Рішення № 140229424, 30.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2026Справа № 910/4460/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227)

до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (04136, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 1 А; ідентифікаційний код 23243188)

про стягнення 76 976 422,17 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Гучок В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" про стягнення заборгованості за договором № 0533-03041-ПД від 01.01.2024 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у розмірі 76 976 422,17 грн, з яких: 73 617 822,59 грн основного боргу, 2 698 697,57 грн інфляційних втрат та 659 902,01 грн трьох відсотків річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.04.2026 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

29.04.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4460/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 27.05.2026.

Позивач участь свого представника у засідання суду 27.05.2026 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Проте у засіданні суду 27.05.2026 представник відповідача повідомив, що через підсистему "Електронний суд" ним подано клопотання про долучення доказів (платіжні інструкції про сплату основного боргу), також повідомив, що 27.05.2026 позивачем подано клопотання щодо проведення підготовчого засідання без участі його представника.

Розглянувши клопотання представника позивача щодо проведення підготовчого засідання без участі його представника, суд протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання.

Також представник відповідача у засіданні суду 27.05.2026 подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Розглянувши клопотання представника відповідача щодо продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, суд протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 відкладено підготовче засідання у справі № 910/4460/26 на 19.08.2026.

19.08.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про долучення доказів, зокрема, акту корегування № ПРА_К-0015979 від 15.07.2026 до акту приймання-передачі Послуги № ПРА_0014181 від 30.11.2025.

У засіданні суду 19.08.2026 представник позивача просив залишити дану заяву без розгляду, як помилково подану.

Суд протокольною ухвалою залишив дану заяву від 19.08.2026 про долучення доказів без розгляду.

У засіданні суду 19.08.2026 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2026.

25.09.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано заяву про відстрочення виконання рішення.

30.09.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи та заперечення на заяву відповідача про відстрочення виконання рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 30.09.2026 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.09.2026 проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

30.09.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Листом від 01.11.2023 №01/57999 ПрАТ «НЕК «Укренерго» повідомило відповідача про приєднання останнього до умов договору та визначило датою акцептування заяви-приєднання 01.01.2024, у зв`язку з чим саме з цієї дати між ПрАТ «НЕК «Укренерго» як оператором системи передачі та ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» як користувачем виникли договірні правовідносини з надання та оплати послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі та здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергетичною системою України, а ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» є користувачем системи передачі та учасником ринку електричної енергії.

На виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та Кодексу системи передачі між сторонами шляхом приєднання відповідача до умов публічного договору укладено договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0533-03041-ПД.

Відповідно до пункту 1.1 договору цей договір є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання оператором системи передачі користувачу послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Договір укладається сторонами шляхом приєднання користувача до його умов відповідно до заяви-приєднання.

За змістом пунктів 2.1, 2.2, 2.4 договору останній регулює оперативно-технологічні відносини сторін під час їх взаємодії в умовах паралельної роботи у складі об`єднаної енергетичної системи України.

За цим договором оператор системи передачі безперервно надає користувачу послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, яка полягає, зокрема, в управлінні режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку, розподілу та споживання електричної енергії з метою забезпечення можливості у кожний момент часу задовольняти сумарний попит на електричну енергію та підтримувати належний рівень операційної, технологічної та екологічної безпеки.

У свою чергу, користувач зобов`язався здійснювати оплату за надану оператором системи передачі послугу відповідно до порядку та у строки, встановлені договором.

За змістом пунктів 3.1-3.4 договору ціна договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуги за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік.

Розрахунковим періодом за договором визначено один календарний місяць.

Оплата послуги здійснюється за тарифом, установленим НКРЕКП відповідно до затвердженої Регулятором методики, а планова та/або фактична вартість послуги визначається як добуток чинного на момент її надання тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та відповідного планового та/або фактичного обсягу послуги у розрахунковому періоді.

При цьому умовами договору сторонами погоджено поетапний порядок розрахунків, який передбачає здійснення користувачем протягом розрахункового періоду попередньої оплати планової вартості послуги із подальшим остаточним розрахунком за фактично наданий обсяг послуги.

Так, відповідно до пунктів 3.5-3.8 договору користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а саме: перший платіж - до 18 числа розрахункового періоду у розмірі планової вартості послуги, наданої у першій декаді; другий платіж - до 28 числа розрахункового періоду у розмірі планової вартості послуги, наданої у другій декаді; третій платіж - до 8 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, у розмірі планової вартості послуги, наданої у третій декаді.

Плановий обсяг послуги, який використовується для визначення її планової вартості, встановлюється на підставі даних адміністратора комерційного обліку за кожну декаду відповідного розрахункового періоду.

Водночас після закінчення відповідного місяця сторони здійснюють остаточний розрахунок виходячи вже не з планової, а з фактичної вартості наданої послуги.

Так, користувач здійснює розрахунок з оператором системи передачі за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, включно, на підставі рахунків та актів надання послуги, направлених оператором системи передачі.

Вартість фактично наданої послуги за відповідний розрахунковий період визначається 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, а акт надання послуги направляється користувачу до 12 числа такого місяця.

Договором також урегульовано порядок коригування обсягів та вартості фактично наданої послуги. У разі здійснення такого коригування користувач зобов`язаний сплатити відповідну суму до 15 числа місяця, наступного за місяцем отримання акта коригування до акта надання послуги.

Відповідно до акта приймання-передачі послуги від 31.01.2026 №ДУА-0022941 позивачем надано відповідачу послуги за січень 2026 року загальною вартістю 85 161 146,48 грн, а відповідно до акта приймання-передачі послуги від 28.02.2026 №ДУА-0023780 вартість послуг, наданих у лютому 2026 року, становила 73 567 692,30 грн.

Крім того, позивачем сформовано акт коригування №ДУА_К-0006265 від 30.06.2025 до акта надання послуги №ДУА-0017205 від 30.06.2025, згідно з яким, з урахуванням акта коригування №ДУА_К-0004873 від 03.09.2025, обсяг та вартість наданих за червень 2025 року послуг були скориговані у бік збільшення, унаслідок чого додатково до сплати відповідачем підлягало 50 130,29 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у зв`язку з неналежним здійсненням відповідачем розрахунків та з урахуванням проведених ним часткових оплат станом на дату звернення до суду несплаченою залишилася заборгованість у загальному розмірі 73 617 822,59 грн, яка складається з 73 567 692,30 грн вартості фактично наданих послуг за лютий 2026 року та 50 130,29 грн за результатами коригування вартості послуг за червень 2025 року.

Крім того, з огляду на порушення відповідачем установлених договором строків здійснення розрахунків за червень 2025 року та січень-лютий 2026 року, позивачем на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 659 902,01 грн трьох процентів річних та 2 698 697,57 грн інфляційних втрат.

Отже, підставою звернення ПрАТ «НЕК «Укренерго» з цим позовом визначено порушення ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» грошового зобов`язання за договором №0533-03041-ПД від 01.01.2024, яке полягало у недотриманні погоджених сторонами строків здійснення як поетапних планових платежів, так і остаточного розрахунку за фактично надані послуги, що, за твердженням позивача, є підставою для стягнення основного боргу та застосування до відповідача наслідків прострочення грошового зобов`язання, установлених статтею 625 ЦК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За умовами договору ОСП безперервно надає користувачу послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, яка полягає в управлінні режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку, розподілу та споживання електричної енергії, а користувач, у свою чергу, зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов договору.

За змістом пунктів 3.1-3.4 договору ціна договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік; розрахунковим періодом є один календарний місяць; оплата послуг здійснюється за тарифом, установленим НКРЕКП, а планова та/або фактична вартість послуги визначається як добуток чинного тарифу на плановий та/або фактичний обсяг послуги у відповідному розрахунковому періоді.

При цьому, пунктами 3.5-3.8 договору сторони встановили окремий та чіткий порядок виконання грошового зобов`язання.

Так, користувач зобов`язаний здійснювати поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а саме: перший платіж - до 18 числа розрахункового періоду у розмірі планової вартості послуги, наданої у першій декаді; другий платіж - до 28 числа розрахункового періоду у розмірі планової вартості послуги, наданої у другій декаді; третій платіж - до 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, у розмірі планової вартості послуги, наданої у третій декаді.

Плановий обсяг послуги визначається на підставі даних адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду.

Водночас, остаточний розрахунок за фактичний обсяг наданої послуги користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі відповідних рахунків та актів приймання-передачі послуги.

Оплата вартості послуги після коригування її обсягів і вартості здійснюється до 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому користувачем отримано відповідний акт коригування.

Отже, умовами укладеного між сторонами договору встановлено не один строк виконання грошового зобов`язання після завершення розрахункового місяця, а систему взаємопов`язаних платежів: поетапну оплату планової вартості послуги протягом розрахункового періоду та остаточний розрахунок виходячи з фактичного обсягу наданої послуги.

Судом встановлено, що позивач на виконання договору надав відповідачу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, зокрема, у січні та лютому 2026 року.

Відповідно до акта приймання-передачі послуги від 31.01.2026 №ДУА-0022941 вартість послуг за січень 2026 року становила 85 161 146,48 грн.

Згідно з актом приймання-передачі послуги від 28.02.2026 №ДУА-0023780 вартість послуг за лютий 2026 року становила 73 567 692,30 грн.

Крім того, позивачем сформовано акт коригування №ДУА_К-0006265 від 30.06.2025 до акта надання послуги №ДУА-0017205 від 30.06.2025, з урахуванням акта коригування №ДУА_К-0004873 від 03.09.2025, внаслідок чого вартість послуг за червень 2025 року була скоригована у бік збільшення на 50 130,29 грн.

Рахунки, акти приймання-передачі послуг та відповідні документи формувалися в електронній формі, підписувалися електронними підписами та направлялися відповідачу через систему електронного документообігу відповідно до погодженого сторонами порядку.

Відповідач доказів ненадання позивачем послуг, невідповідності зазначених в актах фактичних обсягів послуг або оспорювання відповідних актів у передбаченому договором порядку до матеріалів справи не надав.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду відповідач мав прострочену заборгованість за договором у загальному розмірі 73 617 822,59 грн.

Разом з тим, після відкриття провадження у справі відповідач здійснив погашення вказаної суми в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями №4536413 від 30.04.2026 на суму 50 130,29 грн, №4536412 від 30.04.2026 на суму 29 937 070,48 грн, №4547524 від 08.05.2026 на суму 22 721 888,00 грн та №4555448 від 18.05.2026 на суму 20 908 733,82 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки основна заборгованість існувала на момент пред`явлення позову, однак була погашена відповідачем після відкриття провадження у справі, предмет спору в частині стягнення 73 617 822,59 грн основного боргу припинив існування в процесі розгляду справи, у зв`язку з чим провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Щодо вимог про стягнення 659 902,01 грн трьох процентів річних та 2 698 697,57 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені статтею 625 ЦК України нарахування не є штрафними санкціями, а становлять спосіб захисту майнового права кредитора, який полягає у компенсації втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у компенсації користування боржником утримуваними ним грошовими коштами.

Визначальним у цій справі є питання, чи виникає прострочення грошового зобов`язання та, відповідно, можливість застосування статті 625 ЦК України у разі порушення відповідачем установлених договором строків сплати планової вартості послуги, до проведення остаточного розрахунку за її фактичний обсяг.

Отже, передумовою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Таким чином, зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Суд також враховує висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2026 у справі №914/2625/23, відповідно до яких вирішення питання про існування в користувача зобов`язання з оплати планових та фактичних обсягів послуги у визначені строки залежить передусім від конкретно погоджених сторонами умов договору. Верховний Суд наголосив на необхідності досліджувати саме зміст укладеного сторонами договору, а не механічно застосовувати положення Типового договору незалежно від погодженої сторонами редакції.

Наведений висновок набув подальшого розвитку у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2026 у справі №904/2616/24.

У цій постанові Верховний Суд, аналізуючи договір, яким так само передбачено поетапну оплату планової вартості послуги до 18 та 28 числа розрахункового місяця і до 8 числа наступного місяця, а також остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги, дійшов висновку, що плановий та фактичний обсяги послуги є взаємопов`язаними і не замінюють один одного. Користувач не має права обирати, здійснювати планові платежі чи сплачувати лише фактичну вартість після закінчення місяця.

Верховний Суд безпосередньо зазначив, що за наявності відповідних договірних умов неналежне виконання як обов`язку зі сплати планового обсягу послуги на умовах попередньої оплати, так і обов`язку зі сплати фактичного обсягу послуги є порушенням грошового зобов`язання, що тягне передбачені статтями 611, 625 ЦК України правові наслідки.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 14.05.2026 у справі №918/604/25 та від 02.06.2026 у справі №924/1083/25.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування з урахуванням погоджених договором строків планових платежів, строку проведення остаточного розрахунку за фактичними обсягами послуг, здійснених відповідачем оплат та періодів прострочення, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення 659 902,01 грн трьох процентів річних та 2 698 697,57 грн інфляційних втрат не перевищують розміру нарахувань, який належить до стягнення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а відтак вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими.

Щодо доводів відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що пунктами 3.5-3.8 договору №0533-03041-ПД сторони встановили обов`язок відповідача здійснювати три самостійні у часі планові платежі та в подальшому провести остаточний розрахунок за фактично надану послугу.

Тому доводи відповідача про можливість визначення прострочення виключно з 16 числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто, лише після настання строку остаточного розрахунку за фактичним обсягом послуги, не узгоджуються зі змістом погоджених сторонами умов договору.

Поданий відповідачем розрахунок 139 073,17 грн трьох процентів річних за період з 16.03.2026 по 07.04.2026 виходить виключно з фактичної вартості послуги за лютий 2026 року в сумі 73 567 692,30 грн та не враховує прострочення окремих планових платежів, строки здійснення яких визначені безпосередньо пунктом 3.5 договору.

Отже, такий розрахунок не спростовує розрахунку позивача, а ґрунтується на іншому, звуженому підході до визначення моменту виникнення прострочення, який не відповідає умовам укладеного сторонами договору.

Не спростовують заявлених вимог і посилання відповідача на постанову ОП КГС ВС від 20.03.2026 у справі №914/2625/23, оскільки сама Об`єднана палата поставила можливість нарахування компенсаційних виплат у залежність від змісту конкретно погодженого договору.

Судом також відхиляються твердження відповідача щодо відсутності в матеріалах справи достатніх даних для встановлення розміру грошового зобов`язання, оскільки в матеріалах справи наявні договір, акти приймання-передачі послуг, акт коригування, рахунки, документи електронного документообігу, а також відомості щодо здійснених відповідачем платежів.

Більше того, факт існування основного грошового зобов`язання у заявленому позивачем розмірі підтверджується поведінкою самого відповідача, який після звернення позивача до суду сплатив саме 73 617 822,59 грн, тобто, повну суму основного боргу, яка була предметом заявленого позову.

Посилання відповідача на арифметичну неправильність розрахунку не є підставою для відмови у застосуванні наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України. Господарський суд при вирішенні спору зобов`язаний перевірити правильність здійсненого стороною розрахунку та, в разі виявлення помилок, самостійно визначити належну до стягнення суму в межах заявлених позовних вимог, виходячи з установлених судом сум та періодів прострочення.

Окремо суд зазначає, що наведений відповідачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 0,00 грн за період з 16.03.2026 по 07.04.2026 стосується лише одного окремо обраного відповідачем періоду прострочення за фактичною вартістю послуг за лютий 2026 року та жодним чином не спростовує наявності інфляційних втрат, нарахованих позивачем за іншими періодами прострочення планових та остаточних платежів.

Наведені відповідачем доводи не спростовують встановленого судом факту порушення строків виконання грошових зобов`язань та не доводять відсутності підстав для застосування частини другої статті 625 ЦК України.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо заяви Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про відстрочення виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідач просить у разі повного або часткового задоволення позовних вимог відстрочити виконання рішення суду строком на 12 календарних місяців, посилаючись на запровадження та тривалу дію в Україні воєнного стану, систематичні ракетні атаки на об`єкти енергетичної інфраструктури, особливий статус відповідача як оператора системи розподілу електричної енергії, необхідність першочергового спрямування наявних фінансових ресурсів на відновлення та ремонт пошкоджених електричних мереж, а також забезпечення безперебійного електропостачання споживачів Київської області.

Також відповідач посилається на те, що основним джерелом його доходів є кошти, які надходять від споживачів електричної енергії як плата за послуги з її розподілу, тоді як значна частина таких коштів та сформованих резервів спрямовується на відновлення і ремонт об`єктів енергетичної інфраструктури та підготовку до осінньо-зимового періоду.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що основну заборгованість за спірний період ним погашено в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення відповідно до частини третьої статті 331 Господарського процесуального кодексу України є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. При вирішенні питання про відстрочення виконання судового рішення суд враховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у справі №920/199/16 звернув увагу на необхідність при вирішенні питання щодо відстрочення або розстрочення виконання рішення враховувати доводи обох сторін, їх матеріальні інтереси та фінансовий стан, причини неналежного виконання боржником зобов`язань перед кредитором, а обраний строк має забезпечувати баланс інтересів стягувача та боржника і сприяти реальному виконанню судового рішення.

Вирішуючи подану відповідачем заяву, суд враховує, що ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» здійснює діяльність оператора системи розподілу електричної енергії, а належне функціонування електричних мереж має істотне значення для безперебійного електропостачання населення та функціонування об`єктів критичної інфраструктури Київської області.

Суд також враховує загальновідомі обставини систематичного пошкодження внаслідок збройної агресії російської федерації об`єктів енергетичної інфраструктури України та необхідність здійснення операторами систем розподілу постійних аварійно-відновлювальних робіт.

Водночас, визначальним для вирішення поданої заяви у цій справі суд вважає те, що відповідач під час розгляду справи повністю погасив суму основної заборгованості у розмірі 73 617 822,59 грн, що підтверджується наданими платіжними документами.

Наведена обставина свідчить про вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на виконання основного грошового зобов`язання, та не дає підстав для висновку про ухилення останнього від виконання своїх договірних обов`язків.

Суд бере до уваги і те, що після погашення основної заборгованості предметом стягнення фактично залишаються нарахування, пов`язані з простроченням виконання грошового зобов`язання, а тому тимчасове відкладення їх примусового стягнення за встановлених у цій справі обставин не створює для позивача таких наслідків, які були б неспівмірними з необхідністю забезпечення стабільної діяльності відповідача як оператора системи розподілу.

За наведених обставин, оцінивши в сукупності характер спірних правовідносин, повне виконання відповідачем основного грошового зобов`язання, соціальну та стратегічну значимість його господарської діяльності, а також необхідність дотримання справедливого балансу майнових інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про наявність у цьому випадку обставин, які істотно ускладнюють негайне виконання рішення суду.

При цьому надання відстрочки не звільняє відповідача від виконання судового рішення, не змінює обсягу присуджених до стягнення сум, а лише переносить строк його примусового виконання, що за конкретних обставин цієї справи є пропорційним заходом та забезпечує баланс інтересів сторін.

З огляду на викладене, суд вважає заяву Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про відстрочення виконання рішення обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, у зв`язку з чим виконання рішення у цій справі підлягає відстроченню строком на дванадцять місяців з дня його ухвалення.

У частині судового збору, сплаченого за вимогу про стягнення основного боргу, яка підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору, питання його повернення з Державного бюджету України вирішується відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» за наявності відповідного клопотання позивача.

Судовий збір, який припадає на задоволені вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, відповідно до статті 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/4460/26 в частині позовних вимог про стягнення 73 617 822,59 грн основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

2. Позов в частині вимог Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 2 698 697,57 грн інфляційних втрат та 659 902,01 грн трьох відсотків річних задовольнити.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (04136, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 1 А; ідентифікаційний код 23243188) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227) 659 902 (шістсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дві) грн 01 коп. 3 % річних, 2 698 697 (два мільйони шістсот дев`яносто вісім тисяч шістсот дев`яносто сім) грн 57 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 40 303 (сорок тисяч триста три) 20 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Заяву Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про відстрочення виконання рішення суду задовольнити.

6. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/4460/26 строком на 12 (дванадцять) місяців з дня ухвалення рішення, тобто, до 30.09.2027.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.09.2026

Суддя І.О. Андреїшина