Ухвала суду № 140198560, 30.09.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

30 вересня 2026 року м. Рівне№460/15031/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження заяву представника ОСОБА_1 про вирішення питання щодо розподілу судових витрат у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство "Інфоресурс", про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство "Інфоресурс" (далі - третя особа), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, як розпорядника Єдиної державної електронної бази з питань освіти пов`язані із вжиттям організаційних заходів щодо забезпечення функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, за яких у Довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 858768 від 23 червня 2026 року відображаються відомості про порушення. ОСОБА_1 послідовності навчання та відмову Міністерства освіти і науки України № 5/2376-26 від 30.06.2026 року у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати Міністерство освіти і науки України, як розпорядника Єдиної державної електронної бази з питань освіти внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України Про освіту, а саме: в розділі На підставі даних, що її містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частини другої статті 10 Закону України Про освіту - вказати Так, не порушує.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2026 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України як суб`єкта, що забезпечує функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, внаслідок яких у довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 858768 від 23 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 у полі На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України Про освіту відображено значення Ні, порушує, а також визнати протиправною відмову Міністерства освіти і науки України, викладену у листі № 5/2376-26 від 30 червня 2026 року, у внесенні відповідних змін щодо ОСОБА_1 . Зобов`язано Міністерство освіти і науки України як суб`єкта, що забезпечує функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, забезпечити внесення змін до відомостей Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо ОСОБА_1 таким чином, щоб при формуванні довідки про здобувача освіти у полі На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України Про освіту відображалося значення Так, не порушує. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96грн.

У рішенні від 24.09.2026 суд зазначив, що позивач заявив про понесення витрат на професійну правничу допомогу орієнтовно в сумі 25000грн та повідомив про подання доказів їх розміру у строки, встановлені КАС України. Оскільки на момент ухвалення рішення таких доказів матеріали справи не містили, питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішувалося.

25.09.2026 представник позивача подав заяву про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, в якій просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 13500грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження заявлених витрат представником позивача подано акт приймання-передачі виконаних робіт від 11.09.2026 до Договору про надання правової (правничої) допомоги адвокатом № 16/07/2026 від 16.07.2026, платіжну інструкцію від 11.09.2026 на суму 13500грн з призначенням платежу: договір про надання правничої допомоги 16/07/2026 від 16.07.2026.

Вирішуючи заяву про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із такого.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Зважаючи, що подана заява стосується лише питання про судові витрати, з огляду на норму ч. 3 ст. 252 КАС України, суд здійснює розгляд поданої заяви без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 134 КАС України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому частиною п`ятою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема договорів, рахунків тощо. Верховний Суд також виходить із того, що саме сторона, яка просить компенсувати витрати на правничу допомогу, повинна довести їх склад, розмір, реальність і зв`язок із розглядом конкретної справи.

За змістом частини першої статті 143 КАС України питання щодо судових витрат вирішується судом у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною третьою цієї статті передбачено можливість вирішення такого питання після ухвалення рішення по суті, а відповідно до частини п`ятої статті 143 КАС України у такому випадку суд ухвалює додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 КАС України.

Правові засади здійснення адвокатської діяльності визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 цього Закону договір про надання правничої допомоги є домовленістю, за якою одна сторона - адвокат, адвокатське бюро чи адвокатське об`єднання - зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні - клієнту - на умовах і в порядку, визначених договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

За статтею 30 цього ж Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару - фіксований розмір чи погодинна оплата, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються саме договором про надання правничої допомоги. Законодавство України

Отже, договір про надання правничої допомоги має значення не лише для підтвердження самого факту існування правовідносин між адвокатом та клієнтом. Для цілей розподілу судових витрат його зміст дає суду можливість перевірити, який саме вид гонорару погоджено сторонами, порядок його обчислення, вартість окремих послуг, умови виникнення обов`язку щодо оплати та відповідність заявленої до компенсації суми домовленостям сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування, а на підтвердження таких обставин мають подаватися, зокрема, договір про надання правової допомоги та документи, що підтверджують оплату відповідних послуг.

Цей підхід продовжує застосовуватися Верховним Судом, у тому числі в актуальній практиці 2026 року.

Так, у постанові від 14.01.2026 у справі № 420/4892/25 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголосив на необхідності документального підтвердження реальності, обсягу та вартості правничої допомоги та на тому, що розмір таких витрат установлюється на підставі договору та інших належних доказів.

Разом із тим суд враховує й інший підхід Верховного Суду, за яким сама лише формальна відсутність у матеріалах справи основного тексту договору не в усіх випадках автоматично виключає компенсацію витрат, якщо інші надані документи у своїй сукупності містять достатні відомості про узгоджений сторонами обсяг правничої допомоги, порядок визначення та конкретний розмір гонорару.

Зокрема, у постанові від 03.12.2024 у справі № 916/5139/23 Верховний Суд визнав помилковим формальний підхід суду апеляційної інстанції, який відмовив у відшкодуванні лише через неподання основного договору, не надавши оцінки додатковим угодам, в яких сторони визначили відповідні права, обов`язки та порядок обчислення вартості послуг.

Тому у цій справі суд оцінює не лише факт неподання договору, а достатність усієї сукупності представлених позивачем доказів для встановлення правової підстави та розміру витрат.

На підтвердження заявленої до стягнення суми позивач подав акт приймання-передачі виконаних робіт від 11.09.2026, ордер на надання правничої допомоги та платіжну інструкцію від 11.09.2026.

Зі змісту акта вбачається, що його складено на виконання договору про надання правової (правничої) допомоги № 16/07/2026 від 16.07.2026 та визначено перелік робіт загальною тривалістю 21 година на суму 13500грн, а саме: попередню юридичну консультацію та підготовку - 1000грн; підготовку та подання адміністративного позову - 10000грн; підготовку відповіді на відзив - 2500грн.

Ордер також видано на підставі договору № 16/07/2026 від 16.07.2026.

Платіжною інструкцією підтверджується перерахування 13500грн на рахунок Адвокатського об`єднання «Асмунд» із зазначенням у призначенні платежу договору про надання правничої допомоги від 16.07.2026.

Водночас договір № 16/07/2026 від 16.07.2026, на виконання якого складені всі зазначені документи, суду не надано.

Суд зауважує, що наявний акт підтверджує факт прийняття клієнтом зазначених у ньому робіт і містить визначену сторонами загальну суму, проте з нього неможливо встановити, який саме спосіб обчислення гонорару був погоджений договором - фіксований чи погодинний, якою була погоджена ставка оплати, які саме послуги охоплювалися первісним гонораром, чи передбачалася окрема оплата кожної із зазначених в акті дій, а також умови та порядок виникнення обов`язку клієнта з їх оплати.

Зазначене має істотне значення й з огляду на зміст самого акта. Так, при зазначенні витраченого адвокатом часу вартість робіт визначена неоднаково: одна година попередньої консультації оцінена у 1000грн, тоді як 16 годин підготовки позову - у 10000 грн, а чотири години підготовки відповіді на відзив - у 2500 грн.

Тому з поданих доказів неможливо встановити ні єдину погодинну ставку, ні те, що сторони визначили фіксовану вартість кожної із цих послуг незалежно від витраченого часу.

Платіжний документ підтверджує факт перерахування грошових коштів, однак сам факт оплати не замінює доказування правової підстави та погодженого сторонами порядку визначення розміру гонорару, оскільки відповідно до частини другої статті 134 КАС України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» такий розмір для цілей розподілу судових витрат має встановлюватися насамперед з урахуванням умов договору.

Іншими словами, подані акт, ордер та платіжна інструкція підтверджують існування між позивачем і адвокатським об`єднанням правовідносин та здійснення платежу, однак не дають суду можливості перевірити відповідність заявлених 13500грн саме тим умовам щодо гонорару, які сторони погодили у договорі № 16/07/2026.

Ця обставина відрізняє справу, що розглядається, від справи № 916/5139/23, оскільки там, незважаючи на відсутність основного тексту договору, суду були подані додаткові угоди, які містили відомості, необхідні для з`ясування умов надання правничої допомоги та її вартості.

Крім того, у постанові від 14.01.2026 у справі № 420/4892/25 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знову наголосив, що витрати на правничу допомогу повинні бути підтверджені такими доказами, які в сукупності дозволяють встановити їх реальність, необхідність, обсяг і вартість, а суд має оцінювати їх не формально, а з урахуванням усіх представлених документів.

Суд також враховує заперечення Міністерства освіти і науки України, яке ще у відзиві на позов заперечувало проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу та просило їх зменшити, посилаючись, зокрема, на критерії їх реальності, необхідності та співмірності.

Однак вирішення питання про можливе зменшення розміру витрат відповідно до частин п`ятої-сьомої статті 134 КАС України передбачає, що насамперед належними доказами встановлено сам розмір витрат, який відповідно до умов договору сторона сплатила або повинна сплатити. Лише після цього суд може перевіряти його співмірність.

Оскільки у даному випадку позивачем не надано договору про надання правничої допомоги, а інші подані документи не містять достатніх відомостей, які дозволили б установити погоджені сторонами умови та порядок обчислення гонорару й перевірити відповідність заявлених до відшкодування сум цим умовам, суд доходить висновку про недоведеність у встановленому процесуальним законом порядку розміру витрат на професійну правничу допомогу, які можуть бути покладені на відповідача.

Верховний Суд послідовно зазначає, що витрати на правничу допомогу мають бути фактичними, необхідними та належним чином документально підтвердженими, а відсутність достатнього документального підтвердження є підставою для відмови у їх відшкодуванні.

За наведених обставин заява про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з Міністерства освіти і науки України на користь позивача 13500грн витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини четвертої статті 252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 166, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Воронюк Катерини Юріївни про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 460/15031/26 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений 30 вересня 2026 року

Суддя Т.О. Комшелюк