Рішення № 140194945, 28.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Справа №160/22675/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернувся ОСОБА_2 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, з позовом, у якому просить суд:

визнати протиправними дії Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, які полягали у неналежному розгляді мого звернення щодо забезпечення надання безоплатної вторинної правничої допомоги та у незастосуванні Закону України «Про адміністративну процедуру»;

визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, яка полягала у невжитті заходів для забезпечення реалізації мого гарантованого законом права на безоплатну вторинну правничу допомогу після встановлення неможливості її надання у межах раніше виданого доручення;

визнати протиправним та скасувати рішення Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, викладене у листі № М-915/005/629 від 23 червня 2026 року;

зобов`язати Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги повторно розглянути моє звернення відповідно до вимог Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», Закону України «Про адміністративну процедуру», з урахуванням правової оцінки суду, повно та всебічно дослідити всі обставини справи, прийняти належний адміністративний акт та вирішити по суті питання щодо забезпечення реалізації мого права на безоплатну вторинну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 31.07.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 31.07.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- звернення щодо забезпечення надання безоплатної вторинної правничої допомоги та у незастосуванні Закону України «Про адміністративну процедуру»;

- рішення Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, викладене у листі № М-915/005/629 від 23 червня 2026 року;

- відомості /інформацію, які підстави стали підставою для прийняття спірного рішення;

- усі наявні докази щодо суті спору.

17.08.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

19.08.2026 року позивачем до суду подано відповідь на відзив.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 28.09.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що предметом спору є невиконання Відповідачем власних владних повноважень.

Відповідач Південно Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги свої власні обов`язки щодо забезпечення реалізації права Позивача на безоплатну вторинну правничу допомогу належно не виконав.

Так, вказує про те, що 17 червня 2026 року адвокат Шрам В.Ю. прямо повідомив Позивача про те, що не може підготувати дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя у межах виданого йому доручення.

Після цього Позивач звернувся саме до Відповідача як до Центру, уповноваженого приймати рішення щодо надання безоплатної вторинної правничої допомоги, організовувати її надання та забезпечувати складання процесуальних документів.

Це випливає і з повноважень Центру, наведених самим Відповідачем.

Відзив на позовну заяву.pdf.

Таким чином, позивач вважає, що після отримання звернення від 17 червня 2026 року Відповідач мав вирішити не лише питання про правомірність поведінки адвоката, а й питання про те, яким саме способом має бути забезпечено реалізацію права Позивача на безоплатну вторинну правничу допомогу.

Натомість Відповідач обмежився висновком про правомірність відмови адвоката і фактично переніс вирішення питання на майбутнє, запропонувавши позивачу звернутися із новою заявою.

Саме ця бездіяльність є предметом адміністративного спору.

Також, вказує, що зі змісту звернення Позивача вбачається, що він порушував питання не лише про оцінку поведінки адвоката.

У зверненні було поставлено питання про реальне забезпечення його права на безоплатну вторинну правничу допомогу, а також прямо заявлено вимогу розглянути звернення відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».

У зверненні також просилося перевірити обставини, встановити відповідальність за ненадання необхідної правничої допомоги та визначити спосіб забезпечення цього права.

Навіть якщо висновок Відповідача про межі доручення адвоката є правильним, такий висновок не вирішує питання про забезпечення Позивачу іншого передбаченого законом способу отримання БВПД.

Лист від 23.06.2026 № М-915/005/629 не вирішив поставленого

Позивачем питання Лист від 23 червня 2026 року № М-915/005/629 містить висновок про правомірність дій адвоката та повідомлення про необхідність нового звернення.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що позивач звернувся до адвоката Шрама В.Ю. з вимогою скласти дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя (ВРП) на дії слідчої судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороки О.В..

Адвокат Шрам В.Ю. листом від 17.06.2026 р. обґрунтовано відмовив у цьому, посилаючись на те, що його повноваження обмежені статтями 5558 КПК України і не включають ініціювання інших юридичних процедур поза кримінальним процесом.

Вказують про те, що позивач стверджує, що Центр допустив протиправну бездіяльність, оскільки самостійно не видав нове доручення адвокату та не усунув перешкоди у реалізації права на допомогу, проте такий аргумент прямо суперечить чинному законодавству.

Відповідач у листі-відповіді від 23.06.2026 року №М-915/005/629 надав оцінку дій адвоката - його відмова діяти поза межами чинного доручення є цілком правомірною.

Також, посилаються на порядок надання БВПД чітко регламентований Законом №3460-VI.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.12.2024 року Позивач засобами електронного зв`язку звернувся до відповідача із заявою наступного змісту «Я, ОСОБА_3 прошу надати мені безоплатну вторинну правничу допомогу по захисту моїх прав та представництву інтересів у судах, інших державних органах, а також складанню документів процесуального характеру, №12023041350001021, в рамках кримінального провадження правова кваліфікація кримінального правопорушення: (КК України 2001) СТ.186 Ч.4, та де я визнаний потерпілим.».

07.01.2025 року відповідно до п.3 ч.1 ст.17, ч.1 ст.19 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» та на підставі заяви ОСОБА_3 від «29» грудня 2024 року, Відповідачем видано Наказ від 07.01.2025 р. № Н-БВПД/005/02.6.2 01/3 «Про надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_3 »,

На підставі наказу Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (найменування міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги) від «07» січня 2025 року № Н БВПД/005/02.6.2-01/3 «Про надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_3 », для надання безоплатної вторинної правничої допомоги позивачу, адвокату Шраму Володимиру Юрійовичу (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від «20» вересня 2010 р. № 2181, видано ДОРУЧЕННЯ для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені пунктами 1-2, 9-23, 26-29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» від «07» січня 2025 року № 23Дн для представництва інтересів позивача як потерпілого у кримінальному провадженні №12023041350001021.

Згідно з текстом самого доручення № 23Дн, правова допомога призначена «у вигляді здійснення представництва інтересів особи в досудовому розслідуванні та суді, як потерпілої особи у кримінальному провадженні №12023041350001021».

Позивач звернувся до адвоката Шрама В.Ю. з вимогою скласти дисциплінарну скаргу до Вищої ради правосуддя (ВРП) на дії слідчої судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороки О.В..

Адвокат Шрам В.Ю. листом від 17.06.2026 р. відмовив у цьому, посилаючись на те, що його повноваження обмежені статтями 5558 КПК України і не включають ініціювання інших юридичних процедур поза кримінальним процесом.

Відповідач у листі-відповіді від 23.06.2026 року №М-915/005/629 надав оцінку дій адвоката - його відмова діяти поза межами чинного доручення є правомірною, з посиланням на те, що порядок надання БВПД чітко регламентований Законом № 3460-VI.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Зміст права на безоплатну правничу допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правничої допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правничої допомоги визначено Законом України "Про безоплатну правничу допомогу" від 02.06.2011 №3460-VI (далі Закон №3460-VI).

Відповідно до визначень, що містяться у статті 1 Закону №3460-VI: безоплатна правова допомога правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел; правова допомога надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення; правові послуги надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Відповідно до статті 3 Закону №3460-VI, право на безоплатну правову допомогу гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 6-1 Закону №3460-VI, до системи надання безоплатної правничої допомоги належать: 1) Координаційний центр з надання правничої допомоги; 2) суб`єкти надання безоплатної первинної правничої допомоги; 3) суб`єкти надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Статтею 13 Закону №3460-VI визначено, що безоплатна вторинна правнича допомога вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 14 Закону №3460-VI, право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають такі категорії фізичних осіб: повнолітні особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід, розрахований відповідно до методики, затвердженої Міністерством юстиції України, не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або державну соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» і «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатної особи, - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону (пункт 1); внутрішньо переміщені особи на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону (пункт 14).

Частина четверта статті 14 Закону №3460-VI визначає, що суб`єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу, визначені пунктами 1, 14, 17, 19, 20, 26-29 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного періоду та одночасно не більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до статті 15 Закону №3460-VI суб`єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Приписами статті 16 Закону №3460-VI передбачено, що Міністерство юстиції України утворює регіональні (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські), місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах) та міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) центри з надання безоплатної правничої допомоги. Центри з надання безоплатної правничої допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правничої допомоги і утворюються з урахуванням потреб відповідних адміністративно-територіальних одиниць та забезпечення доступу осіб до безоплатної правничої допомоги. Центри з надання безоплатної правничої допомоги є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку із своїм найменуванням. Центри з надання безоплатної правничої допомоги фінансуються з Державного бюджету України, інших не заборонених законодавством джерел. Центри з надання безоплатної правничої допомоги забезпечують надання всіх видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 7 і частиною другою статті 13 цього Закону. Повноваження та порядок діяльності центрів з надання безоплатної правничої допомоги встановлюються Положенням про центри з надання безоплатної правничої допомоги, що затверджується Міністерством юстиції України. Під час виконання функцій з надання безоплатної правничої допомоги центри з надання безоплатної правничої допомоги взаємодіють із судами, органами прокуратури та іншими правоохоронними органами, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Діяльність центру з надання безоплатної правничої допомоги поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Повноваження центрів з надання безоплатної вторинної правничої допомоги визначені статтею 17 Закону №3460-VI та полягають у: 1) наданні правничих послуг безоплатної первинної правничої допомоги, визначені частиною другою статті 7 цього Закону; 2) здійсненні правопросвітництва; 3) прийнятті рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги; 4) забезпеченні складення процесуальних документів за зверненням суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу; 5) забезпеченні участі захисника при здійсненні досудового розслідування та судового провадження у випадках, коли захисник відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії; 6) забезпеченні участі захисника у розгляді справи про адміністративне правопорушення; 7) забезпеченні здійснення представництва інтересів суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу в судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 8) укладенні договорів з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, для надання такої допомоги; 9) виданні доручення для підтвердження повноважень захисника або повноважень адвоката для здійснення представництва інтересів особи в судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 10) прийнятті рішення про уповноваження працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги на надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 11) прийнятті рішення про заміну адвоката чи працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до статті 24 цього Закону; 12) поданні клопотання до Координаційного центру з надання правничої допомоги про виключення адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 24 цього Закону; 13) прийнятті рішення про припинення надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 14) забезпеченні надання послуг з медіації у встановленому порядку; 15) поданні Координаційному центру з надання правничої допомоги звітів про свою діяльність; 16) виконанні інших функцій, передбачених Положенням про центри з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Порядок подання звернень про надання безоплатної вторинної правничої допомоги визначений статтею 18 Закону № 3460-VI.

Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, звернення про надання одного з видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, подаються особами, які досягли повноліття, або їх представниками до центру з надання безоплатної правничої допомоги в письмовій формі за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи або за місцезнаходженням органу, що здійснює дізнання, досудове розслідування, суду, слідчого судді, що розглядають справу. У зверненні зазначаються прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання особи, яка потребує безоплатної вторинної правничої допомоги, поштова адреса, номери засобів зв`язку, викладається суть питання, для вирішення якого особа звертається за безоплатною вторинною правничою допомогою, та зазначається її належність до категорії осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу. Письмове звернення підписується такою особою або її представником та подається до центру з надання безоплатної правничої допомоги особисто або надсилається поштою.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону №3460-VI передбачено, що звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене без дотримання вимог, визначених цією статтею, повертається заявникові з відповідними роз`ясненнями протягом трьох робочих днів з дня його надходження для усунення недоліків. Після усунення недоліків звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги може бути подано повторно. У такому разі забороняється відмовляти у прийнятті звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з підстав, про які не було зазначено раніше.

Статтею 19 Закону №3460-VI визначено порядок розгляду звернень про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, за змістом частин 1, 2 якої, у разі звернення особи, яка належить до однієї з категорій фізичних осіб, визначених пунктами 1, 2, 9-29 частини першої статті 14 цього Закону, або її законного представника, патронатного вихователя/представника про надання безоплатної вторинної правничої допомоги центр з надання безоплатної правничої допомоги протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення та документів, що підтверджують належність такої особи до відповідної категорії, приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги і надсилає такій особі або її законному представнику, патронатному вихователю/представнику копію зазначеного рішення, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини.

Місцеві центри з надання безоплатної вторинної правничої допомоги здійснюють свою діяльність на підставі Положення про центри з надання безоплатної вторинної правничої допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 №967/5 (далі Положення №967/5).

Відповідно до пункту 1 Положення центри з надання безоплатної правничої допомоги (далі центри) утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Міністерством юстиції України за пропозицією Координаційного центру з надання правничої допомоги (далі Координаційний центр) з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної правничої допомоги і є територіальними відділеннями Координаційного центру.

Відповідно до пункту 6 Положення під час виконання функцій з надання безоплатної правничої допомоги центри взаємодіють із судами, органами прокуратури та іншими правоохоронними органами, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами надання безоплатної правничої допомоги, органами адвокатського самоврядування, громадськими об`єднаннями.

Відповідно до підпункту 4 пункту 9 Положення №967/5, міжрегіональні центри, юрисдикція яких поширюється на територію більше двох областей, а також Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, розглядають звернення осіб про надання безоплатної первинної правничої допомоги невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня надходження звернення. Якщо звернення з об`єктивних причин не може бути розглянуто у визначений строк у зв`язку із складністю питань, що в ньому зазначаються, встановлюється необхідний строк для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний строк розгляду звернення не може перевищувати 10 робочих днів.

Відповідно до підпункту 12 пункту 9 Положення №967/5, міжрегіональні центри розглядають звернення суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу та перевіряють належність особи до категорій осіб, які мають право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги, у встановленому порядку.

Порядок організації та надання безоплатної правничої допомоги міжрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги затверджено наказом Координаційного центру з надання правничої допомоги №2 від 28.01.2019 (далі Порядок №2), який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту Порядку №2, під час надання безоплатної первинної правової допомоги (далі - БППД) працівник центру, серед іншого, під час першого звернення до центру особи, яка бажає отримати правову допомогу (далі - клієнт), з`ясовує анкетні дані особи, роз`яснює порядок надання безоплатної правової допомоги, отримує письмову згоду на оброблення його (її) персональних даних та реєструє інформацію про клієнта у комплексній інформаційно-аналітичній системі забезпечення організації надання безоплатної правової допомоги (далі - КІАС); з`ясовує суть питання клієнта та у разі необхідності пропонує клієнту надати центру для ознайомлення документи, на яких ґрунтується звернення, сканує їх та вносить до КІАС. Під час надання БППД працівник центру використовує копії документів, наданих клієнтом;

Відповідно до приписів пункту 3 Порядку №2, під час надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - БВПД) працівник центру надає БВПД в межах повноважень, визначених наказом центру про уповноваження працівника центру для надання такої допомоги (далі - наказ), а також звернення клієнта про надання БВПД, на підставі якого центром прийнято рішення про надання БВПД; інформує клієнта про стан розгляду справи та погоджує з ним процесуальні дії, вчинення/невчинення яких може вплинути на результат розгляду справи; з урахуванням узгодженої з клієнтом правової позиції в межах повноважень, наданих йому клієнтом, бере участь в судових засіданнях у судах всіх інстанцій.

Також, відповідно до вимог ст. 26 Закону №3460-VI, адвокат або працівник центру з надання безоплатної правничої допомоги, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися вимог Конституції України, цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів; 2) надавати якісно та в необхідному обсязі безоплатну вторинну правничу допомогу; 3) приймати до провадження справи осіб, які потребують безоплатної вторинної правничої допомоги, відповідно до рішень, прийнятих центром з надання безоплатної правничої допомоги, про уповноваження працівника; 4) не розголошувати конфіденційну інформацію про особу, яка стала відомою у зв`язку з наданням безоплатної вторинної правничої допомоги. Адвокат, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, має всі обов`язки, встановлені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими законами України.

Суд також звертає увагу, що адвокати надають безоплатну вторинну правничу допомогу відповідно до положень Стандартів якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 21.12.2017 №4125/5 (далі Стандарти якості).

Так, стандарти якості це комплекс основних характеристик моделі гарантованого державою захисту, передбачених міжнародними правовими актами, законодавством України, у межах яких та з урахуванням узгодженої правової позиції із суб`єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу адвокат є незалежним в обранні правової позиції для здійснення активного та розумного захисту прав, свобод та законних інтересів всіма не забороненими законом способами. Дотримання Стандартів якості є обов`язковим для адвокатів при наданні ними безоплатної вторинної правничої допомоги.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Дослідивши докази по справі, встановлено про те, що у первинній заяві позивача від 29.12.2024 р., позивач просив надати допомогу «в рамках кримінального провадження №12023041350001021».

Саме на підставі цієї заяви й було видано наказ та доручення.

Позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни безумовно має право на отримання БВПД для звернення до ВРП (складення документів процесуального характеру) відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 14 Закону.

Отже, фактично для отримання нового виду допомоги у іншому провадженні (дисциплінарному, а не кримінальному) позивач зобов`язаний був подати нову окрему заяву до Центру.

Автоматичне розширення меж діючого доручення або самовільне призначення адвоката для інших цілей за ініціативою самого Центру без офіційного волевиявлення (заяви) клієнта законом не передбачено.

Згідно в матеріалах справи, відповідач у листі № М-915/005/629 від 23.06.2026 року роз`яснив Позивачу цей алгоритм та запропонував звернутися із відповідною новою заявою.

Позивач цим правом не скористався.

Доказів зворотнього матеріли справи не містять.

Оскільки дисциплінарне провадження у Вищій раді правосуддя не є стадією кримінального провадження № 12023041350001021, адвокат не має фактично підстав для складання процесуальних документів до ВРП.

Відповідно, відмова адвоката у складанні процесуального документа, який виходить за межі кримінального провадження, є правомірною та відповідає вимогам чинного законодавства.

Окрім того, слід вказати про те, що лист № М-915/005/629 від 23.06.2026 р., за своєю правовою природою не є адміністративним актом (рішенням).

Лист Відповідача від 23.06.2026 р. є інформаційною відповіддю, якою було роз`яснено правомірність дій адвоката та вказано законний шлях отримання допомоги для звернення до ВРП (шляхом подання нової заяви).

Цей лист не позбавляє Позивача права на БВПД, не скасовує його пільг і не перешкоджає йому звернутися до Центру у встановленому законом порядку.

Оскільки Відповідач встановив, що адвокат діяв обгрунтовано, а окремої заяви про призначення безоплатної вторинної правничої допомоги для складання скарги до Вищої ради правосуддя до Центру не надходило, у Відповідача не було підстав для відкриття окремого адміністративного провадження.

Лист Відповідача є обґрунтованою відповіддю, що роз`яснює законний порядок отримання бажаної послуги.

Таким чином, Відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України)

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Слід зазначити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд має встановити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, наявність порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Отже, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій чи бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Позивачем ні в позовній заяві, на в додаткових пояснення не зазначено, в чому саме полягає бездіяльність відповідачів.

Суд зауважує, що Центром позивачу не надавалась відмова в наданні безоплатної правничої допомоги, яку відповідно позивач вправі оскаржити до суду, а лише ставилось питання дотримання вимог статті 18 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", оскільки позивачу зазначено про недоліки поданих звернень із відповідними роз`ясненнями, чим дотримано вимоги частини другої даної статті, після усунення котрих Західним міжрегіональним центром буде прийнято рішення по суті звернень.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип "юридичної визначеності". Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява №2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини "закон" має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі №П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Суд у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади "правової процедури", яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону.

Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Установлена правова процедура, як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії "Мірило правовладдя" (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)).

Крім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Гарантоване статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права.

При чому обов`язок щодо доказування факту наявності порушеного права покладається саме на позивача.

Суд також звертає увагу, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що позивач дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких він просить і це право, свобода чи інтерес порушені у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.

Тобто, що кожна особа (позивач) має право звернутися за захистом свого порушеного права, порушення якого допущено особою, до якої заявлено позов. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, гіпотетичний інтерес не охоплюється судовим захистом. Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно.

Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та наявних доказів, суд дійшов висновку, що у спірному випадку позивач не довів обґрунтованість своїх позовних вимог, а відповідач довів правомірність своїх дій та спірного рішення, відтак у задоволенні позову слід відмовити.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, без задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач : Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (проспект Соборний, 77, 8 поверх, м.Запоріжжя, 69002, ЄДРПОУ 41076819).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 28.09.2026 року.

Суддя В.В. Ільков