Рішення № 140197451, 30.09.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 р. № 400/3109/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаГоловного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв, 54005, провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі також - відповідач, ГУНП), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2026 роки;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2026 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби.

Ухвалою від 27.03.2026 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що має право на компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2026 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби, яка протиправно не нарахована та не виплачена йому відповідачем.

Відповідач надав відзив на позов, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР є додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати і до законодавчого переліку щорічних відпусток не входить, тому не підпадає під дію статті 24 Закону України «Про відпустки» щодо можливості їх компенсування грошима. Відпустка учасникам бойових дій не є додатковою відпусткою працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи, а відтак не підлягає грошовій компенсації в разі, якщо її не було використано і відповідно її не може бути замінено грошовою компенсацією. Тим більше, даний вид додаткової відпустки передбачає надання учасникам бойових дій переваги перед іншими працівниками, задля додаткової можливості їх відпочинку та/або санаторного лікування.

Відповідно до ст. 60 Закону № 580 відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01.05.2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку проходження служби поліцейськими, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці до 01.05.2022 року.

У Законі № 580 визначено право на компенсацію лише щорічних відпусток, до яких додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не відноситься.

Отже, позивач не має права на компенсацію грошима додаткових відпусток, як учасника бойових дій відповідно до законодавства, що регулює проходження служби поліцейськими.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач проходив службу в поліції з 21.10.2019 року до 06.02.2026 року.

06.07.2017 року позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Наказом ГУНП в Миколаївській області від 05.02.2026 року № 146 о/с позивача з 06.02.2026 року звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі та раніше за текстом - Закон № 580).

Відповідно до наказу від 05.02.2026 року № 146 о/с позивачу звільнено зі служби з виплатою компенсації за невикористані 06 діб щорічної відпустки за 2019 рік, за невикористані 08 діб щорічної відпустки за 2020 рік, за невикористані 39 діб щорічної відпустки за 2021 рік, за невикористані 26 діб щорічної відпустки за 2022 рік, за невикористані 27 діб щорічної відпустки за 2023 рік, за невикористані 22 доби щорічної відпустки за 2024 рік, за невикористані 43 доби щорічної відпустки за 2025 рік, за невикористані 04 доби щорічної відпустки за 2026 рік.

Однак, суми компенсації не були нараховані та виплачені позивачу, зо стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам.

Згідно зі ст. 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 Закону № 504/96-ВР); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону № 504/96-ВР); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону № 504/96-ВР); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 Закону № 504/96-ВР);

3) творча відпустка (ст. 16 Закону № 504/96-ВР); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст.16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (ст. 17 Закону № 504/96-ВР); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 Закону № 504/96-ВР); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (ст. 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону № 504/96-ВР);

5) відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25, 26 Закону № 504/96-ВР). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 КЗпП України.

Закон № 580 визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 59 Закону № 580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону № 580).

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 92 Закону № 580 поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1 - 4 ст. 93 Закону № 580 передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону № 580 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580 обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно з абз. 7 та 8 пе. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.ч. 2, 3 ст. 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580 і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону № 504/96-ВР.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 року у справі № 160/5393/19, від 31.03.2021 року у справі № 320/3843/20, від 26.05.2021 року у справі № 360/1362/20, від 24.06.2021 року у справі №520/8054/2020.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Як передбачено п. 12 ст. 12 цього Закону № 3551 учасникам бойових дій надаються право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи з положень Закону № 3551, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014, який затверджений Законом України від 17.03.2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини стосовно отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, припиняється.

Разом із тим, суд зазначає, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції та володіла статусом учасника бойових дій, судом також враховані правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі № 200/1175/20-а.

Зокрема, Касаційний суд зазначив що, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України «Про відпустки» і статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

А тому, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористаної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2023 роки.

Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат:

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

При цьому позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги від 14.02.2026 року № 17/02/26/1; додаткової угоди від 17.02.2026 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.02.2026 року № 17/02/26/1; акту від 24.03.2026 року № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 14.02.2026 року № 17/02/26/1; квитанції до прибуткового касового ордера від 24.03.2026 року № 28 на суму 10000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору про надання правової допомоги від 14.02.2026 року № 17/02/26/1 розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу та порядок його обчислення, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 1 додаткової угоди від 17.02.2026 року № 1 встановлено розмір суми витрат за надання правової допомоги у розмірі 10000,00 грн та включає: консультацію клієнта; узгодження правової політики; дослідження судової практики та законодавства щодо предмета спору; збір доказів, підготовка, підписання та подання позовної заяви до Миколаївського окружного адміністративного суду; представництво та захист інтересів клієнта у суді у т.ч. підготовка заперечення, інших необхідних клопотань, письмових пояснень, заяв, запитів тощо, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до акту від 24.03.2026 року № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги, обсяг наданої правової допомоги склав 10000,00 грн та включив у себе:

- зустріч, консультацію клієнта, узгодження правової політики - 500,00 грн (30 хвилин);

- дослідження матеріалів справи, судової практики щодо предмета спору, підготовка, підписання та подання позовної заяви - 9500,00 грн (09 годин 30 хвилин).

В даному випадку, суд зауважує про безпідставність включення до суми вартості послуг на правничу допомогу вартості послуг адвоката за зустріч, надання консультації, узгодження правової практики, дослідження матеріалів та судової практики, оскільки вказані дії є складовими підготовки адміністративного позову та формування додатків до нього та не можуть бути кваліфіковані як окремо визначені дії з окремо визначеною вартістю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 року у справі № 160/17139/20.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 року у справі № 160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, суд вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн, на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що за результатами розгляду цієї справи відшкодування витрат на професійну правничу в сумі 5000,00 грн відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 40108735) - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2026 роки.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2019-2026 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 40108735) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30.09.2026 року.

Суддя О.В. Малих