Рішення № 140229250, 30.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2026Справа № 910/7794/26Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/7794/26.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЗ Солюшіонс»

про стягнення заборгованості у розмірі 1 617 629, 00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЗ Солюшіонс» про стягнення заборгованості за Договором поставки №0509/1 від 05.09.2022 у розмірі 1 617 629, 00 грн, з яких: сума основного боргу (простроченої заборгованості) 425384,40 грн., інфляційні втрати 147 738, 48 грн., пеня 522 253,06 грн., проценти річних 522 253,06 грн.

06.07.2026 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, залишив її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 06.07.2026 для усунення недоліків позовної заяви.

13.07.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

22.07.2026 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/7794/26 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

І. Фактичні обставини, встановлені судом.

05.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016», як постачальником (позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЗ Солюшіонс», як покупцем (відповідач), укладено договір поставки №0509/1 (надалі - Договір).

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до « 31» грудня 2022 року, а в частині взаєморозрахунків сторін, оплати штрафних санкцій та гарантійних зобов`язань до повного їх виконання (пункт 7.1. Договору).

Згідно пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити на умовах Договору матеріали (надалі - Товар).

Пунктом 2.4. Договору сторони узгодили, що датою постави Товару та переходу права власності на Товар є дата фактичного отримання покупцем Товару. В момент отримання Товару покупець підписує видаткові накладні, один екземпляр який негайно передає постачальнику.

У відповідності до пункту 3.1. Договору, вартість одиниці Товару та загальна вартість Товару вказуються у видаткових накладних на Товар.

Позивач на виконання умов Договору здійснив протягом вересня-листопада 2022 року здійснив поставку відповідачу обумовленого товару на загальну суму 1610391,60 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними (надалі - ВН), товарно-транспортними накладними (надалі - ТТН), податковими накладними (ПН):

- ВН №23 від 09.09.2022 на суму 266 551, 20 грн (ТТН №Р23, ПН №2);

- ВН №26 від 28.09.2022 на суму 293 508, 00 грн (ТТН №Р26, ПН №3);

- ВН №31 від 06.10.2022 на суму 165 720, 00 грн (ТТН №Р31, ПН №1);

- ВН №28 від 14.10.2022 на суму 183 691, 20 грн (ТТН №Р28, ПН№2);

- ВН №30 від 21.10.2022 на суму 275 536, 80 грн (ТТН №Р30, ПН №3);

- ВН №33 від 01.11.2022 на суму 336 534, 00 грн (ТТН №Р33, ПН №2);

- ВН №41 від 21.11.2022 на суму 88 850, 40 грн (ТТН №Р41, ПН №5).

Відповідно до пункту 3.5. Договору порядок оплати: 100% вартості партії Товару оплачується покупцем на умовах попередньої оплати після виставлення постачальником рахунку, якщо сторонами не погоджено інший порядок оплати у специфікації та/або додатковій угоді до Договору.

Позивач виставив відповідачу наступні рахунки:

- №20 від 06.09.2022 на суму 266 551, 20 грн;

- №24 від 28.09.2022 на суму 459 228, 00 грн;

- №25 від 13.10.2022 на суму 183 691, 20 грн;

- №26 від 21.10.2022 на суму 275 536, 80 грн;

- №28 від 01.11.2022 на суму 336 534, 00 грн;

- №33 від 21.11.2022 на суму 88 850, 40 грн.

Відповідач, в свою чергу, здійснив оплату на загальну суму 1185007, 20 грн, а саме:

- 07.09.2022 перерахував позивачу 266 551, 20 грн за рахунком №20;

- 13.10.2022 перерахував позивачу 229 614, 00 грн за рахунком №24;

- 31.10.2022 перерахував позивачу 229 614, 00 грн за рахунком №24;

- 31.10.2022 перерахував позивачу 183 691, 20 грн за рахунком №25;

- 31.10.2022 перерахував позивачу 275 536, 80 грн за рахунком №26.

24.02.2026 директора товариств затвердили акт звірки взаємних розрахунків за Договором за період січень 2022 - грудень 2025 року, згідно якого станом на 31.12.2025 у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість у розмірі 425384, 40 грн.

Позивач надіслав відповідачу засобами поштового зв`язку претензію вих.№36 від 01.04.2026, в якій вимагав погасити наявну заборгованість.

Однак позивач не отримував від відповідача документів, що підтверджують погашення заборгованості, як власне і самої суми коштів.

Положеннями пункту 4.2 Договору передбачено, що покупець несе наступну відповідальність: за порушення строків розрахунку за Товар на умовах, визначених пунктами 3.5 і 3.6, сплачує пеню та річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за Товар, за кожний день прострочення оплати, за весь період прострочення.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить стягнути з останнього наявну заборгованість за поставлений товару у розмірі 425 384, 40 грн, а також за порушення відповідачем грошового зобов`язання позивач просить стягнути пеню у розмірі 522 253, 06 грн, проценти річних у розмірі 522 253, 06 грн, інфляційні втрати у розмірі 147 738, 48 грн.

ІІ. Предмет позову.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 1 617 629, 00 грн (основний борг, пеня, проценти річні, інфляційні втрати).

III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позивач здійснив поставку узгодженого Товару за Договором відповідачу на загальну суму 1 610 391, 60 грн, а відповідач у свою чергу здійснив оплату на загальну сума 1 185 007, 20 грн.

Відтак, позивач просить стягнути з відповідача несплачену суму та додатково пеню, проценти річні, інфляційні втрати.

IV. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.

Суд констатує, що відповідач в силу приписів частини 6, 7 статті 6, пункту 2 частини 6, частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 17, 37, 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомуційної системи, затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021 та згідно пункту 41 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 по справі №459/3660/21 належним чином повідомлений про розгляд даної справи та можливість подати відзив на позовну заяву, що підтверджується повідомлення про доставку процесуального документу, а саме ухвали від 22.07.2026 (про відкриття провадження у справі) до електронного кабінету ТОВ «ФЗ Солюшіонс» (відповідач), яке міститься в матеріалах справи.

Так, ухвалу від 22.07.2026 відповідач отримав 22.07.2026 о 15:47.

Однак правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/7794/26, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав впродовж розумного строку, а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

V. Оцінка судом доказів та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи підтверджується наявними у матеріалах справи доказами поставка позивачем Товару передбаченого умовами Договору?

- чи був порушений відповідачем обов`язок щодо повної та своєчасної оплати за отриманий від позивача Товар за Договором?

- чи правомірно позивач нарахував пеню, проценти річні, інфляційні втрати відповідачу?

- чи обґрунтовано позивачем розрахунок сум, що підлягають стягненню?

- чи підлягають позовні вимоги задоволенню та в якій частині?

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

(1) Щодо основного боргу.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 1, 2 стаття 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 655 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату (пункт 8.3. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

Як підтверджено матеріалами справи, 05.09.2022 між сторонами укладено договір поставки №0509/1 за умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити на умовах Договору матеріали (товар).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 стаття 662 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар (пункт 1 частина 1 стаття 664 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 2.4. Договору, датою постави товару та переходу права власності на товар є дата фактичного отримання відповідачем товару. В момент отримання товару відповідач підписує видаткові накладні, один екземпляр який негайно передає постачальнику.

Наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які згідно приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та товарно-транспортними накладними, податковими накладними в копіях (перелік який зазначений у розділі І мотивувальної частини даного рішення) підтверджується, що позивач протягом вересня-листопада 2022 року поставив відповідачу обумовлений товар на загальну суму 1 610 391, 60 грн.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 стаття 691 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 стаття 692 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (частина 1 стаття 693 Цивільного кодексу України).

У пункті 3.5. Договору сторони передбачили порядок здійснення оплати, а саме те, що 100% вартості партії товару оплачується відповідачем на умовах попередньої оплати після виставлення постачальником рахунку.

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату загальної суми суму 1 610 391, 60 грн, а саме: (1) №20 від 06.09.2022 на суму 266 551, 20 грн; (2) №24 від 28.09.2022 на суму 459 228, 00 грн; (3) №25 від 13.10.2022 на суму 183 691, 20 грн; (4) №26 від 21.10.2022 на суму 275 536, 80 грн; (5) №28 від 01.11.2022 на суму 336 534, 00 грн; (6) №33 від 21.11.2022 на суму 88 850, 40 грн.

Відповідач здійснив оплату на загальну суму 1 185 007, 20 грн: (1) 07.09.2022 здійснив оплату за рахунком №20; (2) 13.10.2022 здійснив часткову оплату за рахунком №24; (3) 31.10.2022 здійснив оплату за рахунком №24 (погасив іншу частину), №25, №26.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 525, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України).

Суд констатує, що матеріали справи не містять та відповідачем не надані докази здійснення оплати за рахунками №28 (товар поставлений за ВН №33 від 01.11.2022) та №33 (товар поставлений за ВН №41 від 21.11.2022)

24.02.2026 між сторонами підписаний за допомогою ЕЦП акт звірки взаємних розрахунків за Договором за період січень 2022 - грудень 2025 року, згідно якого станом на 31.12.2025 у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість у розмірі 425 384, 40 грн.

Верховний Суд неодноразово наголошував (постанова від 11.09.2019 у справі №902/1260/15, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 19.09.2019 у справі №910/14566/28, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17), що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинними документами, а відтак не є належними та допустимими доказами, з яких можливо встановити беззаперечну заборгованість. Акт звіряння взаєморозрахунків може лише опосередковано свідчити про наявність боргу за договором, однак судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Одночасно з цим, Верховний Суд зазначає (постанова від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, від 19.09.2019 у справі №910/14566/28, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17), що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Як вбачається з вищезазначеного акту звірки, що він підписаний шляхом накладення ЕЦП особами, які згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є директорами товариств.

За таких обставини, наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 425 384, 40 грн підтверджується належними та допустимими доказами, які в копіях містяться в матеріалах справи.

Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).

Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем, у встановлені строки не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача та не надано доказів погашення заборгованості у розмірі 425 384, 40 грн.

Отже, обставини наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у вищезазначеній сумі не спростовані.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на все вищезазначене, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, що станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті за поставлений товар за договором №0509/1 від 05.09.2022 складає 425 384, 40 грн, а тому позовні вимоги позивача в даній частині підлягають задоволенню.

(2) Щодо пені.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 522 253, 06 грн, яка нарахована позивачем за неоплачений товар за видатковими накладними №33 від 01.11.2022 та №41 від 21.11.2022 на суму 88 850, 40 грн.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 610 Цивільного кодексу України). Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 стаття 614 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина 3 стаття 549 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що покупець несе наступну відповідальність: за порушення строків розрахунку за Товар на умовах, визначених пунктами 3.5 і 3.6, сплачує пеню та річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за товар, за кожний день прострочення оплати, за весь період прострочення.

Як передбачено умовами Договору, відповідач оплачує товар на умовах попередньої оплати після виставленого позивачем рахунку (пункт 3.5.)

Позивач виставив відповідачу рахунки №28 та №33 на поставку товару за ВН №33 та №41 - 01.11.2022 та 21.11.2022.

Відтак, позивач розпочинає здійснювати нарахування пені з 02.11.2022 та відповідно з 22.11.2022 по 01.06.2026.

Суд констатує, що на момент виникнення у сторін спірних правовідносини був чинний Господарський кодекс України (втратив чинність 28.08.2025), який, у свою чергу, регулював нарахування штрафних санкцій (господарських санкцій), зокрема пені.

Частиною 3 статті 5 Цивільного кодексу України внормовано, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відтак, оскільки неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором розпочалось у листопаді 2022 року, суд вважає, що у межах даної справи доречно застосовувати приписи Господарського кодексу України.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Одночасно з цим приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічна за змістом норма також зазначена в частині 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Велика Палата Верховного Суду розглядаючи питання застосування приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 дійшла до наступного висновку: «Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України» (пункти 89-94 постанови).

Таким чином, оскільки у пункті 4.2. Договору сторони узгодили, що за порушення строків розрахунку за Товар, пеня нараховується «за весь період прострочки», що у свою чергу є до фактичної оплати заборгованості та з урахуванням вищенаведеного висновку Великої Палати Верховного Суду, суд доходить до висновку, що до даних правовідносин не застосовується 6-ти місячне обмеження на нарахування пені, згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд перевіривши розрахунки пені, які долучені позивачем до матеріалів справи зазначає, що вони є арифметично правильними, а тому позовні вимоги позивача у даній частині підлягають задоволенню.

(3) Щодо процентів річних та інфляційних втрат за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).

Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, позивач наділений правом здійснювати нарахування відповідачу 3% річних і інфляційних втрат за несвоєчасне виконання останнім грошового зобов`язання.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України, сторони у пункті 4.2. Договору погодили, що позивач має право нараховувати, а відповідач зобов`язаний сплатити проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за товар, за кожний день прострочення оплати, за весь період прострочення.

Суд, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків процентів річних та інфляційних втрат, зазначає, що розрахунки є арифметично правильними, а відтак, вимога позивача у даній частині також підлягає задоволенню у заявлених до стягнення сумах.

VІ. Розподіл судових витрат.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позову через систему «Електронний суд» без урахування коефіцієнту пониження ставки судового збору (частина 3 стаття 4 Закону України «Про судовий збір»), у зв`язку з чим надмірно сплатив 4 852, 90 грн, щодо яких позивач наділений правом звернутись до суду в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір» з відповідним клопотанням про повернення вказаної суми судового збору.

Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір (19 411, 54 грн) за подання позовної заяви на відповідача.

Заяв та клопотань щодо понесення інших судових витрат від позивача не надходило.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЗ Солюшіонс» про стягнення заборгованості у розмірі 1617629, 00 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЗ Солюшіонс» (01021, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 16, оф. 1/22; ідентифікаційний код: 39802167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профітрейд 2016» (08141, Київська область, Бучанський р-н, с. Святопетрівське, вул. Теплична, 38/3-Б, оф. 3; ідентифікаційний код: 40543060) борг у розмірі 425 384 (чотириста двадцять п`ять тисяч триста вісімдесят чотири) грн 40 коп., пеню у розмірі 522 253 (п`ятсот двадцять дві тисячі двісті п`ятдесят три) грн 06 коп., проценти річні у розмірі 522 253 (п`ятсот двадцять дві тисячі двісті п`ятдесят три) грн 06 коп., інфляційні втрати у розмірі 147 738 (сто сорок сім тисяч сімсот тридцять вісім) грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 19 411 (дев`ятнадцять тисяч чотириста одинадцять) грн 54 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко