Рішення № 140226878, 29.09.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/2496/25 Провадження № 2/358/402/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1328539216655 від 12.10.2023 в розмірі 16 000,00 грн., судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі - 6 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 12.10.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту продукту «Кредитна лінія Старт» № 1328539216655, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 4 000,00 грн. зі сплатою відсотків за його використання. Договір було підписано відповідачем електронним цифровим підписом у вигляді одноразового ідентифікатора. Відповідачу кредитні кошти було перераховано на платіжну картку. Проте ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів не виконала належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 16 000,00 грн., з яких: 4 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12 000,00 грн. - заборгованість за відсотками.

22.07.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінас» було укладено договір факторингу № 22072024, згідно якого позивач набув право вимоги до відповідача.

Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить стягнути наведену заборгованість з відповідача.

Ухвалою суду від 23.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

19.03.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Скользнєвої В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів саме на банківську картку, яка належить відповідачу. Посилалася на те, що надані листи ТОВ «ФК «Контрактовий дім» та ТОВ «ФК «Віва Капітал» не є первинними бухгалтерськими документами та не підтверджують виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів. Позивач не довів належність банківської картки відповідачу та не надав документів, які підтверджують успішне зарахування кредитних коштів на її рахунок. Також, позивачем неправильно здійснено розрахунок процентів за користування кредитом, оскільки, відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній з 24 грудня 2023 року, максимальний розмір процентної ставки не міг перевищувати 1 % на день, таким чином загальний розмір заборгованості за кредитним договором повинен становити 11 920 грн.

Також представник відповідача заперечувала проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх необґрунтованими, завищеними та неспівмірними зі складністю справи.

24.03.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній просив відмовити у задоволенні доводів відзиву та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначив, що відповідачем не наведено належних і допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві. Між сторонами був належним чином укладений кредитний договір в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а відповідач пройшла процедуру ідентифікації, подала заявку на отримання кредиту та підтвердила укладення договору одноразовим ідентифікатором. Кредитні кошти у розмірі 4 000,00 грн були перераховані відповідачу через ТОВ «ФК «Контрактовий дім», що підтверджується наданими до матеріалів справи листами платіжної установи, інформацією щодо здійсненої платіжної операції, даними про транзакцію та реквізитами платіжної картки, на яку були зараховані кредитні кошти. Надані докази у своїй сукупності підтверджують факт перерахування кредитних коштів відповідачу. Проценти були нараховані відповідно до умов кредитного договору, а обмеження максимальної процентної ставки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Також представник позивача просив відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх необґрунтованість, недоведеність та неспівмірність зі складністю справи.

Окрім того, стороною позивача було заявлене клопотання про витребування доказів.

25.03.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів.

19.05.2026 ухвалою суду було витребувано докази та ухвалою суду від 20.05.2026 продовжено строк судового провадження.

16.07.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких просить відмовити у позові в повному обсязі, оскільки на виконання ухвали суду від 19.05.2026 про витребування доказів від АТ «Акцент банка» надійшла інформація про, що картка емітована на ім`я ОСОБА_1 , проте виписка про рух коштів є неналежним чином оформлена. Окрім того, у виписці міститься єдина транзакція 12.10.2023 на суму 4 000,00 грн., однак зазначена транзакція не може бути доказом видачі кредитних коштів, оскільки відображає особисте поповнення рахунку відповідачкою.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Судом встановлено, 12.10.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту продукту «Кредитна Лінія Старт» № 1328539216655. (а.с.22-28)

Відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов`язки, визначені договором.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що сума кредитного ліміту становить 4 000,00 грн, тип кредиту - кредитна лінія.

Відповідно до пункту 1.3 договору строк дії договору становить 120 днів, при цьому позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю до 09 лютого 2024 року або достроково.

Згідно з пунктом 1.3.1 договору позичальник зобов`язаний оплатити проценти у рекомендовану дату оплати, визначену графіком платежів, а саме 25 жовтня 2023 року, протягом дії кредитної лінії.

Пунктом 1.4 договору визначено, що тип процентної ставки є фіксованим.

Відповідно до пункту 1.4.1 договору дисконтна процентна ставка становить 1 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом та застосовується в межах строку надання кредиту, але не більше перших двадцяти днів користування кредитом, тобто з першого по двадцятий день включно.

Згідно з пунктом 1.4.2 договору базова процентна ставка становить 2,5 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом та застосовується після спливу двадцяти днів користування кредитом, починаючи з двадцять першого дня користування кредитом і до дня повернення кредиту.

Пунктом 1.4.3 договору передбачено, що позичальник розуміє та надає згоду товариству, що використання базової процентної ставки є наперед обумовленим та не є односторонньою зміною умов договору.

Відповідно до пункту 1.4.4 договору позичальник підтвердив, що застосування базової процентної ставки не є зміною процентної ставки у бік погіршення його становища, оскільки кредит надається саме на умовах базової ставки, а дисконтна ставка є правом кредитодавця, передбаченим умовами акційної пропозиції.

Згідно з пунктом 1.5 договору кредит надається на споживчі цілі.

Пунктом 1.6 договору визначено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору становить 50 611,89 %.

Відповідно до пункту 1.7 договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору становить 14 800,00 грн.

До матеріалів справи долучено Додаток № 1 до Договору про надання фінансового кредиту продукту «Кредитна лінія Старт» № 1328539216655 від 12.10.2023, який містить графік платежів, відповідно до якого визначено строки та порядок погашення кредиту, розмір платежів у рахунок погашення тіла кредиту і процентів, а також загальну вартість кредиту 14 800,00 грн та загальну суму процентів за користування кредитом 10 800,00 грн. (а.с.28 зворотна сторона)

Додатком № 2 до Договору про надання фінансового кредиту продукту «Кредитна лінія Старт» № 1328539216655 від 12.10.2023 є згода позичальника на взаємодію з третіми особами при врегулюванні проблемної заборгованості. Зі змісту документа вбачається, що позичальник надав кредитодавцю згоду у разі виникнення простроченої заборгованості здійснювати взаємодію з визнаеними ним третіми особами, зазначивши їх прізвища, імена, по батькові та номери телефонів. (а.с.29)

Згідно з Довідкою про ідентифікацію клієнта від 12.10.2023 року, акцепт оферти та підписання кредитного договору № 1328539216655 здійснено позичальником ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора D2W9Q5, надісланого на номер телефону НОМЕР_1 . (а.с.16)

До матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту, який дублює умови договору. (а.с.20-21)

Згідно інформаційної довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 24.12.2025, ТОВ «Фінансова Компанія «Віва Капітал» 12.10.2023 перерахувало на платіжну картку № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 4 000,00 грн. (а.с.37)

Окрім того, на виконання ухвали про витребування доказів, АТ «А-Банк» надало інформацію, що картка № НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 та 12.10.2023 на неї було зараховано кошти на суму 4 000,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, долученого до матеріалів справи, загальний розмір боргу ОСОБА_1 за договором № 1328539216655 від 12.10.2023 становить 16 000,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 000,00 грн - заборгованість за відсотками. (а.с.13-14)

22.07.2024 між ТОВ «Фінансова Компанія «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 22072024. (а.с.30-33)

До матеріалів справи долучено платіжну інструкцію №9083 від 30.07.2024 щодо оплати згідно Договору Факторингу № 22072024 від 22.07.2024. (а.с.39)

Відповідно до витягу з реєстру боржників позивач набув права вимоги, в тому числі, до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 1328539216655 від 12.10.2023 в розмірі 16 000,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 000,00 грн - заборгованість за відсотками. (а.с.12)

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України, визначено, що за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника

Крім того, Верховний Суд у постановах від 02.11.2021 р. та від 28.10.2023 р. у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Враховуючи вище викладене ТОВ "Діджи Фінанс" набуло право вимоги договором, укладеними з відповідачем ОСОБА_1 .

Взяті на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконала, у зв`язку з чим розмір заборгованості за договором складає 16 000,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 000,00 грн - заборгованість за відсотками.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, судом встановлено, що оспорюваний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

Так, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (Постанова Верховного суду від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25).

Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує висновки представника відповідача про недійсність вищевказаного кредитного договору.

Судом встановлено, що відповідачем договір підписаний, позивач погодився на надання кредиту, будь яких підстав вважати, що в момент вчинення кредитного договору було недодержано вимог статті 203 ЦК України не має.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, стороною відповідача таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Щодо належності інформаційної довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 24.12.2025, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до Законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України

Враховуючи, що кредит видано на платіжну картку, а не на банківський рахунок позичальника, всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайром регулюються Законом України «Про платіжні послуги» та Постановою НБУ № 164 від 29,07.2022 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», (оскільки Кредитодавцем здійснено перерахування коштів на картковий рахунок Відповідача за посередництвом платіжної установи, так як перерахунок коштів з банківського рахунку Кредитодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий).

Відповідно до пункту 159 розділу VIII зазначеної вище Постанови НБУ № 164 від 29.07.2022р. вказано, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Отже, враховуючи вище зазначені положення, наявні у справі документи від платіжної системи про перерахування коштів на картковий рахунок - мають статус первинного документа, що підтверджує перерахування коштів.

Окрім того, на виконання ухвали про витребування доказів, АТ «А-Банк» надало інформацію, що картка № НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 та 12.10.2023 на неї було зараховано кошти на суму 4 000,00 грн.

Суд відхиляє твердження сторони відповідача, що транзакція 12.10.2023 на суму 4 000,00 грн., відображає особисте поповнення рахунку відповідачкою, оскільки відомості зазначені в листі ТОВ «ФК «Контрактовий дім» узгоджуються з випискою АТ «А-Банк» щодо дати та суми.

Якщо Відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Слід зауважити, що у разі не погодження щодо здійснення відповідної операції з грошовими коштами, Відповідач міг надати виписки по своєму рахунку для спростування перерахунку коштів (надання кредитних коштів). Однак, будь-яких належних доказів для спростування позовних вимог, Відповідачем та його представником не надано.

Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 806/1033/17, наголошено, що неістотні недоліки в оформленні первинних документів не є такими, що нівелюють правове значення первинного документа та реальність господарської операції.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Верховний Суд у постанові від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21 розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.

Стороною відповідача не надано жодних доказів, які б спростовували установлені судом обставини на підставі доказів наданих стороною позивача.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що між ТОВ «Віва Капітал» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір та відповідно до якого остання отримала кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені в кредитному договорі.

Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення її зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК, зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, відповідно до пункту 1.3 договору строк дії договору становить 120 днів, при цьому позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю до 09 лютого 2024 року або достроково.

Пунктом 1.4.1 договору дисконтна процентна ставка становить 1 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом та застосовується в межах строку надання кредиту, але не більше перших двадцяти днів користування кредитом, тобто з першого по двадцятий день включно.

Згідно з пунктом 1.4.2 договору базова процентна ставка становить 2,5 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом та застосовується після спливу двадцяти днів користування кредитом, починаючи з двадцять першого дня користування кредитом і до дня повернення кредиту.

Пунктом 1.4.3 договору передбачено, що позичальник розуміє та надає згоду товариству, що використання базової процентної ставки є наперед обумовленим та не є односторонньою зміною умов договору.

Відповідно до пункту 1.4.4 договору позичальник підтвердив, що застосування базової процентної ставки не є зміною процентної ставки у бік погіршення його становища, оскільки кредит надається саме на умовах базової ставки, а дисконтна ставка є правом кредитодавця, передбаченим умовами акційної пропозиції.

Згідно розрахунку заборгованості, долученого до матеріалів справи, загальний розмір боргу ОСОБА_1 за договором № 1328539216655 від 12.10.2023 становить 16 000,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12 000,00 грн - заборгованість за відсотками. (а.с.13-14)

Судом встановлено, що нарахування відсотків відбувалось в межах дії кредитного договору.

Щодо посилання сторони відповідача на ч.5 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування", суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

24.12.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (Далі Закон № 3498-IX), яким, зокрема, було доповнено статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" новими частинами.

Частиною п`ятою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" №1734-VIII передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Вказана норма законодавства була введена в дію Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22.11.2023 № 498-IX та набрала чинності 24.12.2023. Як встановлено в пункті 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-IX встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до Роз`яснень Національного банку України від 15.01.2024 №14 0004/3433 "Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування" згідно Закону №3498-IX максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати:- протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом №3498-IX - 2,5% (до 22.04.2024 включно);- протягом наступних 120 днів - 1,5% (до 20.08.2024 включно);- починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом №3498-IX - 1% (з 21.08.2024).

Тобто, розмір денної процентної ставки зменшувався поетапно.

Таким чином, на строк дії договору, а саме з 12.10.2023 до 09.02.2023, дія ч.5 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" не розповсюджується.

Враховуючи наведене та те, що відповідач не виконує взяті на себе грошові зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 16 000,00 грн, яка відповідачем не спростована та право вимоги якої перейшло до позивача, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості з кредитним договором задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

В порядку ст.141 ЦПК України, судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню у зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані: договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025, додаткова угода № 13228539216655 від 17.11.2025, акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом, суд зазначає наступне.

За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказує, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В даній справі, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно постанови ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відступу від вказаної правової позиції не було.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у складанні позовної заяви з додатками. Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд приходить до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена представником сума в розмірі 6000,00 гривень є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, який підлягає відшкодуванню позивачу, підлягає зменшенню до 3 000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за договором № 1328539216655 від 12.10.2023 в розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець