Рішення № 140194850, 28.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа №160/31612/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050024485 від 25.04.2025р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.11.2025р. (через систему "Електронний суд") ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №046050024485 відповідача-2 від 25.04.2025 року позивачеві на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (25 років);

2) зобов`язати відповідача-1:

- зарахувати позивачеві до загального страхового стажу роботи та пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (25 років) період проходження військової строкової служби з 01.01.2005 року по 03.11.2005 року;

- з 17 квітня 2025 року призначити, нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (25 років).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.04.2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до якої надав всі необхідні документи, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046050024485 від 25.04.2025р., яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому, у рішенні зазначено про те, що страховий стаж позивача становить 41 рік 2 місяці 16 днів; пільговий стаж роботи, що дає право на призначення пенсії незалежно від віку за професіями передбаченими Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов`язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 №202 терміном не менше 25 років становить 24 роки 8 місяців 18 днів, з них: робота за провідними професіями (20 років) 19 років 6 місяців 11 днів, з урахуванням кратності обчислення 24 роки 3 місяці 11 днів; інші підземні роботи, передбачені постановою 202 (25 років) 3 місяці 15 днів; військова служба 1 місяць 22 дні. Позивач вважає таке рішення відповідача-2 протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 01.12.2025р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача, зокрема, надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.

15.12.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-2 (Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області) до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що страховий стаж позивача становить 41 рік 2 місяці 16 днів; пільговий стаж роботи, що дає право на призначення пенсії незалежно від віку за професіями передбаченими Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов`язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 №202 терміном не менше 25 років становить 24 роки 8 місяців 18 днів, з них: робота за провідними професіями (20 років) 19 років 6 місяців 11 днів, з урахуванням кратності обчислення 24 роки 3 місяці 11 днів; інші підземні роботи, передбачені постановою 202 (25 років) 3 місяці 15 днів; військова служба 1 місяць 22 дні; згідно з даними довідки ОК5 за період з 01.01.2005 по 03.11.2005 у позивача відсутня сплата внесків.

Відповідач-1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 01.12.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 01.12.2025р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач-1 отримав 01.12.2025р. та 04.11.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.09.2026р. було продовжено строк розгляду даної справи до 28.09.2026р.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 28.09.2026р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

17.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до якої надав всі необхідні документи, що підтверджується копією оскаржуваного рішення та не заперечується учасниками справи.

За результатами розгляду наведеної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046050024485 від 25.04.2025р., яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому, у рішенні зазначено про те, що страховий стаж позивача становить 41 рік 2 місяці 16 днів; пільговий стаж роботи, що дає право на призначення пенсії незалежно від віку за професіями передбаченими Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов`язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 №202 терміном не менше 25 років становить 24 роки 8 місяців 18 днів, з них: робота за провідними професіями (20 років) 19 років 6 місяців 11 днів, з урахуванням кратності обчислення 24 роки 3 місяці 11 днів; інші підземні роботи, передбачені постановою 202 (25 років) 3 місяці 15 днів; військова служба 1 місяць 22 дні, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявною у справі.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком №046050024485 від 25.04.2025 року позивачеві на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (25 років), у зв`язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов`язання відповідача-1: зарахувати позивачеві до загального страхового стажу роботи та пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років) період проходження військової строкової служби з 01.01.2005 року по 03.11.2005 року; з 17 квітня 2025 року призначити, нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058).

Частиною 3 ст.114 Закону №1058 визначено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що право на пенсію незалежно від віку мають, зокрема, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років, при цьому, за відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Частиною першої статті 24 Закону №1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За положеннями частини третьої цієї статті страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі Закон №2232) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною четвертою статті 2 Закону №2232 передбачено види військової служби, а саме, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Положеннями абзацу 2 частини першої статті 8 Закону №2011 передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналіз приведених вище норм права дає підставою для висновку, що до пільгового стажу роботи зараховується час проходження строкової військової служби, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 зокрема у період з 11.02.2004 по 09.11.2004 працював на підземних роботах та наведений період було враховано пенсійним органом при визначенні права у позивача на пенсію за віком, що підтверджується наявними у справі копіями трудової книжки позивача, пільгової довідки та розрахунку стажу (форма РС-право).

З 10.11.2004 по 03.11.2005 позивач проходив військову службу в ЗСУ, що підтверджується копіями трудової книжки та військового квитка позивача, наявними у справі.

Разом з тим, період проходження військової служби з 01.01.2005 по 03.11.2005 не було зараховано пенсійним органом до пільгового стажу позивача при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, що підтверджується наявною у справі копією розрахунку стажу позивача (форма РС-право).

Підстав такого не зарахування оспорюване рішення не містить, що підтверджується змістом його, наявної у справі.

Проте, у відзиві на позов, відповідач-2 вказує на те, що такий період не було зараховано до пільгового стажу позивача, оскільки згідно з даними довідки ОК5 за період з 01.01.2005 по 03.11.2005 у позивача відсутня сплата внесків.

З цього приводу, суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 23 березня 2020 р. у справі №535/1031/16-а вказано, що особа не може нести відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, обов`язок сплати яких на неї не покладено.

Зважаючи на викладене, період проходження позивачем строкової військової служби з 01.01.2005 по 03.11.2005 має бути зарахований до пільгового стажу за ч. 3 ст. 114 Закону №1058-IV, відповідно до статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що рішення відповідача-2 №046050024485 від 25.04.2025р. про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років), є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем-2 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття ним рішення №046050024485 від 25.04.2025р. про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років), з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №046050024485 від 25.04.2025р. про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років), суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у призначенні пенсії та у зарахуванні спірних періодів, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач-2 при прийнятті рішення №046050024485 від 25.04.2025р. про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років), порушив права позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування наведеного рішення, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, слід зобов`язати відповідача-2 зарахувати позивачеві до загального страхового стажу роботи та пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років) період проходження військової строкової служби з 01.01.2005 року по 03.11.2005 року, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача-2 щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку із не зарахуванням наведеного періоду до пільгового стажу, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача-2 зарахувати позивачеві до загального страхового стажу роботи та пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років) період проходження військової строкової служби з 01.01.2005 року по 03.11.2005 року.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача-1 з 17 квітня 2025 року призначити, нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (25 років), оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного пільгового стажу, визначеного ч.3 ст.114 Закону №1058, є підставою для призначення останньому пенсії за віком на пільгових умовах, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий / пільговий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов`язувати призначати пенсії.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за вищенаведених умов, є саме зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 17.04.2025р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.

З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов`язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції про сплату №1048-3421-2150-8214 від 03.11.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 605 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: 1211,20 грн./2.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050024485 від 25.04.2025р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046050024485 від 25.04.2025р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд.26; код ЄДРПОУ 22933548) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до загального страхового стажу роботи та пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини 3 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (25 років) період проходження військової строкової служби з 01.01.2005 року по 03.11.2005 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд.26; код ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 17.04.2025р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд.26; код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п`ять грн. 60 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва