81 грн, а розмір 3% річних за цей період - 27749,45 грн, а всього 95231,26 грн.

Згадані суми позивач просить стягнути в судовому порядку з відповідача.

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 04.08.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у позовній заяві зазначив про розгляд справи без його участі, не заперечував проти ухвалення судом заочного рішення.

24.09.2026 засобами поштового зв`язку до суду надійшли заяви відповідача ОСОБА_1 , в яких він просив розгляд справи проводити за його відсутності, застосувати строк позовної давності.

Суд вважав за можливим провести розгляд справи за відсутності сторін, оскільки вони скористалисьсвоїм правом, згідно ч. 3ст. 211 ЦПК України, заявивши клопотання про проведення розгляду справи за їх відсутності.

При цьому як позивач так і відповідач були належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджено довідками про доставку електронного документу позивачу та представнику позивача і рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки відповідачу 29.08.2026.

Відповідно суд не вбачає перешкод в проведенні розгляду справи за відсутності сторін на підставі наявних в справі доказів, що відповідає вимогам ст. 223 ЦПК України.

Також судом при зазначенні дати ухвалення судового рішення застосовано висновок ОП ВС викладений у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 в якому вказано, що у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

За вимогами ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Судом встановлено, що рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області в справі № 2-356/09 задоволено позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та стягнуто з них солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/05/194 від 24.03.2008 в сумі 306656 гривень 99 копійок. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивач витрати по сплаті судового збору та ІТЗ у сумі 1952 гривні.

Надалі ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області в справі № 385/1593/18 від 08.11.2018 задоволено заяву ТОВ ФК Довіра та Гарантія замінено стягувача - ВАТ Райффайзен Банк Аваль в цивільній справі за позовом ВАТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором по справі № 2-356/09 іншою юридичною особою, а саме ТОВ ФК Довіра та Гарантія.

При вирішенні даного питання в згаданій ухвалі суд встановив, що 03.08.2009 ухвалено рішення Гайворонським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/05/194 від 24.03.2008 року в сумі 306 656 гривень 99 копійок та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивач витрати по сплаті судового збору та ІТЗ у сумі 1952 гривні. Крім того в ухвалі констатовано, що 14.03.2017 було укладено послідовно договори про відступлення права вимоги № 114/7-4387 та № 114/7-4111/ДГ між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» і ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» відповідно. Відповідно до умов даних договорів відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за № 014/05/194 від 24.03.2008. Ухвала набрала законної сили 27.11.2018, згідно відмітки в ЄДРСР.

Слід вказати, що суд керувався позицією ВС, що викладена в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 752/8103/15-ц від 24.10.2024, де зазначено, що «У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах…».

Таким чином суд перевірив відомості в ЄРДР щодо рішення від 03.08.2009 та ухвали від 08.11.2018 в справі № 385/1593/18, копії яких, в знеособленому вигляді, долучено до справи позивачем.

Як вбачається з протоколу № 1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», що засвідчений нотаріально, 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

З Наказу № 55-к від 25.07.2024 вбачається, що таким на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Обставина зміни назви позивача на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239)підтверджена такожі випискою з ЄДР № 140801500422 від 26.07.2024.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною другою ст. 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України, нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.

У статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 у справі № 916/190/18.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

У Законі України «Про виконавче провадження», поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», що набрав чинності з 05.10.2016.

До цього, на момент ухвалення судом рішення 03.08.2009 був чинним Закон України Про виконавче провадження № 606-XIV від 21 квітня 1999 року.

Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV спершу встановлювавзагальний строк пред`явлення виконавчих листів до виконання протягом 3 років. Однорічний строк пред`явлення виконавчих документів до виконання було запроваджено Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» № 2677-VI від 4 листопада 2010 року (набрав чинності 8 березня 2011 року).З прийняттям нового базового Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року загальний строк пред`явлення виконавчих документів знову було збільшено до трьох років, що діє і на сьогоднішній день(ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»)

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку, у тому числі після поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим.

Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і після його поновлення судом, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 по справі № 754/511/23.

Слід зазначити, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 у справі № 554/9126/20 зазначила, що натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів виконання зазначеного вище судового рішення, зокрема відсутні відомості про пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, відсутні відомості про відкриття виконавчого провадження, його рух (повернення виконавчого документу стягувачу, закриття або закінчення виконавчого провадження, переривання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання), тобто неможливо встановити яка сума боргу за судовим рішенням погашена, або зовсім не погашена боржниками.

При цьому, з врахуванням чинного на час ухвалення рішення від 03.08.2009 законодавства, строк пред`явлення до виконання судового рішення мав сплинути в 2012 році.

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»).

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.

У частині 3, 4 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позивач не довів можливість примусового виконання зобов`язання за рішенням суду від 03.08.2009 на момент розгляду даної справи.

Таким чином, недоведення позивачем факту можливості примусового виконання зобов`язання за рішенням суду від 03.08.2009 це унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

Отже, позивач не довів можливість примусового виконання зобов`язання за рішенням суду від 03.08.2009 на момент розгляду даної справи.

Таким чином, недоведення позивачем факту можливості примусового виконання зобов`язання за рішенням суду від 03.08.2009 унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

Враховуючи наведене, позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд вказує на таке.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. За змістом статті 258 ЦК України до вимог про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, спеціальна (скорочена) позовна давність не застосовується, а діє загальна трирічна позовна давність.

Разом з тим за усталеною практикою (зокрема, висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц) сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові лише за умови обґрунтованості самих позовних вимог. Якщо ж суд доходить висновку про необґрунтованість (безпідставність) позову, у його задоволенні належить відмовити саме з цих підстав, а не у зв`язку зі спливом позовної давності.

Оскільки суд встановив відсутність правових підстав для стягнення заявлених сум за статтею 625 ЦК України, підстав для застосування наслідків спливу позовної давності немає, а доводи сторін щодо перебігу позовної давності (у тому числі щодо її продовження та зупинення у зв`язку з карантином і воєнним станом) по суті оцінці не підлягають.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати позивача щодо сплати судового збору та на правничу допомогу слід залишити за позивачем, відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України.

Доказів понесення інших судових витрат суду сторонами не надано.

Керуючись ст. 3, 10, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 38750239) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення збитків за невиконання судового рішення.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня підписання судового рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 01.10.2026.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документу 29.09.2026