Рішення № 140235336, 01.10.2026, Сновський районний суд Чернігівської області (до 25.04.2025 - Щорський районний суд Чернігівської області)

Справа № 749/974/26

Номер провадження 2/749/630/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

01 жовтня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Чигвінцева М.С.

за участю секретаря Михалевич М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Сновськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №749/974/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 31.12.2024-100001063 від 31.12.2024 у розмірі 5 700,00 грн, яка складається з: тіла кредиту 3 000,00 грн, процентів за користування кредитом 2 310,00 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості 150,00 грн, неустойки 240,00 грн, а також покласти на Відповідача судові витрати у справі.

Позовна заява вмотивовани тим, що 31.12.2024 між позивачем і відповідачем у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», було укладено електронний кредитний договір (кредитної лінії) № 31.12.2024-100001063, за умовами якого Позичальнику надано кредит у розмірі 3 000,00 грн на 140 днів. Відповідач зобов`язань щодо повернення не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка складається з: тіла кредиту 3 000,00 грн, процентів за користування кредитом 2 310,00 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості 150,00 грн, неустойки 240,00 грн. Оскільки Відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань, позивач просить суд стягнути з останнього суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 5 700,00 грн.

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 21 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, в своєму позові просив справу розглядати без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, зокрема судом було розміщено (оприлюднено) на вебпорталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання відповідача ОСОБА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, 01 жовтня 2026 року судом постановлено ухвалу про здійснення заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що Судом встановлено, що 31.12.2024 о 11:15 Позивач розмістив на власному вебсайті https://sgroshi.com.ua/ua/ пропозицію укласти електронний кредитний договір (оферту), яка містить усі істотні умови, передбачені законодавством про споживче кредитування. ОСОБА_1 , маючи намір укласти кредитний договір, пройшла ідентифікацію через Систему BankID Національного банку України, що підтверджується наданими Позивачем даними центрального вузла Системи BankID НБУ, згідно з якими встановлено такі відомості Позичальника: прізвище, ім`я, по батькові ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , документ, що посвідчує особу паспорт серії відсутня номер НОМЕР_2 , виданий 08.11.2022 органом 7434, місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що вказані відомості, отримані через Систему BankID НБУ, повністю відповідають даним ОСОБА_1 , зазначеним у заявці до кредитного договору № 31.12.2024-100001063, у позовній заяві та у розрахунку заборгованості, що свідчить про належну ідентифікацію Позичальника.

Заявка, пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) та відповідь Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) підписані одноразовим ідентифікатором Е874, отриманим ОСОБА_1 у смс-повідомленні на номер телефону НОМЕР_3 , який Позичальник власноруч зазначила під час укладення договору як належний їй фінансовий номер, що узгоджується з правовою позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, відповідно до якої підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджує факт укладення такого договору відповідною особою.

За таких обставин, керуючись статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд доходить висновку, що 31.12.2024 між Позивачем і ОСОБА_1 у належній електронній формі укладено кредитний договір № 31.12.2024-100001063, який відповідає вимогам законодавства щодо форми та порядку його укладення, а факт підписання договору саме ОСОБА_1 є доведеним і Відповідачем не спростованим.

Відповідно до умов договору (заявки, яка є невід`ємною частиною оферти) ОСОБА_1 надано кредит на наступних умовах: дата надання кредиту 31.12.2024; сума кредиту 3 000,00 грн; строк, на який надано кредит, 140 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 19.05.2025; процентна ставка «Стандарт» 1% за один день користування кредитом протягом перших 7 чергових періодів; процентна ставка «Економ» 0,5% за один день користування кредитом протягом наступних чергових періодів; комісія за надання кредиту 5% від суми кредиту (150,00 грн), що сплачується одноразово в день видачі кредиту; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 150,00 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Орієнтовна загальна вартість кредиту становить 7 170,00 грн. Неустойка 45,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного зобов`язання.

Факт видачі кредиту ОСОБА_1 у розмірі 3 000,00 грн підтверджується копією квитанції ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 31.12.2024, згідно з якою 31.12.2024 о 11:15:57 на платіжну картку клієнта (номер картки НОМЕР_4 ) перераховано 3 000,00 грн, номер транзакції в системі iPay.ua 611795128, призначення платежу «Видача за договором кредиту №31.12.2024-100001063», а також копією договору № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 про надання послуг з переказу коштів, укладеного між Позивачем (Торговець) та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (Платіжна установа), відповідно до умов якого Платіжна установа здійснює від імені Торговця перерахування виплат Споживачам, а Позивач як Торговець доручає здійснення таких переказів.

Оцінивши зазначені докази у їх сукупності, суд вважає доведеним факт належного виконання Позивачем свого зобов`язання з надання кредиту ОСОБА_1 у повному обсязі 3 000,00 грн, у визначений договором строк та у визначений договором спосіб шляхом перерахування на електронний платіжний засіб Позичальника з використанням послуг еквайрингу.

Судом встановлено, що 10.02.2025 ОСОБА_1 здійснила часткову сплату за кредитним договором на суму 2 970,00 грн, що підтверджується наданим Позивачем розрахунком заборгованості. Відповідно до частини першої статті 534 ЦК України зазначена сума була зарахована в рахунок погашення процентів та комісії за перший черговий період користування кредитом.

Суд враховує, що часткова сплата боржником заборгованості за договором є однією з дій, які свідчать про визнання ним боргу. Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої до дій, що свідчать про визнання боргу, належить, зокрема, часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій.

В підтвердження позовних вимог позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 31.12.2024-100001063, наданим Позивачем станом на 10.07.2026, заборгованість ОСОБА_1 становить 5 700,00 грн, з яких: основний борг 3 000,00 грн; залишок процентів 2 310,00 грн; залишок комісій 150,00 грн; залишок штрафів (неустойки) 240,00 грн.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи убачається, що кредитний договір укладений в електронній формі. Його дійсність відповідачем у встановленому законом порядку не спростована. Таким чином, суд вважає, що кредитор свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, а відповідач отримала грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним між ними кредитним договором, згідно якого сторонами було погоджено всі його істотні умови.

Отже, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за основною сумою боргу та відсотків.

З приводу нарахування та стягнення з відповідача комісії суд зазначає наступне.

Умовами договору передбачена комісія, пов`язана з наданням кредиту 5% від суми Кредиту та дорівнює 150 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 150,00 грн. у кожному з 3 чергових періодів (450,00 грн), наступних за першим черговим періодом.

Щодо нарахування комісії за надання кредиту суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку (іншої фінансової установи), який отримав на те ліцензію, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, то така операція, як моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку (фінансової установи) та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором.

Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за надання кредиту та/або за зміну умов договору є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабшої сторони договору, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Банк чи інша фінансова установа, не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє кредитодавець або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк чи інша фінансова установа, яка надає кредит неповноважні стягувати з позичальника плату (комісію) за його надання та управління кредитом, адже такі дії не становлять окрему фінансову послугу, яку б замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п.29 постанови Верховного Суду у справі № 363/1834/17).

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 686/1696/15-ц від 09.12.2020, № 622/1148/13-ц від 09.12.2020, № 236/2227/17-ц від 09.12.2020, № 724/1391/16-ц від 25.11.2020, № 483/2022/17-ц від 11.11.2020 та інших.

Відповідні висновки Верховного Суду стосуються усіх суб`єктів фінансових послуг з надання кредиту (позики).

Судом встановлено, ТОВ «Споживчий Центр» це спеціалізована фінансова компанія. Повне найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» ідентифікаційний код 37356833. Фінансові послуги, що надаються фінансовою установою надання коштів та банківських металів у кредит на основі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ІК №78, виданого Держфінпослуг 28.04.2011р., та ліцензії, виданої Нацкомфінпослуг, розпорядження від 28.02.2017 р. №438, яка переоформлена 07.03.2024р. Національним банком України надано ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги надання коштів та банківських металів у кредит. Статус ліцензії чинна https://kis.bank.gov.ua/Home/SrchViewLic/20000060189. Дата прийняття про схвалення рішення про видачу свідоцтва 28.04.2011р. №230.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач неправомірно визначив в кредитному договорі сплату позичальником комісії за надання кредиту.

З приводу нарахування комісії за обслуговування суд зазначає наступне.

Згідно умов Договору комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги та інші послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У даній справі в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що фактично надавалися позичальниці. Ураховуючи, що товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 та від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20.

Таким чином, суд дійшов висновку, що умови кредитного договору щодо встановлення комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості суперечать вимогам чинного законодавства, а тому не можуть бути підставою для виникнення у відповідача обов`язку зі сплати відповідних платежів.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту та комісією за обслуговування кредитної заборгованості задоволенню не підлягають.

Крім того, оскільки зі змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що здійснені відповідачем платежі були частково зараховані позивачем у рахунок погашення зазначених комісій, які суд визнав такими, що не підлягають стягненню, відповідні суми підлягають зарахуванню в рахунок погашення правомірно нарахованої заборгованості за кредитним договором. У зв`язку з цим розмір заборгованості, що підлягає стягненню, підлягає визначенню без урахування сум неправомірно нарахованих комісій та з урахуванням здійснених відповідачем платежів, помилково зарахованих позивачем у рахунок їх погашення.

Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, стягнути неустойку.

Разом з тим суд не може погодитись із цими вимогами з огляду на наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 із 5:30 год. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який станом на час розгляду цієї справи продовжує діяти та не скасований.

Суд звертає увагу, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є чинним і не виключався із законодавства. На відміну від нього, п. 6.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» було виключено Законом України № 3498-IX від 22.11.2023, однак це не впливає на дію п. 18 ПП ЦК України, оскільки зазначені норми є самостійними та регулюють різне коло відносин.

Позивач посилається на принцип lex specialis, стверджуючи, що Закон України «Про споживче кредитування» як спеціальний закон має перевагу над загальними нормами ЦК України. Суд не може погодитися з таким тлумаченням, оскільки п. 18 ПП ЦК України також є спеціальною нормою, яка запроваджена саме для врегулювання відносин кредитування в умовах воєнного стану та прямо вказує на звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України і від сплати неустойки. Ця норма є більш пізньою та більш спеціальною у відповідному контексті, оскільки безпосередньо регулює відносини за кредитними договорами в особливий період.

Крім того, виключення п. 6.1 ПП ЗУ «Про споживче кредитування» свідчить лише про те, що законодавець зняв заборону на нарахування неустойки за споживчими кредитними договорами після 24.01.2024, однак це не означає автоматичного скасування або обмеження дії п. 18 ПП ЦК України, який є самостійною підставою для звільнення позичальника від зазначеної відповідальності на час воєнного стану.

З огляду на викладене, оскільки на час розгляду справи воєнний стан в Україні не припинено та не скасовано, суд доходить висновку, що позивач не набув права вимоги щодо нарахування та стягнення з відповідача неустойки за кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Водночас, платежі, які зараховані позивачем у рахунок погашення такої неустойки, підлягають врахуванню при визначенні дійсного розміру заборгованості шляхом їх зарахування в рахунок погашення правомірно нарахованої заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно включив до складу заявленої до стягнення заборгованості суми комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредитної заборгованості та неустойки, оскільки їх нарахування суперечить вимогам законодавства. У зв`язку з цим позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають. Разом із тим, суми коштів, фактично сплачені відповідачем та зараховані позивачем у рахунок погашення зазначених платежів, не можуть вважатися належним виконанням недійсних грошових зобов`язань, а тому підлягають зарахуванню в рахунок погашення основної суми кредиту та інших платежів, що підлягають стягненню відповідно до умов кредитного договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення ст. 81 ЦПК України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, аналізуючи надані суду докази, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в розмірі 3 600,00 грн згідно наступного розрахунку.

Орієнтовна загальна вартість кредиту згідно кредитного договору № 31.12.2024-100001063 та Графіку платежів становить 7 170,00 грн, яка скаладається з: 3 000,00 грн тіло кредиту, 3 570,00 грн проценти, 150,00 комісія за надання кредиту, 450,00 грн комісія за обслуговування).

Оскільки судом встановлено, що підлягає стягненню тіло кредиту та нараховані відсотки з урахуванням фактично сплаченого відповідачем платежу, то: 3 000,00 + 3 570,00 2 970,00 = 3 600,00 грн.

У задоволенні решті позовних, слід відмовити.

Відповідно до пункту 6 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково (3 600,00 грн. з заявлених 5 700,00 грн., що складає 63,16 %), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 1 681,57 грн.

Крім того, із заявлених позивачем витрат, пов`язаних із надсиланням копії позовної заяви з додатками ОСОБА_1 поштовим оператором, у розмірі 120,18 грн, як витрат, пов`язаних із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи (пункт 4 частини третьої статті 133 ЦПК України), пропорційно задоволеній частині позову з ОСОБА_1 підлягає стягненню 75,91 грн.

Суд не вирішує питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких позивачем визначено у сумі 6 000,00 грн, оскільки відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 та ч. 1 ст. 246 ЦПК України за наявності відповідної заяви сторони докази понесення таких витрат можуть бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, а питання про їх розподіл вирішується судом після подання таких доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором № 31.12.2024-100001063 від 31.12.2024 у розмірі у розмірі 3 600 (три тисячі шістсот) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) судовий збір в розмірі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 57 коп. та витрати, пов`язані з надсиланням копії позовної заяви, у розмірі 75 (сімдесят п`ять) грн. 91 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п. 15.5 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України.

Суддя М.С. Чигвінцев