Рішення № 140225194, 30.09.2026, Сахновщинський районний суд Харківської області

Справа № 626/1637/26

Номер провадження 2/634/491/26

Категорія 40

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року сел. Сахновщина Харківська область

Сахновщинський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Єрьоміної О.В., при секретарі Литвиненко Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в с. Сахновщина Харківської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер-Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором 04.11.2024 року в розмірі 20193,56 грн., судовий збір 2662,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 04.11.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір згідно ЗУ «Про електронну комерцію», який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за яким відповідачу було надано кредит у розмірі 4000 грн, на строк кредитування 360 днів до 30.11.2024 року, комісія за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає 600 грн, денна процентна ставка 0,99%.

Відповідач не виконує належним чином зобов`язання за кредитним договором, що укладений між ним та позивачем, в результаті чого виникла заборгованість.

Таким чином, за відповідачем по укладеному з позивачем кредитному договору наявна заборгованість на загальну суму 20193,56 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4000 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 13593,56 грн.; заборгованості за комісією 600 грн, заборгованості за штрафами у розмірі 2000 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з"явився, повідомлявся належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомив. Відзив до суду не надав.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 04.11.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір згідно ЗУ «Про електронну комерцію», який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за яким відповідачу було надано кредит у розмірі 4000 грн, на строк кредитування 360 днів до 30.11.2024 року, комісія за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає 600 грн, денна процентна ставка 0,99%.

Сторонами також погоджено Паспорт споживчого кредиту та Графік платежів, який є невід`ємною частиною Договору.

Згідно довідки ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 16.02.2026 року на картковий рахунок № НОМЕР_1 04.11.2024 року було перераховано грошові кошти у розмірі 4000 грн.

Таким чином, згідно розрахунку позивача за відповідачем по укладеному з позивачем кредитному договору наявна заборгованість на загальну суму 20193,56 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4000 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 13593,56 грн.; заборгованості за комісією 600 грн, заборгованості за штрафами у розмірі 2000 грн.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За змістом положень частини першої ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України по кредитному договору банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та за умовами, встановленими договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч. 1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання).

Отже, суду не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідно до ст.617 ЦК України.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 4000 грн. та заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 13593,56 грн, що у сумі становить 17593,56 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню .

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за штрафами у розмір 2000 грн, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Цивільний кодекс України є кодифікованим актом, що регулює цивільні правовідносини між громадянами та юридичними особами. Він має вищу юридичну силу в межах цивільного права, ніж інші закони, що регулюють ці питання.

Це означає, що положення Цивільного кодексу є обов`язковими для застосування у цивільних справах, і інші закони не можуть суперечити йому в питаннях, врегульованих кодексом.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по штрафам задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту у розмірі 600 грн, виходжу з такого.

Умовами договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає 600 грн .

Відповідно до ч. 2ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок, що за змістом частини п`ятої статті11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь позивача винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які позивач здійснює на власну користь є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Відтак, суд доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту.

Що ж стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн, виходжу з такого.

Так, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України).

За змістом ч.ч.3,4,5 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем надано докази на підтвердження витрат на професійну правову допомогу, разом з тим, оскільки позов майнового характеру задоволено на 82,79%, за відсутності клопотань відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, понесені витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідно становить 6969,60 грн.

Понесені позивачем судові витрати у справі відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, як документально підтверджені, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2319,61 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.263-265,280 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер-Фінанс"- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер-Фінанс" суму заборгованість у розмірі 17593,56 грн, а також судовий збір у сумі 2319,61 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6969,60 грн.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданої протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення..

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тайгер-Фінанс", 79000, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп 28, ЄДРПОУ 43561909;

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: