Рішення № 140194273, 30.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 вересня 2026 р. Справа № 120/4950/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представниця позивача вказує на протиправну бездіяльність Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради щодо незабезпечення пільгового проїзду ОСОБА_1 на автобусному маршруті загального користування в режимі маршрутного таксі, а тому вважає, що відповідача слід зобов`язати забезпечити право її довірителя на пільговий проїзд.

Ухвалою від 16.04.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив щодо задоволення позовних вимог, зазначивши, що Департаментом транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради укладено тимчасові договори на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування в режимі маршрутного таксі у Вінницькій міській територіальній громаді (далі - Тимчасовий договір) з суб`єктами господарювання про право на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування в режимі маршрутного таксі №10А «Корея - с. Агрономічне».

Відповідно до п. 2.5 Тимчасового договору перевізник безкоштовно перевозить осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС віднесених до 1 категорії та учасників АТО/ООС в кількості 2 пільговиків за один рейс при наявності місць для сидіння за рахунок власної господарської діяльності без дотації з бюджету.

Таким чином, у департаменті транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради, організатора перевезень на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі підстави для зобов`язання перевізників надавати пільги на проїзд іншим категоріям пасажирів - відсутні.

06.05.2025 року позивачем подано до суду заяву щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження та щодо залучення до участі у справі співвідповідачів.

Ухвалою від 14.05.2025 року дану заяву позивача залишено без задоволення.

29.05.2025 року представником позивача подано відповідь на відзив.

У зв`язку з виключенням зі штату Вінницького окружного адміністративного суду судді Яремчука К.О. та на виконання розпорядження керівника апарату Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2026 року №37 здійснено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №120/4950/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2026 року, вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Чернюк А.Ю.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії ААЇ від 10.06.2020 р. є інвалідом 2 групи та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що він потребує постійного проїзду до м.Вінниці, оскільки через свій фізичний стан і похилий вік вимагає постійного лікування у медичних закладах.

У зв`язку з цим, позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами, в яких просив забезпечити йому пільговий проїзд на автобусному маршруті загального користування в режимі маршрутного таксі №10А «Корея - с. Агрономічне».

У відповідь на такі звернення позивач отримав листи, в яких відповідач повідомив, що в організатора перевезень на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі відсутні підстави для зобов`язання перевізників надавати пільги на проїзд іншим категоріям пасажирів, окрім осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС віднесених до 1 категорії та учасників АТО/ООС, щодо яких таке право передбачене Тимчасовими договорами.

Позивач, вважаючи порушеним своє право на пільговий проїзд в громадському транспорті, звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Пільгові перевезення пасажирів врегульовані, зокрема положеннями Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюється, зокрема розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

За змістом статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до приписів статті 38-1 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт».

Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

За змістом статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

17 травня 1993 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2017 року № 812), якою постановив:

« 1. Ввести безплатний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах.

1-1. Установити, що право на безплатний проїзд надається за наявності посвідчення встановленого зразка чи довідки, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який зареєстрований у зазначеній системі і видається на безоплатній основі.

Міністерству фінансів під час уточнення показників державного бюджету на кожний рік передбачати витрати, пов`язані з безплатним проїздом пенсіонерів за віком».

16 серпня 1994 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 555 «Про поширення чинності постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. № 354», якою постановив:

« 1. Поширити чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» на інвалідів.

2. Міністерству фінансів під час уточнення показників державного бюджету на кожний рік враховувати витрати, пов`язані з безплатним проїздом інвалідів».

З огляду на правове регулювання, наведене вище, суд констатує, що позивач, як особа з інвалідністю другої групи, має право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі).

Умовою ж реалізації такого права відповідно до статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» є наявність у позивача посвідчення встановленого зразка чи довідки, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який зареєстрований у зазначеній системі і видається на безоплатній основі.

Суд відзначає, що право позивача, як особи з інвалідністю другої групи, на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті відповідач не заперечує, а розглядуваний спір полягає в тому, що відповідач вважає, що у організатора перевезень на автобусних маршрутах загального користування в режимі маршрутного таксі відсутні підстави для зобов`язання перевізників надавати пільги на проїзд інвалідам ІІ групи.

Однак, суд вважає таке твердження відповідача помилковим та зазначає, що право позивача, як особи з інвалідністю другої групи, на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті прямо передбачене статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1994 року № 555).

Єдиною умовою, за якої особа з інвалідністю може реалізовувати своє право на пільговий проїзд, є наявність посвідчення встановленого зразка чи довідки, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який зареєстрований у зазначеній системі і видається на безоплатній основі.

При цьому видача такого електронного квитка особі, яка має право на пільговий проїзд відповідно до закону, також не обмежена ні територією зареєстрованого її місця проживання, ні виплатою відповідного відшкодування (компенсації пільгового проїзду).

Крім цього, стаття 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» містить імперативні застереження, відповідно до яких пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт», а звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Також суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 39 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України в порядку, визначеному законом, за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України, компенсує витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади.

Отже, витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень Кабінету Міністрів України, компенсуються Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України.

Однак відсутність такої компенсації на користь органу місцевого самоврядування з боку держави в особі Кабінету Міністрів України, яка запровадила право пільгового проїзду транспортом для осіб з інвалідністю, не може звужувати зміст та обсяг вже запровадженого права для зазначеної категорії осіб, оскільки це прямо заборонено Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Тож застосовуючи до спірних правовідносин статтю 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1994 року № 555), згідно із якою позивач, як особа з інвалідністю другої групи, має право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі), суд доходить висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу у реалізації такого законного права на території Вінницької міської територіальної громади є протиправними.

З метою належного та ефективного захисту порушеного права, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду, належить зобов`язати відповідача забезпечити право на пільговий проїзд ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з с.Агрономічне, Вінницького району до м. Вінниці.

У зв`язку з цим поданий позивачем позов належить задовольнити повністю, однак у спосіб, встановлений судом вище.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 245 КАС України під час вирішення справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору, за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради щодо відмови ОСОБА_1 в забезпеченні пільгового проїзду з с. Агрономічне, Вінницького району до м. Вінниці.

Зобов`язати Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради забезпечити ОСОБА_1 право на пільговий проїзд з с. Агрономічне, Вінницького району до м. Вінниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

Відповідач: Департамент транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, Вінницька область, 21050, код ЄДРПОУ: 34849038)

Суддя Чернюк Алла Юріївна