Рішення № 140196283, 30.09.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 вересня 2026 року (14:00)Справа № 280/6437/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 25.12.2025;

зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 25.12.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за віком, яка призначена їй на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV). Однак, позивачці не прийшла пенсія на рахунок у банку, у зв`язку з чим вона звернулась до органів Пенсійного фонду України з проханням надати можливість пройти відеоідентифікацію, однак відповідач проігнорував вимоги позивача. Зауважено, що за змістом частини першої статті 49 Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом або судом відповідного рішення з підстав, визначених законом. Оскільки відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то підстав для припинення її виплати немає. Вважаючи дії відповідача щодо невиплати пенсії такими, що порушують право позивача на гарантоване чинним законодавством України пенсійне забезпечення, представник позивача просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

10.07.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №39262), в якому останній зазначає, що за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначену 16.09.2012. Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , яке з 07.04.2014 є тимчасово окупованою російською федерацією територія України, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року №376 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26 травня 2026 р. № 987). На підставі інформаційного обміну між органами Пенсійного фонду України з органами соціального захисту населення щодо інформації про скасовані довідки та зняття особи з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, пенсію позивачу з 01.03.2016 було призупинено у зв`язку з не підтвердженням місця фактичного проживання. Враховуючи викладене, пенсія позивачу починаючи з 01.03.2016 не виплачувалась, оскільки факт внутрішнього переміщення не було підтверджено. Позивач особисто не зверталася до відповідача для поновлення виплати пенсії та не надавала нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що їй не прийшла пенсія на рахунок банку, а також, що на її звернення до відповідача з проханням надати можливість пройти відеоідентифікацію, відповідач проігнорував вимоги позивача. Проте, позивачем не надано належних доказів, що вона зверталася до відповідача у встановлений законом порядок із заявою про проходження «відеоідентифікації». Заява від 11.05.2026 № ВЕБ-05001-Ф-С-26-288113, яку подала ОСОБА_1 , не містить звернення щодо поновлення виплати їй пенсії та проходження особою ідентифікації в режимі відеоконференцзв`язку. Роз`яснення, які їй були надані листом Головного управління від 19.06.2026 № 28542-29995/П-02/8 0800/26, ОСОБА_1 проігноровані. Отже, на сьогодні для підтвердження своєї особи та продовження виплати пенсії ОСОБА_2 необхідно в один із зазначених способів пройти фізичну ідентифікацію. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 відповідно до вимог законодавства, яке діяло на час припинення виплати пенсії з 01.03.2016, факт внутрішнього переміщення не було підтверджено; до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати їй пенсії та проходження особою ідентифікації в режимі відеоконференцзв`язку не зверталася. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 є отримувачем пенсії за віком, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Починаючи з березня 2016 року позивачу припинено нарахування та виплату пенсії.

У відповідь на електронне звернення позивача від 11.05.2026 №ВЕБ-05001-Ф-С-26-288113 відповідачем листом від 19.06.2026 №28542-29995/П-02/8-0800/26 повідомлено, що згідно бази даних Пенсійного фонду України позивач, як внутрішньо переміщена особа, перебуває на обліку в Головному управлінні. За матеріалами електронної пенсійної справи виплату пенсії позивачу припинено з 01.03.2016. На теперішній час поновлення виплати пенсії за заявами про поновлення виплати пенсії, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису "Дія Підпис" ("Дія ID"), створеного за допомогою мобільного додатку Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через вебпортал, або, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 №162 "Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану" для осіб, які проживають на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України і виплату пенсій яким було призупинено в період з 01.08.2022 відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом шести місяців підряд, а також Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання які спричинили втрату працездатності особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299, для осіб, виплату пенсій яких було припинено до набрання чинності цим порядком, у зв`язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, заява про поновлення виплати пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати з 25.12.2025 пенсії, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно частин 1 статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

За приписами частини 2 цієї статті, пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Згідно із частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

За змістом наведеної норми випадки, за яких може бути припинено виплату пенсії, можуть бути передбачені виключно законом.

Водночас, таке припинення можливе виключно на підставі рішення територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (постанова Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 236/2495/17).

Так, судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу відбулось не в внаслідок прийняття окремого рішення, а тому суд вважає, що припинення виплати пенсії здійснено не у спосіб, установлений Законом №1058-IV.

З огляду на встановлені судом обставини, відповідачем не доведено прийняття належного рішення про припинення виплати пенсії позивачу, а також не підтверджено наявності передбачених законом підстав для такого припинення.

Відтак, у цій справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними, оскільки вчинені без прийняття відповідного рішення та без належного правового обґрунтування.

Як наслідок суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 25.12.2025 та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно, належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 25.12.2025.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність звернення позивача із відповідною заявою про поновлення виплати пенсії як передумови для її поновлення.

Як встановлено судом, виплату пенсії позивачу було припинено не на підставі належним чином оформленого рішення, прийнятого у спосіб та з підстав, визначених Законом №1058-IV, а тому таке припинення є протиправним.

За таких обставин звернення позивача із заявою про поновлення виплати пенсії фактично означало б покладення на нього обов`язку вчинити додаткові дії для відновлення права, порушеного самим відповідачем унаслідок неправомірного припинення виплати пенсії.

Суд звертає увагу, що подання заяви про поновлення виплати пенсії є необхідним у випадках, коли законодавством передбачено відповідний порядок поновлення виплати пенсії після її припинення з правомірних підстав. Натомість, у цій справі судом встановлено протиправність самого припинення виплати пенсії, здійсненого без прийняття відповідного рішення та без доведення наявності законних підстав для такого припинення.

Отже, відсутні правові підстави для покладення на позивача обов`язку повторно звертатися із заявою про поновлення виплати пенсії, оскільки таке поновлення є наслідком усунення протиправних дій відповідача та відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача.

Інший підхід призвів би до ситуації, за якої поновлення порушеного права особи ставилося б у залежність від вчинення нею додаткових дій, необхідність яких виникла виключно внаслідок неправомірної поведінки суб`єкта владних повноважень. Такий підхід не відповідає завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлену судом протиправність припинення виплати пенсії, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є не зобов`язання його повторно звертатися до відповідача із заявою, а безпосереднє зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії починаючи з 25.12.2025.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Судом враховано, що ухвалою суду від 30.06.2026 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання до адміністративного суду позовної заяви до винесення судового рішення по справі.

Оскільки, відповідачем у справі було ГУ ПФУ в Запорізькій області та саме ним порушено права та інтереси позивача, то за рахунок його бюджетних асигнувань мають бути стягнуті на користь Державного бюджету України судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком, починаючи з 25.12.2025.

Стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.09.2026.

Суддя Ю.В. Калашник