Рішення № 140196803, 30.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Справа № 640/15810/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якій просить суд:

- визнати рішення головних інспекторів будівельного нагляду №107 від 13.05.2017 протиправним та скасувати повністю дане рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем, на основі містобудівних умов та обмежень від 19.05.2016 №5 було розпочато виконання будівельних робіт, про що було повідомлено Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області. Однак, листом від 08.04.2019 №40-1025-3/544-19 ОСОБА_1 повідомлено, що за результатами планової перевірки сектору містобудування, архітектури та ЖКГ Носівської РДА рішенням від 13.05.2017 №107 було скасовано містобудівні умови та обмеження від 19.05.2016 №5. Позивач вважає таке рішення протиправним та просить задовольнити позов.

02.09.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Федорчук А.Б.) дана позовна заява, відповідно до частин 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху та визначено позивачу порядок та строк усунення недоліків позовної заяви.

24.09.2019 позивач надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

03.10.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі із визначенням порядку розгляду за правилами спрощеного позовного провадження

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

23.05.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 24.05.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 прийнято адміністративну справу №640/15810/19 до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, запропоновано сторонам, за наявності, подати до суду додаткові пояснення по справі та докази протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 від ОСОБА_1 та Державної архітектурно-будівельної інспекції України витребувано докази у справі.

На виконання вимог ухвали суду, ОСОБА_1 надано до суду пояснення щодо відсутності у позивача спірного рішення.

07.07.2026 ухвалою Київського окружного адміністративного суду від Державної архітектурно-будівельної інспекції України повторно витребувано докази у справі.

Позивачем 09.07.2026 подано додаткові пояснення по суті спору.

13.07.2026 від Державної інспекції архітектури та містобудування України надійшла заява про заміну сторони по справі на правонаступника.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 замінено відповідача у справі №640/15810/19 Державну архітектурно-будівельну інспекцію України на його правонаступника - Державну інспекцію архітектури та містобудування України (юридична адреса: Україна, 01133, місто Київ, б-р. Лесі Українки, будинок 26, ЄДРПОУ: 44245840) та витребувано документи та пояснення.

Відповідач, заперечуючи проти позовним вимог, надав відзив на позову заяву, де стверджує, що нормативно визначена процедура прийняття рішення про скасування містобудівних умов та обмежень передбачає оформлення окремого письмового рішення встановленої форми, його направлення відповідному суб`єкту та здійснення обліку такого рішення. Разом з тим, у матеріалах адміністративної справи №640/15810/19 відсутнє рішення головного інспектора будівельного нагляду Управління ДАБІ у Чернігівській області №107 від 13.05.2017, яке позивач визначає предметом оскарження. Відповідач зазначає, що позивачем не виконано покладений на нього статтею 77 КАС України обов`язок щодо доказування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також не забезпечено належного визначення предмета спору. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2014 ОСОБА_1 уклав з Носівською міською радою договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0906 га (кадастровий номер 7423810100:01:001:0243) яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

19.05.2016 позивачем було отримано містобудівні умови та обмеження №5.

18.10.2016 між ОСОБА_1 та Носівською міською радою було укладено договір щодо створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Носівка при здійсненні реконструкції нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, листом від 17.07.2017 №11-08/888 ОСОБА_1 запрошено до Носівської міської ради для укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 27.04.2014.

Листом від 15.03.2019 позивач повідомив Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CC1) на об`єкт «Реконструкція нежитлової будівлі шляхом прибудови торгівельних площ АДРЕСА_1 ».

Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області листом від 08.04.2019 №40-1025-3/544-19 повідомило позивача, що дані щодо отримання поданого повідомлення не були внесені до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів з причини відсутності передбаченої встановленою формою документа та чинними нормативно-правовими актами України інформації, а також зазначено, що містобудівні умови і обмеження №5 від 19.05.2016 були скасовані рішенням головних інспекторів будівельного нагляду №107 від 13.05.2017 за результатами планової перевірки сектору містобудування, архітектури та ЖКГ Носівської РДА.

Вважаючи рішення від 13.05.2017 №107 незаконним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 №2780-XII містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VІ (далі - Закон №3038-VI) управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Однією з функцій управління у сфері містобудівної діяльності є контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, проектної документації.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону №3038-VI державний архітектурно- будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553 (далі - Порядок №553), визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками, сертифікованими відповідальними виконавцями робіт, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Відповідно до положень статті 41 Закону №3038-VІ та пункту 5 Порядку №553. державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Відповідно до пункту 6 Порядку №553 плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджується керівником такого органу.

Періодичність проведення планових перевірок суб`єктів містобудування на об`єктах будівництва визначається відповідно до критерію, за яким оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у сфері містобудування та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) органами державного архітектурно-будівельного контролю.

Планові перевірки об`єктів будівництва, замовниками яких є фізичні особи (громадяни), проводяться не частіше ніж один раз на півроку. Строк проведення планової перевірки не може перевищувати десяти робочих днів.

Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення державного архітектурно будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №698 (далі -Порядок №698), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державний архітектурно-будівельний нагляд здійснювався Державною архітектурно-будівельною інспекцією України через головних інспекторів будівельного нагляду або кількома головними інспекторами будівельного нагляду в областях шляхом проведення планових, позапланових, документальних та камеральних перевірок.

Підпунктом другим пункту 3 основними завданнями нагляду визначено, зокрема, скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об`єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування або анулювання зазначених документів;

Згідно з пунктом 4 зазначеного Порядку №698 головні інспектори будівельного нагляду з метою здійснення нагляду, зокрема, перевіряли законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду.

При цьому пунктом 5 Порядку №698 визначено перелік повноважень головних інспекторів будівельного нагляду у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Зокрема, відповідно до підпункту 6 пункту 5 Порядку №698 головні інспектори будівельного нагляду мають право: скасовувати чи зупиняти дію прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" повноважень рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, з подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції.

Водночас пунктом 32 Порядку № 698 прямо передбачено, що у разі скасування або зупинення дії рішення об`єкта нагляду головним інспектором будівельного нагляду приймається рішення за формою згідно з додатком 6 до цього Порядку, яке надсилається об`єкту нагляду протягом трьох робочих днів з дати його прийняття рекомендованим листом з описом вкладення з повідомленням про вручення.

Так, звертаючись до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення від 13.05.2017 №107, позивач самостійно визначив конкретний акт суб`єкта владних повноважень, який, на його думку, порушує його права та законні інтереси.

Однак, лист Управління ДАБІ у Чернігівській області, на який посилається позивач, не містить самого рішення від 13.05.2017 №107, його змісту, дати прийняття, підстав прийняття, доказів направлення чи відомостей про його облік відповідно до пункту 34 Порядку №698, а тому не може замінювати собою рішення суб`єкта владних повноважень, яке є предметом судового оскарження.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частини 4 статті 161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно із частиною 7 статті 161 КАС України, до заяви про визнання індивідуального акта протиправним чи адміністративного договору недійсним додається також оригінал або копія оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.

При цьому положення КАС України не передбачають конкретної форми викладу позовних вимог, а наділяють позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або іншій спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Положення статті 160 КАС України не конкретизують вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем у довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході розгляду справи по суті.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 3 статті 73 КАС України).

Відповідно до частини 3 статті 77 КАС України суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 7 статті 80 КАС України передбачено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин.

Учасник справи в разі неможливості самостійно надати докази може подати клопотання про їх витребування.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

Водночас саме на позивача покладається обов`язок визначити предмет спору, сформулювати та обґрунтувати позовні вимоги, а також надати докази на підтвердження обставин, на яких вони ґрунтуються. Проте в межах цієї справи позивачем не надано належних і достатніх доказів, які б підтверджували факт порушення його права чи законного інтересу відповідачем.

При цьому суд враховує, що відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України, у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим виконання такого обов`язку безпосередньо пов`язане з наявністю визначеного позивачем предмета спору та належним обґрунтуванням позовних вимог, що у межах даної справи не наведено позивачем.

Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.