Рішення № 140228666, 01.10.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 жовтня 2026 року Справа № 903/810/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/810/26 за позовом Приватного підприємства Спека до Приватного підприємства Стефанія Захід про стягнення 201459,09 грн,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2026 представник Приватного підприємства Спека звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства Стефанія Захід 201459,09 грн заборгованості за фактичне користування товарним кредитом, яка виникла внаслідок несвоєчасної оплати поставленого товару, а також просить суд стягнути з відповідача судові витрати по справі.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №01 від 12.01.2023, в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою суду від 31.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду від 31.08.2026 отримав 31.08.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 116).

Строк для подання відзиву - до 15.09.2026 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2023 між Приватним підприємством Спека (постачальник/позивач) та ПП Стефанія Захід (покупець/відповідач) укладено договір поставки №01.

Згідно Розділу 1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти для комерційного використання в господарській діяльності, в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. Документ на товар, які постачальник повинен передати покупцю: накладні, які є невід`ємною частиною договору. Загальна сума поставки: 6000000 грн. 00 коп.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Товар відпускається Покупцю по частково (товарними партіями) на умовах-FCA (ІНКОТЕРМС - 2000) завантажено в автомобільний транспорт Покупця з резервуарів Постачальника, відповідно до положень п. 10.3.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155 та зареєстрованої у Мін`юсті України 02.09.2008 за № 805/15496. Відпуск товару в тару Покупця, здійснюється за рахунок Постачальника. Всі інші витрати по отриманню, вивантаженню товару з тари, Покупець здійснює за власний рахунок.

Відповідно до п. 5.1 Договору, Покупець має здійснити повну або часткову оплату отриманого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 3 (трьох) календарних днів з дня фактичного отримання товару.

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, вказані в п.5.1 даного договору, покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 1 % за кожен день використання товарного кредиту, і сплатити відсотки за його використання в терміни, вказані в п.5.3 даного договору. Під наданням покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання даного договору.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити суму товарного кредиту і відсотків за його використання на 31 день від дати відвантаження, вказаної в накладній. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості.

Згідно п. 5.4 договору якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом, покупець не внесе всіх передбачених договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених в п. 8.1 даного договору.

За змістом п.6.3 договору, товар відпускається покупцю згідно видаткової накладної чи згідно забірного листа.

Згідно з п. 7.1, 12.6 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити строк дії договору, за 1 місяць до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний рік.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

За період з 01.09.2023 по 29.12.2023, на виконання умов договору позивач здійснив поставку нафтопродуктів зі свого складу на загальну суму 1453255грн, що підтверджується підписаними сторонами, наявними у матеріалах справи накладними на відвантаження палива (а.с. 16-60), а саме:

№001056 01.09.2023 40 800,00; №001074 07.09.2023 24 000,00; №001076 08.09.2023 101 280,00; №001090 13.09.2023 9 800,00; №001096 14.09.2023 33 810,00; №001101 15.09.2023 50 960,00; №001107 18.09.2023 12 500,00; №001123 21.09.2023 1 250,00; №001129 22.09.2023 58 905,00; №001132 22.09.2023 31 620,00; №001138 27.09.2023 28 050,00; №001149 29.09.2023 65 280,00; №001156 04.10.2023 30 600,00; №001165 05.10.2023 18 666,00; №001171 06.10.2023 25 500,00; №001181 11.10.2023 48 960,00; №001193 13.10.2023 21 420,00; №001200 16.10.2023 2 550,00; №001208 17.10.2023 1 530,00; №001215 18.10.2023 16 830,00; №001220 19.10.2023 22 440,00; №001226 20.10.2023 82 110,00; №001247 25.10.2023 34 170,00; №001253 26.10.2023 27 030,00; №001262 27.10.2023 23 970,00; №001269 30.10.2023 25 500,00; №001280 01.11.2023 26 520,00; №001284 02.11.2023 27 030,00; №001294 03.11.2023 22 950,00; №001318 10.11.2023 20 400,00; №001330 14.11.2023 63 444,00; №001336 15.11.2023 16 830,00; №001344 17.11.2023 10 200,00; №001356 22.11.2023 10 000,00; №001360 24.11.2023 51 000,00; №001368 27.11.2023 27 300,00; №001374 29.11.2023 3 000,00; №001391 06.12.2023 30 000,00; №001394 07.12.2023 15 000,00; №001400 08.12.2023 57 250,00; №001420 14.12.2023 23 000,00; №001427 15.12.2023 85 000,00; №001431 18.12.2023 72 000,00; №001449 28.12.2023 24 000,00; №001451 29.12.2023 28 800,00.

Крім того, у матеріалах справи наявні підписані між сторонами акти-приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання дизельного палива, у відповідності до яких ПП СПЕКА приймає на зберігання дизельне паливо Євро-5-ВО. У актах вказано, що право власності на паливно-мастильні матеріали, передані на зберігання до ПП СПЕКА, не переходить. ПП СПЕКА не має права використовувати паливно-мастильні матеріали передані йому на зберігання у своєму господарському обороті, та/або передавати їх третім особам (а.с. 16-60).

Вартість поставленого товару була повністю оплачена відповідачем.

Як зазначає позивач, відповідач здійснював оплату вартості поставленого товару, однак за відповідними партіями оплата здійснювалася після спливу встановленого п. 5.1 Договору триденного строку. З моменту порушення погодженого строку оплати виникали передбачені п. 5.2 Договору правовідносини щодо користування товарним кредитом.

Позивач не заявляє до стягнення вартість уже оплаченого товару. Предметом вказаного позову є виключно плата за фактичне користування товарним кредитом, яка виникла внаслідок несвоєчасної оплати відповідних партій товару.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1. ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.2 ст. 627 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вже встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли, зокрема на підставі договору поставки №01 від 12.01.2023.

Разом з тим, предметом доказування у даній справі, зокрема є встановлення факту належного виконання позивачем свого обов`язку щодо передачі відповідачу товару, оскільки саме цією обставиною договір та положення цивільного законодавства пов`язують виникнення у відповідача обов`язку вчасно оплатити поставлений позивачем товар.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу положень ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Крім того, за змістом частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

При цьому, суд зазначає, що належне виконання продавцем свого обов`язку щодо поставки товару має підтверджується доказами, які свідчать про реальне здійснення господарської операції з передачі товару покупцю.

Згідно з п.п.1, 1.2, 2.4 договору постачальник зобов`язується поставити та передати або передати зі свого складу покупцю у власність нафтопродукти для комерційного використання в господарській діяльності, в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд звертає увагу, що видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/887/18.

Видаткова накладна - первинний обліковий документ, який фіксує факт передачі товарів чи матеріальних цінностей від постачальника до покупця, підтверджує виконання зобов`язань та слугує підставою для їх оплати.

Так, дослідивши долучені до матеріалів справи накладні на відвантаження палива, суд встановив, що вони містять усі обов`язкові реквізити первинного документа, передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, містять відомості про найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість поставки, дату здійснення господарської операції, підписані уповноваженими представниками сторін, а відтак є належними доказами отримання відповідачем товару в своє розпорядження.

Крім того, факт передачі товару підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі нафтопродуктів на зберігання(а.с. 16-60).

Суд звертає увагу, що договором поставки №01 від 12.01.2023 сторонами не передбачені умови щодо передачі нафтопродуктів на зберігання та предметом спору у даній справі не є повернення товару зі зберігання.

Між тим, на думку суду, зазначені акти у даному випадку не існують самі по собі та не є відокремленими від господарської операції з поставки. Їх укладення є логічним та юридичним продовженням (фактом) уже оформленої передачі товару відповідачу, оскільки передання майна на зберігання та його повернення зі зберігання можливе лише щодо товару, передача якого між сторонами вже відбулася раніше.

Відтак, підписані акти приймання-передачі на зберігання та акти приймання-передачі зі зберігання підтверджують факт отримання товару, оскільки засвідчують реалізацію сторонами наступного етапу виконання договірних зобов`язань щодо вже переданого та отриманого товару.

При цьому, накладні на відвантаження палива, акти приймання-передачі на зберігання та акти приймання-передачі зі зберігання оформлені фактично в межах виконання одного договору, стосуються одного й того самого товару (дизельного палива), узгоджуються між собою за датами, найменуванням, кількістю та вартістю пального, підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких застережень чи зауважень, а відтак в сукупності є належними доказами отримання відповідачем пального від позивача.

Водночас, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували достовірність зазначених первинних документів, підтверджували їх недійсність, фальсифікацію, підписання неуповноваженими особами або свідчили про те, що господарська операція, відображена у цих документах, фактично не відбулася. Підписання відповідачем видаткових накладних та актів приймання-передачі без будь-яких зауважень свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо підтвердження факту здійснення відповідної господарської операції.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 5.1 Договору, покупець має здійснити повну або часткову оплату отриманого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 3 (трьох) календарних днів з дня фактичного отримання товару.

Із долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що відповідач виконав свій обов`язок щодо оплати поставленого позивачем товару повністю, сплативши 1453255 грн.

Щодо нарахованих 201459,09 грн відсотків за фактичне користування товарним кредитом, яка виникла внаслідок несвоєчасної оплати поставленого товару суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 694 ЦК України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Поняття товарний кредит міститься в Податковому кодексі України(далі - ПК України), який на відміну від ЦК України розмежовує поняття торгівля в розстрочку і товарний кредит.

Відповідно до п.п. 14.1.245 п. 245 ПК України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Торгівля у розстрочку - господарська операція, яка передбачає продаж резидентом або нерезидентом товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під процент п.п. 14.1.245 п. 245 ПК України).

Частиною п`ятою статті 694 ЦК України передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму підлягають сплаті проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Водночас, відповідно до п. 5.1 Договору, покупець має здійснити повну або часткову оплату отриманого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3 (трьох) календарних днів з дня фактичного отримання товару.

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки, вказані в п.5.1 даного договору, покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 1 % за кожен день використання товарного кредиту, і сплатити відсотки за його використання в терміни, вказані в п.5.3 даного договору. Під наданням покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання даного договору.

Згідно п. 5.4 договору якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом, покупець не несе всіх передбачених договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених в п. 8.1 даного договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, проценти за користування товарним кредитом є встановленою договором платою за користування покупцем грошовими коштами постачальника, право на нарахування якої виникає у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару.

На підтвердження заявленої до стягнення суми процентів позивачем подано розрахунок.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок заборгованості за відсотками за користування товарним кредитом, суд встановив, що такий розрахунок не є арифметично правильним.

Зокрема, за накладною №001074 від 07.09.2023 на суму 20000 грн позивач визначив період користування товарним кредитом з 08.09.2023 по 17.09.2023 та зазначив його тривалість у 15 днів, хоча фактично зазначений позивачем період становить 10 календарних днів. Відповідно, розмір відсотків за цією накладною становить 2 400,00 грн, а не 3 600,00 грн, як зазначено позивачем.

За накладною №001076 від 08.09.2023 на суму 101280 грн позивач визначив період з 09.09.2023 по 17.09.2023 тривалістю 14 днів, хоча фактично цей період становить 9 календарних днів. Відтак розмір відсотків за зазначеною накладною становить 9 115,20 грн замість заявлених 14 179,20 грн.

Отже, суд здійснивши власний розрахунок процентів за користування товарним кредитом відповідно до умов договору в межах заявленого періоду з 08.09.2023 по 15.02.2024, виходячи із дати фактичного отримання товару за кожною видатковою накладною окремо, безоплатного строку користування товарним кредитом, встановленого пунктом 5.2 Договору (3 дні), порушення якого є підставою для нарахування товарного кредиту починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 1 % за кожен день використання товарного кредиту, а також фактично здійснених відповідачем оплат, у відповідності до якого сума таких нарахувань становить 195195,09 грн.

За наведених обставин, перевіривши розмір заявленої до стягнення суми відповідно до умов договору та встановлених обставин справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача 195 195,09 грн відсотків за користування товарним кредитом. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 6 264,00 грн відсотків за користування товарним кредитом слід відмовити у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 3 224,52 грн судового збору, в іншій частині у розмірі 103,48 грн слід залишити за позивачем.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства СТЕФАНІЯ ЗАХІД (43012, Волинська обл., Луцький р-н, місто Луцьк, пр. Соборності, будинок 20А, квартира 162, код ЄДРПОУ 44820188) на користь Приватного підприємства СПЕКА (43021, Волинська обл., Луцький р-н, місто Луцьк, вул. Скорика Мирослава, будинок 16, код ЄДРПОУ 20134464) 195 195,09 грн (сто дев`яносто п`ять тисяч сто дев`яносто п`ять гривень 09 коп.) відсотків за користування товарним кредитом, а також 3 224,52 грн (три тисячі двісті двадцять чотири гривні 52 коп.) витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 01.10.2026.

Суддя І. О. Гарбар