Рішення № 140194804, 30.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/6317/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (93406, Луганська обл., місто Сіверськодонецьк, вул. Сірика Дмитра, буд. 1; ЄДРПОУ 40108845) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб у розмірі 71399,40 грн. та військового збору у розмірі 17782,93 грн., що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року у справі №160/9858/24;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб у розмірі 71399,40 грн. та утриманий військовий збір у розмірі 17782,93, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року у справі №160/9858/24.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що він проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 по справі №160/9858/24 стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року у сумі 468 062,72 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19.03.2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23. Однак при виконанні зазначеного судового рішення ГУНП в Луганській області не здійснила одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), утриманих з грошового забезпечення, що були виплачені на виконання рішення суду, а також утримала військовий збір.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

30.03.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №18460/26), в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву представником відповідача зазначено, що на виконання рішення суду від 21 червня 2024 року у справі №160/9858/24, ГУНП в Луганській області на рахунок позивача кількома платежами було здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення на суми 69 226,03 грн., 321 180,96 грн., 1281,88 грн., 2698,12 грн., що сукупно становить 394 386,99 грн. Статтею 164 Податкового кодексу України встановлено, що оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб підлягає будь-який дохід, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Таким чином по-перше поліцейський як резидент повинен сплачувати податки з прибутків, по-друге відповідач, як роботодавець зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи (поліцейського) з доходів, що виплачуються такій особі. Нормами діючого законодавства передбачено виплата грошової компенсації поліцейським за утримання податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) саме з грошового забезпечення, грошових винагород, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. В свою чергу рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 у справі №160/9858/24 на користь позивача на підставі ст. 117 КЗпП України було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

30.03.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду (вх. №18464/26), яка мотивована тим, що спірним питанням в цій справі є право позивача на компенсацію ПДФО та військового збору, утриманих із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення виплачених на виконання рішення суду. У свою чергу, позивачем позов подано з порушеннями процесуальних строків.

06.04.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду (вх. №19807/26).

06.04.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №19994/26), в якій позивач заперечив проти тверджень, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, підтримав позовні вимоги та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 30.09.2026.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст. ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області у період з 01.03.2017 по 03.03.2020.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 по справі № 160/9858/24 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року у сумі 468 062,72 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19 березня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі №360/97/23.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 19.03.2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі № 360/97/23.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду від 21 червня 2024 року у справі №160/9858/24, ГУНП в Луганській області на рахунок позивача кількома платежами було здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення на суми 69 226,03 грн., 321 180,96 грн., 1281,88 грн., 2698,12 грн., що сукупно становить 394 386,99 грн. та підтверджується випискою з рахунку позивача.

Однак, як зазначає позивач, ГУНП в Луганській області не здійснила одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), утриманих з грошового забезпечення, що були виплачені на виконання рішення суду, а також утримала військовий збір.

Листом від 06.03.2026 №125/111/22-2026 ГУНП в Луганській області надала відповідь на заяву позивача від 09.02.2026, згідно якої вбачається, що підстав для нарахувань сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), утриманих з грошового забезпечення не виявлено.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Щодо заяви відповідача про залишення позову без розгляду, у зв`язку з тим, що позивачем позов подано з порушеннями процесуальних строків, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).

Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд зауважує, що позивач неодноразово звертався до Головного управління Національної поліції в Луганській області стосовно виплати в повному обсязі останньому грошового забезпечення за період служби, що встановлено рішеннями Луганського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі №360/97/23 та Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 у справі №160/9858/24. В матеріалах справи міститься відповідь Головного управління Національної поліції в Луганській області від 06.03.2026 (вих. № 125/111/22-2026) на заяву позивача від 09.02.2026, з урахуванням чого суд дійшов висновку про те, що позивачем подано позов в межах строку звернення до адміністративного суду, а тому суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.

Щодо спірних правовідносин, які склалисяґ між сторонами, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (у редакції постанови КМУ від 21.08.2019 року № 799) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції. Національного антикорупційного бюро. Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб (п.3).

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (п.5).

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, яким встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації сум податку з доходів фізичних осіб здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 800/134/15 та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №820/3327/16.

У постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, Верховний Суд вказував на те, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2020 у справі №813/189/18 (№К/9901/53267/18) зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Поряд із цим суд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.

Оскільки дохід був виплачений позивачу різними платежами 30.11.2024, 11.12.2024, 19.12.2024, 13.02.2025 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 по справі №160/9858/24 та матеріали справи не містять доказів сплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, відповідач по суті не вирішував питання про право позивача на таку компенсацію, в зв`язку з чим порушив право позивача на компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації з податку на доходи фізичних осіб з посиланням на те, що такі виплати відбулися на виконання рішення суду, отже такий дохід не пов`язаний з виконанням обов`язків несення служби, суд вважає безпідставними та з огляду на те, що несвоєчасна виплата належних позивачу коштів сталася з вини відповідача, що встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 по справі №160/9858/24.

Враховуючи викладене, вказана позовна вимога підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу, що визначення конкретної суми грошової компенсації на суму податку з доходів фізичних осіб за спірний період належить до дискреційних повноважень відповідача.

Щодо вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача утриманого військового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 163.1.2 пункту 163.1 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Як встановлено судом на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 по справі №160/9858/24, відповідач виплатив грошове забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військового збору, що відповідає нормам законодавства, оскільки військовий збір утримується з грошового забезпечення поліцейського.

Також суд зауважує, що у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 по справі №160/9858/24 також зазначено Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2020 року по 18.03.2024 року у сумі 468 062,72 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (93406, Луганська обл., місто Сіверськодонецьк, вул. Сірика Дмитра, буд. 1; ЄДРПОУ 40108845) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за суму податку з доходів фізичних осіб, що утриманий з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року у справі №160/9858/24.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утриманий з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року у справі №160/9858/24.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 30.09.2026.

Суддя О.В. Царікова