Вирок № 140215981, 28.09.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/3258/26

Провадження №1-кп/463/426/26

В И Р О К

іменем України

28 вересня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя ОСОБА_1 ,

з участю секретаря с/з ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого (ВКЗ) ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові матеріали кримінального провадження №62026050010000890 від 12.01.2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Львова, громадянин України, солдат, стрілець - санітар 2 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий вироком Шевченківського районного суду м. Львова по кримінальному провадженні №1202514138000109 від 18.01.2025 за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. ч. 1,4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців та 29.10.2025 звільнений Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17.10.2025 умовно достроково від відбування основного покарання у виді позбавлення волі за вироком Шевченківського районного суду м. Львова на невідбутий строк 4 роки 9 місяців 25 днів для проходження ним військової служби за контрактом, -

у вчиненні кримінальних правопорушень, ч. 1 ст. 263 та ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в :

І. Історія провадження.

02.04.2026 року на адресу суду скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні №1202514138000109 від 18.01.2025 року про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 5 ст. 407 КК України.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м.Львова від 03.04.2026 року вказаний обвинувальний акт призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 21.04.2026.2026 року призначено судовий розгляд кримінального провадження №1202514138000109 від 18.01.2025 року про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 5 ст. 407 КК України.

ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Солдат військової служби за контрактом ОСОБА_5 діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, 18.11.2025 не прибув до місця тимчасового розташування військової частини НОМЕР_2 , що знаходиться в Покровському районі, Донецької області із Військово-медичного клінічного центру Східного регіону м. Дніпро, до якого вибув 13.11.2025 у зв`язку із погіршенням стану здоров`я на стаціонарне лікування та з якого був виписаний 16.11.2025. Так солдат військової служби за контрактом ОСОБА_5 проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням службових обов`язків.

Під час незаконного перебування за межами розташування військової частини НОМЕР_1 солдат військової служби за контрактом ОСОБА_5 , у період з 18.11.2025 по 30.11.2025, до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це зробити.

Таким чином, ОСОБА_5 , вчинив у нез`явленні військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Крім цього, ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що він восени 2025 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на бойовому завданні поблизу м. Лиман, Краматорського району, Донецької області, виявив конструктивно оформлений зарядом вибухової речовини споряджений корпус осколкової оборонної ручної гранати РГО промислового виготовлення, із модернізованим уніфікованим запалом ручних гранат типу УЗРГМ-2, що в сукупності є вибуховим боєприпасом, придатним для здійснення вибуху, та, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер і протиправність своїх дій, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу привласнив вказаний вибуховий боєприпас.

У подальшому, продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_5 , усвідомлюючи незаконність зберігання зазначеного вибухового боєприпасу та маючи можливість добровільно здати його до правоохоронних органів, незаконно зберігав його за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , а також незаконно носив його при собі.

24 лютого 2026 року надійшло повідомлення на лінію «102», що за адресою: м. Львів, вул. Костя Левицького, 93 працівниками поліції було виявлено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який при собі зберігав та переносив вибуховий боєприпас, а саме оборонну ручну гранату, після чого в порядку статті 208 КПК України ОСОБА_5 було затримано, а оборонну ручну гранату вилучено.

Таким чином, ОСОБА_5 , вчинив незаконне придбання, носіння та зберігання, бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав в повному обсязі. Надав суду відповідні показання, згідно яких підтвердив вчинення в умовах запровадженого на території України воєнного стану нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби військовослужбовцем, а також у незаконному придбанні, носінні та зберіганні, бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Зазначив, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки такі ним не оспорюються.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 5 ст. 407 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_5 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

ІV. Мотиви суду.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155 км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС в постанові від 16 вересня 2024 року, (справа № 444/870/22, Провадження № 51-2989кмо23), висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: Суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані по справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_5 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_5 правильно кваліфіковано:

- за ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки будучи військовослужбовцем в умовах воєнного стану не з`явився вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби.

- за ч.1 ст. 263 КК України, оскільки незаконно придбав, носив та зберігав, бойові припаси без передбаченого законом дозволу.

V. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене:

-ч. 5 ст. 407 КК України, є тяжким злочином;

- ч.1 ст.263 КК України, є тяжким злочином;

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому, у відповідності до ст. 66 КК України, є: активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 , раніше судимий, а також враховує матеріальне становище, вік та стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_5 . Крім того, згідно наявної в матеріалах справи інформації обвинувачений ОСОБА_5 за медичною допомогою лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не звертався, на обліках не перебуває.

При призначенні ОСОБА_5 виду покарання суд керується загальними засадами призначення покарання, принципом пропорційності заходу переслідування меті, як він розтлумачений Європейським судом з прав людини у п. 38 рішення "Ізмайлов проти Росії" від 16 жовтня 2008 р. та у п.п. 34, 41 "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 р.

Таким чином, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує позицію сторони обвинувачення, характер та тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, і вважає, що так як обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кілька кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями особливої частини КК України, за жодне з яких його не було засуджено (сукупність кримінальних правопорушень), то такому слід призначити покарання за правилами ч.1 ст.70 КК України, а саме: слід призначити покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, в подальшому визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а також остаточно визначивши покарання за правилами ст. 71 КК Укpаїни, оскільки злочини, за якими ОСОБА_5 , обвинувачується по даній справі, вчинені після ухвалення попереднього вироку, а саме: вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 09.04.2025 року.

І таке покарання, на думку суду, відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України є достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження нових кримінальних правопорушень, а також соціальної реабілітації.

VІ. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Відповідно до ч. 3 ст. 475, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України суд у вироку вирішує питання, зокрема, про заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

На момент ухвалення вироку до обвинуваченого у вказаному кримінальному провадженні було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Зокрема, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 26.02.2026 року до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без альтернативного визначення розміру застави. Строк тримання під вартою обраховано з моменту фактичного затримання підозрюваного о 15.15 год. 24.02.2026 року.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу залишити без змін - тримання під вартою.

Як наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 04 червня 2024 року ( справа № 523/11745/22, провадження № 51-6949км 23) не будь-який час перебування особи у слідчому ізоляторі чи іншому місці попереднього ув`язнення може бути зараховано відповідно до частини 5 статті 72 КК. Такий строк тримання може бути зараховано лише в межах того самого кримінального провадження, у якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, слід зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк перебування під вартою в межах даного кримінального провадження у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу з 26.02.2026 року, із розрахунку одному дню позбавлення волі (тримання під вартою) відповідає один день позбавлення волі.

Арешт на майно у кримінальному провадженні, накладений на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 05.03.2026 року згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України слід скасувати.

У кримінальному проваджені наявні процесуальні витрати у вигляді витрат на проведення судової вибухово-технічної експертизи, які підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Керуючись статтями 349, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення:

- передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

- передбаченого частиною 1 статті 263 КК України, і призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Вiдповiдно до ч.1 ст. 70 КК Укpаїни, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного судом покарання за даним вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 09.04.2025 року та остаточно визначити ОСОБА_5 до відбуття покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з 24.02.2026 року, тобто з моменту фактичного затримання, з розрахунку відповідно до ст.72 КК України, один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу залишити попередній тримання під вартою.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 05.03.2026 року справа №463/1752/26, Провадження №1-кс/463/2352/26 на майно, а саме: корпус гранати РГО із наявним маркуванням барвником чорного кольору «РГО A-IX-1 80-33-84», який було поміщено до сейф-пакету Національна поліція України вибухотехнічна служба «AB1161639»; Підривач типу УЗРГМ-2 із наявним маркуванням на запобіжному важелі барвником чорного кольору «164» та методом втиснення «- 79 УЗРГМ - 2 583», який було поміщено до сейф-пакету Національна поліція України вибухотехнічна служба «АВ1161643». Фрагмент чорної липкої стрічки із корпусу гранати, який було поміщено до паперового конверту, опломбованого клейкою стрічкою NPU-4527663.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 4457 грн. (чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім гривень) витрат, здійснених на проведення судової вибухово-технічної експертизи експертизи.

На вирок протягом 30-ти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суддя ОСОБА_1