Рішення № 140243369, 24.09.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/10286/26

Провадження № 2/204/5724/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Ярошенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 29.12.2025-100001851 від 29.12.2025 року у розмірі 67 876,07 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 29.12.2025 року укладено кредитний договір (оферти) № 29.12.2025-100001851. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 22 000,00 грн. Відповідачем отримано кредитні кошти у вказаному розмірі. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 67 876,07 грн., що складається з: тіла кредиту 22 000,00 грн.; процентів 33 220,00 грн.; комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 1 656,07 грн.; відсотків, нараховані по 625 ст. ЦК України 11 000,00 грн. Разом з тим, відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму 9 563,93 грн. від 28.01.2026 року. При цьому, під час розрахунку заборгованості та суми позовної вимоги було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості. Також сторона позивача надала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи і який включає судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі орієнтовно 6 000,00 грн., докази яких будуть подані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення, та витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі орієнтовно 150,00 грн. Враховуючи наведені обставини позивач звернувся до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості та просив позовну заяву задовольнити.

Ухвалою суду від 21 серпня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 21 серпня 2026 року (а.с. 48-51).

18 вересня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач вважає вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідач зазначив, що дійсно 29.12.2025 року між сторонами було укладено Кредитний договір №29.12.2025-100001851, відповідач отримала кредит у розмірі 22 000,00 грн. у вигляді перерахування за реквізитами платіжної картки. Водночас, як зазначив відповідач, Договір містить нікчемні та кабальні умови, що порушують права споживача згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Так, відповідно до паспорту споживчого кредиту, встановлена у договорі реальна річна процентна ставка становить 4 420,92%, а сукупна вартість кредиту 57 383,58 грн. при фактично отриманих 22 000,00 грн. Посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 627, 509 ЦК України, вказує на те, що такі умови кредитного договору суперечать принципам добросовісності та рівності сторін, є несправедливими за своєю природою, оскільки призводять до надмірного боргового навантаження споживача, що прямо порушує його права. Також зазначає, що у розрахунку заборгованості позивачем включено разову комісію за видачу кредиту у розмірі 20% від суми виданого кредиту, що становить 4 400,00 грн., яка на думку відповідача, є нікчемною, суперечить ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» та підлягає виключенню з загального розрахунку. Щодо нарахованих 11 000,00 грн. як 3% річних/ інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України вказує, що кредитор уже нарахував 33 220,00 грн. у вигляді процентів за користування кредитом за відносно короткий проміжок часу (що перевищує розмір основного боргу). Одночасне нарахування максимально допустимих 50% від тіла кредиту за ст. 625 ЦК України (11 000,00 грн.) призводить до надмірного збагачення кредитора та встановлює непропорційно високий тягар для споживача. Також просить суд врахувати, що укладення договору відбулось дистанційно без особистого роз`яснення, а відповідно кредитодавень не надав споживачу інформацію чітко та доступно про повну вартість кредиту. Під час укладення договору відбулось неповне інформування про кінцеву суму зобов`язань. Водночас відповідач зазначив, що в березні 2026 року вона письмово звернулась до позивача з Заявою про реструктуризацію кредитної заборгованості та списання штрафних санкцій за кредитним договором, однак позивач у відповіді №2100/зг від 02.04.2026 року не надав ніякої інформації щодо погодження запропонованих відповідачем умов та не надав відповідного гарантійного листа, а тому продовжував нараховувати заборгованість за нарахованими процентами, заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК, заборгованість по комісії. На думку відповідача такі дії були умисним затягуванням часу для збільшення суми заборгованості. Відтак, враховуючи вищевикладене, вважає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про обґрунтованість його вимог, на підставі чого просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви (а.с. 52-55).

21 вересня 2026 року від представника позивача ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування, жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Щодо процентів за кредитним договором зазначає, що Законом України «Про споживче кредитування» передбачено пункт 5 статті 8, що визначає максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Також, Законом України «Про споживче кредитування», передбачено пункт 17 прикінцевих положень, який повністю спростовує доводи відповідача стосовно незаконності розміру процентної ставки. Розділ IV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023, яким передбачено наступне: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Звертає увагу, що закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набув чинності 24.12.2023. Отже, враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка передбачена договором є застосованою та законною. Щодо розрахунку заборгованості вказано про те, що оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Щодо комісії пов`язаної із наданням послуги представник позивача вказав, що з огляду на те, що ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Комісія за обслуговування пов`язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: 1) організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, 2) забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, 3) забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, 4) забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, 5) консультаційні послуги, 6) інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Представник позивача також додав, що своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. На підставі викладеного просив суд задовольнити позовні вимоги (а.с. 63-66).

29 вересня 2026 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив з огляду на наступне. Як зазначив відповідач, позивач свідомо ігнорує календарні терміни, оскільки Закон України № 3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023 року, а передбачені ним перехідні етапи поступового зниження граничної ставки повністю вичерпали свою дію ще у серпні 2024 року. Оскільки договір із Позивачем було укладено у грудні 2025 року, тобто значно пізніше закінчення всіх перехідних періодів, нарахування денної ставки у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений імперативний ліміт у 1% на день (відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»), є прямим порушенням закону, а тому такі проценти не підлягають стягненню. Щодо посилань позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 на обґрунтування правомірності стягнення комісії за обслуговування чи інтернет-еквайринг, відповідач вважає такі твердження маніпулятивними. Суть зазначеної постанови зводиться до того, що комісії за додаткові чи супутні послуги фінансової установи є правомірними виключно за умови реального надання окремої послуги на замовлення споживача, а не за здійснення операцій, які є обов`язком самого кредитора в рамках виконання кредитного договору. Нарахування комісії за внутрішні транзакції, перекази чи інформування суперечить вимогам статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як несправедлива умова договору, яка штучно збільшує боргове навантаження на споживача за дії, вчинені виключно в інтересах кредитодавця. Щодо зазначення позивачем про відсутність поданого контррозрахунку заборгованості з посиланням на судову практику Верховного Суду, відповідач наголошує на безпідставності таких звинувачень. У своєму відзиві відповідач оскаржувала не арифметичну помилку в обчисленнях чи технічне додавання сум, а саму неправомірність закладеного позивачем алгоритму розрахунку, який базується на незаконно завищеній процентній ставці, протиправно нарахованій комісії та надмірних штрафних санкціях за статтею 625 Цивільного кодексу України. Оскільки первинний розрахунок позивача ґрунтується на порушенні імперативних норм чинного законодавства України, заявлена ним до стягнення сума, на думку відповідача, є повністю необґрунтованою та підлягає відхиленню судом (а.с. 71-72).

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, є договором приєднання, що визначено у ст. 634 ЦК України.

Судом встановлено та визнавалось сторонами, що 29.12.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено Електронний кредитний договір № 29.12.2025-100001851, що підтверджується пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) (а.с. 19-22), заявкою відповідача від 29.12.2025 року (а.с. 22-23) та відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 29.12.2025-100001851 (кредитної лінії) (зв. бік а.с. 23-24). Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит у розмірі 22 000 грн. строком на 182 дні, дата повернення (виплати кредиту) 28.06.2026 року, процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 день користування кредитом.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав повністю, надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та перерахував на рахунок позичальника 22 000,00 грн., що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18.04.2026 року за вих. № 1-1804 (а.с. 13).

Відповідач скористався наданим кредитом, проте зобов`язання належним чином за кредитним договором не виконав, в результаті чого виникла заборгованість.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 29.12.2025-100001851 від 29.12.2025 року, станом на 12.08.2026 року відповідач має заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 67 876,07 грн., яка складається з: основного боргу 22 000,00 грн., залишок відсотків 33 220,00 грн., залишок відсотків за ст. 625 ЦК України 11 000,00 грн., залишок комісії 1 656,07 грн. (а.с. 14-16).

З розрахунком заборгованості за комісією відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджувався та зазначав, що вимога про сплату разової комісії за видачу кредиту у розмірі 4 400,00 грн. є нікчемною.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У частині 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Однак, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач звертався до суду з позовною заявою про зміну або визнання недійсними умов кредитного договору № 29.12.2025-100001851 від 29.12.2025 року в частині встановлення комісії пов`язаної з видачею кредиту у розмірі 20% від суми кредиту, яка дорівнює 4 400,00 грн.

Так само, наполягаючи на тому, що нікчемними є встановлені у кредитному договорі умови про встановлення розміру реальної річної процентної ставки у розмірі 4420,92%, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що він звертався до суду з позовною заявою про зміну або визнання недійсними умов кредитного договору № 29.12.2025-100001851 від 29.12.2025 року в частині розміру процентної ставки.

При цьому, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд зазначає, що кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо тверджень відповідача про те, що кредитний договір було укладено дистанційно, без особистого роз`яснення його умов та неповного інформування про кінцеву дату зобов`язань, суд зазначає, що такі твердження судом до відхиляються як безпідставні, оскільки під час підписання ОСОБА_1 спірного кредитного договору вона підтвердила, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 29.12.2025-100001851 від 29.12.2025, з якими вона попередньо уважно ознайомилась.

Крім того, ОСОБА_1 підписала Паспорт споживчого кредиту (а.с. 17-18), в якому зазначено всі істотні умови кредитування, зокрема інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для Споживача.

Щодо заперечень відповідача проти розрахунку заборгованості за процентами суд зазначає, що проведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам укладеного Кредитного Договору щодо розміру процентної ставки, яка дорівнює 1% від суми кредиту, та періоду нарахування, який складає 182 дні, атому усі зазначені відповідачем заперечення судом відхиляються к безпідставні та недоведені.

Суд також зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у кредит, яке підлягає судовому захисту у спосіб визначений позивачем.

При розгляді даної справи суд виходить з того, що в обґрунтування заперечень проти позову та підтвердження перед судом наведених обставин, відповідачем не надано суду жодного належного, допустимого та переконливого доказу. Усі заперечення відповідача зводяться лише до його незгоди та невизнання розміру заборгованості відповідача за кредитним договором. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази та повідомлені сторонами суду обставини, суд вважає переконливішою позицію позивача, оскільки вона підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідними засобами доказування.

При вирішенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості по відсоткам відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 11 000,00 грн., суд враховує положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Загальновідомим є той факт, що на теперішній час в Україні діє режим воєнного стану.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості по відсоткам відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 11 000,00 грн., а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Оцінюючи у сукупності усі інші докази та аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на те, що відповідач прострочив погашення поточних платежів за договором та не повернув отримані кредитні кошти, не виконавши взятих за договором зобов`язань, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 29.12.2025-100001851 від 29.12.2025 року у загальному розмірі 56 876,07 грн., яка складається з: заборгованість по тілу кредиту 22 000,00 грн., заборгованість по процентам 33 220,00 грн., заборгованість по комісії 1 656,07 грн., а отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача поштових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача поштових витрат понесених позивачем у розмірі 127,38 грн. слід відмовити за безпідставністю, оскільки вони не відносяться до витрат пов`язаних з розглядом справи у розумінні приписів статті 133 ЦПК України.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. (0,8 ставки судового збору за подачу позовної заяву через електронний суд).

На підставі ст.ст. 15, 16, 512, 514, 526, 634, 638, 640, 641, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором №29.12.2025-100001851 від 29.12.2025 року у загальному розмірі 56 876,07 грн. (п`ятдесят шість тисяч вісімсот сімдесят шість гривень, 07 копійок), яка складається з: заборгованість по тілу кредиту 22 000,00 грн. (двадцять дві тисячі гривень, 00 копійок), заборгованість по процентам 33 220,00 грн. (тридцять три тисячі двісті двадцять гривень, 00 копійок), заборгованість по комісії 1 656,07 грн. (одна тисяча шістсот п`ятдесят шість гривень, 07 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299) судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні, 40 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез