Рішення № 140193999, 30.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 вересня 2026 р. Справа № 120/14015/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у встановленому порядку звернувся до командира військової частини із рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку із загибеллю близького родича. Однак, йому було відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки ОСОБА_2 не є близьким родичем позивача.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Військовою частиною надіслано відзив, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вказує, що рапорт належним чином був розглянутий та на підставі розгляду надана вичерпна відповідь. Зауважено, що з доданих до рапорту документів не можливо було встановити ким саме доводився позивачу ОСОБА_2 , оскільки відсутні документи, що прямо підтверджують ступінь родинних зв`язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що виключає можливість кваліфікувати загиблого як "близького родича" у розумінні абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 та прийняти рішення командуванням частини щодо звільнення із військової служби позивача.

Позивач скористався своїм правом та подав до суду відповідь на відзив у якій непогодився із доводами відповідача, вважає такі необґрунтованими, а тому просить суд позов задовольнити повністю.

Суд, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

З 20.11.2023 позивач проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця 2-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної).

29.07.2025 на адресу військової частини поштовим зв`язком надійшов рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 25.07.2025 щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами (у зв`язку із загибеллю близького родича під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану) відповідно до абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Листом від 30.07.2025 військовою частиною повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зазначено, що загиблий ОСОБА_2 є його двоюрідним братом, а це в свою чергу не є підставою для звільнення.

Непогоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон України № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України № 2232-ХІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

За змістом статті 1 Закону України Про оборону України особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

На момент звернення позивача із рапортом про звільнення та на момент розгляду справи, як зазначалось, в Україні діє правовий режим воєнного стану, тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення військовослужбовців в умовах воєнного стану.

Частиною 7 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення), початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно п. 12 розділу І Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення, яким передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Стосовно порядку звільнення п.233 Положення передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, визначених ст. 26 Закону № 2232-XII.

Абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Отже право на звільнення з військової служби військовослужбовець набуває лише за умови, якщо близький родич військовослужбовця загинув або пропав безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, саме внаслідок участі у таких заходах.

Як встановлено судом, 25.07.2025 військовослужбовцем ОСОБА_3 було подано командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт на звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - через сімейні обставини, а саме - через загибель близького родича.

Як видно із листа Військової частини від 30.07.2025 року, відповідачем було вказано, що підстави для звільнення відсутні, оскільки не підтверджено загибель близького родича.

Позивач вважає, що оскільки загиблий ОСОБА_4 являється йому рідним дядьком, та враховуючи визначення поняття "близьких родичів" відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" , то загибель його дядька по маминій лінії дає йому право на звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України №2232-ХІІ.

Утім суд наголошує, що законодавцем чітко визначений перелік близьких родичів, а саме: чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра, загибель яких під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану обумовлює можливість звільнення з військової служби.

Отже, наведені приписи встановлюють підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного часу у разі загибелі близького родича та перелік близьких родичів, які підпадають під дію зазначеної норми закону.

Однак "рідний дядько" до вказаного переліку не входить.

Отже, враховуючи відсутність факту загибелі або пропажі безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану близьких родичів позивача, підстав для звільнення позивача з військової служби на зазначеній ним підставі немає.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи викладені у відповіді відповідача аргументи, які стали підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки до рапорту позивачем не було долучено документів, які б слугували підставою для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

Суддя Комар Павло Анатолійович