Рішення № 140230896, 29.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14926/26

Провадження № 2/127/4310/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(З А О Ч Н Е)

29 вересня 2026 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Ан О.В.,

за участю секретаря судового засідання Поляруш І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2026 із позовом до суду звернулося ТОВ «Споживчий центр», яке просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №25.07.2025-100000649 від 25.07.2025 у розмірі 23000 грн. Позивач звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 25.07.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №25.07.2025-100000649 згідно якого відповідачу надано кредитні кошти у сумі 8000 грн. Позичальник, отримавши кредитні кошти порушив договірні зобов`язання щодо строків повернення кредиту, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка в добровільному порядку не погашається, що й стало підставою звернення до суду.

Ухвалою суду від 07.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, разом із позовною заявою надав заяву в якій просив суд розгляд справи здійснити у його відсутність, позовні вимоги підтримав, проти заочного порядку вирішення спору не заперечував.

Відповідач у встановлений судом строк відзив не подав. Враховуючи неявку відповідача, який був належно повідомлений про місце, дату та час судового засідання та не повідомив про причини неявки, відсутність відзиву, суд у відповідності до ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити рішення в порядку заочного провадження на підставі наявних у справі доказів, оскільки представник позивача не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

Судом установлено, 25.07.2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 погоджено пропозицію про укладення кредитного договору. Відповідач підписав заявку кредитного договору №25.07.2025-100000649. Згідно умов договору сума кредиту склала 8000 грн; строк кредитування 217 днів з дати його надання; дата повернення кредиту 27.05.2025; процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 день користування кредитом. Комісія, пов`язана з наданням кредиту 9% від суми кредиту та дорівнює 720 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 720 грн.

Згідно відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №25.07.2025-100000649 позичальник підтвердив пропозицію на укладення кредитного договору на умовах зазначених вище. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 270 грн.

Надання кредитних коштів ТОВ «Споживчий центр» відповідачу підтверджується наданою суду квитанцією.

Відповідач свої зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 23000 грн з яких: 8000 грн заборгованість за тілом кредиту, 9920 грн проценти; 1440 грн додаткова комісія, 3640 грн відсотків нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Відповідно до положень частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом вказаних норм, позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредитодавцю ту суму кредиту, яка була ним отримана на підставі такого договору.

Розмір зобов`язання щодо повернення суми кредиту визначається не встановленим кредитним лімітом, а сумою фактично отриманого кредиту в рамках договору.

При цьому, абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України).

Прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 та викладення у новій редакції пункту 6 «Про споживче кредитування» не змінює та не скасовує визначеного пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правового регулювання, яким передбачено звільнення позичальників від сплати на користь кредитодавців (позикодавців) неустойки (штрафів, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами у період дії воєнного або надзвичайного стану.

Зазначені зміни стосуються удосконалення системи регулювання ринків фінансових послуг, але вони не мають предметом свого регулювання питання нарахування чи стягнення пені у кредитних правовідносинах в умовах воєнного стану. Відповідно, положення ЦК України залишаються чинними, є законом прямої дії та мають вищу юридичну силу у сфері цивільно-правових зобов`язань.

Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Не дивлячись на те, що законодавством встановлена свобода договору, його положення не повинні суперечити законодавчо встановленим обмеженням. Якщо договір або його положення суперечать законодавству, той факт, що сторони добровільно підписали такий договір, не може свідчити про легалізацію такого договору або відповідного положення.

Колегія суддів ВП ВС у п. 25 постанови по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Суд дослідивши надані докази прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з тих підстав, ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір при цьому погодили усі його істотні умови. Відповідач прострочив взяті на себе зобов`язання у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача проте частково у сумі 17920 грн, з яких: 8000 грн заборгованість за тілом кредиту, 9920 грн проценти.

У зв`язку із змінами законодавства позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, тому суд відмовляє у частині стягнення процентів передбачених ст. 625 ЦК України у сумі 3640 грн.

Суд вважає, що нарахування комісії є додатковим тягарем для відповідача, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, а саме у сумі 1440 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір у сумі 2074 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. ст.1048,1049,1050,1052 ЦК України, керуючись ст. ст.12,13,76-78,141, 247, 258,263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №25.07.2025-100000649 від 25.07.2025 у розмірі 17920 (сімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2074 (дві тисячі сімдесят чотири) гривні судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1

Повний текст рішення суду складено 29.09.2026

Суддя: