Рішення № 140229536, 10.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/197/26

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Остапчук В.В.

розглянувши справу № 911/197/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Семенець Анатолія Івановича, м. Васильків, Київська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд", м. Київ

про стягнення 214 958,22 грн

за участю представників:

від позивача: Семенець А.І., Добросько Л.В., адвокат, ордер серія АІ №2080333 від 18.12.2025

від відповідача: Левадна Ю.Г., адвокат, ордер серія АІ №2092752 від 13.02.2026

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Семенець Анатолій Іванович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (далі-відповідач) про стягнення 214 958,22 грн, з яких: 67 451,68 грн заборгованість, 98 010,67 грн пені, 41 031,75 грн інфляційні нарахування та 8 464,22 грн 3 % річних.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до умов Договору оренди №1-223 від 16.02.2012 з урахуванням внесених змін, ТОВ "Сільпо-Фуд" було зобов`язано своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. Однак у період з 01.03.2022 року по 31.07.2022 року відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного та повного внесення орендної плати. Крім того, позивач просить зазначити у рішенні суду про нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 67 451,68 грн починаючи з 22.01.2026 до фактичного виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.01.2026 відкрито провадження у справі № 911/197/26 та призначено розгляд справи за привалами загального позовного провадження в підготовчому засіданні на 18.02.2026.

16.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 2624/26), в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Так, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про те, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

В березні 2022 року, через постійні обстріли та бойові дії відповідач не міг повноцінно використовувати Об`єкт оренди для здійснення господарської діяльності, як це передбачено п.1.6. Договору оренди. Робота магазину була нестабільною, а кілька днів магазин взагалі не працював.

Відповідач, посилаючись на ч. 6 ст. 762 ЦК України твердить, що позивач не має права вимагати орендної плати за повний місяць березень 2022 року, не врахувавши початок повномасштабного вторгнення та відсутність повноцінного та постійного використання відповідачем об`єкту оренди.

Відповідач не погоджується з нарахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України та зазначає, що ТОВ "Сільпо-Фуд" в лютому-березні 2022 року вів перемовини з відповідачем - ФОП Семенцем Анатолієм Івановичем про зменшення орендної плати до 80,50 грн. на період березень-липень 2022 року для кожного з орендодавців у зв`язку із початком повномасштабного вторгнення. В результаті таких перемовин було досягнуто згоди щодо зменшення орендної плати.

Щодо нарахування пені, то відповідач твердить, що позивач при розрахунку пені не врахував положення ч.6 ст. 232 ГК України та безпідставно нарахував пеню понад шестимісячний строк.

Також, відповідач твердить, що сума пені, 3% річних та втрат від інфляції є надмірною, а також те, що позивач, спочатку погодивши зменшення орендної плати, та потім не вживши жодних заходів щодо оформлення такого погодження у належній формі, а також не звертаючись протягом кількох років із жодними претензіями, недобросовісно сприяв збільшенню штрафних санкцій.

16.02.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 2685/26), в якій позивач не погоджуючись з доводами відповідача стверджує про те, що відповідач не надав доказів повної неможливості використання об`єкта оренди протягом усього періоду березня-липня 2022 року, не надав доказів припинення доступу до приміщення, не ініціював у встановленому договором порядку зміну або призупинення орендних зобов`язань, а продовжував користуватися об`єктом оренди та здійснював часткові платежі, що прямо спростовує твердження про повну неможливість користування.

Позивач заперечує доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин та звертає увагу, що форс-мажор звільняє від відповідальності, а не від самого грошового зобов`язання.

Також, позивач зазначає, що доводи відповідача про нібито досягнуті домовленості щодо зменшення орендної плати є юридично нікчемними.

Позивач вважає, що посилання відповідача на ч. 6 ст. 232 ГК України є необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини є триваючим грошовим зобов`язанням, пеня нараховується за кожен день прострочення фактичного виконання зобов`язання та договором не встановлено обмеження строку нарахування пені.

Крім того, позивач зазначає, що Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025, а тому відповідач не може застосовувати положення даного кодексу, оскільки подання позовної заяви та нарахування санкцій відбулося після втрати чинності даним кодексом.

В підготовчому засіданні 18.02.2026 судом оголошено перерву до 11.03.2026.

03.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення (вх. № 3569/26) на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач підтримав викладену у відзиві позицію.

11.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання (вх. № 4093/26) про долучення доказів, зокрема, заяви свідка.

Ухвалою суду від 11.03.2026 підготовче засідання у справі № 911/197/26 було відкладено на 08.04.2026.

Ухвалою суду від 08.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 911/197/26, розгляд справи призначений по суті на 13.05.2026.

Ухвалою суду від 13.05.2026 розгляд справи по суті відкладений на 10.06.2026.

Під час розгляду справи, присутніми в судових засіданнях позивачем та представником позивача підтримані позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

16.02.2012 між Фізичною особою-підприємцем Семенець Лідією Іванівною (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (орендар) був укладений Договір оренди, зареєстрований в реєстрі за № 1-223.

За умовами договору приміщення - це об`єкт оренди, який відноситься до нежитлового приміщення, що складається з площі першого поверху приміщення - 1318,9 кв.м, площі другого поверху 69,6 кв.м, площі цокольного поверху - 1100,5 кв.м.;

будинок - офісно-торгівельний комплекс, розташований за адресою Київська область, м. Васильків, вул. Соборна, 64/1. Будинок, позначений як літера "А" та належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого 10.11.20211 серії САС №840955.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.6 договору орендодавець зобов`язаний передати, а орендар зобов`язаний прийняти в строкове платне володіння та користування приміщення, загальною площею 2489 кв.м. Орендар використовує приміщення для здійснення господарської діяльності відповідно до видів діяльності, передбачених статутом орендаря.

Строк оренди обчислюється з дня підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення та триває 12 років з дати підписання сторонами цього акту (п. 3.1 договору).

Після закінчення строку оренди, строк користування приміщення орендарем може бути подовжений на наступний строк шляхом укладення додаткової угоди (п. 4.1 договору).

Ставка місячної орендної плати за користування 1 кв.м з 01.04.2012 до кінця строку оренди приміщення складає 95,76 грн. з ПДВ (п. 7.2.4 договору).

Орендна плата сплачується орендарем в гривнях щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця 5 числа місяця за поточний місяць оренди за наданими рахунками (п. 7.5 договору).

У разі прострочення орендарем виконання зобов`язання, що передбачає здійснення платежів на користь орендодавця, або якщо будь-який платіж за цим договором буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю на вимогу останнього неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої НБУ і діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожен календарний день прострочення (п. 19.1 договору).

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, передбачених цим договором, якщо воно відбулося внаслідок дії форс-мажорних обставин (п. 21.1 договору).

Сторона, що не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за цим договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна в триденний термін письмово повідомити іншу сторону про існуючі перешкоди і їхній вплив на виконання зобов`язань за цим договором (п. 21.3 договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Суд встановив, що умови договору оренди змінювались шляхом укладення відповідних договорів.

22.12.2014 між ОСОБА_1 (орендодавець 1), ОСОБА_2 (орендодавець 2), ОСОБА_3 (орендодавець 3), ОСОБА_4 (орендодавець 4), ОСОБА_5 (орендодавець 5) та ТОВ "Фоззі-Фуд" (орендар) був укладений Договір, зареєстрований в реєстрі за № 1-1904, про внесення змін до Договору оренди від 16.02.2012 № 1-223.

Пунктом 1 передбачено, що у зв`язку з відчуження 1/2 частки будинку на підставі Дарування частки нежитлового приміщення, посвідченого 10.12.2014 приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Нещасною Т.М. за номером в реєстрі 2188, право власності на зазначену частку Будівлі перейшло від ОСОБА_6 до наступних осіб:

ОСОБА_1 набув у власність 54/200 частки будинку;

ОСОБА_4 набув у власність 23/200 частки будинку;

ОСОБА_5 набув у власність 23/200 частки будинку.

Таким чином, відповідно до ст. 770 Цивільного кодексу України, всі права та обов`язки ОСОБА_6 за Договором оренди перейшли до зазначених осіб пропорційно набутим часткам будинку.

Згідно з пунктом 4 цей договір про внесення змін є невід`ємною частиною договору оренди. Інші умови Договору оренди залишаються чинними та без змін.

10.12.2015 між ОСОБА_1 (орендодавець 1), ОСОБА_2 (орендодавець 2), ОСОБА_3 (орендодавець 3), ФОП Семенець А.І. (орендодавець 4), ФОП Семенець С.А. (орендодавець 5), ФОП Семенець Л.І. (орендодавець 6), ФОП Семенець О.В. (орендодавець 7) та ТОВ "Фоззі-Фуд" (орендар) був укладений Договір зареєстрований в реєстрі за № 1-2189 про внесення змін до Договору оренди від 16.02.2012 №1-223.

Відповідно до пункту 1 у зв`язку з відчуженням 46/200 часток Будинку, на підставі договорів дарування, посвідчених Васильківською міською державною нотаріальною конторою 10.12.2015, зареєстрованих в реєстрі за №1-2181 та 1-2185, право власності на зазначену частку будинку перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , яка набула у власність 23/200 частки будинку та ОСОБА_7 , яка набула у власність 23/200 частки Будинку.

Таким чином, в ОСОБА_1 залишилась у власності 8/200 частки будинку, а відповідно до ст. 770 ЦК України, частина його права та обов`язків перейшли до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пропорційно набутій частці будинку.

27.10.2016 між ОСОБА_1 (орендодавець 1), ОСОБА_2 (орендодавець 2), ОСОБА_3 (орендодавець 3), ФОП Семенець А.І. (орендодавець 4), ФОП Семенець С.А. (орендодавець 5), ОСОБА_6 (орендодавець 6), ФОП Семенець О.В. (орендодавець 7), ТОВ "Фоззі-Фуд" (первісний орендар) та ТОВ "Сільпо-Фуд" (новий орендар) був укладений Договір зареєстрований в реєстрі за № 1-2018 про передачу прав та обов`язків за Договором оренди від 16.02.2012 № 1-223.

За вказаним договором ТОВ "Фуззі-Фуд" відступило, а ТОВ "Сільпо-Фуд" прийняло усі права і обов`язки орендаря, що виникли за договором оренди.

На виконання умов даного договору, первісний орендар передав, а новий орендар прийняв нежитлові приміщення загальною площею 2489,0 кв.м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , про що складено акт приймання-передачі від 17.11.2016.

28.01.2020 між ОСОБА_1 (орендодавець 1), ОСОБА_2 (орендодавець 2), ОСОБА_3 (орендодавець 3), ФОП Семенець А.І. (орендодавець 4), ФОП Семенець С.А. (орендодавець 5), ОСОБА_6 (орендодавець 6), ФОП Семенець О.В. (орендодавець 7) та ТОВ "Сільпо-Фуд" (орендар) був укладений Договір зареєстрований в реєстрі за №1-51 про внесення змін до Договору оренди від 16.02.2012 № 1-223.

Відповідно до пункту 2 сторони дійшли згоди змінити п. 7.3 Договору оренди та викласти його в такій редакції: "Незалежно від інших умов Договору оренди, орендна плата, встановлена п. 7.2 Договору оренди, починаючи з лютого 2020 року та через кожні наступні дванадцять місяців підлягає індексації на офіційно оприлюднений індекс споживчих цін за попередній календарний рік, але в будь-якому випадку не більше ніж на 10%".

05.08.2021 між ОСОБА_1 (орендодавець 1), ФОП Юрченко М.І. (орендодавець 2), ФОП Савченко А.Д. (орендодавець 3), ФОП Семенець А.І. (орендодавець 4), ФОП Семенець С.А. (орендодавець 5), Семенець Л.І. (орендодавець 6), ФОП Семенець О.В. (орендодавець 7) та ТОВ "Сільпо-Фуд" (орендар) був укладений Договір зареєстрований в реєстрі за № 1-1146 про внесення змін до Договору оренди від 16.02.12 № 1-223.

Пунктом 2 передбачено, що незалежно від інших умов договору оренди, сторони домовились, що починаючи з 01.08.2021, орендна плата, яка сплачується орендарем на користь орендодавців, складається з двох частин: базова орендна плата та доплата від виручки.

Базова орендна плата складає для орендодавця 4 (ФОП Семенець Анатолій Іванович) 100 118,13 грн. без ПДВ на місяць (пункт 2.2).

Згідно з пунктом 5 сторони дійшли згоди, що базова орендна плата, починаючи з лютого 2022 року та через кожні наступні дванадцять місяців підлягає індексації на офіційно оприлюднений індекс споживчих цін за попередній календарний рік, але в будь-якому випадку не більше ніж на 10%.

Суд встановив, що станом на дату подання позовної заяви Семенець А.І. на праві спільної часткової власності належить 23/200 частки на об`єкт оренди, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

Відповідно до умов Договору оренди, з урахуванням внесених змін договором №1-1146 від 05.08.2021, розмір орендної плати, яку ТОВ "Сільпо-Фуд" мало сплачувати для ФОП Семенець Анатолія Івановича становить 100 118,13 грн.

При цьому, починаючи з лютого 2022 року та через кожні наступні дванадцять місяців така орендна плата підлягає індексації на офіційно оприлюднений індекс споживчих цін за попередній календарний рік, але в будь-якому випадку не більше ніж на 10%.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач твердить, що відповідач не належно виконував взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати з 01.03.2022 по 31.07.2022. Тобто, спірним періодом є березень-липень 2022 року.

Суд встановив, що з урахуванням індексу споживчих цін за 2021 рік, розмір орендної плати, який підлягав сплаті з боку орендаря на користь ФОП Семенець А.І. становить 110 130,00 грн. щомісячно.

Пунктом 7.5 договору оренди передбачено, що орендна плата сплачується орендарем в гривнях щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця 5 (п`ятого) числа місяця за поточний місяць оренди за наданими рахунками

Відповідно до ч. 2 ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Наведене у п. 7.5 формулювання дає підстави стверджувати, що у цьому випадку встановлено саме термін виконання зобов`язання, а тому відповідач мав вносити орендну плату саме 5 числа поточного місяця.

За спірний період відповідач мав обов`язок сплатити ФОП Семенець А.І. орендну плату у розмірі 550 650,00 грн. (по 110 130,00 грн. кожного 5 числа з березня по липень 2022 року).

Відповідач виконав вказаний обов`язок лише частково, сплативши позивачу 483 198,32 грн, зокрем: 14.03.2022 - 100 000,00 грн., 10.05.20222 - 25 013,00 грн., 23.05.2022 - 33 306,50 грн., 25.05.2022 - 25 013,00 грн., 01.06.2022 - 33 306,50 грн., 14.06.2022 - 50 000,00 грн., 22.06.2022 - 50 000,00 грн., 04.07.2022 - 33 279,66 грн., 04.07.2022 - 133 279,66 грн.

Оплату у вказаному розмірі відповідач пояснює тим, що у зв`язку із повномасштабним вторгненням, він домовився із орендодавцем ФОП Семенцем А.І. про тимчасове зменшення орендної плати.

Вказана обставина, за слів відповідача, мала бути підтверджена показанням свідка - ОСОБА_8 , який у якості представника ТОВ "Сільпо-Фуд" вів перемовини з орендодавцем ФОП Семенцем А.І.

Вказані доводи є не спроможними, з огляду на таке.

Матеріали справи містять заяву свідка, ОСОБА_8 , підпис якого посвідчений віцеконсулом України в Мілані (зареєстровано в реєстрі за № 570-4-1008).

У вказаній заяві свідок ОСОБА_8 зазначає, що в лютому-березні 2022 року звертався до ОСОБА_4 з проханням про зменшення орендної плати на період березень-липень 2022 року у зв`язку із повномасштабним вторгненням та отримав ствердну відповідь та запевнення, що вказане зменшення погоджено.

У вказаній заяві свідка жодним чином не зазначено розмір орендної плати до якої нібито відбулось зменшення орендної плати у спірний період.

Позивач заперечував досягнення вказаних домовленостей.

Статтею 87 ГПК України передбачено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Умова про розмір орендної плати є у будь-якому випадку істотною умовою договору оренди.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 652 ЦК України).

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Між орендодавцями та орендарями укладено письмовий нотаріально посвідчений договір оренди, а тому будь-які зміни, що вносяться до вказаного договору, мають бути погоджені між усіма орендодавцями та орендарем, викладені письмово і нотаріально посвідчені. Вказаного здійснено не було, а тому обставини зміни договору не могли підтверджуватись на підставі таких показань свідка.

Щодо доводів відповідача, про наявність підстав для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Відповідно до ч.6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У частині 6 статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18 від 22.05.2019, №914/2264/17 від 27.08.2019, №910/13158/20 від 21.09.2021 та №911/3067/20 від 20.10.2021.

На підтвердження своєї позиції відповідач надав накази ТОВ "Сільпо-Фуд" "Про оголошення простою структурного підрозділу не з вини працівника", а саме:

№ 53/2/УРЦ к/тр від 14.03.2022, яким, через можливі активні бойові дії та ризиком для життя людей, 16.03.2022 оголошено простій магазину №73 за адресою м. Васильків, вул. Соборна, 64/1;

№ 61/3/УРЦ к/тр від 21.03.2022, яким, через можливі активні бойові дії та ризиком для життя людей, 22.03.2022 оголошено простій магазину №73 за адресою м. Васильків, вул. Соборна, 64/1;

№ 68/1/УРЦ к/тр від 23.03.2022, яким, через можливі активні бойові дії та ризиком для життя людей, з 24.03.2022 до 25.03.2022 до 14:00 оголошено простій магазину №73 за адресою м. Васильків, вул. Соборна, 64/1.

Надані відповідачем докази не підтверджують, що майно не могло використовуватися за призначенням орендарем протягом усього спірного періоду, а лише підтверджують оголошення простою 16.03, 22.03, 24.03 та 25.03. При цьому доступ до приміщення, товарів, обладнання для працівників відповідача фізично не був обмежений.

Крім того, суд звертає увагу, що м. Васильків не входить до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для звільнення від орендної плати відповідно до ч.6 ст. 762 ЦК України.

Суд також відхиляє доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК та ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Відповідно до п. 21.3 договору оренди, сторона, що не має можливості належним чином виконати свої зобов`язання за цим договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна в триденний термін письмово повідомити іншу сторону про існуючі перешкоди і їхній вплив на виконання зобов`язань за цим договором.

Пунктом 21.6 встановлено, що належним підтвердженням дії форс-мажорних обставин є довідка, видана Торгово-промисловою палатою України.

У матеріалах справи відсутні як докази повідомлення орендарем орендодавців у встановлений договором або інший строк про настання форс-мажорних обставин, так і докази підтвердження дії форс-мажорних обставин по спірному договору для відповідача Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладених у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21).

Відкритий лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається відповідач, адресований всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв`язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов`язання. Адже обставини для суб`єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу.

Будь-яких інших доказів, на підтвердження настання у відповідача форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин.

До того ж, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до висновків викладених у постанові КГС ВС від 13.09.2023 у справі №910//8741/22, форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

З огляду на те, що відповідач своєчасно не вніс орендну плату за березень-липень 2022 року у належному розмірі, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 67 451,68 грн. є документально підтверджена та такою, що підлягає задоволенню.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання, позивач нараховує та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 98 010,67 грн., нараховану за період з 06.03.2022 по 21.01.2026.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України 09.02.1999 №1-рп/99).

Протягом спірного періоду нарахування пені діяли норми Господарського кодексу України, а тому під час нарахування пені, позивач мав застосовувати положення ГК України, незалежно від того, коли здійснено такий розрахунок.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до п. 19.1 договору оренди у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання, що передбачає здійснення платежів на користь орендодавця, або якщо будь-який платіж за цим договором буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю на вимогу останнього неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки, встановленої НБУ і діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожен календарний день прострочення.

Суд звертає увагу, що конструкція "за кожен день прострочення", встановлена в п. 5.4 договору є порядком нарахування пені, а не строком. Відповідно до висновків, викладених у постанові ВП ВС від 16.10.2024 у справі №911/952/22, застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України строку нарахування пені.

Однак, Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, пунктом 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачена можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад шестимісячний строк, встановлений ст. 232 ГК України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Суд зазначає, що припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, хоч і не зовсім узгоджується з метою Закону, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби, однак є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення. Така позиція узгоджується із висновком висловленим КГС ВС у постанові від 27.02.2024 у справі №911/858/22.

Відтак, в даному випадку, пеня має розраховуватися з дати, наступної за останнім днем терміну оплати, та до переддня фактичної оплати, або до дня закінчення строку дії карантину, встановленого постановою КМУ від 11.03.2020 №211, тобто до 30.06.2023, в залежності від того, яка з названих подій настала раніше.

З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, не виходячи при цьому за межі граничного строку нарахування пені, а також періодів, заявлених позивачем, дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення пені в сумі 47 333,76 грн.

Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нараховує та просить суд стягнути з відповідача 8 464,22 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 06.03.2022 по 21.01.2026 та 41 031,75 грн. інфляційних нарахувань, нарахованих за період з березня 2022 року по грудень 2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд, здійснивши власний розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі періодів, заявлених позивачем, дійшов висновку про часткове задоволення зазначених вимог в сумі 36 165,84 грн інфляційних нарахувань та 8 434,08 грн 3 % річних.

Суд звертає увагу на викладене у відзиві клопотання про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з тим, що порушення зобов`язання сталося з вини кредитора та у зв`язку тим, що загальна сума вказаних нарахувань є в два рази більшою, ніж сума основної заборгованості.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання про зменшення процентів річних та інфляційних втрат, з огляду на таке.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24).

У даній справі позивач нараховує та просить стягнути з відповідача встановлені у ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми, відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений мінімальний розмір, не підлягає зменшенню судом.

Суд також відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2026 у справі №911/969/24.

Оцінивши наведені відповідачем аргументи, суд не вбачає підстав для зменшення пені. Доводи відповідача про те, що порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, який своїми діями щодо погодження зменшення орендної плати та бездіяльністю щодо її оформлення належним чином, сприяв збільшення штрафних санкцій є неспроможними.

З урахуванням того, що відповідач не виконав основне грошове зобов`язання, при цьому не надав доказів відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання та не підтвердив наявності виняткових обставин, які могли б бути підставою для зменшення розміру пені, суд дійшов висновку, що застосована міра відповідальності є належним та домірним способом захисту майнових прав та інтересів позивача як кредитора і не свідчить про його безпідставне збагачення.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд задовольняє позов ФОП Семенець Анатолія Івановича частково та ухвалює рішення про стягнення з ТОВ "Сільпо-Фуд" 67 451,68 грн заборгованості, 47 333,76 грн пені, 8 434,08 грн 3 % річних та 36 165,84 грн інфляційних нарахувань.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач просив суд зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду та роз`яснити органу (особі), що здійснювати примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати боржником суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватись на залишок заборгованості.

Відповідно до частини 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Враховуючи, що за змістом ст. 625 ЦК України нарахування відсотків річних здійснюється за весь період існування грошового зобов`язання, вимогу позивача про нарахуванням та стягнення з відповідача 3% річних за порушення грошового зобов`язання до моменту виконання рішення суду в частині сплати основного боргу суд визнає обґрунтованою.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Семенець Анатолія Івановича задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (02152, м. Київ, пр. Тичини Павла, 1-В, каб. 188, ідентифікаційний код 40720198) на користь Фізичної особи-підприємця Семенець Анатолія Івановича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 67 451 (шістдесят сім тисяч чотириста п`ятдесят одну) грн. 68 коп заборгованості, 47 333 (сорок сім тисяч триста тридцять три) грн. 76 коп пені, 8 434 (вісім тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 08 коп 3 % річних, 36 165 (тридцять шість тисяч сто шістдесят п`ять) грн. 84 коп інфляційних нарахувань та 1 974 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят чотири) грн. 09 коп судового збору.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати 3% річних на суму основного боргу 67 451,68 грн. з 22.01.2026 і до переддня виконання цього рішення в частині сплати основного боргу за формулою:

(сума основного боргу) х 3 х (кількість днів прострочення) : 365: 100

Обраховану суму 3% річних стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1В, каб. 188, ідентифікаційний код 40720198) на користь Фізичної особи-підприємця Семенець Анатолія Івановича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Видати наказ

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 30.09.2026

Суддя О.О. Христенко