Ухвала суду № 140230112, 29.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

___________________

УХВАЛА

29 вересня 2026 року м. ХарківСправа №610/1863/17

Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження в підготовчому засіданні

за позовом Ізюмської окружної прокуратури , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Балаклійська міська рада Харківської області до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , 2. ОСОБА_1 , 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСОНОПАВЛІВСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ" , 4. Фермерського господарства "ТОМКО" , 5. Фермерського господарства "ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ" про визнання недійсними договорів, скасування держреєстрації та повернення земельних ділянок

за участю представників:

прокурор Сапітон Д.В.

третя особа не з`явився;

відповідача-1 Дралін Є.А.

відповідача-2 Радченко Є.В.

відповідача-3 не з`явився;

відповідача-4 Радченко Є.В.

відповідача-5 Радченко Є.В.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 перший заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (в подальшому змінено на правонаступника Ізюмську окружну прокуратуру) звернувся до Балаклійського районного суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , ТОВ "КРАСНОПАВЛІВСЬКИЙ КХП", ФГ "ТОМКО" та ФГ "ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ", в якій з урахуванням уточнень та відмови в частині позовних вимог, просить суд:

- визнати недійсним, укладені 12.12.2014 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 (ФГ "ТОМКО") договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, загальною площею 524,0240 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, скасувавши їх реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№18010118, 18003054, 18002345, 18006746, 18010937, 18004432, 18008949, 18010532, 18011782, 18011460, 18007368, 18009640, 18005525, 18006218 від 15.12.2014 та за №№18007976, 18003694, 18045850, 18045246, 18042585, 18041513 від 16.12.2014;

- визнати недійсним, укладені 03.03.2015 між ОСОБА_1 та ПАТ "КРАСНОПАВЛІВСЬКИЙ КХП" договори суборенди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, загальною площею 524,0240 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Асіївської сільської ради Балаклійського району Харківської області, скасувавши їх державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№20351542, 20349084, 20349993, 20349272, 20349521, 20351415, 20352077, 20349875, 20351855, 20352567, 20351717, 20351980, 20349761, 20350117, 20349643, 20350352, 20351628, 20351653, 20349394 від 28.03.2015 та за №22682324 від 08.07.2015;

- зобов`язати ОСОБА_1 (ФГ "ТОМКО") та ФГ "ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ" повернути у власність Балаклійської міської ради Харківської області 20 земельних ділянок загальною площею 524,0240 га (кадастрові номери: 6320280400:01:000:0527 - 12,2492 га, 6320280400:01:000:0526 - 7,6822 га, 6320280400:02:000:0266 - 50,8377 га, 6320280400:04:000:0583 - 17,0636 га, 6320280400:05:000:0557 - 65,3559 га, 6320280400:02:000:0267 - 7,1788 га, 6320280400:01:000:0525 - 6,0675 га, 6320280400:05:000:0555 - 6,3591 га, 6320280400:02:000:0265 - 8,3644 га, 6320280400:01:000:0522 - 9,6048 га, 6320280400:01:000:0521 - 5,0371 га, 6320280400:01:000:0520 - 53,9184 га, 6320280400:01:000:0519 - 37,6478 га, 6320280400:02:000:0262 - 65,4008 га, 6320280400:01:000:0518 - 52,6895 га, 6320280400:02:000:0261 - 51,8794 га, 6320280400:01:000:0523 - 42,2551 га, 6320280400:05:000:0556 - 7,8761 га, 6320280400:05:000:0554 - 4,2704 га, 6320280400:01:000:0524 - 12,2862 га).

Підготовче засідання 22.09.2026 у справі №610/1863/17 було відкладено на 29.09.2026 о 14:00 год.

24.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Томка А.І. надійшли заперечення на письмові пояснення Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (вх. №23597/26), а також заява про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №23603/26).

29.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Ізюмської окружної прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду (вх. №23910/26).

Присутній у підготовчому засіданні 29.09.2026 представник відповідача-2,4,5 підтримав подану заяву про залишення позовної заяви без розгляду та просив суд її задовольнити.

У підготовчому засіданні 29.09.2026 прокурор проти залишення позовної заяви без розгляду заперечував та просив суд відмовити у відповідній заяві відповідача-2.

Вирішуючи подану відповідачем-2 заява про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

Прокурор у справі, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, на його думку, розпорядилося спірними земельними ділянками з порушенням вимог законодавства та є відповідачем у цій справі, а прокурор пред`являє позов самостійно.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 174 ГПК України у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог господарського процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

У відповідності до положень статті 29 ГПК України (в редакції станом на момент звернення прокурора з даним позовом) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з частиною четвертої статті 53 ГПК України (редакції станом на час розгляду даної справи) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Як вбачається відповідач в своєму клопотанні про залишення позову без розгляду посилається на норму п.1ч.1 ст. 226 ГПК України.

Проте, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, зазначено, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК .

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор, оскільки прокурором визначено відповідачем відповідний орган.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

В даній справі прокурор звертаючись із позовом до суду на обґрунтування підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, співвідповідач у цій справі, відповідно до вимог чинного законодавства мало діяти в інтересах держави, проте само вчинило дії, які негативно впливають на інтереси держави, тому прокурор самостійно звернувся до суду із цим позовом.

У відповідності до пункту д-1 частини першої статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: звернення до суду з позовами про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок державної, комунальної власності.

Згідно з підпунктом 30 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (чинного станом на дату звернення з даним позовом до суду) Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі, зокрема, дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області хоча і наділене повноваженнями щодо здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства та саме цим органом були виявлені відповідні порушення, не наділене законом повноваженнями на звернення до суду з позовом, предметом якого є визнання незаконними наказів про надання в оренду земельних ділянок та про визнання недійсними договорів оренди (суборенди) земельних ділянок у спірних правовідносинах.

Таким чином, у спірних правовідносинах відсутній орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями самостійно звернутися до суду саме з позовом про захист інтересів держави у спосіб, обраний прокурором у даній справі. За таких обставин прокурор правомірно звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави.

Окрім цього суд враховує, що відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Як у пункті 73 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, так і в пункті 6.66 постанови від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду уточнила, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах.

З огляду на встановлену відсутність такого органу дотримання процедури попереднього повідомлення, передбаченої для випадку нездійснення або неналежного здійснення захисту компетентним органом, не було необхідною передумовою звернення прокурора до суду, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №925/1133/18.

При цьому суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 визнано неконституційними окремі приписи абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині представництва прокурором інтересів держави у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням їх захисту компетентним органом, із встановленням втрати ними чинності з 01.01.2027.

Відтак до настання визначеного Конституційним Судом України моменту втрати чинності відповідні приписи формально залишаються складовою чинного законодавчого регулювання, а оцінка правовідносин, які виникли в цей період, не може здійснюватися без врахування встановленого самим Конституційним Судом темпорального режиму дії його Рішення.

Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 з врахуванням встановленого ним самим порядку втрати чинності відповідними приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 139 постанови від 10.12.2025 у справі №344/12305/18, не дає підстав для автоматичного висновку про відсутність у прокурора повноважень на звернення з цим позовом.

Суд зауважує, що Конституційний Суд України постановив у своєму рішенні (ч.9), що згідно з частиною першою статті 97 Закону України „Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України у рішенні може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України вважає за потрібне реалізувати своє повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, та відтермінувати втрату ними чинності після ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України враховує передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходить із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Конституційний Суд України також вважає за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже, суд дійшов висновку, що навіть після набрання чинності з 01.01.2027 окремими приписами абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, які визнані неконституційними, буде застосовуватися загальне правило, викладене у ч. 4 резолютивної частини вказаного рішення КС, в якому зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Таким чином, враховуючи, що у контексті даної справи правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді виникли під час чинності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону (станом на момент звернення до суду з відповідним позовом абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону не втратив чинності), відтак вони продовжують існувати після втрати ними чинності на підставі рішення суду конституційної юрисдикції, що ухвалено 03.12.2025.

У постанові від 08.07.2026 у справі №910/16365/25 Верховний Суд, за обставин цієї справи, погодився з висновком про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, зокрема, з огляду на те, що звернення прокурора до компетентних органів та подання позову відбулися після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025та з урахуванням положень частин шостої, сьомої статті 11 ГПК України.

Проте, по-перше у справі №910/16365/25 прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі відповідних органів уповноважених державою здійснювати відповідні функції, натомість у справі, що розглядається, прокурор звернувся як самостійний позивач.

По-друге, у відповідній постанові зазначено, що звернення прокурора до компетентних органів та подання позову відбулися після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025, проте в даній справі прокурор звернувся до суду у 2017 році, тобто до ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України.

З огляду на це, посилання відповідача-2 ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 08.07.2026 у справі №910/16365/25 судом також не приймається до уваги, оскільки обставини цієї справи не є релевантними щодо обставин справи, яка розглядається.

Тому, сам по собі факт ухвалення 03.12.2025 Рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2025, за умови, що визнані неконституційними приписи відповідно до прямо визначеного Конституційним Судом порядку втрачають чинність лише з 01.01.2027, не є безумовною та самодостатньою підставою для висновку про відсутність у прокурора представницьких повноважень у кожній справі, розпочатій до прийняття відповідного рішення, а вирішення такого питання потребує оцінки конкретних обставин виникнення відповідних правовідносин, характеру інтересу держави, статусу компетентного органу та фактичної поведінки цього органу щодо захисту відповідного інтересу.

Суд встановив, що у даній справі прокурор обґрунтував представництво інтересів держави в суді як того вимагає статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Слід зазначити, що пред`являючи позов у вказаній справі ще у 2017 році, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму захисту інтересів держави у земельній сфері.

З огляду на це, твердження відповідача-2 про недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави та недотримання ним порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", не враховує фактичних обставин цієї справи та правової природи підстав, з яких прокурор набув процесуального статусу позивача, а тому відхиляються судом.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для залишення даного позову Ізюмської окружної прокуратури без розгляду, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.

Керуючись статтями 4, 53, 174, 226, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Повну ухвалу підписано 01.10.2026.

СуддяН.С. Добреля