Ухвала суду № 140242357, 30.09.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/11062/25

Провадження № 2-з/201/148/2026

УХВАЛА

30 вересня 2026 року м. Дніпро

Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Федоріщев С.С., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора про визнання об`єкта спільною сумісною власністю, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Соборного районного суду міста Дніпра перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора про визнання об`єкта спільною сумісною власністю, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії.

29 вересня 2026 року до суду надійшла заява представника позивачки про застосування додаткових заходів забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити додаткові заходи забезпечення позову шляхом:

-накладеннч арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 814820112101;

-заборони ОСОБА_2 та будь-яким особам, які діють за її дорученням, вказівкою або в її інтересах, вчиняти дії, спрямовані на фактичне виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири чи обмеження її доступу до неї, у тому числі: змінювати, демонтувати чи блокувати замки; встановлювати додаткові запірні пристрої, які перешкоджають доступу ОСОБА_1 ; перешкоджати її входу до квартири та користуванню нею; виносити, вилучати чи переміщувати за межі квартири належне ОСОБА_1 рухоме майно без її згоди; вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на позасудове припинення проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі;

-заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації вчиняти будь-які наступні реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 814820112101, у тому числі щодо відчуження, обтяження, поділу, зміни чи припинення зареєстрованих речових прав.

Разом із заявою про застосування додаткових заходів забезпечення позову до суду надійшли уточнення, в якій представник позивачки просив суд:

-накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 814820112101;

-заборонити ОСОБА_2 та будь-яким особам, які діють за її дорученням, вказівкою або в її інтересах, вчиняти будь-які дії, спрямовані на фактичне виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири або обмеження її доступу до неї, у тому числі: змінювати, демонтувати чи блокувати замки; встановлювати додаткові запірні пристрої, що перешкоджають доступу ОСОБА_1 ; перешкоджати її входу до квартири та користуванню нею; виносити, вилучати чи переміщувати за межі квартири належне ОСОБА_1 рухоме майно без її згоди; вчиняти інші дії, спрямовані на позасудове припинення її проживання у спірній квартирі.

-у разі якщо суд не вбачатиме достатніх підстав для накладення арешту на квартиру, прошу задовольнити заяву частково, застосувавши принаймні заходи забезпечення, передбачені вищевказаним пунктом, з метою збереження існуючого фактичного стану володіння спірним майном до остаточного вирішення справи.

-інші вимоги заяви про застосування додаткових заходів забезпечення позову від 26 вересня 2026 року підтримав в повному обсязі.

В обґрунтування зазначеної заяви представник позивачки зазначив, що ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року суд частково задовольнив заяву позивачки про забезпечення позову та постановив до набрання законної сили рішенням у даній справі заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірної квартири, у тому числі нотаріального оформлення спадкових прав на неї. При первісному вирішенні питання про забезпечення позову суд відмовив у накладенні арешту на квартиру, дійшовши висновку, що на той момент заборона будь-яких реєстраційних дій є достатньою та співмірною мірою забезпечення. Отже, висновок суду про відсутність необхідності арешту ґрунтувався саме на припущенні, що встановлена судом заборона буде належним чином виконана. 21 серпня 2026 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 письмову вимогу, в якій назвала себе «Власник майна» та, зокрема, вимагає: звільнити спірне житлове приміщення; повернути рухоме майно; сплатити заборгованість за нібито користування житлом; попереджає про примусове виселення та звернення до правоохоронних органів щодо нібито «самоправства». Таким чином, відповідачка почала вчиняти конкретні дії, спрямовані на зміну фактичного стану володіння предметом спору. За таких обставин ризик позасудового усунення позивачки від володіння квартирою вже не є припущенням. У даному випадку більш м`який захід, який суд у 2025 році вважав достатнім, виявився фактично недостатнім. Саме ця нова обставина обґрунтовує застосування тепер додаткового заходу арешту квартири. Арешт не вирішує питання про право власності по суті та не передає квартиру позивачці. Його метою є виключно збереження предмета спору до остаточного судового рішення. Одночасно існує необхідність збереження фактичного стану володіння, оскільки позасудове виселення позивачки або блокування її доступу до квартири призведе до необхідності ініціювання нового судового процесу про вселення, усунення перешкод у користуванні та повернення майна. Це суперечило б меті забезпечення позову гарантувати ефективний захист у межах одного судового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

У провадженні Соборного районного суду міста Дніпра перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора про визнання об`єкта спільною сумісною власністю, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивачка, з урахуванням уточнень просить суд:

-визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ;

-виділити ОСОБА_1 1/2 частину з спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 ;

-стягнути з відповідачки на користь позивачки судові витрати.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній цивільній справі було задоволено частково. До набрання законної сили рішенням у цивільній справі №201/11062/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора про визнання об`єкта спільною сумісною власністю, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь яких реєстраційних дій щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі нотаріального оформлення спадкових прав на неї. У задоволенні іншої частини вимог заяви про забезпечення позову було відмовлено.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 10 статті 150 ЦПК України визначено, що е допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до пунктів 4, 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.

При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи будуть порушені, на підтвердження чого є належні докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє таке клопотання, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідної сторони, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21 травня 2021 року у справі № 640/17361/20 необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно зі статтями 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд зауважує, що вимоги заявника щодо накладення арешту на спірну квартиру вже були предметом розгляду, та ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року такі вимоги залишені без задоволення. Суд, відмовляючи в цій частині заяви виходив з того, що арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника та позивачка, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, не навела правових підстав заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом накладення арешту, не надала додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб.

Ухвала Соборного районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року не оскаржувалась в апеляційному порядку та набрала законної сили.

Суд не вважає підстави, наведені у повторно поданій заяві про додаткове забезпечення позову, істотно зміненими.

Щодо вимог забезпечення позову, шляхом ОСОБА_2 та будь-яким особам, які діють за її дорученням, вказівкою або в її інтересах, вчиняти дії, спрямовані на фактичне виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири чи обмеження її доступу до неї, у тому числі: змінювати, демонтувати чи блокувати замки; встановлювати додаткові запірні пристрої, які перешкоджають доступу ОСОБА_1 ; перешкоджати її входу до квартири та користуванню нею; виносити, вилучати чи переміщувати за межі квартири належне ОСОБА_1 рухоме майно без її згоди; вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на позасудове припинення проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово підкреслював, що це є окремі способи забезпечення (арешт і заборона користування), які застосовуються відповідно до обставин справи.

Більш того, законодавець визначає, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд від 4 липня 2024 року у справі № 757/10045/24-ц.

Також суд зауважує, що оскільки предмет позову не містить вимог щодо порядку користування майном, виселення або вселення, обраний спосіб забезпечення у цій частині не відповідає частині 3 статті 150 ЦПК України, тобто є неспівмірним із заявленими вимогами.

Щодо вимог забезпечення позову, шляхом заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації вчиняти будь-які наступні реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 814820112101, у тому числі щодо відчуження, обтяження, поділу, зміни чи припинення зареєстрованих речових прав, слід зазначити, що ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 15 вересня 2025 року вже було заборонено вчинення будь яких реєстраційних дій щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі нотаріального оформлення спадкових прав на неї та такий захід забезпечення позову охоплює заборони, які ще додатково просить застосувати представник позивачки.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд виходить із наявності спірних обставин, з якими пов`язується застосування відповідних заходів забезпечення позову та зв`язку між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позову, відповідністю та співмірністю вжитих заходів забезпечення позову предмету позову.

Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.

Враховуючи наведене, суд не вбачає достатніх правових підстав для задоволення заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149, 150, 260 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора про визнання об`єкта спільною сумісною власністю, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя С.С. Федоріщев