Рішення № 140221463, 30.09.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3125/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, -

ВСТАНОВИВ :

13 травня 2026 року, представниця ТОВ «Цикл фінанс» Жабченко Т.М., звернулася до Овідіопольського райсуду Одеської області з названим позовом, в якому, посилаючись на довготривале невиконаннявідповідачами рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 13.05.2011 року по справі № 2-769/11, просила суд, на підставі ст. 625 ЦК України, стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивачів 85127,34 грн.. з яких 26061,29 грн. - 3% річних та 59066,05 грн. - інфляційні втрати у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору № 014/79790/82/85375 від 07 листопада 2007 року та довготривалим невиконанням рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2011 року по справі № 2-769/11.

У визначений ухвалою суду від 15.06.2026 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, відповідачі відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову до суду не надіслали, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, направлялись за їхніми останніми відомими судові адресами місця проживання, що підтверджується довідками ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області : № 5188/23581 від 04.06.2026 р., згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованим чи знятим з реєстрації не значиться та № 5188/23592 від 04.06.2026 р., згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована з 16.05.2023 р. за адресою : АДРЕСА_1 , а також зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками листоноші «адресати відсутні».

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 10.05.2023 р. № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» - вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, так як зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд встановив, що 13.05.2011 р. Овідіопольський райсуд Одеської області ухвалив рішення у справі № 2-769/11, яким задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнут солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» загальну суму боргу за кредитним договором у розмірі 387232,66 грн., в тому числі, по простроченій частині кредиту 227640,40 грн., по прострочених відсотках 57855,46 грн., по простроченій пені за тіло кредиту - 46096,01 грн., по простроченій пені за відсотки по кредиту 55640,79 грн., а також в рівних частках суму державного мита в розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Отже, факт укладання кредитного договору та договору поруки, і як внаслідок порушення належного виконання зобов`язання встановленого кредитним договором досліджувалось і встановлено в мотивувальній частині рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 13.05.2011 р. по справі № 2-769/11, чому була надано відповідна оцінка судом.

18.07.2024 р. між АТ «Райффайзен Банк» та АТ «Оксі Банк» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-71, відповідно до якого, останні набул права вимоги за вищевказаним кредитним договором № 014/79790/82/85375 від 07.11.2007 р., укладеного між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 .

Також, 18.07.2024 р. між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-71-1, відповідно до якого останні набули права вимоги за кредитним договором № 014/79790/82/85375 від 07.11.2007 р., укладеного між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 .

Таким чином, на даний момент всі права Кредитора за вищевказаними договорами належать ТОВ «Цикл Фінанс».

Статтею 512 ЦК України передбачено, що однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом

В силу викладених обставин, з 18.07.2024 р. всі права вимоги за Кредитним договором № 014/79790/82/85375 від 07.11.2007 р., договором поруки № 014/79790/82/85375/01 від 07.11.2017 р., укладеним у забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань позичальника, перейшли до ТОВ «Цикл Фінанс» у порядку правонаступництва.

Як вже зазначалось вище, 13.05.2011 р. Овідіопольський райсуд Одеської області ухвалив рішення у справі № 2-769/11, яким задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнут солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» загальну суму боргу за кредитним договором у розмірі 387232,66 грн., в тому числі, по простроченій частині кредиту 227640,40 грн., по прострочених відсотках 57855,46 грн., по простроченій пені за тіло кредиту - 46096,01 грн., по простроченій пені за відсотки по кредиту 55640,79 грн., а також в рівних частках суму державного мита в розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн.

Станом на дату подачі позову рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 13 травня 2011 року по справі № 2-769/11, боржниками не виконане.

Частина 2 ст. 625 ЦК України, передбачає право кредитора на отримання боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, а також 3 % річних від простроченої суми та оплату цих сум.

Правова позиція Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15 за період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% та річних та інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення суду, незважаючи від діяльності виконавчої служби з цього приводу.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах N 703/2718/16-ц та N 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі N 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі N 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі №6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) викладено висновок про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У Постанові від 13 червня 2018 року у справі №548/981/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов?язання.

Частина 2 ст. 625 ЦК України, передбачає право кредитора на отримання боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, а також 3 % річних від простроченої суми та оплату цих сум.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 серпня 2023 року у справі № 752/9858/21 дійшов до наступних висновків: Встановивши, що позичальниця неналежним чином виконувала зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 3 082 366,64 грн. яка стягнута рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2011 року, але рішення суду також відповідачкою не виконано, тому кредитор має право на стягнення з боржниці 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України за весь період прострочення виконання грошового зобов?язання.

Отже, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, оскільки таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання і до моменту його фактичного виконання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Верховний Суд погоджується, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України.

Правова позиція Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15 за період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі статті 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% та річних та інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення суду, незважаючи від діяльності виконавчої служби з цього приводу.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)

Формулювання статті 625 ЦК України орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три процента річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Відповідно до Правової позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі №6-369цс15: «У разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.»

Нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три процента річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного суду, викладеними у постановах: від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Як зазначено в частині четвертій статті 263 ЦПК України: при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішення питання щодо одночасного стягнення процентів, визначених ст.ст. 536,1048,1056-1,1061 ЦК України і 3 % річних від простроченої суми відбувається відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При розгляді цього питання слід мати на увазі, що проценти, визначені вищевказаними статтями є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.

Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених ст.ст. 536,1048,1056-1,1061 ЦК України, і процентів, що стягуються у відповідності до ст. 625 ЦК України, а також відсутність в чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК України та іншими статтями, та відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені кредитором).

Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова ВСУ від 29 травня 2013р. у справі № 6-39цс13), відповідно до якої правильним є стягнення з відповідача на користь позивача процентів за банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також 3 % річних та суми відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов?язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, беручи до уваги вище наведене у зв`язку з не виконанням рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2011 року по справі № 2-769/11, боржник має зобов`язання зі сплатити боргу, оскільки частина 1 статті 526 ЦК України встановлює, що зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а отже, на думку суду, позовні вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» щодо стягнення трьох відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є законними та обґрунтованими.

Додатково вказуємо, що відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.6 Прикінцевих положень Закону України «Про споживче кредитування», у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Згідно із законом від 30.03.2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п. 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст. ст. 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ від 11.03.2020 року N 211 установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався. Так, згідно постанови КМУ від 09.12.2020 року N 1236 (з урахуванням змін за постановою КМУ № 97 від 04.02.2023 року) карантин на території України установлено з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто з 02.04.2020 р. перебіг стану позовної давності продовжено на строк дії карантину, який станом на дату подання позову не зупинено.

Таким чином, ТОВ «Цикл Фінанс» має право стягнути з обох відповідачів суму боргу із урахуванням 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України в межах строку позовної давності, а саме за період з 03 грудня 2017 року по 01 березня 2020 року.

Так, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2011 року по справі № 2-769/11 має чітко виражену суму заборгованості за кредитним договором № 014/79790/82/85375 від 07 листопада 2007 року у сумі 387232,66 гривень.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою 3% *суму боргу * кількість прострочених днів / 365 (кількість днів у році).

У відповідності до статті 625 ЦК України, Відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу із урахуванням 3% річних, що становить:

Розрахунок заборгованості по сплаті трьох процентів річнихПеріодКількість днівСума заборгованості за рішенням судуСтавка % річнихНараховано відсотків та підлягає сплаті позичальникомДата початкуДата кінця04.12.201731.12.201729387232,66 грн.3%891,17 грн.01.01.201831.12.2018365387232,66 грн.3%11616,98 грн.01.01.201931.12.2019365387232,66 грн.3%11616,98 грн.01.01.202001.03.202061387232,66 грн.3%1936,16 грн.Разом8026061,29 грн.У відповідності до ст. 625 ЦК України, Відповідачі зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, що становить:

РозрахунокСукупний індекс інфляціїСума боргу (встановлена рішенням)Інфляційні нарахуванняУ період з 04.12.2017 року по 01.03.2020 року індексація на суму 387 232,66 грн [Сукупний індекс інфляції] = 101,00% ? 101,50% ? 100,90% ? 101,10% ? 100,80% ? 100,00% ? 100,00% ? 99,30% ? 100,00% ? 101,90% ? 101,70% ? 101,40% ? 100,80% ? 101,00% ? 100,50% ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% = 115,253% (за період Грудень 2017 - Лютий 2020) [Інфляційні нарахування] = 387 232,66 грн (сума боргу) ? 115,253% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 387 232,66 грн (сума боргу) = 59 066,05 грн. 115,25% 387232,66 грн. 59 066,05 грн.Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексі інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці ( тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97 р).

Таким чином, загальна заборгованість по сплаті витрат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, станом на дату подачі позову, становить 85127,34 грн., з яких:

26061,29 грн. - три відсотки річних; 59066,05 грн. індекс інфляції.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 207,526,549,551,626,628,633,634,638,1048-1050,1054,1056-1 ЦК України, Правовою позицією ВП ВС по справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) від 13.07.2022 р., Законом України «Про споживче кредитування», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України - задовольнити ;

2.Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 (ІПН : НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «Цикл Фінанс» (ЄДРПОУ : 43453613) борг в сумі: 85127,34 грн. (з яких 3% річних 26061,29 грн. та інфляційні втрати 59066,05 грн.), у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору № 014/79790/82/85375 від 07 листопада 2007 року та довготривалим невиконанням рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2011 року по справі № 2-769/11 ;

3.Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 (ІПН : НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «Цикл Фінанс» (ЄДРПОУ : 43453613) судовий збір в сумі 3328 грн., тобто по 1664 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 30.09.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.