Рішення № 140242312, 08.09.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/12620/26

Провадження № 2-о/201/419/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

секретаря Піняєва В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

ВСТАНОВИВ:

19.08.2026р. Соборним районним судом міста Дніпра через підсистему «Електронний суд» отримана заява ОСОБА_1 , за підписом її представника адвоката Гайтан К.О. (діє згідно ордеру), датована 19.08.2026р., в якій заявниця просить визнати факт народження малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в місті Маріуполі Донецької області України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2026р. для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Покопцеву Д.О.

Справа фактично отримана в провадження 20.08.2026р.

Ухвалою від 20.08.2026р. Соборного районного суду міста Дніпра прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, призначено розгляд справи на 26.08.2026р. о 10.20год., витребувано у ОСОБА_1 наявні у неї оригінали документів, копії яких подані до суду, для огляду в судовому засіданні; роз`яснено, що оригінали можуть бути подані як особисто, так і через представника адвоката Гайтан Катерину Олександрівну; роз`яснені наслідки неподання.

В судове засідання, призначене на 26.08.2026р., учасники справи не з`явилися, про причини неявки не сповістили, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, заяви про розгляд справи без їх участі не подали, через що розгляд справи відкладено на 08.09.2026р. на 16.45год.

В судове засідання, призначене на 08.09.2026р. на 16.45год., представник заявника не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі; заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, про причини неявки не сповістили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України отримав судову повістку у кабінет в підсистемі «Електронний суд», ОСОБА_2 викликався оголошенням на сайті суду, оскільки, згідно поданої заяви, він проживає на тимчасово окупованій території в м. Маріуполі Донецької області.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Так, за матеріалами справи, 19.08.2026, представник заявниця ОСОБА_1 адвокат Гайтан К.О. через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду з заявою про встановлення факту народження малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в місті Маріуполі Донецької області України, додавши до заяви електронну копію: ордеру про надання правничої допомоги; електронні копії паперових копій: свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, паспорта заявниці, РНОКПП заявниці, паспорта та РНОКПП заінтересованої особи ОСОБА_2 , медичної карти пацієнта ОСОБА_4 , сертифікату «Навстречу крохе», «свидетельства о рождении» на ім`я « ОСОБА_5 », «выписка из истории развития новорожденного № 512 ОСОБА_6 , девочки», свідоцтва про шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У заяві про встановлення факту народження вказано, що документи надаються в копіях, оригінали перебувають у ОСОБА_1 , оригінал паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 перебувають у ОСОБА_2

Ухвалою від 20.08.2026р. Соборного районного суду міста Дніпра прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Як вказано у заяві, заявниця ОСОБА_1 проживає у м. Маріуполі Донецької області, на тимчасово окупованій території; оригінали доданих до заяви документів перебувають у ОСОБА_1 , а оригінал паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 перебувають у ОСОБА_2 . З наведеного випливало, що представник заявника адвокат Гайтан К.О., яка, згідно заяви, перебуває в м. Києві, засвідчила своїм електронним підписом копії документів, оригіналів яких в неї немає, бо вони перебувають у м. Маріуполі Донецької області. Тому суд поставив під сумнів відповідність поданих електронних копій оригіналам та на підставі ч.6 ст.95 ЦПК України витребував у ОСОБА_1 наявні у неї оригінали документів, копії яких подані до суду, для огляду в судовому засіданні, роз`яснивши, що оригінали можуть бути подані як особисто, так і через представника адвоката Гайтан Катерину Олександрівну, роз`яснивши, що якщо оригінал письмового доказу не подано, а (…) суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.6 ст.95 ЦПК України).

26.08.2026р. представник ОСОБА_1 - адвокат Гайтан К.О. засобами поштового зв`язку подала суду супровідний лист, підписаний власноруч, до якого, згідно переліку додано завірені копії (роздруковані на кольоровому друкованому засобі друку): паспорту ОСОБА_1 1 ? 7 арк.; РНОКТІ ОСОБА_7 1 ? 1 арк. (фактично додана копії РНОКПП ОСОБА_1 ); копія паспорту ОСОБА_8 1 ? 7 арк.; копія РНОКПП ОСОБА_2 1 ? 1 арк.; копія свідоцтва про шлюб 1 х 1 арк.; копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 No НОМЕР_1 1 х 1 арк.; медичної картки 1 ? 2 арк.; сертифікату 1 х 3 арк.; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю 1 х 1 арк.; а також виписку № 512 1 ? 2 арк.; ордер 1 ? 1 арк.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами 3,4 ст.49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (ч.2 ст.317 ЦПК України).

У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (ч.ч.1,2 ст.318 ЦПК України).

Підставою для встановлення факту народження є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про народження громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт народження особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути:

- письмові докази, зокрема, медичне свідоцтво про народження та свідоцтво про народження;

- речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи;

- висновки експертів;

- пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник (яким достеменно відомо про народження та походження дитини);

- тощо.

Встановлення факту народження (…) особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 12.05.2021р. у справі № 220/1582/20 та від 07.09.2022р. у справі № 759/5313/21.

З`ясування судом фактичних обставин справи здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст.89 ЦПК України, щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо та в їх сукупності та взаємозв`язку в цілому.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частинами 1,2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Достовірність як змістова характеристика доказу свідчить про можливість на підставі такого доказу встановити дійсні обставини справи.

Положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971р. «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.10.2018р. у справі №235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо народження людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

У постанові Верховного Суду від 20.12.2018р. у справі № 707/1607/16-ц викладено правовий висновок, відповідно до якого посилання заявника на застосування «намібійського винятку» не дає підстав для висновку, що факт народження може підтверджуватися лише документами, виданими органами на непідконтрольній території України.

Заявник зобов`язаний надати суду також й інші докази, які не отримані від органів тимчасово окупованій території. Такими доказами можуть бути пояснення свідків, фототаблиці тощо.

Суд в ухвалі про відкриття провадження витребував у заявниці для огляду оригінали долучених до заяви доказів, вказав підстави такого витребування, роз`яснив порядок подання та наслідки неподання. Вказана ухвала 21.08.2026р. отримана представником заявниці, адвокатом, у особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд».

З огляду на положення ч. 6 ст. 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій оригіналу могло бути лише дослідження оригіналів, зокрема за ініціативою суду. Такі висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 757/28231/13-ц.

Представник заявниці, будучи обізнаною із положеннями ч.6 ст.95 ЦПК України, не надала суду для огляду, зокрема, оригінал «свидетельства о рождении» на ім`я « ОСОБА_5 », виданого органами окупаційної влади, в зв`язку із чим суд не приймає копію цього свідоцтва до уваги, рівно як і інші подані замість оригіналів копії.

Жодних причин неподання суду оригіналу свідоцтва про народження (наприклад його втрату, непоправне пошкодження абощо), через які суд міг би застосувати у цій справі правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 31.01.2024р. у справі 643/1873/23, представник заявниці не вказала, хоча мала таку можливість.

Також, разом із роздрукованими на кольоровому друкувальному пристрої копіями замість витребуваних оригіналів, представник заявниці подала суду «выписку из истории развития новорожденного № 512, Щербина, девочки», вказавши у супровідному листі назву документу «виписка № 512» 1х2арк, при цьому не вказала, що подає для огляду саме оригінал; фактично подана «выписка» виконана на 1 аркуші паперу замість вказаних двох.

Наведене викликає в суду сумніви стосовно того, що подана виписка є оригіналом, а не виконана шляхом монтажу (наприклад, роздруковуванням на кольоровому друкувальному пристрої, як інші подані суду замість оригіналів копії). Суд не володіє спеціальними технічними знаннями, що пересвідчитись, поданий йому оригінал виписки чи виконана шляхом монтажу копія, щоб усунути ці сумніви.

Суд позбавлений можливості жодним іншим чином перевірити факт народження дитини зокрема, шляхом витребування доказів із власної ініціативи, оскільки заявниця просить встановити факт народження дитини в 2024 році, на території, окупованій дотепер, на якій органи державної влади України не здійснюють свої повноваження щонайменше від березня 2022 року. Тому інформації стосовно факту народження дитини в національних реєстрах немає і бути не може.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (стаття 319 ЦПК України).

Відтак суд, керуючись принципом внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи, вважає, що матеріали справи не містять достатніх достовірних доказів на підтвердження факту народження дитини, оскільки вони не сприяють встановленню всіх дійсних обставин, що мають значення для справи, та не дозволяють суду достеменно встановити факт, як того просила заявниця, через що відмовляє у задоволенні заяви.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20.02.2014).

Оскільки суд наразі не може достеменно встановити факт, який просить заявниця, то, з урахуванням обставин даної конкретної ситуації, вважає необхідним роз`яснити заявниці ОСОБА_1 , що вона не позбавлена права звернутися до суду з повторною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з наданням також інших доказів на підтвердження викладених у заяві обставин.

Керуючись ст.ст.3, 9, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» від 15 квітня 2014 року, ст.ст. 122, 144 Сімейного кодексу України, ст.ст. 263-265, 268, 293, 315-319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Д.О. Покопцева