Рішення № 140192109, 29.09.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/25921/26

пр. № 2-о/759/605/26

29 вересня 2026 року м. Київ

Суддя Святошинського районного суду міста Києва Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

21 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , яку обґрунтувала тим, що у березні 2020 року між ними склалися фактичні шлюбні відносини, вони почали проживати однією сім`єю та вести спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась спільна дитина - ОСОБА_3 . Заявниця стверджує, що на даний час дитина проживає разом із нею та перебуває на її утриманні. Син є дитиною з особливими освітніми потребами, якій потрібна додаткова підтримка під час навчання та належні спокійні та не агресивні умови побуту в сім`ї.

ОСОБА_1 вказує, що на початку січня 2021 року, перебуваючи на четвертому місяці вагітності, вона побачила, що ставлення ОСОБА_2 до неї суттєво змінилося, у поведінці стала проявлятися немотивована агресія до неї. Дії ОСОБА_2 стали носити систематичний характер неприкритої деструктивної домінантної поведінки у формі бажання встановити контроль та владу над нею за допомогою психологічного тиску та фізичного насилля, маніпуляцій, приниження та залякування. Зазначає також, що заінтересована особа для досягнення свої мети почав використовувати її прив`язаність та материнську любов до спільної дитини.

Зазначає, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що вона не мала наміру припиняти стосунки та залишати дитину без батьківського піклування, від психологічного та економічного насилля перейшов до застосування фізичного. Вважає, що своїми діями кривдник ігнорує її право та право своєї дитини на достойний рівень життя, спокій та відпочинок, а також застосовуючи фізичне насильство, завдає фізичну біль і тілесні ушкодження, образи, моральні страждання, що суттєво погіршує стан її здоров`я.

04.08.2026 працівниками поліції по відношенню до ОСОБА_2 складено терміновий заборонний припис. 22.07.2026 ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП.

ОСОБА_1 наголосила, що кривдник систематично застосував до неї економічне, психологічне насильство, ображаючи у присутності дитини, висловлюючи нецензурні слова та погрози у стані неконтрольованого гніву. Указані дії, які мали місце 02.07.2026, призвели до суттєвого погіршення стану здоров`я заявниці та депресивного стану із панічними атаками.

Також зазначає, що факти домашнього насильства відбуваються на очах малолітньої дитини. Постійні сварки, агресивна поведінка з боку ОСОБА_2 та використання ним нецензурних слів, нанесення стусанів негативно вплинули на стан дитини. Ці обставини викликають у заявниці занепокоєння та хвилювання щодо нормального розвитку дитини. Тому ОСОБА_1 вважає за доцільне обмежити спілкування кривдника ОСОБА_2 з дитиною.

02.07.2026 стосунки між заявницею та ОСОБА_2 припинені. Однак, ОСОБА_1 зазначає, що дії кривдника стають все більш агресивними, він почав переслідувати її, приходити до її місця проживання, постійно телефонувати та використовувати дитину для поновлення стосунків, при цьому здійснюючи тиск та погрози.

Вважає, що припинити протиправні дії кривдника і забезпечити його належну поведінку можливо шляхом застосування обмежувального припису, так як на цей час існують ризики продовження застосування з боку останнього по відношенню до неї та дитини фізичного, психологічного та економічного насилля.

На підставі викладеного просить суд видати обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_2 протягом шести місяців:

- перебувати у місці її проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

- наближатися ближче ніж за 500 метрів до дворової території її місця проживання;

- наближатися ближче ніж за 500 метрів до місця її роботи за адресою: вул. Святошинська, буд. 34-А, Святошинський район, місто Київ ;

- обмежити спілкування з постраждалою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- наближатися ближче ніж за 500 метрів до дошкільного закладу №179 «Дивосвіт», розташованого за адресою: вул. Якуба Коласа, буд. 19-А. Святошинський район, місто Київ.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду заяви визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2026 року заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі із призначенням судового засідання для розгляду заяви по суті.

29.09.2026 від представника ОСОБА_2 - адвоката Усманової Є.І. надійшли заперечення на заяву, які обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є батьком, який брав активну участь у вихованні сина спільно з ОСОБА_1 , особисто водив сина в садок, відвідував із ним лікарів, проводив дозвілля. Емоційний та психологічний зв`язок батька та сина був міцним та постійним. Також зазначив, що заявниця декілька років перебуває на обліку психіатра та тривалий час проходить лікування тривожно-депресивного розладу, що супроводжується панічними атаками, порушенням сну. За рецептами приймає антидепресанти, які істотно впливають на її поведінку. Зазначає, що на тлі психічного розладу ОСОБА_1 не завжди контролює свої дії та висловлювання, її поведінка раптово стає непрогнозованою - агресивною або навпаки апатичною, настрій постійно змінюється. Діагнози встановлені у ОСОБА_1 давно і жодним чином не пов`язані із ОСОБА_2 .

Протягом липня 2026 року ОСОБА_1 чинила перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні із дитиною, не надавала можливості їм побачитися, не зважаючи на прохання ОСОБА_2 - не інформувала про життя дитини. Дзвінки ОСОБА_2 ОСОБА_1 у липні 2026 року стосувалися виключно інтересів дитини. Врешті ОСОБА_4 заблокувала ОСОБА_2 будь-яку можливість поспілкуватися із сином або дізнатися про те, як у нього справи.

ОСОБА_2 також зазначив, що 01.09.2026 суддя Вишгородського районного суду Київської області своєю постановою провадження у справі щодо вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрив за відсутності у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення. Також указав, що терміновий заборонний припис був скасований у зв`язку із тим, що був складний виключно на підставі однієї заяви ОСОБА_1 .

Також заінтересованою особою зазначено, що ним підготовлені заяви до суду, органів опіки, оскільки заявник створює штучні перешкоди для спілкування батька з дитиною. Він вживає всіх можливих заходів для поновлення прав сина, зокрема щодо встановлення за допомогою Служби у справах дітей Святошинської РДА днів та годин побачень з дитиною, визначення її психологічного стану та стану здоров`я, а також проведення обстеження житлово-побутових умов місця проживання дитини.

Окрім зазначеного, ОСОБА_2 заперечив щодо доданих до заяви доказів, наголосивши, що жоден відеозапис не містить даних про вчинення домашнього насильства з його боку ані до ОСОБА_1 , ані до дитини, ані у присутності дитини. Вважає, що єдиним доказом вчинення одноразово домашнього насильства є постанова судді Святошинського районного суду міста Києва від 22.07.2026, проте будь-які ризики продовження або повторення таких дій відсутні. Вказав, що вони із заявницею разом не проживають та не спілкуються, наодинці не зустрічаються.

Заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 , яка, за якого переконанням, у такий спосіб вирішує зовсім інші питання - умисно, послідовно та наполегливо відокремлює дитину від батька, а батька від дитини.

Заявниця до початку судового засідання подала заяву, у якій вказала, що свої вимоги підтримує у повному обсязі із викладених підстав та наполягає на їх задоволенні. Просила розглянути справу без її участі.

Заінтересована особа до початку судового засідання подав заяву в якій зазначив, що не заперечує щодо розгляду справи за наявними матеріалами. Щодо задоволення заяви ОСОБА_1 заперечив з підстав, викладених у запереченнях.

Відповідно до статті 350-5 ЦПК України суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Зважаючи на статтю 350-5 ЦПК України, враховуючи обмежений строк розгляду справ щодо видачі обмежувального припису, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви у зв`язку із наступним.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 9 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 2 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22)).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про безрезультатність застосованих заходів впливу (постанова Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії стосовно заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій. Отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованою.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Подібні висновки викладені Верховний Суд у постановах від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24) та від 18 березня 2026 року у справі № 569/15765/25 (провадження № 61-14285св25).

У відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає із ОСОБА_1 , що визнано ОСОБА_2 у запереченнях на заяву.

ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 систематично застосував до неї економічне, психологічне насильство, ображаючи у присутності дитини, висловлюючи нецензурні слова та погрози у стані неконтрольованого гніву. Ці обставини викликають у заявниці занепокоєння та хвилювання щодо нормального розвитку дитини. Тому ОСОБА_1 вважає за доцільне обмежити спілкування кривдника ОСОБА_2 з дитиною.

Так, до матеріалів справи долучено довідку Святошинського УП ГУНП в місті Києві про проведення перевірки по спецлінії 102 від 22.07.2026 з якої вбачається, що 03.07.2026 ОСОБА_1 звернулась до служби 102 із повідомленням, що за адресою: АДРЕСА_1 вчора чоловік побив, розбив телефон, окуляри, під час насилля заявниця була за кермом. На момент здійснення перевірки даного звернення відносно ОСОБА_2 складено адміністративний протокол серії ВАД 881473 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, адміністративний протокол скеровано до Святошинського районного суду для подальшого розгляду.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 22 липня 2026 року у справі №759/18711/26 (пр. №3/759/4761/26) ОСОБА_2 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом подій, що мали місце 02.07.2026, а саме - 02.07.2026 о 16 год. 00 хв. знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , під час емоційної сварки застосував насильство фізичного характеру відносно цивільної дружини ОСОБА_1 , чим завдав останній фізичного болю.

Крім того, із зазначеної постанови вбачається, що ОСОБА_2 у судовому засіданні вину визнав, підтвердив обставини, викладені у протоколі.

Водночас, Вишгородським районним судом Київської області 01 вересня 2026 року у справі №363/5073/26 розглядалось питання щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за наступних обставин - 02.07.2026 близько 16 год. 00 хв. ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна , навпроти McDonald's вчинив домашнє насильство фізичного характеру, а саме хапав за руки, штовхався, чим завдав шкоди фізичному здоров`ю колишній співмешканці.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 01 вересня 2026 року у справі №363/5073/26 провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

04.08.2026 старшим інспектором сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Святошинського УП ГУНП в місті Києві видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії ЕТ №113227, яким ОСОБА_2 , у зв`язку із вчиненням психологічного домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 , заборонено вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи на строк десять діб.

Водночас, за результатами розгляду скарги терміновий заборонний припис серії ЕТ №113227, винесений 04.08.2026 стосовно ОСОБА_2 скасовано. Так, відповідно до рішення за результатами розгляду скарги, обставини, які були зазначені як підстава для винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника серії ЕТ №113227 від 04.08.2026, а саме вчинення ОСОБА_2 психологічного домашнього насильства шляхом словесних образ на адресу ОСОБА_1 , не знайшли достатнього об`єктивного підтвердження.

Із листа Святошинського УП ГУНП в місті Києві №325205-2026 від 31.08.2026 також встановлено, що 04.08.2026 о 16 год. 56 хв. за телефонним номером екстреної служби 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_2 з приводу того, що бабуся дружини не дає забрати дитину.

Словесна суперечка між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з питань спілкування та виховання спільної дитини підтверджена і у рішенні начальника Святошинського УП ГУНП у місті Києві за результатами розгляду скарги.

Таким чином, у суду є достатні підстави вважати, що між сторонами існує конфлікт щодо спілкування та виховання їх спільної дитини - ОСОБА_3 .

Водночас, жоден доказ у справі не свідчить про те, що ОСОБА_2 вчиняв домашнє насильство стосовно свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або у його присутності.

Навпроти, ОСОБА_2 31.07.2026 звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про чинення перешкод у його спілкування із сином.

У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази того, що саме дії ОСОБА_2 призвели до депресивного стану з панічними атаками ОСОБА_1 , про що вона зазначала у поданій заяві.

Так, консультаційний висновок спеціаліста від 14.09.2026 Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології Національної академії медичних наук України» лише вказує на те, що ОСОБА_1 має змішаний тривожний та депресивний розлад із панічними атаками, емоційно-вольовою нестійкістю та інсомнією, з декомпенсацією на тлі повторної психотравмуючої ситуації.

Саме зі слів ОСОБА_1 зазначено про епізод домашнього насильства. Матеріали справи не містять доказів того, що саме дії ОСОБА_2 призвели до погіршення психоемоційного стану ОСОБА_1 , внаслідок чого вона 14.09.2026 була змушена повторно звернутися за консультацією до лікаря.

Окрім того, ОСОБА_1 не зазначала про факти домашнього насильства, які мали місце у вересні 2026 року та могли слугувати підставою для звернення до лікаря.

На переконання суду, відеозаписи, які долучені ОСОБА_1 до заяви, також не вказують на систематичне вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства економічного, психологічного та фізичного характеру стосовно неї.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

За результатами дослідження під час судового розгляду доказів, наданих учасниками справи, суд дійшов висновку що, у порушення вимог статті 81 ЦПК України, ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження систематичного вчинення ОСОБА_2 відносно неї домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо нього обмежувального припису.

У матеріалах справи наявний доказ вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства одноразово, що відображено у постанові Святошинського районного суду міста Києва від 22 липня 2026 року у справі №759/18711/26 (пр. №3/759/4761/26).

З моменту вчинення вказаного діяння минуло більше двох місяців, відомості про повторне вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Терміновий заборонний припис серії ЕТ №113227 від 04.08.2026 було скасовано. Водночас, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у своїх заявах по суті справи визнали, що наразі разом не проживають та не спілкуються.

ОСОБА_2 стверджує, що бажає спілкуватися зі своїм сином ОСОБА_3 задля чого ним подано відповідну заяву до Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.

Бажання ОСОБА_2 спілкуватися зі своєю дитиною не може бути визнано судом протиправним діянням, а конфлікт сторін щодо спілкування та виховання їх спільного сина має вирішуватися у визначений законом спосіб, а не слугувати підставою для обмежень у вигляді видачі обмежувального припису.

Заявник не надала суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних нею у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків ОСОБА_2 у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза її життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків.

Згідно з частиною першою статті 350-6 ЦПК України суд, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведення ОСОБА_1 існування обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису строком на шість місяців, а відтак у задоволенні заяви слід відмовити у повному обсязі.

У силу частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 24,26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ст.ст. 263, 265, 350-1 - 350-8 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 вересня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко