Рішення № 140228600, 22.09.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" вересня 2026 р. Cправа № 902/465/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Споживчого товариства "Козятинський ринок" (пров. Наумова В., буд. 17, м. Козятин, Хмільницький район, Вінницька область, 22100)

до: Козятинської міської ради (вул. Героїв Майдану, буд. 24, м. Козятин, Хмільницький район, Вінницька область, 22100)

про визнання недійсним рішення та усунення перешкод у здійсненні права власності на об`єкти нерухомого майна шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 03.04.2026 (вх. № 513/26 від 09.04.2026) Споживчого товариства "Козятинський ринок" до Козятинської міської ради, у якій позивач просить:

визнати недійсним рішення 71 сесії 8 скликання Козятинської міської ради від 20.02.2026 № 2558-VIII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки громадської забудови комунальної власності в межах м. Козятин, провулок Вадима Наумова, 17";

усунути перешкоди у здійсненні права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, м. Козятин, провулок Вадима Наумова, 17, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210 у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.

У зв`язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 13.04.2026, постановив позовну заяву Споживчого товариства "Козятинський ринок" № б/н від 03.04.2026 (вх. № 513/26 від 09.04.2026) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Заявою № 5 від 16.04.2026, яка надійшла до суду 20.04.2026 (вх. № 01-30/3827/26), позивач усунув недоліки позовної заяви.

Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/465/26 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 14.05.2026, про що 21.04.2026 постановив відповідну ухвалу.

05.05.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 05.05.2026 (вх. № 01-30/4447/26 від 05.05.2026).

Суд продовжив строк підготовчого провадження у справі № 902/465/26 на 30 днів та відклав підготовче засідання на 23.06.2026. Разом із цим суд зобов`язав Споживче товариство "Козятинський ринок" надати письмові пояснення щодо причин неявки його представника у судове засідання, а також щодо неподання клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Відповідну ухвалу суд постановив 14.05.2026.

23.06.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання № 21 від 23.06.2026 (вх. № 01-30/6340/26 від 23.06.2026) про проведення підготовчого засідання за відсутності його уповноваженого представника. Крім того, до зазначеного клопотання долучено письмові пояснення, подані на виконання вимог ухвали суду від 14.05.2026.

Крім того, 23.06.2026 клопотання аналогічного змісту разом із зазначеними письмовими поясненнями надійшло на офіційну електронну адресу суду.

За результатами судового засідання 23.06.2026 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

Суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 22.09.2026, про що 22.07.2026 постановив відповідну ухвалу.

16.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшла заява № б/н від 16.09.2026 (вх. № 01-30/9442/26 від 16.09.2026) про розгляд справи та проведення судового засідання за його відсутності.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до Договору купівлі-продажу від 06.06.2026 СТ "Козятинський ринок" продало, а ФГ "Влад" придбало нерухоме майно, на право власності на яке позивач посилається як на підставу для набуття відповідної земельної ділянки.

На визначений час у судове засідання 22.09.2026 повідомлені належним чином сторони не з`явилися, у зв`язку з чим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши заяву відповідача б/н від 16.09.2026 (вх. № 01-30/9442/26 від 16.09.2026) та доданий до неї Договір купівлі-продажу від 06.06.2026, суд зазначає, що вказаний доказ подано відповідачем на стадії розгляду справи по суті.

Водночас відповідачем не заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на подання зазначеного доказу в порядку статті 119 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд залишає без розгляду поданий відповідачем Договір купівлі-продажу від 06.06.2026.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У судовому засіданні 22.09.2026 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ВН, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30, у постійному користуванні Споживчого товариства "Козятинський ринок" перебуває земельна ділянка площею 2,23 га, призначена для розміщення та експлуатації будівель і споруд, розташована за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, м. Козятин, провулок Вадима Наумова, 17.

Позивач зазначає, що у зв`язку з необхідністю виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості) було встановлено факт формування в її межах іншої земельної ділянки площею 1,103 га, якій присвоєно кадастровий номер 0510500000:00:008:0210 та визначено цільове призначення - 03.07 "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі".

За твердженням позивача, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210 внесено до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ТОВ "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою". При цьому зазначена земельна ділянка обліковується як така, щодо якої заявлено право комунальної власності.

Позивач також зазначає, що внаслідок проведеної інвентаризації земель було сформовано земельну ділянку площею 1,103 га, кадастровий номер 0510500000:00:008:0210, у межах якої, за результатами натурного огляду та співставлення координат, виявлено частину торговельних павільйонів, що належать Споживчому товариству "Козятинський ринок" на праві власності.

Посилаючись на зазначені обставини та вважаючи, що формування вказаної земельної ділянки та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру порушує права та законні інтереси позивача, останній звернувся до суду із цим позовом.

Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до того, що рішенням 6 сесії Козятинської міської ради 4 скликання від 23.01.2003 № 33/03-МР, прийнятим на підставі звернення голови правління Козятинської РСС Михайлова В.В. від 20.01.2003 № 5/12-2, було припинено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 2,0465 га, яка перебувала у користуванні ринку Козятинської РСС та право постійного користування якою посвідчувалося державним актом серії ВН, реєстраційний номер 30 від 27.05.1993, та надано зазначену земельну ділянку в оренду строком на один рік.

Відповідач зазначає, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки за адресою: провулок Наумова, 17, у м. Козятині розроблена на підставі рішення 57 сесії Козятинської міської ради 8 скликання від 20.12.2024 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки".

За доводами відповідача, земельна ділянка з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210 сформована за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність чи користування, та на ній відсутні об`єкти нерухомого майна. При цьому відповідач стверджує, що на зазначеній земельній ділянці розташовані лише малі архітектурні форми, які не використовуються та, за його твердженням, розміщені без відповідних дозвільних документів.

Щодо об`єктів нерухомого майна, на наявність яких посилається позивач, відповідач зазначає, що такі об`єкти розташовані на іншій земельній ділянці, при цьому правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розташовані відповідні об`єкти нерухомого майна, їх власником не оформлені.

Крім того, відповідач посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210 сформована таким чином, що її формування, на думку відповідача, не порушує прав позивача щодо використання належного йому нерухомого майна.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що на підставі рішення Козятинської районної Ради народних депутатів від 21.05.1993 № XVI сесії 21 скликання ринку Козятинської райспоживспілки м. Козятина Вінницької області видано Державний акт на право постійного користування землею серії ВН (а.с. 10-13), відповідно до якого у постійне користування надано земельну ділянку площею 2,23 га в межах згідно із планом землекористування, для розміщення та експлуатації будівель і споруд.

Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 559194253299 від 03.03.2021 (а.с. 9), Споживче товариство "Козятинський ринок" 27.08.2002 взято на облік у Головному управлінні ДПС у Вінницькій області, Козятинській державній податковій інспекції (м. Козятин) як платника єдиного внеску. Основним видом його економічної діяльності визначено КВЕД 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна".

01.11.2002 головою правління Козятинської районної спілки споживчих товариств прийнято постанову № 39 "Про передачу основних засобів СТ "Козятинський ринок" у довірче користування" (а.с. 14).

Відповідно до зазначеної постанови, у зв`язку зі створенням Споживчого товариства "Козятинський ринок" вирішено передати йому у довірче користування основні засоби Козятинської районної спілки споживчих товариств загальною вартістю 133 927,30 грн.

Постановою визначено, що передача основних засобів має здійснюватися відповідно до вимог Положення про неподільне громадське майно споживчої кооперації України, а також передбачено створення комісії для здійснення такої передачі та оформлення її результатів відповідними актами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови від 01.11.2002 № 39 складено інвентаризаційну відомість та Акт передачі основних засобів від Козятинської районної спілки споживчих товариств до Споживчого товариства "Козятинський ринок" (а.с. 15-18).

20.01.2003 голова правління Козятинської районної спілки споживчих товариств звернувся до Козятинської міської ради з листом № 5/12-2 (а.с. 46), у якому просив у зв`язку з реорганізацією торгово-заготівельного підприємства "Заготконтора" передати та переоформити на Споживче товариство "Козятинський ринок" земельну ділянку загальною площею 2,0465 га, розташовану за адресою: м. Козятин, провулок Колгоспний, а також надати зазначену земельну ділянку Споживчому товариству "Козятинський ринок" в оренду строком на один рік.

23.01.2003 Козятинською міською радою Вінницької області на 6 сесії 24 скликання прийнято рішення "Про припинення права постійного користування, затвердження матеріалів інвентаризації та передачу в оренду земельної ділянки СТ "Козятинський ринок" (а.с. 45).

Підставою для прийняття зазначеного рішення, як у ньому зазначено, стали реорганізація торгово-заготівельного підприємства "Заготконтора" Козятинського РСС, матеріали інвентаризації земельної ділянки та клопотання Козятинської районної спілки споживчих товариств від 20.01.2003 № 5/12-2.

Пунктом 1 вказаного рішення міська рада припинила право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0465 га ринку Козятинської РСС, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ВН, реєстраційний № 30 від 27.05.1993.

Одночасно міська рада затвердила матеріали інвентаризації земельної ділянки площею 2,0557 га для комерційної діяльності по пров. Колгоспному, 17 та надала цю земельну ділянку СТ "Козятинський ринок" в оренду строком на один рік.

При цьому СТ "Козятинський ринок" зобов`язано протягом місяця укласти договір оренди земельної ділянки, а Державний акт на право постійного користування землею - здати до міського відділу земельних ресурсів.

12.03.2026 Споживче товариство "Козятинський ринок" звернулося до Козятинської міської ради з листом-скаргою (претензією) № 2 (а.с. 21).

У зазначеному листі товариство посилалося на те, що за результатами інвентаризації земель, проведеної ТОВ "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", було сформовано земельну ділянку площею 1,103 га, кадастровий номер 0510500000:00:008:0210, з цільовим призначенням 03.07 "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі". Відомості про зазначену земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру як про земельну ділянку комунальної власності.

Як зазначено у листі, під час натурного огляду та співставлення координат земельної ділянки встановлено, що частина торговельних павільйонів, які належать Споживчому товариству "Козятинський ринок" на праві власності, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210.

У зв`язку з наведеним Споживче товариство "Козятинський ринок" просило Козятинську міську раду:

переглянути результати технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель у частині земельної ділянки з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210;

вжити заходів щодо скасування державної реєстрації зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі або внесення змін до її меж з метою виключення зі складу земельної ділянки земель, на яких розташоване нерухоме майно Споживчого товариства "Козятинський ринок";

надати копію рішення Козятинської міської ради, на підставі якого було затверджено зазначену технічну документацію із землеустрою.

У відповідь на зазначений лист-скаргу (претензію) Козятинська міська рада листом № 600/26 від 26.03.2026 повідомила Споживче товариство "Козятинський ринок" про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог.

У вказаному листі Козятинська міська рада зазначила, що відповідно до рішення 6 сесії міської ради 24 скликання від 23.01.2003 № 33/03-МР було припинено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 2,0465 га ринку Козятинської РСС, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ВН, реєстраційний № 30 від 27.05.1993.

Щодо технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки по пров. Наумова, 17 у м. Козятині міська рада зазначила, що її розроблено на підставі рішення 57 сесії 8 скликання Козятинської міської ради від 20.12.2024 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки".

Крім того, у відповіді зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210 сформована за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність або користування.

Козятинська міська рада також вказала, що на зазначеній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а розміщені на ній торговельні павільйони (МАФи), на думку міської ради, встановлені без відповідних дозвільних документів.

З огляду на наведене Козятинська міська рада зазначила, що не вчиняє дій, які перешкоджають Споживчому товариству "Козятинський ринок" у користуванні належним йому майном, та не вбачає правових підстав для задоволення вимог, викладених у листі-скарзі (претензії).

Водночас, посилаючись на розміщення на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210 по пров. Наумова, 17 у м. Козятині торговельних павільйонів (МАФів) без відповідних дозвільних документів, Козятинська міська рада зобов`язала Споживче товариство "Козятинський ринок" звільнити зазначену земельну ділянку від, як зазначено у листі, незаконно встановленого майна у найкоротший строк, але не пізніше 01.05.2026.

Одночасно міська рада запропонувала Споживчому товариству "Козятинський ринок" оформити право оренди земельних ділянок під нерухомим майном, яке належить товариству на праві власності.

Таким чином, відмова Козятинської міської ради у задоволенні вимог, викладених у листі-скарзі (претензії) від 12.03.2026 № 2, а також вимога щодо звільнення земельної ділянки стали підставою для звернення Споживчого товариства "Козятинський ринок" до суду з цим позовом.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

За загальними підходами до розуміння сутнісного змісту елементів права власності, які склалися в усталеній судовій практиці, право володіння - це забезпечена законом можливість мати в себе певну річ, фактично панувати над нею, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (володіння може бути законним і незаконним). Право користування - юридична забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб (можливість отримувати плоди і доходи). Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення (передача за договором іншій особі, знищення, переробка тощо) (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 908/63/23).

За змістом статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. (ст. 83 Земельного кодексу України).

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частина 2 вказаної статті визначає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. (ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України).

З 1 січня 2013 року, у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про Державний земельний кадастр", державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч. 4 ст. 791 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Поряд з цим, як зазначено в пунктах 2, 10 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом (тобто до 01.01.2013), є дійсними.

Крім того, вимога Земельного кодексу України в редакції 2002 року про переоформлення прав постійного користування земельною ділянкою - до 1 січня 2008 року рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп 2005 визнана неконституційною.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі рішення Козятинської районної Ради народних депутатів від 21.05.1993 № XVI сесії 21 скликання ринку Козятинської райспоживспілки м. Козятина Вінницької області видано Державний акт на право постійного користування землею серії ВН, відповідно до якого у постійне користування надано земельну ділянку площею 2,23 га в межах згідно із планом землекористування, для розміщення та експлуатації будівель і споруд.

Зазначений Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30.

Разом з тим, 01.11.2002 головою правління Козятинської районної спілки споживчих товариств прийнято постанову № 39 "Про передачу основних засобів СТ "Козятинський ринок" у довірче користування", відповідно до якої у зв`язку зі створенням Споживчого товариства "Козятинський ринок" вирішено передати йому у довірче користування основні засоби Козятинської районної спілки споживчих товариств загальною вартістю 133 927,30 грн.

Згідно із зазначеною постановою передача основних засобів мала здійснюватися відповідно до вимог Положення про неподільне громадське майно споживчої кооперації України, із оформленням її результатів відповідними актами.

На виконання постанови складено інвентаризаційну відомість та Акт передачі основних засобів від Козятинської районної спілки споживчих товариств до Споживчого товариства "Козятинський ринок".

Таким чином, наведені документи підтверджують факт передачі Споживчому товариству "Козятинський ринок" визначених основних засобів. Водночас із їх змісту не вбачається передання останньому права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого Державним актом серії ВН, зареєстрованим за № 30, чи іншого речового права на землю.

Відповідно до ч.1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Як слідує з матеріалів справи, 20.01.2003 голова правління Козятинської районної спілки споживчих товариств звернувся до Козятинської міської ради з листом № 5/12-2, у якому у зв`язку з реорганізацією торгово-заготівельного підприємства "Заготконтора" Козятинського РСС просив передати та переоформити на Споживче товариство "Козятинський ринок" земельну ділянку загальною площею 2,0465 га, розташовану за адресою: м. Козятин, провулок Колгоспний, а також надати зазначену земельну ділянку Споживчому товариству "Козятинський ринок" в оренду строком на один рік.

Проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів правонаступництва Споживчого товариства "Козятинський ринок" щодо торгово-заготівельного підприємства "Заготконтора" Козятинського РСС, зокрема передавального акта, розподільчого балансу або інших документів, з яких можливо встановити склад майна, прав та обов`язків, що перейшли до позивача внаслідок реорганізації.

Сам по собі зазначений лист не підтверджує факту переходу до Споживчого товариства "Козятинський ринок" майна, прав та обов`язків реорганізованого підприємства, у тому числі права користування земельною ділянкою.

Разом з тим 23.01.2003 Козятинською міською радою Вінницької області на 6 сесії 24 скликання прийнято рішення "Про припинення права постійного користування, затвердження матеріалів інвентаризації та передачу в оренду земельної ділянки СТ "Козятинський ринок".

Пунктом 1 зазначеного рішення міська рада припинила право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0465 га ринку Козятинської РСС, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ВН, реєстраційний № 30 від 27.05.1993.

Одночасно міська рада затвердила матеріали інвентаризації земельної ділянки площею 2,0557 га для комерційної діяльності по пров. Колгоспному, 17 та надала цю земельну ділянку Споживчому товариству "Козятинський ринок" в оренду строком на один рік.

При цьому Споживче товариство "Козятинський ринок" зобов`язано протягом місяця укласти договір оренди земельної ділянки, а Державний акт на право постійного користування землею - здати до міського відділу земельних ресурсів.

Отже, зазначеним рішенням Козятинської міської ради право постійного користування земельною ділянкою, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ВН, було припинено, натомість Споживчому товариству "Козятинський ринок" цю земельну ділянку надано в оренду строком на один рік. При цьому обов`язок щодо здачі Державного акта до міського відділу земельних ресурсів прямо визначено вказаним рішенням.

Таким чином, подальше посилання на Державний акт на право постійного користування землею серії ВН, виданий у 1993 році, не може свідчити про наявність у Споживчого товариства "Козятинський ринок" права постійного користування спірною земельною ділянкою на момент виникнення спірних правовідносин.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідачем не враховано наявність на спірній земельній ділянці належних йому капітальних споруд, чим, на думку позивача, порушено принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомого майна, передбачений статтею 120 Земельного кодексу України.

Позивач зазначає, що формування земельної ділянки здійснено на землях, які вже перебувають у його законному користуванні, що призвело до порушення його прав на володіння, користування та розпорядження належними йому об`єктами нерухомого майна.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 Цивільного кодексу України та статтею 120 Земельного кодексу України.

За частинами 1, 2 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За приписами ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Як слідує з витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 243670452 від 09.02.2021), за Споживчим товариством "Козятинський ринок" на праві приватної власності зареєстровано нежитлові будівлі та споруди за адресою: Вінницька область, м. Козятин, провулок Наумова В. (провулок Колгоспний), будинок 17.

Водночас із зазначеного витягу неможливо встановити, що вказані будівлі та споруди розташовані саме на земельній ділянці з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210. Витяг підтверджує право власності позивача на відповідні об`єкти нерухомого майна, однак не містить відомостей, які б дозволяли ідентифікувати їх розташування в межах зазначеної земельної ділянки.

При цьому позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що під час натурного огляду та співставлення координат було встановлено, що частина торговельних павільйонів, які є власністю Товариства, знаходяться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210.

Разом з тим такі твердження самі по собі не підтверджують розташування саме об`єктів нерухомого майна, право власності на які зареєстровано за позивачем, у межах спірної земельної ділянки. Для застосування положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України необхідно встановити не лише наявність у позивача права власності на певні об`єкти, а й їх фактичне розташування на відповідній земельній ділянці.

Водночас відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує факт розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210 об`єктів нерухомого майна та зазначає, що вказана земельна ділянка сформована за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність чи користування, а на ній відсутні об`єкти нерухомого майна.

За твердженням відповідача, на зазначеній земельній ділянці розташовані лише малі архітектурні форми, які не використовуються та, за його доводами, розміщені без відповідних дозвільних документів.

Крім того, щодо об`єктів нерухомого майна, на наявність яких посилається позивач, відповідач зазначає, що вони розташовані на іншій земельній ділянці, при цьому правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розташовані відповідні об`єкти нерухомого майна, їх власником не оформлені.

Таким чином, між сторонами існують протилежні твердження щодо фактичного розташування належних позивачу об`єктів нерухомого майна. Водночас наявний у матеріалах справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджує право власності позивача на нежитлові будівлі та споруди, однак не підтверджує їх розташування саме на земельній ділянці з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210.

Саме по собі підтвердження права власності позивача на нежитлові будівлі та споруди не є достатнім для висновку про набуття ним права на земельну ділянку з кадастровим номером 0510500000:00:008:0210, оскільки наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено, що зазначені об`єкти розташовані в межах цієї земельної ділянки.

За приписами частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/18962/20).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Водночас згідно із усталеною практикою Верховного Суду відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, від 29.06.2021 у справі № 916/2040/20, від 28.09.2023 у справі № 921/325/22, від 18.07.2023 у справі № 910/12547/21).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що під час вирішення спору по суті суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто з`ясувати, чи є така особа належним позивачем у справі.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести у встановленому законом порядку факт порушення, невизнання або оспорювання його прав чи законних інтересів, а також обґрунтувати належність обраного способу захисту.

Відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу, встановлена судом під час розгляду справи по суті, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.05.2025 у справі № 917/2096/13(910/4089/24).

Зважаючи на наведені мотиви та встановлені у справі обставини, суд доходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем його прав та законних інтересів у заявленому обсязі.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, та надаючи правову оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів, суд установив, що позовні вимоги Споживчого товариства "Козятинський ринок" є недоведеними та не підтверджуються наявними матеріалами справи, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Судові витрати Споживчого товариства "Козятинський ринок" у справі № 902/465/26 залишити за позивачем.

Примірник повного судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 01 жовтня 2026 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи