Рішення № 140230007, 21.09.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. Справа № 918/797/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великоомелянської сільської ради

до фізичної особи-підприємця Юнчика Михайла Олександровича,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Кіріченко Людмили Олександрівни,

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

у судовому засіданні приймали участь:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Мартинов О.Ю.;

від третьої особи - не з`явився;

від прокуратури - Головчак В.В.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У судовому засіданні 21 вересня 2026 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2026 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Великоомелянської сільської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Юнчика Михайла Олександровича (далі - відповідач), в якій просить усунути перешкоди власнику - Великоомелянській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Великоомелянської сільської ради (код ЄДРПОУ 04387154, вул. Шевченка, 79, с. Велика Омеляна, 35360) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га, шляхом:

- зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) знести розміщений на вказаній земельній ділянці об`єкт самочинного будівництва - рибацький будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2090656656246;

- скасування рішення державного реєстратора Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області Насанович Н.А. за індексним № 52457563 від 01.06.2020, з одночасним скасуванням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведеної на підставі цього рішення державної реєстрації за Кіріченко Людмилою Олександрівною прав на рибацький будинок, в складі якого перебувають гідротехнічні споруди (з відкриттям розділу щодо внесення змін об`єкта речових прав) та, як наслідок, подальшої державної реєстрації за Юнчиком Михайлом Олександровичем прав на рибацький будинок, в складі якого перебувають гідротехнічні споруди, за адресою: АДРЕСА_2 , з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 2090656656246;

- визнання за Великоомелянською сільською радою права власності на гідротехнічні споруди, що знаходяться в межах територіальної громади на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га, а саме: споруда, водопропускна труба І, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба ІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба IV, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба V, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VI, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VII, додаткові відомості: металева.

Також керівник Рівненської окружної прокуратури просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 7 262 грн 20 коп.

Крім того в прохальній частині позовної заяви міститься клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кіріченко Людмили Олександрівни ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

До позовної заяви керівником Рівненської окружної прокуратури долучено платіжну інструкцію від 12 червня 2026 року № 1268 (внутрішній номер 515811864) про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 7 262 грн 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено порушення вимог природоохоронного законодавства України у вигляді недотримання режиму використання земель прибережних захисних смуг, невиконання встановлених щодо такого об`єкта обмежень в обсязі, передбаченому законом, а також здійснено протиправну реєстрацію за собою права приватної власності на гідротехнічні споруди, які споруджені та призначені для обслуговування водного об`єкта, розташованого на земельній ділянці комунальної форми власності.

Ухвалою суду від 29 червня 2026 року позовну заяву керівника Рівненської окружної прокуратури залишено без руху та встановлено керівнику Рівненської окружної прокуратури строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 (п`ять) днів з дня вручення даної ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів про доплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 725 грн 00 коп.

30 червня 2026 року від керівника Рівненської окружної прокуратури через систему "Електронний суд" надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 29.06.2026 року з додатком, до якої додано платіжну інструкцію від 30 червня 2026 року № 1405 (внутрішній номер 519962754) про доплату судового збору за подання даної позовної заяви в розмірі 725 грн 00 коп.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року позовну заяву керівника Рівненської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання на 24 серпня 2026 року на 12:15 год. Крім того вказаною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено Кіріченко Людмилу Олександрівну (далі - третя особа).

10 липня 2026 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема відповідач зазначає, що листом № 481/02-21 від 5 червня 2026 року Великоомелянська сільська рада повідомила Рівненську окружну прокуратуру про те, що за результатами перевірки наявних у Великоомелянській сільській раді документів нею упродовж 2003-2026 років не приймалися рішення щодо надання дозволів на будівництво, реконструкцію об`єктів нерухомого майна чи гідротехнічних споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001. Також у сільській раді відсутні відомості щодо надання погоджень на проектування об`єктів будівництва, затвердження проектної документації або надання письмової згоди власника земельної ділянки на здійснення будівельних робіт на зазначеній земельній ділянці. Разом з цим відповідач зазначає, що Великоомелянською сільською радою повідомлено Рівненську окружну прокуратуру про те, що нею було вжито заходів, направлених на відновлення її прав шляхом звернення до Господарського суду Рівненської області з позовом про скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна, розірвання договорів оренди земельної ділянки та водного об`єкта, а також їх повернення. За наслідками звернення, Господарським судом Рівненської області було порушено провадження у справі № 918/802/24 за вищезазначеним позовом. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.01.2025 року у справі № 918/802/24 позовні вимоги Великоомелянської сільської ради було задоволено частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року, укладений між Рівненської районною державною адміністрацією та Мичко Едуардом Володимировичем; розірвано договір оренди водного об`єкта від 28 квітня 2005 року, укладений між Рівненської районною державною адміністрацією та ФОП Юнчиком Михайлом Олександровичем; зобов`язано Мичка Едуарда Володимировича повернути у комунальну власність Великоомелянської сільської ради земельну ділянку загальною площею 23,5 га, кадастровий номер 5624682001:01:006:0001, розташовану на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району, яка передана на підставі договору № 1-1588 від 22 серпня 2003 року, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому її одержано в оренду; зобов`язано ФОП Юнчика Михайла Олександровича повернути у комунальну власність Великоомелянської сільської рад водний об`єкт, площею водного дзеркала 18,93 га, який розташований на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району (35360, с. Велика Омеляна, вул. Шевченка, 79, код 04387154) за актом здачі-приймання. У вимогах в частині позову про скасування права власності Юнчика Михайла Олександровича на рибацький будинок набутий 18 грудня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу від № 1863 відмовлено. Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2025 року рішення Господарського суду Рівненської області від 13.01.2025 року у справі № 918/802/24 залишено без змін. Тобто, відповідач зазначає, що органом місцевого самоврядування вживались заходи, направлені на захист його прав та інтересів, відтак прокурором не доведено факт бездіяльності уповноваженого органу, що спонукало прокурора самостійно звертатись з позовом до суду. Відповідно до принципів змагальності, встановлених статтею 13 ГПК, позивач повинен довести в чому полягає бездіяльність Великоомелянської сільської ради, адже органом місцевого самоврядування вживались всіх заходів протягом розумного строку й до того, як було отримано лист заступника керівника Рівненської окружної прокуратури № 0-56-4554ВИХ-26 із наданням доказів вжиття заходів і результатів такого вжиття. Відповідач вважає, що формування прокурором позовних вимог відмінних від тих, що були предметом розгляду господарським судом у справі № 918/802/24 не є наслідком прояву бездіяльності органу місцевого самоврядування. При цьому відмінність позовних вимог полягає у вимозі скасувати відсутнє право власності Кіріченко Людмили Олександрівни на рибацький будинок, в складі якого перебувають гідротехнічні споруди (з відкриттям розділу щодо внесення змін об`єкта речових прав) та, як наслідок, скасування права власності на рибацький будинок за Юнчиком Михайлом Олександровичем, що по суті зводяться до позбавлення відповідача права власності на рибацький будинок. Крім того відповідач зазначає, що 18 грудня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу від № 1863 ОСОБА_2 відчужила вищевказане нерухоме майно на користь Юнчика М.О. Таким чином, як зазначає відповідач, на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником описаного вище майна є Юнчик М.О., при цьому майно не є самочинним будівництвом, оскільки на підставі частини 5 статті 376 ЦК України пройшло легітимізацію на підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 22 листопада 2006 року у справі № 14/291. Також відповідач вважає, що позовні вимоги в частині визнання права власності за територіальною громадою на вищевказані об`єкти є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів, якими підтверджується перебування у власності територіальної громади гідротехнічних споруд, що знаходяться в межах територіальної громади на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га, а саме: споруда, водопропускна труба І, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба ІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба IV, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба V, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VI, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VII, додаткові відомості: металева. Також відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що позивачем втрачено документ, що посвідчує право власності на гідротехнічні споруди, що знаходяться в межах територіальної громади на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га, а саме: споруда, водопропускна труба І, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба ІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба IV, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба V, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VI, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VII, додаткові відомості: металева.

16 липня 2026 року від Рівненської окружної прокуратури через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

17 липня 2026 року від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24 серпня 2026 року строк підготовчого провадження у справі продовжено з ініціативи суду на 30 днів до 28 вересня 2026 року включно та відкладено підготовче засідання на 7 вересня 2026 року на 10:10 год.

Після підготовчого засідання, 24 серпня 2026 року від керівника Рівненської окружної прокуратури через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява від 24.08.2026 року № 50-56-7612вих-26 про зміну предмета позову, в якій просив усунути перешкоди власнику - Великоомелянській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Великоомелянської сільської ради (код ЄДРПОУ 04387154, вул. Шевченка, 79, с. Велика Омеляна, 35360) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га, шляхом:

- зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) знести розміщений на вказаній земельній ділянці об`єкт самочинного будівництва - рибацький будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2090656656246;

- скасування рішення державного реєстратора Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області Насанович Н.А. за індексним № 52457563 від 01.06.2020, з одночасним скасуванням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведеної на підставі цього рішення державної реєстрації за Кіріченко Людмилою Олександрівною прав на рибацький будинок, в складі якого зареєстровано гідротехнічні споруди, із закриттям розділу щодо внесення змін об`єкта речових прав та, як наслідок, подальшої державної реєстрації за Юнчиком Михайлом Олександровичем прав на рибацький будинок, в складі якого перебувають гідротехнічні споруди, за адресою: вул. Рольщикова, 12-Д, с. Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 2090656656246;

- визнати за Великоомелянською сільською радою право власності на гідротехнічні споруди, що знаходяться на водному об`єкті, розташованому на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001, площею 23,5 га, на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, а саме: греблі ґрунтові: довжина - 2200 м, середня висота - 1.2 м, ширина гребеня - 3...5 м; огороджувальні дамби довжиною 2200 м, основна дамба шириною по верху - 8,0 м, довжина - 180 м, водоскидні споруди типу "Монах" (металева труба, обладнана дерев`яними шандорами) з діаметром труб від 25 до 150 мм: споруда, водопропускна труба І, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба IV, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба V, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VI, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VII, додаткові відомості: металева.

Також керівник Рівненської окружної прокуратури просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 7 987 грн 20 коп.

7 вересня 2026 року від Великоомелянської сільської ради через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій просить розглянути справу за відсутності представника Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Ухвалою суду від 7 вересня 2026 року заяву керівника Рівненської окружної прокуратури від 24.08.2026 року № 50-56-7612вих-26 про зміну предмета позову прийнято до розгляду. Крім того вказаною ухвалою підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 вересня 2026 року.

У судовому засіданні 21 вересня 2026 року прокурор у справі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням поданої заяви про зміну предмета позову, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 21 вересня 2026 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Позивач у судове засідання 21 вересня 2026 року не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 07.09.2026 року, до електронного кабінету Великоомелянської сільської ради (а.с. 217). В той час 21 вересня 2026 року від Великоомелянської сільської ради через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій просить розглянути справу за відсутності представника Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Крім того третя особа у судове засідання 21 вересня 2026 року також не з`явилася, про дату, час і місце даного засідання повідомлялася належним чином, в той час ухвала суду від 7 вересня 2026 року, відправлена третій особі на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві: 33000, м. Рівне, вул. Вербова, буд. 37, кв. 37, повернулася до суду із відміткою на конверті про невручення: "одержувач відсутній за вказаною адресою".

Згідно із п. п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

У той же час повторне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Великоомелянської сільської ради та ОСОБА_2 .

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рівненською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження № 47 від 27 січня 2003 року укладено договір оренди землі від 22 серпня 2003 року з Мичком Е.В., за умовами якого, орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, що розташована на території Великоомелянської сільської ради строком на 49 років, загальною площею 23,5 га, в тому числі: під ставками - 14,65 га, під канавами - 0,46 га, під дамбами - 3,87 га, під болотом - 4,52 га (пункти 1.1., 2.2).

Відповідно до довідки про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці від 6 грудня 2003 року № 2760-п, виданої Рівненським районним відділом земельних ресурсів Рівненського обласного управління земельних ресурсів, земельній ділянці площею 23,5 га з цільовим призначенням - 2.1, яка передана в оренду строком на 49 років Мичку Е.В. на підставі розпорядження від 27 січня 2003 року № 47, присвоєно кадастровий номер 56:246:820:01:01:006:0001.

Згідно з пунктом 2.1. договору оренди землі від 22 серпня 2003 року слідує, що земельна ділянка передається для рибогосподарських потреб.

Приписами пункту 3.2. договору оренди землі від 22 серпня 2003 року передбачено обов`язки орендаря, зокрема: використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди, додержуватись екологічної безпеки землекористування та збереження якості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, додержуватися режиму використання водоохоронної зони, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони та територій, які особливо охороняються, виконувати обов`язки відповідно до умов договору оренди, Земельного і Водного кодексів України.

У відповідності до пункту 2.5. договору оренди землі від 22 серпня 2003 року, в разі його припинення або розірвання орендар зобов`язувався повернути орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

При цьому, 25 травня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір суборенди землі.

Пунктом 1.1. договору суборенди землі від 25 травня 2004 року визначено, що Мичко Е.В. передав, а Юнчик М.О. набув право на суборенду земельної ділянки водного фонду, що знаходиться на території Великоомелянської сільської ради загальною площею 23,5 га, в тому числі: під ставками - 14,65 га, під канавами - 0,46 га, під дамбами - 3,87 га, під болотом - 4,52 га.

З пункту 2.1. договору суборенди землі від 25 травня 2004 року слідує, що земельна ділянка передається для рибогосподарських потреб.

Пунктом 2.2. договору суборенди землі від 25 травня 2004 року передбачено, що договір укладається на термін - до закінчення строку, визначеного договором оренди цієї земельної ділянки, посвідченого Рівненською районною державною нотаріальною конторою 22 серпня 2003 року. Строк суборенди в односторонньому порядку зміні не підлягає.

Згідно з пунктом 2.5. договору суборенди землі від 25 травня 2004 року в разі його припинення або розірвання Юнчик М.О. зобов`язувався повернути Мичку Е.В. земельну ділянку в стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.

Крім того 28 квітня 2005 року між Рівненською районною державною адміністрацією та Юнчиком М.О. укладено договір оренди водного об`єкту, згідно якого Рівненська РДА надала, а ОСОБА_1 прийняв в тимчасове платне користування на умовах оренди водний об`єкт на території Великоомелянської сільської ради для риборозведення.

У пункті 1.2. договору оренди водного об`єкту від 28 квітня 2005 року наведено характеристики об`єкта оренди, а саме: загальна площа земель водного фонду - 23,5 га, в тому числі: під ставками - 18,93 га, під гідротехнічними спорудами - 3,87 га, водостоки штучні - 0,46 га, відкриті заболочені землі - 0,24 га. Також, у характеристиці об`єкта оренди окремо наведено наявність (склад) гідротехнічних споруд, їх стан: земляна гребля та водоскидні споруди в задовільному стані. Окрім іншого, у характеристиці об`єкта оренди вказано про необхідність винесення в натуру та встановлення вказівних знаків меж охоронної зони та прибережної смуги.

Відповідно до пункту 7.1. договору оренди водного об`єкту від 28 квітня 2005 року, договір укладено на 49 років.

Розділом 3 договору оренди водного об`єкту від 28 квітня 2005 року визначено права та обов`язки орендаря, зокрема, підпунктом 3.2.2. орендаря зобов`язано: використовувати наданий йому у користування на умовах оренди водний об`єкт за цільовим призначенням, відповідно до умов Договору; своєчасно і якісно проводити поточний ремонт гідроспоруд, не допускати умисного їх пошкодження; регулярно проводити рибоводно-меліоративні заходи на водному об`єкті; роботи по спорожненню та наповненню водойм проводити згідно з затвердженими правилами експлуатації та дозволом на спецводокористування; утримувати в належному стані прибережну захисну смугу водного об`єкта, здійснювати заходи щодо забезпечення режиму її охорони у відповідності з вимогами Водного кодексу України, за згодою з Великоомелянською сільською радою винести в натуру межі водоохоронної зони та прибережної смуги і встановити вказівні знаки; виконувати інші вимоги щодо використання водного об`єкта згідно з чинним законодавством.

Згідно з підпунктом 3.2.13. договору оренди водного об`єкту від 28 квітня 2005 року передбачено, що після закінчення договору оренди, орендарю необхідно повернути орендований водний об`єкт в стані не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав його в оренду.

Пунктом 8.2. договору оренди водного об`єкту від 28 квітня 2005 року визначено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний у разі невиконання сторонами їх обов`язків, передбачених пунктами 3.2., 4.2. договору.

В подальшому, у 2009 році Приватним підприємством "Інвіеко-Захід" виготовлено Паспорт вищевказаного водного об`єкта.

У пункті 10 Розділу 1 зазначеного Паспорта наявні характеристики споруд: греблі ґрунтові: довжина - 2200 м, середня висота - 1.2 м, ширина гребеня - 3...5 м.; водоскиди типу "Монах" - 7 шт. Відповідно до характеристики та технічного стану споруд слідує, що для зарегулювання та підтримання на заданому рівні об`єму води в складі ставка функціонують огороджувальні дамби довжиною 2200 м, основна дамба шириною по верху - 8.0 м, довжина - 180 м, водоскидні споруди типу "Монах" (металева труба, обладнана дерев`яними шандорами) з діаметром труб від 25 до 150 мм.

Скид води здійснюється через водоскидні споруди типу "Монах", загальний стан споруд - задовільний (Розділ 5 Паспорта водного об`єкта).

У Розділі 6 Паспорта водного об`єкта наведено рекомендації щодо використання водного об`єкта, саме з метою запобігання забруднення води, з прилеглих територій рекомендовано відвести у встановленому порядку прибережну захисну смугу та встановити відповідні водоохоронні знаки.

При цьому, 22 грудня 2006 року Юнчиком М.О. зареєстровано право власності на рибацький будинок площею 24,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою для реєстрації слугувало рішення Господарського суду Рівненської області від 22 листопада 2006 року у справі №14/291, згідно якого за Юнчиком М.О. визнано право власності на самочинне будівництво - рибацький будинок площею 24,5 кв.м.

Також, відповідно до вказаного рішення суду слідує, що самочинне будівництво - рибацький будинок знаходиться на орендованій земельній ділянці водного фонду, площею 23,5 га, згідно договору оренди землі від 22 серпня 2003 року, укладеного між Рівненською районною державною адміністрацією та ОСОБА_3 , та яку 25 квітня 2004 року передано у суборенду ОСОБА_1 .

В подальшому, 29 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та Кіріченко Л.О. укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований в реєстрі за № 4312 .

Відповідно до пункту 1 вказаного договору слідує, що його предметом є рибацький будинок загальною площею 41,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 травня 2020 року за номером відомостей про речове право - 36697380, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 2090656656246, за ОСОБА_2 зареєстровано рибацький будинок, загальною площею 41,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (індексний номер 52457563).

Також, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що складовими частинами об`єкта нерухомого майна: рибацький будинок, загальною площею 41,7 кв.м. є: споруда, водопропускна труба І, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба ІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба IV, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба V, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VI, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VII, додаткові відомості: металева.

Вказаний об`єкт нерухомого майна із складовими частинами знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 комунальної форми власності.

Підставою для вказаної реєстрації слугував договір купівлі-продажу від 29 грудня 2006 року № 4318 та технічний паспорт, виготовлений станом на 25 травня 2020 року.

При цьому, Кіріченко Л.О. на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2020 року № 1863 відчужила вищевказане нерухоме майно знову на користь Юнчика М.О.

Таким чином, на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником описаного вище самочинного будівництва на земельній ділянці водного фонду комунальної форми власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га, складовими частинами якого вказано 7 гідротехнічних споруд, є Юнчик М.О.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.01.2025 року у справі № 918/802/24, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 року, позов Великоомелянської сільської ради до Мичка Е.В., ФОП Юнчика М.О., за участі третьої особи - Рівненської районної державної адміністрації, щодо розірвання договорів оренди водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду, а також їх повернення задоволено частково. Зокрема, розірвано договір оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року та договір оренди водного об`єкта від 28 квітня 2005 року. Зобов`язано відповідача Мичка Е.В. повернути у комунальну власність земельну ділянку загальною площею 23,5 га, кадастровий номер 5624682001:01:006:0001, розташовану на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району, яка передана на підставі договору № 1-1588 від 22 серпня 2003 року, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому її одержано в оренду. Зобов`язано відповідача Юнчика М.О. повернути у комунальну власність водний об`єкт, площею водного дзеркала 18,93 га, який розташований на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району за актом здачі-приймання.

Так, приймаючи відповідне рішення, суд зазначив, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га розміщено будівлю площею 24,5 кв.м., яка є самочинним будівництвом, що свідчить про порушення ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України та, в свою чергу, є порушенням пункту 2 розділу 3.2. договору оренди земельної ділянки від 22 серпня 2003 року.

Судами обох інстанцій у справі № 918/802/24 також вказано про те, що враховуючи факт порушення договорів оренди як землі, так і водного об`єкта, зокрема, шляхом здійснення самочинного будівництва при прямій забороні таких дій Законом України "Про оренду землі", Водним кодексом України, а також самими договорами оренди, враховуючи, що самочинне будівництво здійснене на землях водного фонду, у прибережній захисній смузі, яка є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та має пряму заборону на будівництво будь-яких споруд, договір оренди землі та договір оренди водного об`єкта підлягає розірванню.

Крім того судом зазначено, що рішення Господарського суду Рівненської області від 22 листопада 2006 року у справі № 14/291 встановлює, що об`єкт є самочинним будівництвом, належить Юнчику М.О., однак не встановлює правомірності здійснення будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га, будівлі площею 24,5 кв.м.

Суд констатував, що питання наявності відповідних дозволів не досліджувалось, контролюючі органи та органи місцевого самоврядування не залучались та, що після винесення рішення суду про визнання відповідача власником вказаного майна, також було проведено самовільну добудову і у двоє збільшено площу самочинного будівництва - рибацького будинку.

Суд першої інстанції, з яким в подальшому погодився апеляційний суд, вказав, що згідно договору водного об`єкта від 28 квітня 2005 року ОСОБА_1 передано в оренду за актом здачі-приймання водний об`єкт на території сільської ради площею 18,93 га, об`ємом 331,5 тис.м. куб., без семи водоскидів типу "Монах".

При цьому, на даний час згідно даних Державного реєстру прав на нерухоме майно, складовими частинами об`єкта нерухомого майна - рибацький будинок, загальною площею 41,7 кв.м. є: споруда, водопропускна труба І, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба ІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба IV, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба V, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VI, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VII, додаткові відомості: металева. Вказаний об`єкт нерухомого майна із складовими частинами знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності.

Крім того судом було зазначено, що водоскидні (водопровідні) споруди не можуть бути складовою нерухомого майна - рибацького будинку (головної речі), оскільки не призначені для його обслуговування, і не пов`язані з ним спільним призначенням. При цьому, суд зауважив, що відомості про наявність гідротехнічних споруд (водоскидні споруди, труби металеві в кількості 7 шт.) містяться в договорі оренди водного об`єкта та в паспорті на водний об`єкт.

За таких обставин, у справі № 918/802/24 суд виснував, що спірні гідротехнічні споруди (водопропускні (водоскидні) труби) в дійсності є комунальною власністю, хоч і досі не зареєстровані у передбачений чинним законодавством спосіб за органом місцевого самоврядування, а Великоомелянська об`єднана територіальна громада виступає законним власником цього майна.

З урахуванням вказаних обставин, прокурором прийнято рішення про вжиття заходів представницького характеру з метою захисту прав та інтересів Великоомелянської територіальної громади в особі сільської ради.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 року у справі № 822/1169/17.

У ст. ст. 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст. ст. 4, 5 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18, "знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі" (пункт 84 постанови).

Як зазначає прокурор, в результаті незаконного самочинного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:035:0092, було порушено права та майнові інтереси законного власника землі - Великоомелянської територіальної громади в особі Великоомелянської сільської ради, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатись нею.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Крім того, з урахуванням ст. ст. 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст. ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Великоомелянська сільська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на підвідомчій території.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Беззаперечно, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, що перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17.

За змістом ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17.07.2018 року у справі № 804/6296/15, від 17.07.2019 року у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 року у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а.

Враховуючи висновок про застосування норм права, викладений у п.п. 77-81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, слід зазначити, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Рівненська окружна прокуратура на виконання вимог, встановлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 вказаного Закону, листом від 15.05.2026 року № 50-56-4554ВИХ-26 повідомила Великоомелянську сільську раду про існування факту порушення інтересів держави, що полягає у самочинному будівництві в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту та протиправній реєстрації права приватної власності щодо гідротехнічних споруд як складової частини іншого об`єкта нерухомого майна на землях територіальної громади.

З відповіді Великоомелянської сільської ради від 05.06.2026 року № 481/02-21 встановлено, що останньою на даний час заходи реагування за вказаними фактами не вживались.

Зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави.

Враховуючи, що вказані інтереси дотепер залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Великоомелянської сільської ради.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт не звернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.

Таким чином, незалежно від причин не звернення до суду Великоомелянської сільської ради, сам факт цього не звернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Отже, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади як власника відповідної землі не вжито, що свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Окрім цього прокурор зазначає, що дана позовна заява стосується питання, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки розміщення самочинного будівництва за відсутності на те будь-яких правових підстав на земельній ділянці водного фонду комунальної форми власності, у тому числі, проведення реєстрації прав на нього включно з гідротехнічними спорудами, що розташовані на такій ділянці, позбавляє територіальну громаду реалізації правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє користуватись та розпоряджатись своїм майном повноцінно.

Звернення прокурора до суду у даному випадку спрямоване на задоволення суспільної потреби не лише у поновленні порушених прав власника землі, а також у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - дотримання вимог природоохоронного законодавства, а також законодавства щодо будівництва об`єктів нерухомого майна, набуття прав на них тощо.

Враховуючи наведене, суд вважає, що прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив позивача за пред`явленим ним до суду позовом.

Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).

Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

При цьому, будівництво об`єктів нерухомості являє собою взаємопов`язану діяльність різних суб`єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об`єкта будівництва, яка включає різні аспекти і етапи будівництва.

Право на забудову виникає у особи, яка спочатку набула права на земельну ділянку на законних підставах.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 375 Цивільного кодексу України виключно власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельним кодексом України (ст. ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 122, 123, 125, 126), а також іншими законами, що видані відповідно до них (Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України тощо).

Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 35), постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 року у справі № 908/2388/21).

Статтею 331 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених ст.ст. 26-32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Як визначено у ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Правові наслідки самочинної забудови, встановлюються ст. 376 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 18.02.2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 року у справі № 202/3520/16-ц, від 17.12.2025 року у справі № 908/2388/21.

Об`єкт нерухомості - рибацький будинок, що знаходиться за адресою: вул. Рольщикова, 12Д, село Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області, по суті є об`єктом самочинного будівництва, про що свідчить наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи № 918/802/24 підтверджено, що рішення Господарського суду Рівненської області від 20.11.2006 року у справі № 14/291 встановлює, що об`єкт, який є самочинним будівництвом, належить Юнчику М.О., однак не встановлює правомірності здійснення будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га будівлі площею 24,5 кв.м.

Також, згідно з інформацією Державної екологічної інспекції Поліського округу від 14.12.2023 року № 4517/4/1-06 на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 та площею 23,5 га розміщено будівлю площею 24,5 кв.м., що свідчить про порушення ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України.

При цьому, в ході дослідження доказів та обставин справи № 918/802/24 судом з`ясовано, що будь-які дозволи на будівництво нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га жодними суб`єктами не отримувалися, письмова згода власника земельної ділянки на зведення жилих, виробничих, культурно-побутових та інші будівель і споруд, у тому числі на будівництво (реконструкцію) водогосподарських споруд не надавалася.

Окрім того здійснивши будівництво на частині орендованої земельної ділянки, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, щодо якої встановлений особливий правовий режим використання, ОСОБА_1 тим самим спричинив її нецільове використання і порушив вимоги земельного і екологічного законодавства, що є недопустимим.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу, вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16 та від 30.08.2022 року у справі № 904/1427/21).

Важливим також є те, що обставини, встановлені у справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування.

Таким чином, преюдиційно встановлено, що вказаний спірний об`єкт розміщено на земельній ділянці комунальної форми власності, яка ніколи для будівництва та розміщення об`єкту нерухомого майна (рибацького будинку) не виділялась, такий об`єкт збудовано без відповідних погоджень та дозвільних документів, чим порушуються права власника земельної ділянки - Великоомелянської об`єднаної територіальної громади в особі Великоомелянської сільської ради щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою, на якій знаходиться такий об`єкт.

При цьому, правовий режим об`єкта будівництва, яке є самочинним, не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Більше того, на даний момент власник зазначеного рибацького будинку - ОСОБА_1 навіть не має законного права користування відповідною земельною ділянкою, оскільки, як вже було зазначено, договори оренди як землі, так і водного об`єкта було розірвано в судовому порядку.

У постанові від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

Варто зауважити, що Земельний кодекс України (ст. 120) та чинне законодавство не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній, тим паче, набуття прав на неї на позаконкурентних засадах.

Окрім того відповідачем допущено порушення вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства України у вигляді недотримання режиму використання земель прибережних захисних смуг, невиконання встановлених щодо об`єкта оренди обмежень в обсязі, передбаченому законом.

Так, за встановленими у справі № 918/802/24 обставинами, ще 16 жовтня 2023 року комісією в складі: начальника відділу з питань архітектури, благоустрою та земельних відносин, спеціаліста-землевпорядника, трьох депутатів, начальника відділу правового забезпечення Великоомелянської сільської ради, начальника відділу державного екологічного нагляду (контрою) земельних ресурсів та надр Управління державного екологічного нагляду (контролю) природних ресурсів та промислового забруднення Рівненської області, старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції Поліського округу, поліцейського офіцера громади, створеною на підставі розпорядження сільського голови від 16 жовтня 2023 року № 105-ОД, проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 та складено акт обстеження.

Згідно вказаного акту слідує, що на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно: будівля, яке є самочинно збудована. Крім того, поряд з водоймою влаштовано несанкціоноване місце видалення твердих побутових відходів. Також вказано, що водний об`єкт заростає чагарником та іншою болотною рослинністю, місця для купання та напування худоби відсутні, спорожнення водойми не проводились.

В ході огляду встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га наявне нерухоме майно: двоповерхова будівля, яка знаходиться на відстані 6,02 метри від урізу води. Також на водному об`єкті знаходяться водоскидні металеві труби в кількості 7 штук, інших водопропускних (водоскидних) споруд не виявлено. Крім того на вказаній земельній ділянці водного фонду наявне несанкціоноване місце видалення твердих побутових відходів орієнтовною площею 20 кв.м., межі водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в натуру не винесені, межових знаків не виявлено.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 Водного кодексу України визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Як свідчить судова практика, зокрема постанова Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 904/5974/16, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Відповідно до ст. 89 Водного кодексу України (в редакції 2003 року, чинної на момент укладення договору оренди землі від 22.08.2003 року) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Аналогічні обмеження викладені і в ст. 61 Земельного кодексу України, зокрема, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Тобто у межах прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

У зв`язку з наведеним, основною у даному спорі є позовна вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно хоч і зареєстроване за відповідачем згідно рішення суду про визнання на нього права власності, проте така забудова була і є апріорі неможливою на земельній ділянці водного фонду, комунальної власності, більше того - у прибережній захисній смузі, та, на яку у відповідача відсутнє будь-яке речове право.

Згідно з ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно з нормою ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 Цивільного кодексу України).

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам. Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки (п. 109-114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 року у справі № 908/2388/21).

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (ч. 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, (ст. 212 Земельного кодексу України).

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, а саме те, що вказаний об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів (у водоохоронній зоні), земельна ділянка для його будівництва не виділялась, за змістом положень ч. ч. 1, 2, 4 ст. 376, ст. 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, саме Великоомелянська сільська рада у даному випадку наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки.

Відтак, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено таке протиправне будівництво (самочинне від самого початку), у даній ситуації є саме вимога про знесення об`єкта будівництва відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України.

До того ж, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка на даний час чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, тобто останній набувач такого об`єкта (за аналогією подібні висновки викладені у постанові ВП ВС від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (п. 171)).

Як вже було зазначено, у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 року у справі № 918/802/24 апеляційний суд вказав, що згідно договору водного об`єкта від 28 квітня 2005 року ОСОБА_1 передано в оренду згідно акту здачі-приймання водний об`єкт на території сільської ради площею 18,93 га, об`ємом 331,5 тис.м.куб., без семи водоскидів типу "Монах".

Крім того судом було зазначено, що водоскидні (водопровідні) споруди не можуть бути складовою нерухомого майна - рибацького будинку (головної речі), оскільки не призначені для його обслуговування, і не пов`язані з ним спільним призначенням. При цьому, суд зауважив, що відомості про наявність гідротехнічних споруд (водоскидні споруди, труби металеві в кількості 7 шт.) містяться в договорі оренди водного об`єкта та в паспорті на водний об`єкт.

Відповідно до пункту 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої наказом Держкоммістобудування № 252 від 19.12.1995 року, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно із ДСТУ 3517-97 "Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять" гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод.

ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні споруди. Основні положення" визначає, що гідротехнічні споруди - це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Надалі, визначення гідротехнічних споруд закріплено в Законі України "Про аквакультуру" (набрав чинності 01.07.2013 року), який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.

Цим Законом уведено поняття гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди), яким в абз. 7 ст. 1 Закону дано визначення як об`єктів нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, поверхневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Крім того згідно з ДБН В.2.4-3: 2010, п. 1.3 Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 року № 21, (далі - Положення) гідротехнічна споруда - споруда, що підпадає під вплив водного середовища, призначена для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року № 507, визначено, що споруди це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Крім того відповідно до положень ст. 107 Водного кодексу України, шкідливою дією вод є, зокрема: 1) наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; 2) руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд.

Зважаючи на те, що утворені спірними гідротехнічними спорудами штучні водойми (ставки) забезпечують як використання водного об`єкта шляхом формування та наповнення ставків, так і захист від шкідливої дії води, а саме забезпечення шляхом тримання нормального підпірного рівня води у ставку завдяки можливості водоскиду та водонапуску, попередження можливості переповнення водойми, здійснення пропусків води та спорожнення водойми.

За таких обставин, спірні гідроспоруди в силу ст. ст. 181-187 ЦК України нерозривно пов`язані з описаним вище водним об`єктом - ставом, є приналежною річчю вищевказаної водойми, тобто головної речі та, з огляду на специфіку водних ресурсів, у даному випадку виконують, у тому числі, функції запобігання шкідливій дії вод (тобто захисні функції).

Таким чином, суд у господарській справі № 918/802/24 виснував, що спірні гідротехнічні споруди (водопропускні (водоскидні) труби) в дійсності мають бути комунальною власністю, хоч і досі не зареєстровані у передбачений чинним законодавством спосіб за органом місцевого самоврядування, а Великоомелянська об`єднана територіальна громада має виступати законним власником цього майна.

Відповідно до ст. 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою речі.

У постанові Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі № 401/2975/20 зазначено, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об`єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об`єкт, який є приналежністю головної речі.

Інша постанова Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 903/906/16 містить висновок про те, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатися водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.

Відтак, вказане свідчить, що гідротехнічні споруди не є самостійним об`єктом цивільних прав та обов`язків, є приналежністю, невід`ємною частиною як водного об`єкта, так і відповідно земельної ділянки, на якій він розташований. Отже власником такого майна має бути один і той самий суб`єкт - у даному спорі це позивач в особі Великоомелянської територіальної громади.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, виключно власник вправі володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Отже, таке формальне та протиправне набуття відповідачем права власності на гідротехнічні споруди, шляхом здійснення реєстрації за собою відповідних прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, порушує права та інтереси Великоомелянської сільської ради щодо належного користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, а також штучною водоймою - ставком, що розташований на цій земельній ділянці.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (у даному випадку відповідачем), а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З матеріалів, доданих до позовної заяви вбачається, що вищевказана земельна ділянка водного фонду від початку була власністю держави, а з вересня 2021 року зареєстрована як така, що перебуває у комунальній власності, при цьому, відповідно до описаних вище договорів оренди землі та водного об`єкта, станом на дату їх укладення гідротехнічні споруди у приватній власності відповідача (чи будь яких інших осіб) не перебували.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом (тобто з 27.05.2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених Законом.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

3 дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Так, у даному випадку, правовідносини, які виникли між сторонами, є цивільно-правовими, оскільки, окрім іншого, існує спір про цивільне право, який безпосередньо зумовлений незаконною державною реєстрацією права приватної власності на гідротехнічні споруди в складі іншого нерухомого майна за Юнчиком М.О., а також необхідністю усунення перешкод власнику - Великоомелянській сільській раді у користуванні та розпорядженні комунальним майном.

Враховуючи такий правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об`єкта, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з відповідними гідротехнічними спорудами.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.03.2025 року у справі № 291/255/23.

Отже, необхідною в даному випадку, зважаючи на вищевикладене нормативне регулювання, є також позовна вимога про визнання права власності за позивачем на спірні гідротехнічні споруди, призначені для обслуговування водного об`єкту, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 56:246:820:01:01:006:0001 комунальної форми власності на території Великоомелянської територіальної громади (вул. Рольщикова, с. Велика Омеляна), а також на всі гідротехнічні споруди, включаючи огороджувальні дамби та греблі ґрунтові, оскільки останні входять до переліку комплексу гідротехнічних споруд, які знаходяться на ставку Великоомелянської територіальної громади (згідно паспорту 2009 року) і на них відсутній відповідний правовстановлюючий документ.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-VI) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 1952-VI, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону № 1952-VI, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.

Зокрема, згідно правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18 та від 07.10.2020 року у справі № 920/728/18, при дослідженні обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Відповідно до п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 року у справі № 908/2388/21 судом зазначено, що системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, а державна реєстрація визначає лише момент, з якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Як вже було зазначено, спірні гідротехнічні споруди розташовані на земельній ділянці водного фонду, а відповідач як не мав, так і не має правових підстав для набуття її у власність саме з огляду на таке їх місцерозташування, що не оцінювалося, зокрема, в судовому рішенні по справі № 14/291, яке стало підставою для першочергової реєстрації за ОСОБА_1 прав на об`єкт нерухомого майна - рибацький будинок площею 24,5 кв.м. (вул. Рольщикова, 12-Д, с. Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область).

Враховуючи наведене, оскільки гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом, не може бути відокремлена від нього без втрати цільового призначення, відповідно і не може перебувати у власності фізичних осіб, крім випадків, визначених законом.

Державна реєстрація права власності на гідротехнічну споруди за відповідачем всупереч законодавству позбавляє територіальну громаду прав на користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду.

Схожа правова позиція наведена також в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 березня 2025 року у справі № 291/255/23.

За таких обставин, спірні гідротехнічні споруди (водопропускні (водоскидні) труби) в дійсності можуть бути виключно комунальною власністю, хоч і досі не зареєстровані у передбачений чинним законодавством спосіб за органом місцевого самоврядування, а Великоомелянська об`єднана територіальна громада виступає законним власником цього майна, оскільки таке майно розташоване на земельній ділянці, котра належить їй на праві власності, а споруди призначені для обслуговування водних об`єктів, котрі не можуть перебувати у власності фізичних та юридичних осіб, оскільки є власністю відповідної територіальної громади.

На даний час об`єкт нерухомого майна: рибацький будинок, загальною площею 41,7 кв.м., складовими частинами якого є: споруда, водопропускна труба І, металева; споруда, водопропускна труба ІІ, металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, металева; споруда, водопропускна труба IV, металева; споруда, водопропускна труба V, металева; споруда, водопропускна труба VI, металева; споруда, водопропускна труба VII, металева, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем, як наслідок Великоомелянська об`єднана територіальна громада як власник водного об`єкту та земельної ділянки позбавлена можливості здійснювати контроль як за водогосподарськими заходами щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії вод.

Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952-VI визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, окрім іншого, заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-VI).

Згідно з п. 40 Порядку №1127, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом № 1952-VI, іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2006 року № 4318 та технічного паспорту, інвентаризаційної справи від 25.05.2020 року № 845, було прийнято рішення за № 52457563 від 01.06.2020 року про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - рибацький будинок включно з гідротехнічними спорудами, відомості про які містяться виключно в технічній документації, оскільки в договорі купівлі-продажу від 2006 року жодних відомостей щодо складових частин об`єкту нерухомого майна "рибацький будинок" не міститься. При цьому, у матеріалах реєстраційної справи відсутній правовстановлюючий документ саме на такі складові частини нерухомого майна як гідротехнічні споруди, як і відсутні документи, в тому числі дозвільні, щодо можливості їх спорудження безпосередньо власником рибацького будинку.

Зокрема, ст. 27 Закону № 1952-VI визначено перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація речових прав, проте, такий документ як технічний паспорт у цьому переліку відсутній, оскільки не є правовстановлюючим.

Технічний паспорт на об`єкт нерухомості є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкту та не може бути самостійною підставою виникнення права власності, при цьому, може бути підставою державної реєстрації права власності на об`єкт виключно у сукупності з іншими документами, які посвідчують дане право.

Відтак, будь-яких правовстановлюючих документів на такі об`єкти як гідротехнічні споруди на земельній ділянці з кадастровим номером 56:246:820:01:01:006:0001 державним реєстратором отримано не було.

Більше того, гідротехнічні споруди не є і не можуть бути складовими частинами об`єкта з реєстраційним номером 2090656656246, що також підтверджується і рішенням суду, що набрало законної сили, зокрема, у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 року у справі № 918/802/24 було зазначено, що водоскидні (водопровідні) споруди не можуть бути складовою нерухомого майна - рибацького будинку (як головної речі), оскільки не призначені для його обслуговування, і не пов`язані з ним спільним призначенням, при цьому, відомості про наявність гідротехнічних споруд містяться в договорах оренди землі та водного об`єкта (в кількості 7 шт.), а також паспортом на такий водний об`єкт, що вказує на їх спорудження ще до початку користування такими об`єктами відповідачем.

Отже, вказане свідчить про протиправність проведеної державної реєстрації прав за відповідачем на гідротехнічні споруди в складі об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2090656656246.

З огляду на вищевикладене, державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна (рибацький будинок включно з гідротехнічними спорудами), відбулася за відсутності належних правових підстав та з порушенням встановленого законодавством порядку проведення державної реєстрації.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2026 року у справі № 918/1063/24 наголосив, що державна реєстрація права не є підставою виникнення права власності, а є лише офіційним засвідченням уже набутого права, що виключає можливість легалізації об`єкта шляхом реєстраційних дій за відсутності правових підстав.

Крім того варто зазначити, якщо до складу об`єкта нерухомого майна були включені частини, право власності на які відповідачем не набувалося (гідротехнічні споруди у нашому випадку), вказане свідчить про порушення вимог законодавства при здійсненні державної реєстрації.

За таких обставин Верховним Судом викладено правовий висновок про те, що державна реєстрація права власності на об`єднаний об`єкт нерухомості підлягає скасуванню повністю, якщо до його складу включено частини, право власності на які не набуте у встановленому законом порядку, оскільки законодавство не передбачає можливості часткового скасування такої реєстрації щодо окремих складових частин об`єднаного об`єкта.

При цьому, Верховний Суд у вказаній справі також зазначив, що обставини незаконності державної реєстрації права власності на складові частини об`єкта нерухомості вже встановлені в іншій справі та мають преюдиційне значення, а отже не підлягають повторному доказуванню (у нашому випадку це обставини справи № 918/802/24).

При цьому, суд першої інстанції у ході розгляду справи № 918/802/24 зазначив, що позивачем не доведено яким чином скасування права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - рибацький будинок (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2090656656246; номер запису про право власності 39800150) забезпечить захист, відновлення порушеного, оспорюваного права, інтересу позивача, а також те, що позивачем не враховано обставину того, що навіть у випадку скасування права власності відповідача - ОСОБА_1 на рибацький будинок, вказане право власності перейде до попереднього власника - ОСОБА_2 , тому прокурор ставить питання про скасування рішення державного реєстратора, згідно якого саме за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна включаючи такі складові частини як гідротехнічні споруди (7 шт.), та в подальшому перейшли у власність відповідача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата 17 Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2022 року у справі № 354/397/17.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин спору, з метою повного та ефективного захисту інтересів власника землі в особі Великоомелянської сільської ради, належним способом захисту з метою усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності, буде також похідна позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора №52457563 від 01.06.2020 року, що матиме наслідком повернення у стан, який існував стосовно гідротехнічних споруд до державної реєстрації, проведеної на підставі такого рішення (тобто до реєстрації гідротехнічних споруд як складової частини рибацького будинку за Кіріченко Л.О.).

Враховуючи наведене, позовна вимога щодо скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності на гідротехнічні споруди, як складову частину іншого нерухомого майна (рибацький будинок) заявлена прокурором з метою захисту саме цивільного права належного власника земельної ділянки водного фонду - органу місцевого самоврядування, оскільки гідротехнічна споруда є неподільною як з водним об`єктом, так і з відповідною земельною ділянкою комунальної форми власності. Аналогічний підхід щодо правозастосування статей 216, 1212 Цивільного кодексу України викладений у постановах Верховного Суду від 05.03.2024 року у справі № 918/323/23, від 05.03.2024 року у справі № 927/68/23, від 26.03.2024 року у справі № 927/373/22, від 03.07.2024 року у справі № 910/13579/23, від 12.03.2025 року у справі № 924/524/24.

Щодо інших доказів, доводів та заперечень сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великоомелянської сільської ради до фізичної особи-підприємця Юнчика Михайла Олександровича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

В позовній заяві прокурор просить судові витрати у справі покласти на відповідача та стягнути на користь Рівненської обласної прокуратури.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 7 987 грн 20 коп. судового збору, що підтверджується платіжними інструкціями від 12 червня 2026 року № 1268 (внутрішній номер 515811864) та від 30 червня 2026 року № 1405 (внутрішній номер 519962754).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 7 987 грн 20 коп. покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - Великоомелянській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Великоомелянської сільської ради (35360, Рівненська обл., Рівненський р-н, вул. Шевченка, 79, код ЄДРПОУ 04387154) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001 площею 23,5 га, шляхом:

- зобов`язання фізичної особи-підприємця Юнчика Михайла Олександровича ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) знести розміщений на вказаній земельній ділянці об`єкт самочинного будівництва - рибацький будинок за адресою: вул. Рольщикова, 12-Д, с. Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2090656656246;

- скасування рішення державного реєстратора Грушвицької сільської ради Рівненського району Рівненської області Насанович Н.А. за індексним № 52457563 від 01.06.2020, з одночасним скасуванням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведеної на підставі цього рішення державної реєстрації за Кіріченко Людмилою Олександрівною прав на рибацький будинок, в складі якого зареєстровано гідротехнічні споруди, із закриттям розділу щодо внесення змін об`єкта речових прав та, як наслідок, подальшої державної реєстрації за Юнчиком Михайлом Олександровичем прав на рибацький будинок, в складі якого перебувають гідротехнічні споруди, за адресою: вул. Рольщикова, 12-Д, с. Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 2090656656246;

- визнати за Великоомелянською сільською радою (35360, Рівненська обл., Рівненський р-н, вул. Шевченка, 79, код ЄДРПОУ 04387154) право власності на гідротехнічні споруди, що знаходяться на водному об`єкті, розташованому на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 5624682001:01:006:0001, площею 23,5 га, на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, а саме: греблі ґрунтові: довжина - 2200 м, середня висота - 1,2 м, ширина гребеня - 3...5 м; огороджувальні дамби довжиною 2200 м, основна дамба шириною по верху - 8,0 м, довжина - 180 м, водоскидні споруди типу "Монах" (металева труба, обладнана дерев`яними шандорами) з діаметром труб від 25 до 150 мм: споруда, водопропускна труба І, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба ІІІ, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба IV, додаткові відомості металева; споруда, водопропускна труба V, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VI, додаткові відомості: металева; споруда, водопропускна труба VII, додаткові відомості: металева.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Юнчика Михайла Олександровича ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 7 987 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн 20 коп. витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 1 жовтня 2026 року.

Суддя Політика Н.А.