Ухвала суду № 140235047, 01.10.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/15971/24

Провадження № 2-др/750/46/26

У Х В А Л А

01 жовтня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Рощиної Т.С., розглянувши за наявними матеріалами справи заяву представника ОСОБА_1 адвоката Прокоф`єва Богдана Івановича про ухвалення додаткового рішення у справі за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині, у справі №750/15971/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У червні 2026 представник заявника, ГУ ПФУ в Чернігівській області, за допомогою системи «Електронний суд» звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення у справі №750/15971/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення коштів.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 285947,77 грн. у справі №750/15971/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення коштів.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08.09.2026 ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.07.2026 залишено без змін.

29.09.2026 представник ОСОБА_1 , адвокат Прокоф`єв Б.І., подав заяву про ухвалення додаткового рішення по справі, а саме про стягнення з ГУ ПФ України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції в розмірі 5000 грн.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини третьої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву-заперечення від 23.07.2026 представник ОСОБА_1 адвокат Прокоф`єв Б.І. просив стягнути з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на надання правничої допомоги в сумі 5000 грн. (а.с.79-86).

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)).

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Аналогічні висновки викладені у змісті постанов Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) та додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

При вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо.

Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 755/18750/20 (провадження № 61-19951св21) сформовано висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником заявника надано суду: договір №48/24 про надання правничої допомоги від 23.10.2024 (а.с.87), додаткову угоду №1 до договору №48/24 про надання правничої допомоги від 23.10.2024 (а.с.88), детальний опис робіт та копією квитанції від 22.07.2026 (а.с.88 на звороті, а.с.89), рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару (а.с.90)

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони.

При визначенні суми відшкодування суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, де зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Перевіривши зміст наданих документів, суд зазначає, що заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу вартістю 5000,00 грн є неспівмірними зі складністю цієї справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг в ході розгляду вказаної вище заяви ГУ ПФУ в Чернігівській області в суді першої інстанції. Складання відзиву із запереченнями не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика. Адвокат не був змушений вивчати додаткові джерела права чи складне законодавство.

Враховуючи викладене, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з органу ГУ ПФУ в Чернігівській області до 3000,00 грн, що є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.

Керуючись статтями 137, 141, 270, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Прокоф`єва Б.І. про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940, 14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83а) на користь ОСОБА_1 витрати на надання правничої допомоги, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

В іншій частині вимоги відмовити.

На додаткову ухвалу може бути подано апеляційну скаргу протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна додаткова ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня її вручення.

Суддя Т.С. Рощина