Ухвала суду № 140200658, 30.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Справа № 520/21328/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо застосування з 14.07.2025 до виплати перерахованої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року в справі №200/3351/25 пенсії ОСОБА_1 положень Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області здійснити з 14.07.2025 виплату ОСОБА_1 перерахованої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року в справі №200/3351/25 суми пенсії без застосування положень пунктів 4 -7 Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

27.07.2026 ухвалою суду адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В обґрунтування адміністративного позову покликається на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Відповідачем на виконання рішення суду у справі №200/3351/25 позивачу проведено перерахунок пенсії, проте неправомірно застосовано вимоги «Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, чим порушив його права. Вважає такі дії відповідача протиправними, а тому з метою поновлення порушеного права позивача просить зобов`язати відповідача вчинити відповідні дії.

Відповідачем подано відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі № 200/3351/25, яке набрало законної сили 30.09.2025 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 18.11.2025 Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 29.08.2023 на підставі довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) про розмір грошового забезпечення від 24.03.2025 № 31/28/37-88 та нараховано заборгованість за період з 29.08.2023 по 30.11.2025 у сумі 213520,89 грн. Упродовж 2025-2026 років відповідно до Порядку № 821 Головним управлінням проведено виплату коштів на погашення заборгованості в межах бюджетних призначень за Рішенням суду в загальній сумі 25194,00 грн. Із визнанням Постанови № 821 протиправною та нечинною виникла прогалина та правова невизначеність у правовому регулюванні механізму фінансування з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду. Разом з тим обов`язок розпорядників бюджетних коштів застосовувати чинний пункт 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4695-IX не скасований. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23 констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що можуть вплинути на збалансованість державного бюджету. За таких обставин Головне управління вважає, що оскільки управлінням не допущено порушень під час реалізації владних повноважень стосовно позивача, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Просить у позові відмовити.

Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Суд вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі, з огляду на таке.

Суд вирішує питання про закриття провадження у справі у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі № 200/3351/25, зокрема, зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії з 29.08.2023 на підставі довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано- Франківській та Закарпатській областях від 24.03.2025 №31/28/37-88.

Відповідно до витягу з особистого пенсійного кабінету позивача порталу електронних послуг Пенсійного фонду України станом на 16.07.2026 основний розмір пенсії: 62 % грошового забезпечення (вислуга років 24) у розмірі: 12247,55 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) 16 503,87 грн.

Проте фактично виплачується 6877,00 грн, що підтверджується роздруківкою виписки з АТ «Ощадбанку» від 05.03.2026.

Позивач через особистий пенсійний кабінет порталу електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із запитом про підстави невиплати пенсії у належному йому розмірі.

Листом від 29.06.2026 № 41880-36424/Г-02/8-0500/26 відповідач повідомив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 по справі № 200/3351/25, яке набрало законної сили 30.09.2025, проведено перерахунок пенсії позивача з 29.08.2023 з урахуванням оновленої довідки про розмір грошового забезпечення. В листопаді 2025 року здійснено перерахунок пенсії у розмірі 14722,45 грн (розмір пенсії до перерахунку складав 6135,27 грн). Нарахована сума доплати за результатами перерахунку згідно рішення суду за період з 29.08.2023 по 30.11.2025 склала 213520,89 грн. Виплата перерахованої пенсії та нарахованої різниці в пенсії за судовим рішенням буде проводитись відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025.

Вважаючи дії відповідача щодо застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Отже, цей спір про виплату пенсії, перерахованої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі № 200/3351/25, виник у зв`язку із неналежним виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі № 200/3351/25.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За нормами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

За правилами частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

За положеннями статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі № 620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі № 320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

З огляду на вказані позовні вимоги, вони виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 200/3351/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі № 200/3351/25, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення.

Отже, якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Суд зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі №200/3351/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 відступив від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.

Та виснував, що правильним є висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A.303-A; пункт 29).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі вищезазначеного, з огляду на викладене правове регулювання, підстави позову та додані докази, суд доходить висновку, що спір в даній адміністративній справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства у порядку позовного провадження, у зв`язку чим необхідно закрити провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Суд вважає за необхідне повідомити позивачу, що у разі якщо позивач вважав, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання судових рішень, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивач має право подати клопотання про повернення судового збору сплаченого за подання адміністративного позову до суду у зв`язку із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 30.09.2026.

Суддя М. І. Садова