Рішення № 140194853, 28.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа №160/32176/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2025р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови обчислення та виплати позивачеві, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2016 року він має статус учасника бойових дій, є колишнім працівником Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та був звільнений в запас 04.11.2024р. Як зазначає позивач, при звільненні в запас йому не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористанні додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2022 2024 роки. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.10.2025 щодо нарахування та виплати йому, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки зокрема за 2022-2024 роки. Листом №344280-2025 від 03.11.2025 Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані у 2022, 2023 та 2024 роках дні додаткової відпустки, визначеної статтею 16-2 Закону №504 та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток, ніж передбачені ч.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» та ст.24 Закону України «Про відпустки» не передбачено. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 01.12.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача зокрема надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.

16.12.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовної заяви позивача відмовити посилаючись зокрема на те, що в спеціальному законодавстві, яке регламентує підстави та порядок виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, визначено за які саме відпустки вона виплачується і у вказаному переліку відсутня така відпустка як: «додаткова відпустка як учаснику бойових дій»; зазначений вид відпустки («додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій) «не є щорічною відпусткою», з огляду на розміщення вказаної норми в окремій статті КЗпПУ (а саме в ст. 77-2 КЗпПУ), у той час як види щорічних додаткових відпусток (з відкритим переліком) розміщено у ст. 76 КЗпПУ, що виключає можливість розгляду «додаткової відпустки із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій як одного з видів відпустки, про які йдеться у п. 3 ч. 1 ст. 76 КЗпПУ; компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, законодавством не передбачена; У разі не використання додаткової відпустки поліцейським у поточному році, який мав право на її отримання, додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні.

Окрім того, 16.12.2025р. через систему «Електронний суд», від відповідача до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду, в якій останній просив позовну заяву позивача залишити без розгляду посилаючись на те, що позивач дізнався (повинен був дізнатися) про те, що ГУНП не здійснило нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій, за період з 2022 року по 04 листопада 2024 року з моменту звільнення (04.11.2024); сама по собі заява позивача про вимогу нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022-2024 роки не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду.

Розглянувши неведену заяву відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду, вивчивши докази надані на її підтвердження, суд не находить обґрунтованих правових підстав для її задоволення, оскільки питання дотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом було досліджено в ухвалі суду про відкриття провадження у цій справі від 01.12.2025р., в якій суд дійшов до висновку про те, що з матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається, при цьому, суд виходив із того, що в межах даної справи позивачем оспорюється саме відмова в обчислення та виплати позивачеві, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, яка викладена в листі відповідача від 03.11.2025р., а з даним позовом позивач звернувся до суду 08.11.2025р. (згідно відомостей Нової Пошти), що свідчить про дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

При цьому, судом відхиляються посилання відповідача на те, що відповідно до наказу ГУНП від 04.11.2024 № 1251 о/с, яким позивача було звільнено зі служби в поліції, невикористана частина щорічної відпустки за 2022 рік складає: основної 6 діб, додаткової 15 діб, невикористана частина щорічної відпустки за 2023 рік складає: основної 16 діб, додаткової 15 діб, невикористана частина щорічної відпустки за 2024 рік за фактично відпрацьований час складає: основної 25 діб, додаткової 13 діб, оскільки зі змісту копії наведеного наказу неможливо встановити щодо якої саме додаткової відпустки у ньому йде мова.

За викладеного, у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.09.2026р. було продовжено строк розгляду даної справи до 28.09.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 28.09.2026р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 зокрема у період 2022 04.11.2024 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області, має статус учасника бойових дій з серпня 2016 року, що підтверджується копією посвідчення від 10.08.2016р. та не заперечується учасниками справи.

Згідно копії наказу начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області №1251 о/с від 04.11.2024р. старшого сержанта поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції з 04.11.2024р., що підтверджується копією відповідного наказу, наявною у справі.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 18.10.2025 щодо нарахування та виплати йому, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки зокрема за 2022-2024 роки.

Листом №344280-2025 від 03.11.2025 Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані у 2022, 2023 та 2024 роках дні додаткової відпустки, визначеної статтею 16-2 Закону №504 та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки виплату грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток, ніж передбачені ч.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» та ст.24 Закону України «Про відпустки» не передбачено, що підтверджується змістом копії відповідного листа.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови обчислення та виплати позивачеві, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р., у зв`язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі Закон №580) визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 вказаного Закону, зокрема, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частини 10 статті 93 Закону №580 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні зокрема щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Також і пунктом 8 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року №260 (далі Порядок №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні зокрема щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 та Верховний Суду у своїх постановах від 11.11.2021 у справі №200/1175/20-а, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2022-2024 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551, у зв`язку з чим відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачеві такої компенсації є протиправною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 та Верховний Суду у своїх постановах від 11.11.2021 у справі №200/1175/20-а, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо відмови нарахувати та виплати позивачеві, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р., з урахуванням вищенаведених норм законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду.

При цьому, наведені відповідачем у відзиві аргументи уважно вивчені судом, проте не спростовують вищенаведених висновків суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо відмови нарахувати та виплати позивачеві, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р., суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у виплаті спірної компенсації, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своїми діями щодо відмови нарахувати та виплати позивачеві, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р., відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р., виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачеві такої грошової компенсації, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо відмови нарахувати та виплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд.20-а; код ЄДРПОУ 40108866) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення - 04.11.2024р.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва