Рішення № 140195349, 29.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/21937/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року в частині відмови ОСОБА_1 щодо незарахування до спеціального трудового стажу періоду роботи з 08.04.1991 року по 14.08.1996 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального трудового стажу періоди роботи з 08.04.1991 року по 14.08.1996 рік та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з 03.03.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що оскаржуваним рішенням відповідача, прийнятим за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.03.2025 року, позивачеві протиправно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) з посиланням на відсутність у неї необхідного спеціального стажу, передбаченого цією нормою Закону, натомість відповідними записами трудової книжки позивача підтверджено наявність у ОСОБА_1 на день звернення з заявою про призначення пенсії понад 26 років спеціального стажу, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років. При цьому оскаржуваним рішенням безпідставно відмовлено у зарахуванні до спеціального стажу позивача періоду її роботи з 08.04.1991 року по 14.08.1996 року через наявність розбіжностей у назві установи, зазначеної у записі про прийняття на роботу (зазначено «Приазовський ЦРБ») та на печатці, якою завірено запис при звільненні («Ботеевская больниця»), а також в порушення приписів ст.181 КЗпП України лише частково зараховано до її спеціального стажу період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а саме: з 17.02.1994 року по 14.08.1996 року (2 роки 05 місяців 28 днів). Позивач зазначає, що недоліки у заповненні трудової книжки є відповідальністю роботодавця, а тому покладання відповідальності за це на позивача не є правомірним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/21973/25 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також ухвалою суду від 04.08.2025 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 ).

На виконання вимог вказаної ухвали суду відповідачем надано копію пенсійної справи позивача.

Водночас, правом на подання відзиву на позовну заяву станом на час розгляду справи відповідач не скористався.

Разом з тим, відповідачем подано письмові пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_1 03.03.2025 року звернулася із зверненням на Урядову «гарячу лінію» з проханням до Пенсійного фонду України сприяти у призначенні їй пенсії та врахувати період стажу з 08.04.1991 року по 14.08.1996 року, не погоджується з наданою відмовою ГУ ПФУ в Одеській області, оскільки в трудовій книжці чітко зазначено, що заявниця була прийнята на посаду фельдшера Ботієвської дільничної лікарні, тому і печатка щодо звільнення відповідає закладу, тобто печатка саме Ботієвської лікарні. Зазначене звернення не є заявою про призначення пенсії та було розглянуто в порядку звернення громадян.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 підтверджено, що 06.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду вказаної заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 13.02.2025 року №046450015119, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку із відсутністю у неї необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 року, який відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019 року та Закону №2148-VIII, становить: станом на 01 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2017 року по 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців, водночас, спеціальний стаж роботи позивача станом на 11.10.2017 року становить 21 рік 08 місяців 07 днів, що є недостатнім. Також вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні до спеціального та страхового стажу роботи позивача періоду роботи з 08.04.1991 року по 14.08.1996 року, оскільки звільнення з роботи засвідчено печаткою організації, яка не відповідає назві підприємства, яке вносило запис про роботу та відсутня довідка про реорганізацію підприємства.

Судом також встановлено, що в подальшому, 03.03.2025 року ОСОБА_1 звернулася на Урядову «гарячу лінію» із заявою (вх. №ДА-18544842), в якій просила Пенсійний фонд України сприяти у призначенні їй пенсії та врахувати період стажу з 08.04.1991 року по 14.08.1996 року, а також зазначала, що вона не погоджується з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оскільки в трудовій книжці чітко зазначено, що заявниця була прийнята на посаду фельдшера Ботієвської дільничної лікарні, тому і печатка щодо звільнення відповідає закладу, тобто печатка саме Ботієвської лікарні.

Наведено підтверджується реєстраційною карткою звернення вх. №ДА-18544842 від 03.03.2025 року, в якій також зазначено, що це звернення позивача передано на розгляду до Пенсійного фонду України.

Судом також встановлено, що вищевказане звернення ОСОБА_1 від 03.03.2025 року розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і за наслідками такого розгляду Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року повідомило ОСОБА_1 про те, що її звернення від 03.03.2025 року до Державної установи «Урядовий контактний центр», що надійшло до Пенсійного фонду України, було переадресоване за належністю на розгляд в межах компетенції до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вх.№8411/Д-0400-25 від 04.03.2025 року).

Також листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно з п. «е» ст.55 Закону №1788-XII працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи у період: до 01 квітня 2015 - не менше 25 років; до 01 січня 2016 року не менше 25 років 06 місяців; до 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців, водночас, спеціальний стаж роботи позивача станом на 11.10.2017 року становить 21 рік 08 місяців 07 днів. На підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 21.09.1987 року до спеціального стажу не зараховано період роботи з 08.04.1991 року по 14.08.1996 року, оскільки наявні розбіжності у назві установи, зазначеної у записі про прийняття на роботу (Приазовская ЦРБ, та на печатці, якою завірено запис про звільнення (Ботеевская больница). До загального страхового стажу зазначений період зараховано частково: з 17.02.1994 року по 14.08.1996 року, як період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Враховуючи зазначене, заява ОСОБА_1 від 06.02.2025 року про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ була розглянута та прийнято рішення про відмову від 13.02.2025 року №046450015119 через відсутність необхідної вислуги років.

Позивач, вважаючи, що листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року їй протиправно відмовлено у зарахуванні до спеціального трудового стажу періоду роботи з 08.04.1991 року по 14.08.1996 року та у призначенні пенсії за вислугу років, звернулася до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно з положеннями статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Пунктом 1.1 Порядку №22-1 визначено що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.

У разі подання заяви засобами Порталу Дія та за умови реалізації технічної можливості щодо її формування та подання, формування заяви здійснюється засобами Порталу Дія відповідно до відомостей, зазначених в додатках до цього Порядку. Відомості, необхідні для формування заяви, можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними реєстрами органів державної влади.

У період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заява про призначення (поновлення) пенсії та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсії, особами, які у зв`язку з агресією Російської Федерації тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором) та отримали тимчасовий захист або статус біженця (далі - особи, які тимчасово проживають за кордоном), можуть надсилатись поштою.

Абзацом 1 пункту 4.1 Порядку №22-1 передбачено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналізуючи зміст вищезазначених положень, суд доходить висновку про те, що особа, яка претендує на призначення пенсії, наділена правом звернення до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії разом з доданими до неї документами, скориставшись бланком такої заяви та одним із способів її подання, що визначені Порядком №22-1. Результат розгляду порушеного у заяві питання щодо призначення пенсії згідно з положеннями Порядку №22-1 має бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, яке за загальним правилом має бути прийнято не пізніше 10 днів після надходження заяви.

При цьому з аналізу наведених норм також слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, зміст положень пунктів 4.3 та 4.10 Порядку №22-1 дає підстави дійти висновку, що результат розгляду порушеного у заяві питання про призначення (перерахунок) пенсії оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд враховує, що матеріалами пенсійної справи позивача підтверджено, що із заявою про призначення пенсії за вислугу років в порядку приписів Порядку №22-1 ОСОБА_1 звернулася саме 06.02.2025 року, при цьому органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за вказаною заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким і прийнято рішення по суті розгляду такої заяви, а саме: рішення від 13.02.2025 року №046450015119 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у зв`язку із відсутністю у неї необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 року, яким також відмовлено й у зарахуванні до спеціального стажу позивача спірного періоду роботи.

Натомість, заява ОСОБА_1 від 03.03.2025 року фактично є усним зверненням останньої на Урядову «гарячу лінію» Державної установи «Урядовий контактний центр» щодо незгоди з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.02.2025 року №046450015119 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ через недостатність необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 року та про відмову у зарахуванні до цього стажу спірного періоду роботи, що підтверджується реєстраційною карткою вказаного звернення (вх. №ДА-18544842 від 03.03.2025 року), яке в подальшому було передано на розгляд до Пенсійного фонду України, а потім було переадресоване за належністю на розгляд в межах компетенції до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вх.№8411/Д-0400-25 від 04.03.2025 року), яким здійснено розгляд такої заяви в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь листом №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року.

Так, ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року №393/96-ВР (далі Закон №393/96-ВР) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За приписами ст.3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 5 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Відповідно до ч.1, ч.ч.3,4 ст.15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Відтак, заява ОСОБА_1 від 03.03.2025 року не є заявою про призначення пенсії у розумінні приписів Порядку №22-1, а фактично є усним зверненням (заявою), поданим та розглянутим відповідно до приписів Закону №393/96-ВР.

Водночас, лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року, який оскаржується позивачем у цій справі, не є рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії та у зарахуванні спірного періоду роботи позивача до її спеціального стажу, а є відповіддю, наданою на звернення ОСОБА_1 від 03.03.2025 року відповідно до приписів Закону №393/96-ВР, яким позивача повідомлено про результати розгляду її заяви про призначення пенсії від 06.02.2025 року і про підстави відмови у задоволенні такої заяви, викладені у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.02.2025 року №046450015119.

Отже, зміст листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року свідчить про те, що він має суто інформаційний характер та не наділений ознаками розпорядчого індивідуального правового акта у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію.

Таким чином, юридичні наслідки для прав позивача створює саме рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.02.2025 року №046450015119 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років та про відмову у зарахуванні спірного періоду роботи до спеціального стажу позивача, яке і є відповідним рішенням (розпорядженням) органу, що призначає пенсію, прийнятим за наслідками розгляду відповідної заяви позивача про призначення пенсії від 06.02.2025 року згідно з приписами Порядку №22-1.

Разом з цим, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.02.2025 року №046450015119 у цій справі позивачем не оскаржується, а Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не є відповідачем у цій справі.

Заявлені позовні вимоги стосуються саме розгляду відповідачем заяви позивача від 03.03.2025 року, яка, як встановлено судом, не є заявою про призначення пенсії у розумінні приписів Порядку №22-1, а фактично є усним зверненням (заявою), поданим та розглянутим відповідно до приписів Закону №393/96-ВР.

Жодні дії (рішення) пенсійного органу, прийняті за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 06.02.2025 року, не є предметом оскарження у цій справі, а вимоги зобов`язального характеру також не стосуються цієї заяви і пов`язані лише з розглядом іншої заяви, а саме: заяви від 03.03.2025 року.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

В розумінні КАС України, відповідно до приписів пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається собою для відновлення її прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів позивача є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб`єктом владних повноважень, а також, наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Таким чином, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб, завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У розглядуваному випадку оскаржуваний позивачем лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року не є рішенням органу, що призначає пенсію (індивідуально-правовим актом), а має виключно інформаційний характер, відтак, не породжує, не змінює і не припиняє прав чи обов`язків позивача та сам по собі не порушує його прав і не породжує для позивача будь-яких юридичних наслідків, тож обираючи спосіб захисту своїх прав щодо призначенні пенсії та у зарахуванні спірних періодів робот до спеціального стажу шляхом оскарження такого листа, позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Судом встановлено, що у справі, що розглядається, позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту, адже правовим актом індивідуальної дії, яким фактично вирішено питання про призначення ОСОБА_1 пенсії та питання про наявність/відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи позивача до її спеціального стажу, є саме рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.02.2025 року №046450015119, яке не є предметом оскарження у цій справі.

Разом з тим, оспорюваним листом відповідача від 01.04.2025 року здійснено розгляд звернення позивача від 03.03.2025 року з дотриманням процедури та у строки (не більше одного місяця від дня надходження), встановлені Законом №393/96-ВР, що підтверджується матеріалами справи та фактично не заперечується позивачем, що, у свою чергу, свідчить про дотримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вимог Закону №393/96-ВР.

За таких обставин у сукупності, підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення (листа) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №15307-8411/Д-01/8-0400/25 від 01.04.2025 року відсутні.

З цих же підстав задоволенню не підлягає і похідна позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального трудового стажу періоди роботи з 08.04.1991 року по 14.08.1996 рік та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з 03.03.2025 року, позаяк судом встановлено, що відмова у зарахуванні вказаного спірного періоду роботи позивача до її спеціального стажу прийнята та оформлена саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.02.2025 року №046450015119, яке не є предметом оскарження у цій справі, а заява про призначення пенсії була подана ОСОБА_1 06.02.2025 року, в той час як заява від 03.03.2025 року не є заявою про призначення пенсії у розумінні приписів Порядку №22-1, а фактично є усним зверненням (заявою), поданим на Урядову «гарячу лінію» Державної установи «Урядовий контактний центр» щодо незгоди з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.02.2025 року №046450015119 про відмову у призначенні пенсії.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цим позовом, відповідно до ст.139 КАС України не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова