Рішення № 140243140, 25.06.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3632/26

Провадження № 2/0203/2184/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Єдаменко С.В.,

при секретарі Пилипенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Донецької міської ради про визнання права власності на квартиру,

встановив:

09 квітня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Центрального районного суду міста Дніпра з позовом до Донецької міської ради про визнання права власності на квартиру. В обґрунтування позову зазначено, що позивачі є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира була приватизована та відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 11.09.2000 року належить позивачам. В подальшому позивачі зареєстрували дану квартиру в бюро технічної інвентаризації м. Донецьк, про що на свідоцтві стоїть відмітка. У зв`язку з окупацією м. Донецьк у 2014 році позивачі перемістились в м. Тернопіль, де мешкають на сьогоднішній день. При цьому, документи про право власності на квартиру були втрачені, у позивачів є в наявності тільки скан-копії документів. З метою відновлення документів про право власності 07.01.2026 року позивачі звернулись до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Тернопільської міської ради Тернопільської області з заявою про реєстрацію прав власності на квартиру та надали копії документів. Однак, 15 січня 2026 р. було отримано рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 82857427 мотивоване тим, що «на запит державного реєстратора, щодо відомостей про зареєстровані права власності на паперових носіях інформації, які проводились до 1 січня 2013 року інформацію в установлений законом термін КП «Міське бюро технічної інвентаризації» не надано», з посиланням на ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141 (додаток 8). Враховуючи викладене позивачі просять суд визнати за ними право власності по частки квартири АДРЕСА_2 . (а.с.1-2)

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Дніпра від 17 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, а також відстрочено позивачці ОСОБА_2 сплату судового збору до ухвалення судового рішення. (а.с.22-23)

В підготовче засідання 04 травня 2026 року з`явились представники позивачів, відповідач у підготовче судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, у підготовчому судовому засіданні було продовжено строк підготовчого судового засідання на 30 днів та відкладено підготовче засідання для повторного виклику відповідача. (а.с. 34)

В підготовче засідання 25 травня 2026 року з`явились представники позивачів, відповідач у підготовче судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив. Оскільки всі дії з підготовки справи до судового розгляду були виконані було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 16 червня 2026 року. (а.с. 39-40)

В судове засідання 16 червня 2026 року, в якому було розглянуто цивільну справу по суті, учасники справи не з`явились.

Представники позивачів у судове засідання не з`явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких просили задовольнити позовні вимоги. (а.с.а.с. 42, 43)

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся шляхом направлення на його адресу судових повісток. (а.с.а.с.24, 35, 41)

З урахуванням викладених вище обставин на підставі ст.ст.280, 287, 288 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку. Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явились, справа розглянута без фіксування судового засідання технічними засобами, згідно ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності № 7715 від 11 вересня 2000 року, виданого представництвом фонду державного майна України в м. Донецьку, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. (а.с.12)

Згідно технічного паспорту на приватизовану квартиру АДРЕСА_2 квартира належить ОСОБА_1 та членам його родини на праві спільної часткової власності, загальної площею 50,70 кв.м., житловою площею 29,70 кв.м. (а.с.10-11)

Як зазначають позивачі в позовній заяві під час евакуації правовстановлюючі документи на квартиру були ними втрачені.

Позивачі звернулись до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Тернопільської міської ради Тернопільської області з заявою про реєстрацію прав власності на квартиру та надали копії документів. Однак, 15 січня 2026 р. було отримано рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 82857427 мотивоване тим, що «на запит державного реєстратора, щодо відомостей про зареєстровані права власності на паперових носіях інформації, які проводились до 1 січня 2013 року інформацію в установлений законом термін КП «Міське бюро технічної інвентаризації» не надано», з посиланням на ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141 (додаток 8). (а.с.13)

Таким чином, у позивачів відсутній оригінал правовстановлюючого документу на вказане майно, та одночасно із цим відсутня можливість отримати такий документ у позасудовому порядку.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, передбаченого ст.16 ЦК України.

Серед способів захисту цивільних прав та інтересів згідно із ч.2 ст.16 ЦК України передбачено визнання права.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В даному випадку суд вважає доведеним обставину втрати позивачами документу, який засвідчує їх право власності на майно, у зв`язку з наведеною вище обставиною - ведення бойових дій на території м. Донецьку Донецької області Україна.

За приписами ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із ч.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 6 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону, а держава не втручається у здійснення власником права власності.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках визначених ст. 28 цього Закону.

В даному випадку свідоцтвом про право власності № 7715 від 11 вересня 2000 року, виданого представництвом фонду державного майна України в м. Донецьку, підтверджена обставина державної реєстрації за позивачами права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальної площею 50,70 кв.м., житловою площею 29,70 кв.м.

Отже, позивачі у відповідності до норм законодавства України набули право власності на вищевказану квартиру, з наступним здійсненням державної реєстрації такого речового права за ними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку у свій час було зареєстровано належним чином згідно законодавства та ніким не оспорювалось, проте, на даний час склалася така ситуація, що через російську агресію проти України позивачі не можуть реалізувати свої права як власників, оскільки не можуть отримати юридичний документ щодо своєї квартири, а отже не можуть і оформити відповідні документи належним чином.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема, ст.1 Першого протоколу до неї (1952р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Враховуючи, що суду доведені обставини правомірного набуття позивачами права власності на вказану квартиру, і судом встановлена обставина втрати власниками правовстановлюючого документу на таке майно з одночасним підтвердженням факту неможливості отримати такий документ у позасудовому порядку, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до приписів ч.1 ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

В той же час, враховуючи обставини справи та відсутність порушень прав позивачів з боку відповідача, суд дійшов висновку про покладення судових витрат на позивачів.

Враховуючи, що при відкритті провадження у справі судом було задоволено клопотання позивачки ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по справі, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 331 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 141, 247, 259, 263-268, 274 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Донецької міської ради про визнання права власності на квартиру задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; місце проживання як ВПО: АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; місце проживання як ВПО: АДРЕСА_4 ) право власності по частки квартири АДРЕСА_2 загальною площею 50,70 м.кв. житловою 29,70 м.кв., яка належить їм на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 11.09.2000.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; місце проживання як ВПО: АДРЕСА_4 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.ст.273, 289 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня підписання його повного тексту. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня підписання повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення підписано 06.07.2026 р.

Суддя С.В. Єдаменко