Ухвала суду № 140220036, 28.09.2026, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

______________

Справа № 299/2042/24

У Х В А Л А

28.09.2026 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючий суддя ОСОБА_1 , секретар судових засідань ОСОБА_2 ,

За участі прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , представника заявника адвоката ОСОБА_8 , при перекладачі ОСОБА_9 .

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м.Виноградів у рамках судової справи з розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні №22023070000000030 клопотання адвоката ОСОБА_8 , що діє в інтересах громадянина Угорщини ОСОБА_10 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №22023070000000030 від 14.02.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.28, ч.2 ст.310 КК України,

В С Т А Н О В И В:

На розгляд суду передано вказане клопотання.

Клопотання мотивовано тим, що ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.01.2024 накладено арешт на майно, вилучене 09.10.2023 під час проведення невідкладного обшуку: автомобіль марки «Audi S6», кузов № НОМЕР_1 , р.н.з.Угорщини « НОМЕР_2 », ключі запалювання до нього та свідоцтво « НОМЕР_3 » про реєстрацію транспортного засобу на угорській мові. Арешт накладено шляхом позбавлення права на відчуження, розпоряджання та користування автомобілем. Адвокат стверджує, що строк звернення із клопотання про арешт тимчасово вилученого майна було слідчим пропущено. Адвокат повідомляє, що вилучений автомобіль було ввезено 09.10.2023 на територію України іншою особою, яка не є учасником кримінального провадження ОСОБА_10 , який на підставі Договору про передачу права власності від 03.10.2022 придбав цей автомобіль від ОСОБА_11 . Адвокат стверджує, що під час обшуку не були вилучені предмети, що мають значення для кримінального провадження, зі змісту протоколу обшуку. Автомобіль не відповідає критеріям речових доказів.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_8 підтримав клопотання та просив задовольнити.

Прокурор заперечив проти скасування арешту на автомобіль.

Заслухавши учасників справи, вивчивши зміст клопотання та дослідивши додані письмові докази, суд вирішив наступне.

Встановлено, що у рамках кримінального провадження №22023070000000030 від 14.02.2023 ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.01.2024 накладено арешт на майно, вилучене 09.10.2023 під час проведення невідкладного обшуку, а саме автомобіль марки Audi моделі «S6» кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер Угорщини « НОМЕР_2 », ключі запалювання до нього та свідоцтво «МР45104» про реєстрацію даного транспортного засобу, виконане угорською мовою. Арешт накладено у спосіб позбавлення права на відчуження, розпоряджання та користування автомобілем та іншим вказаним майном.

Виноградівський районний суд Ухвалою від 18.06.2024 передав автомобіль та документи на відповідальне зберігання законному володільцю ОСОБА_10 із забороною розпоряджатися ним.

Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як передбачено ч.1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Згідно ч.1 ст. 172 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки арешт накладено з метою збереження речових доказів, вилучене майно відповідає критеріям речових доказів, тому арешт було накладено правомірно.

Суд погоджується із доводами представника заявника: з моменту вилучення автомобіля (09.10.2023) минуло більш ніж два з половиною роки. Сторона обвинувачення провела з автомобілем усі необхідні процесуальні, слідчі дії, експертизи. Автомобіль не містить на собі слідів кримінального правопорушення. Досудове розслідування завершено. Обвинувальний акт передано до суду. Автомобіль належить на праві власності третій особі, яка не є учасником кримінального провадження, є добросовісним набувачем та законним володільцем автомобіля, що перевірено в ході прийняття рішення про передачу автомобіля на відповідальне зберігання. Цивільний позов не пред`явлено, майнову шкоду кримінальним правопорушенням не завдано, спеціальна конфіскація щодо автомобіля заявника законом не передбачена.

Статтею 174 КПК України визначено, що арешт майна може бути скасовано, якщо суб`єкт звернення доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Суд бере до уваги, що автомобіль перебуває на іноземній реєстрації, а чинний арешт позбавляє власника можливості перемістити його за межі України, що об`єктивно перешкоджає виконанню ним обов`язків, пов`язаних із перебуванням та експлуатацією транспортного засобу в іноземній державі.

За таких обставин суд доходить висновку, що подальше обмеження права власника на переміщення автомобіля за межі України не відповідає актуальній процесуальній потребі кримінального провадження. При цьому необхідність збереження автомобіля як речового доказу може бути забезпечена його перебуванням на відповідальному зберіганні та можливістю його дослідження судом у разі необхідності.

Відтак подальше збереження арешту в цій частині призводить до істотного обмеження права власника на користування та розпорядження майном, тоді як конкретної процесуальної мети, яка б виправдовувала таке обмеження після завершення досудового розслідування, судом не встановлено.

Такий висновок узгоджується з вимогами ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої втручання держави у мирне володіння майном повинно забезпечувати справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом основоположних прав особи. Європейський суд з прав людини послідовно виходить із необхідності існування розумного співвідношення пропорційності між застосованим заходом та легітимною метою, якої ним прагнуть досягти.

У цьому випадку тривале понад два роки обмеження права власника на переміщення автомобіля, який переданий йому на відповідальне зберігання, за відсутності цивільного позову, підстав для конфіскації чи спеціальної конфіскації, не забезпечує належного співвідношення між інтересами кримінального провадження та правом власника на мирне володіння своїм майном.

Отже, суд вважає доведеним, що на час розгляду клопотання в подальшому застосуванні арешту автомобіля в частині заборони його переміщення за межі України відпала потреба, а відповідне обмеження права власника є неспівмірним із завданнями та метою кримінального провадження.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність передбачених ч. 1 ст. 174 КПК України підстав для скасування арешту майна. При цьому скасування арешту не впливає на статус автомобіля як речового доказу та не перешкоджає суду в подальшому дослідити його у встановленому КПК України порядку.

Керуючись ст..ст.174, 369-372 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У кримінальному провадженні №22023070000000030 від 14.02.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.28, ч.2 ст.310 КК України, скасувати арешт майна, накладений з метою збереження речових доказів ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.01.2024 на майно, вилучене 09.10.2023 під час проведення невідкладного обшуку, а саме автомобіль марки Audi моделі «S6» кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер Угорщини « НОМЕР_2 », ключі запалювання до нього та свідоцтво «МР45104» про реєстрацію даного транспортного засобу, виконане угорською мовою.

Повернути законному володільцю громадянину Угорщини ОСОБА_10 ( ОСОБА_12 ), речові докази: автомобіль марки Audi моделі «S6» кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер Угорщини « НОМЕР_2 », ключі запалювання до нього та свідоцтво «МР45104» про реєстрацію даного транспортного засобу, виконане угорською мовою.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1